Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow вільно-вітр arrow ВІРМЕНСЬКА РАДЯНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА
   

ВІРМЕНСЬКА РАДЯНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА

Вірменія.

Загальні відомості. Вірменська PCP утворена 29.ХІ 1920. Розташована у пд. частині Закавказзя. На Пн. межує з Груз. PCP, на Сх.- з Аз. PCP, на Пд.- з Іраном, на Зх.- з Туреччиною. В республіці - 36 районів, 24 міста і 33 селища міськ. типу. Карти див. між с. 304-305. Державний лад. Вірм. PCP - суверенна радянська соціалістична д-ва, яка входить до складу СРСР. Діючу Конституцію Вірменської PCP прийнято 14.IV 1978 позачерговою сьомою сесією Верховної Ради Вірменської PCP дев'ятого скликання.

Найвищий орган держ. влади і єдиний законодавчий орган Вірм. PCP - однопалатна Верховна Рада Вірм. PCP, що обирається строком на 5 років. Верховній Раді підзвітна обирана нею Президія Верховної Ради Вірм. PCP - постійно діючий орган Верховної Ради республіки. Верховна Рада Вірм. PCP утворює уряд Вірм. PCP - Раду Міністрів Вірм. PCP - найвищий виконавчий і розпорядчий орган держ. влади республіки. Місц. органами держ. влади в районах, містах, селищах і селах Вірм. PCP є відповідні Ради народних депутатів, що обираються строком на 2,5 роки. Всі Ради народних депутатів Вірм. PCP обирають громадяни, які досягли 18 років, на основі заг., рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Найвищий судовий орган республіки - Верховний Суд Вірм. PCP, обираний Верховною Радою Вірм. PCP строком на 5 років. Природа. В.- гірська країна зі складним, дуже розчленованим рельєфом. Бл. 90% її території лежить на висоті понад 1000 м над р. м. На Пн. і Пн.-Сх. республіки підносяться хребти Малого Кавказу (Сомхетський, Базумський, Гугарац, Шахдатський та ін.), на Пд. від них - Вірменське нагір'я (в межах В.- пн.-сх. його частина) - Джавахетський, Гегамський, Варденіський, Зангезурський хребти, масив Арагац (4090 м - найвища точка В.). Між гірськими хребтами - Памбакська й Ширакська долини, Севанська улоговина. В межі В. заходить лівобережна частина Середньоараксинської міжгірної западини, її пн.-зх. частина наз. Араратською рівниною. Осн. корисні копалини: мідно-молібденові, мідно-колчеданові, поліметалеві руди, золото. Є родовища заліз. руд, нефелінових сієнітів, бентонітових глин, кам. солі. Значні поклади буд. матеріалів (мармур, доломіти, туф, пемза, обсидіан, перліт) та ін. Мінеральні джерела.

Клімат В. відзначається великою різноманітністю. Республіка розташована в субтропічному поясі. На формування клімату великий вплив мають особливості рельєфу. Клімат на рівнинах і в передгір'ях - сухий континентальний (пересічна т-ра липня +24, +26°, січня -5°), в середньогір'ї- помірний (пересічна т-ра липня - серпня +18°, січня від -2 до -8°), у високогір'ї - холодний (пересічна т-ра липня від +10 до +15°, січня від -9 до -14°), на крайньому Пд. Сх. і Пн. Сх.- сухий субтропічний. Сер'дньорічна кількість опадів від 200-300 мм на Араратській рівнині до 800 мм у горах. Ріки В. нал жать до бас. Араксу (Ахурян, Раздан, Арпа, Воротан та ін.) і Кури (Дебід, Агстев та ін.). Вони несудноплавні, їх використовують для зрошування та як джерло гідронергії. В республіці понад 100 гірських озер, найбільше з них - Севан. У ґрунтовому покриві переважають гірські чорноземи, гол. чин. на вулканічних плато. В Середньоараксин-ській западині (до вис. 900 м) поширені світло-бурі грунти (майже всюди розорані й окультурені) з ділянками засолених грунтів; у передгір'ях до вис. 1400 м - темно-бурі, до вис. 1800 м (на Сх.- до 800 м) - каштанові; в лісових районах - коричневі та бурі лісові, у верхньому поясі гір - гірсько-лучні грунти.

