Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow плат-пон arrow ПОЛК
   

ПОЛК

— 1) Назва військ, підрозділу в Київській Русі та Галицько-Волинському князівстві в 2-й пол. 9 — серед. 14 ст. Термін — давнього слов'ян, походження, використовувався для позначення різних понять, найчастіше поняття «військо». За княжої доби П. називали окремий військовий загін під час бою, яким командував князь або його намісник, або «народне ополчення» (на відміну від княжої дружини). Терміном «полк» могли також позначати частину війська, що мала в бою особливе значення, — великий П. (іноді так називали всю армію), П. правої руки, П. лівої руки, передовий П, сторожовий П. або засадний П. Пізніше цей термін стали використовувати для окреслення військ, одиниці — тактичної, а також адміністративної. Значення орг.-тактичної військ, одиниці П. набув у Київ. Русі в 11—12 ст., коли давньоруські князі замість т. з. тисячі (військ.-тер. одиниці ополчення) почали формувати П. (збройні загони) для б-би проти нападів половців.

2) Після переходу більшої частини укр. земель до складу Великого князівства Литовського в 14—15 ст. П. називали збройні загони, сформовані за тер. принципом з місцевого укр. населення для б-би проти нападів татар, ведення воєн, дій проти Польщі, Моск. д-ви, Тевтон, ордену. В 2-й пол. 16 ст., після утворення укр. реєстрового козацького війська, П. став його осн. структурною одиницею. Назва П. походила від назви міста чи містечка, де перебувала полкова старшина. Кількість ко-зац. П. не була стабільною і залежала від чисельного складу реєстру. 1601 їх було чотири, а в 20—30-х рр. 17 ст. — найчастіше сім (Білоцерківський, Канівський, Корсунський, Переяславський, Черкаський, Чигиринський та Лубенський). В кін. 16 — на поч. 17 ст. у П. налічувалося бл. 500 козаків, а згодом (у 1620— 30-х рр.) - бл. 1000 чол.

3) Адм.-тер. і військ, одиниця в Україні в 16— 18 ст. Під час Нац.-визв. війни укр. народу під проводом Б. Хмельницького серед. 17 ст. П., сформовані на зразок реєстрових, стали осн. військовими та адм.-тер. одиницями козац. д-ви — Гетьманщини (див. Полково-сотенний устрій).

За часів Б. Хмельницького кількість П. коливалася від 16 до 20, мінялися їх межі. Після Зборівського договору 1649 існували такі П.: на Правобережжі — Київський (частина території — на Лівобережжі), Черкаський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський, Паволоцький, Уманський, Брацлавський, Кальницький (після 1653 — Вінницький) і Чигиринський; на Лівобережжі — Переяславський, Кропивнянський (1658 увійшов до складу Лубенського і Переяславського), Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Гадяцький, Ніжинський, Чернігівський, Стародубський. Короткий час існували інші П.: на Лівобережжі — Борзнянський, Глухівський, Зіньківський, Іркліївський, Ічнянський, Кременчуцький, Новгородський (Новгород-Сіверський) і Сосницький; на Правобережжі — Богуславський, Брагинський, Животівський, Зв'ягельський, Лисянський, Овруцький, Торговицький, Чечельницький, Чорнобильський, Фастівський, а також Могилівський (Подільський), Пінсько-Турівський, Білоруський (Чауський). Є згадки про Ладижинський, Мліївський, Димерський, Медвединський і Кам'янець-Подільський П. Після Андрусівського перемир'я 1667 і поділу укр. земель між Моск. д-вою та Річчю Посполитою козац. П. у Правобережній Україні, яка відійшла до складу Польщі, були у 1670 — 80-х рр. поступово ліквідовані. Але в 1684— 85 відновлено територіальні козац. П.: Корсунський, Богуславський, Білоцерківський (з центром у м. Фастові) та Брацлавський, а 1704 — Чигиринський, Уманський і Могилівський. Центром правобереж. козацтва, що його очолював С. Палій, стала Біла Церква. В 1712— 14, згідно з умовами Прутського мирного договору 1711 та внаслідок угоди між Росією і Польщею частину козаків цих П. переселено на Лівобережжя, а правобережні П. ліквідовано. В Лівобереж. Україні в часи України-Гетьманщини тривалий час існувало 10 П. — Гадяцький, Київський, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський, Чернігівський. Були також вільнонаймані охотницькі (компанійські, сердюцькі та ін.) П. В процесі ліквідації укр. нац. державності цар. урядом у 18 ст. поступово відбувався процес скасування в Україні-Гетьманщині полк.-со-тенного устрою. В 1760—79 натер. Миргородського П. сформовано пікінерські П., а після скасування місц. військового і адм.-тер. устрою у Лівобережній Україні на поч . 80-х рр. 18 ст. на основі козац. П. було сформовано 10 карабінерських П., які увійшли до складу рос. армії.

У Слобідській Україні в серед. 50-х рр. 17 ст. з числа укр. населення, за дозволом рос. уряду, було сформовано 4 козац. П.: Острогозький (Рибинський), Охтирський, Сумський та Харківський (1685 з нього виділився Ізюмський). Ці П. гетьману не підпорядковувалися і підлягали бєлгородському воєводі. В 1765 їх було перетворено на рос. регулярні військ, частини.

4) В роки нац.-визвольних змагань 1917—20 — військ, формування різних родів військ (піхота, кіннота, артилерія) в укр. арміях періоду УЦР і Директорії УНР, Укр. Д-ви.

5) В сучасних арміях — військова частина (мотострілкова, мотопіхотна, танкова, артилерійська, авіаційна, інженерна, зв'язку та ін.) з самост. управлінням (штабом) та господарством. П. складається з батальйонів, дивізіонів, ескадрилій, рот і входить у з'єднання (дивізія, бригада).

Літ.: Слабченко М. Малорусский полк в адм. отношении. О., 1909; Дядиченко В. А. Нариси сусп.-політ, устрою Лівобереж. України кін. XVII — поч. XVIII ст. К., 1959; Апанович О. М. Збройні сили України першої пол. XVIII ст. К., 1969; Історія укр. війська, т. 1-2. К., 1994-95; Реєстр Війська Запорозького 1649 року. К., 1995; Панашенко В. В. Полк, управління в Україні (серед. ХУІІ-ХУШ ст.). К., 1997.

В. А. Чехович.

 

Схожі за змістом слова та фрази