Рослинність В. характеризується різноманітністю видового складу (бл. 3200 видів). На Араратській рівнині - напівпустельна полинова й пустельна, в степах - ковилова й типчакова рослинність. На кам'янистих схилах - колючі чагарники фригана. Під лісами (сх. бук, дуб, граб) і чагарниками - бл. 13% тер. В. (в основному в пн.-сх. й пд.-сх. районах). У верхній частині гірських схилів - субальпійська й альпійська рослинність. У межах республіки налічується понад 450 видів хребетних (у т. ч. 70 видів ссавців, 40 видів плазунів), до 10 тис. видів комах. В очеретяних заростях водяться кабан, очеретяний кіт, шакал, в гірських степах і високогір'ях - гризуни, перев'язка, в горах - безоарова коза, муфлон. У лісах - козуля, дикий кабан, сірійський ведмідь, білка. В передгір'ях багато плазунів, у т. ч.

порза, кавк. гадюка та ін. У В. акліматизовано енотовидного собаку, нутрію, плямистого уссурійського оленя. На тер. республіки створено Хосровський заповідник і Діліжанський заповідник.

Населення. Осн. населення -вірмени (88,6%; 2208,3 тис. чол., перепис 1970). Живуть також азербайджанці, росіяни, курди та ін. Пересічна густота населення - понад 97 чол. на 1 км2. 64% населення (1977) живе в містах. Найбільші міста: Єреван, Ленінакан, Кіровакан.

Історія. Тер. В. населена з часів раннього палеоліту. В 2-й пол. 2-го тис. до н. с. в зх. частині Вірм. нагір'я, що входило до складу Хеттського царства (див. Хетти), виникли племінні союзи. На основі цих союзів у 9 ст. до н. е. склалася д-ва Урарту з адм. центром Еребуні (Єреван). Відсутність єдності, внутр. cyперечності, а також натиск скіфів і Мідійської д-ви (див. Мідія) привели на поч. 6 ст. до н. е. до падіння Урартського царства. В 2-му тис. до н. е. у пд.-зх. і сх. районах Вірм. нагір'я жили вірм. племена, які згодом створили держ. об'єднання. В 1-й пол. 1-го тис. до н. е. в основному завершився процес формування вірм. народності. В кін. 6 ст. до н. е. В. підкорили Ахеменіди. В останній чверті 4 ст. до н. е. вірм. царства у верхів'ях рік Євфрату, Лікусу, Галісу (Мала Вірменія), в Айраратській долині (Айрарат) стали незалежними. Бл. 220 до н. е. Пд. і Центр. В. було об'єднано з Айраратським царством. Об'єднана територія стала називатися Великою Вірменією (столиця - м. Армавір). До кін. З ст. до н. е. Велика Вірменія потрапила у васальну залежність від Се-левкідів. Після поразки останніх у боротьбі проти римлян Велика Вірменія і Софена в 189 до н. е. стали незалежними царствами. Тер. вірм. д-ви за Тіграна II повністю включала царство Селевкідів. З 1 ст. до н. е. тер. В. перетворилася на арену жорстокої боротьби між Римом і Парфянським царством. У 2-й пол. З ст. н. е. Велика Вірменія потрапила в залежність від Ірану. В 301 державною релігією Великої Вірменії оголошено християнство (див. Вірменська апостольська церква). В 387 Візантія та Іран поділили між собою Велику Вірменію (Зх. В. відійшла до Візантії, Сх. В.- до Ірану). Країна надовго втратила держ. самостійність. Вірм. народ мужньо боровся проти поневолювачів. Серед численних виступів нар. мас найзначнішими були повстання на чолі з полководцем Варданом Маміконяном (450- 451) і Вааном Маміконяном (481- 484). В 571 почалося всенародне повстання, що набуло характеру тривалої війни. Очолив його Вардан Маміконян Кармір. У кін. 6 ст. більша частина В. потрапила у васальну залежність від Візантії. В серед. 7 ст. В. завоювали араби. Опір вірмен арабському пануванню (повстання 703, 748- 750, 774-775, 850-855) ускладнювався гострою класовою боротьбою між селянами й вірм. феодалами. Особливо прославилися горці Сасуна. Повстанці розгромили араб. військо. Це привело до остаточного повалення влади араб. Халіфату у В. і відновлення вірм. державності. В 7-9 ст. поширилося антифеод. вчення павлікіан, які висували ідею заг. рівності і виступали проти великого землеволодіння, реліг. обрядів і церк. ієрархії. Управління країною зосередилося в руках династії вірм. Багратидів. Період розвинутого феодалізму охоплює 9 - середину 13 ст. З 10 ст. В. підтримувала торг. й культ. зв'язки з Київською Руссю. Поділена на дрібні феод. володіння, В. не могла протистояти загарбницькій політиці Візантії. В 1-й пол. 11 ст. Візантія поступово приєднала всі вірм. землі. В серед. 11 ст. почалося вторгнення на тер. В. сельджуків. До 1065 вони завоювали майже всю В., нещадно спустошили країну, знищили міста, населення. Значна частина вірмен змушена була тікати до зх. районів Візантії. Кілікійське вірм. царство (1080- 1375, див. Кілікія) витримало навалу завойовників-кочівників. Це створило умови для відновлення вірм. державності. З кінця 11 ст. почався розпад Сельджуцької держави. Протягом 2-ї пол. 12 - поч. 13 ст. груз. й вірм. війська визволили більшу частину В. і відновили під захистом груз. д-ви самостійність вірм. феод. князівства Захаридів. Пд. і зх. райони В. залишалися під владою сельджуків. У 1236-43 Закавказзя завоювали монголо-татари.

В кін. 13-14 ст. вірмени масами емігрували в Зх. Європу, Індію, на землі Русі. Вірменські колонії виникли в Кізлярі, Астрахані, Казані та інших містах: на тер. України - у Львові, Луцьку, Кам'янці-Подільському (див. Вірменські колонії на Україні). Вони стали осередками розвитку дружніх зв'язків між укр. і вірм. народами.

У кін. 14 ст. В. була спустошена під час походів Тохтамиша, а потім Тімура. На поч. 15 ст. її захопили кочові туркм. племена. В 14-16 ст. посилилась еміграція вірмен до ін. країн. В 16-18 ст. В. стала об'єктом жорстокої боротьби між Туреччиною та Іраном. У 1639 тер. Зх. В. відійшла до Туреччини, Сх. В.- до Ірану. Жорстокий політ., соціальний і нац.-реліг. гніт викликав у 18 ст. масовий рух вірм. народу за своє визволення. Одним з керівників нар. повстання проти Іран, і тур. завойовників у 1722-28 став Давид-бек. З кін. 17 ст. зовнішньо-політ. опорою вірм. нац.-визволь-ного руху сталаї Росія. В 17-18 ст. поширилися рос.- вірм. екон., політ. й культурні зв'язки. В їх зміцненні велика роль належала видатному діячеві нац.-визв. руху вірм. народу Ісраелові Орі. В рос. армії на службі перебували деякі воєначальники-вірмени. Представники вірм. народу (Й. Емін та ін.) не раз зверталися до рос. уряду з проханням захистити В. від агресії Туреччини та Ірану. В 1801 до Росії разом із Сх Грузією приєднано пн. райони Сх. В., 1805 - Карабах, Зангезур і Сх. Ширак. В результаті рос-іран. війни 1826-28 за Туркманчайським договором 1828 до складу Росії увійшла й решта Сх. В.- Еріванське й Нахічеванське ханства. Зх. В. залишилась під владою Туреччини. Приєднання В. до Росії мало прогресивне значення. Воно врятувало вірм. народ від фіз. винищення, створило сприятливі умови для розвитку економіки й культури. На землі Сх. В. почали переселятися вірмени з Ірану, Туреччини (в 1828- 29- 130 тис. чол.). У 2-й пол. 19 ст. посилився нац.-визвольний рух у Зх. В., що залишалася під ярмом Туреччини, вірм. населення якої зазнавало соціального і нац. гніту (повстання в Зейтуні 1862, 1878- 79 та ін.). Нац.-визвольний рух активізувався в період рос-тур. війни 1877-78. Після закінчення війни Карс і деякі райони Зх. В. було приєднано до Росії. Селянська реформа 1870 у Сх. В. сприяла розвиткові капіталістичних відносин, формуванню робітн. класу. В зв'язку з розвитком нац.-визвольного руху у В. (80-90-і pp.) виникли дрібнобурж. партія "Гнчак" ("Дзвін") і бурж.-націоналістична партія "Дашнакцутюн" ("Союз"). Завершився процес утворення вірм. бурж. нації. В розвитку демократичного суспільно-політ. руху, спрямованого проти політики соціального й нац. гноблення, що її проводив царизм, велику роль відіграв вірм. революціонер-демократ М. Налбандян. У кін. 19 - на поч. 20 ст. у В. поширився марксизм (перші марксистські гуртки виникли 1898). На поч. 20 ст. під керівництвом Б. М. Кнунянца, С. Г. Шаумяна, С. С. Спандаряна та ін. у В. створено с.-д. орг-ції, що 1903 об'єдналися в Кавказький союзний комітет РСДРП. В період революції 1905-07 у В. розгорнувся страйковий рух. Під час 1-ї світової війни 1914-18 у Зх. В. з новою силою спалахнув нац.-визвольний рух. У 1915-16 за розпорядженням тур. уряду, який проводив політику геноциду, в Зх. В. було знищено 1,5 млн. вірмен та більш 600 тис. вигнано в пустелі Месопотамії. 300 тис. вірмен-біженців знайшли притулок у Росії. Після Лютневої бурж.-демократичної революції в березні 1917 в Єревані, Александрополі (тепер Ленінакан), Карсі та ін. містах виникли Ради робітн. і солдатських депутатів.

Велика Жовтн. соціалістич. революція поклала гоча ок визволенню вірм. народу від соціального й нац. гніту. Антирад. коаліція в Закавказзі за допомогою іноз. інтервентів на деякий час придушила революц. виступи трудящих і відірвала Закавказзя від Рад. Росії. 28.У 1918 владу у В. захопила контрреволюц. партія "Дашнакцутюн". У квітні-травні 1918 Туреччина, порушивши умови Брестського миру 1918, окупувала значну частину Закавказзя, в т. ч. тер. Сх. В. У листопаді 1918 в Закавказзі почали панувати англ. імперіалісти. Боротьбу трудящих за перемогу Рад. влади очолили вірм. комуністичні орг-ції, що в червні 1920 оформилися в Комуністичну партію (більшовиків) Вірменії. В травні 1920 під керівництвом комуністів почалося збройне повстання трудящих В. проти даш-нацького "уряду". Але за допомогою імперіалістів Антанти повстання було придушено, а його керівників страчено. У вересні 1920 тур. загарбники знову вдерлися на тер. В. 29.ХІ 1920 трудящі В. під керівництвом комуністів підняли повстання проти контрреволюц. уряду і разом з частинами Червоної Армії, в лавах якої билися й сини укр. народу, знищили владу дашнаків. Декларацією від 29.ХІ 1920 ревком оголосив В. Рад. Соціалістичною Республікою. У лютому 1921 дашнаки за допомогою іноз. імперіалістів вчинили заколот, який 2.IV 1921 було придушено частинами Червоної Армії та рад. вірм. загонами. В липні 1921 В. повністю визволилася від дашнацьких контрреволюц. банд. 12.III 1922 В. ввійшла до Закавказької федерації, а 30.ХІІ 1922 у складі останньої - до Союзу PCP. З 5.ХП 1936 В.- союзна республіка в складі Союзу PCP. В роки перших п'ятирічок у В. здійснено соціалістичну індустріалізацію, колективізацію с. г., культур. революцію. Вірм. народ консолідувався в соціалістичну націю. В роки Великої Вітчизн. війни 1941-45 вірм. народ разом з усіма народами СРСР героїчно захищав соціалістичну Вітчизну. Понад 450 тис. вірмен бились на фронтах в рядах Рад. Армії. З них бл. 70 тис. нагородж но орденами й медалями, 103 воїнам присвоєно звання Героя Радянського Союзу (у т. ч. понад 20 чол.- за визволення України). Воїни-вірмени брали участь у визволенні багатьох міст і сіл України. Активними членами підпільної комсомольської орг-ції "Молода гвардія" були вірмени M. К. Пегліванова, Г. М. Арутюнянц. У складі партизанського з'єднання С. А. Ковпака діяв загін вірм. партизанів "Перемога". В боротьбі проти фашизму брали активну участь вірмени, що жили за кордоном (у Франції, Греції, Югославії, Болгарії, Румунії). В післявоєнний період робітн. клас, колгоспники, інтелігенція В. під керівництвом Комуністичної партії разом із трудящими усієї країни успішно працювали над завершенням будівництва соціалізму в СРСР. В умовах розвинутого соціалістичного суспільства трудящі В., як і всі народи Рад. Союзу, беруть активну участь у створенні матеріально-тех. бази комунізму. В. нагороджено орденами Леніна (1958, 1968, 1978), Жовтневої Революції (1970), Дружби народів (1972).

Комуністична партія Вірменії створена в червні 1920 під назвою Комуністична партія (більшовиків) Вірменії - КП(б)В. З жовтня 1952 має сучас назву. На 1.І 1977 налічувала 147 460 членів і кандидатів у члени партії. Черговий, XXI з'їзд відбувся 20-22.І 1976. Перший секретар ЦК Компартії Вірменії - К. С. Демірчян (з 1974).

ЛКСМ Вірменії засн. в серпні 1921. На 1.І 1977 в її лавах було 401 700 комсомольців. Профспілки Вірменії на 1.І 1977 налічували 1193 тис. чоловік.

Народне господарство. В.- індустріальна республіка з розвинутим багатогалузевим с. г. Її нар.г-во є складовою частиною єдиного народногосподарського комплексу СРСР. В.- район розвинутої кольорової металургії, машинобудування, хім., харч. пром-сті, виробн. буд. матеріалів, виноградарства, пд. плодівництва, овочівництва. В 1976 у валовому сусп. продукті республіки частка пром-сті становила 67,2%, с.г.- 12,5%, будівництва-11,9%, транспорту і зв'язку - 2,4%. Капіталовкладення в нар. г-во республіки 1976 дорівнювали 949 млн. крб. (1940- 50 млн., 1965- 523 млн. крб.). Продуктивність праці 1976 зросла проти 1965: в пром-сті - в 1,74, у колгоспах - в 1,5, у радгоспах - в 1,6, у будівництві -в 1,96 раза. Нац. доход республіки збільшився за 1966-76 у 2,44 раза. Виплати й пільги з сусп. фондів споживання зросли за 1971-76 на 45% , роздрібний товарооборот - на 52%. За цей час введено в дію 7569 тис. м лситл. площі.

Промисловість характеризується високими темпами розвитку (див. графік) і значним капітальним будівництвом. Провідні галузі: маш.-буд. й металообр., хім. та нафтохім., легка й харчова, кольорова металургія та виробн. буд. матеріалів. Електроенергетика представлена Разданською ДРЕС, Єреванською, Кіроваканською ТЕЦ, Севано-Разданським каскадом ГЕС (6 станцій) та ін.; будуються Воротанський каскад ГЕС і Вірменська АЕС (1976 став до ладу перший енергоблок першої черги). Створено машинобудування, яке характеризується розвитком трудомістких неметаломістких галузей (електронна, радіотех., приладобудівна, електротех. пром-сть, точне верстатобудування), а також автомобілебудування, виробн. компресорів, гідронасосів, пасажирських ліфтів. Осн. центри: Єреван, Ленінакан, Чаренцаван, Кіровакан, Абовян, Спітак, Діліжан, Раздан. Такі нові галузі пром-сті, як хім. і нафтохімічна, виробляють синтетичний каучук, латекси, хім. волокна, азотні добрива, сірчану кислоту тощо (Єреван, Кіровакан, Алаверді). Кольорова металургія представлена виробн. міді, алюмінію, концентратів молібдену, свинцю, золота та ін. Осн. центри: Каджаран, Алаверді, Агарак, Кафан, Єреван, Зод, Арарат. Пром-сть буд. матеріалів базується на використанні унікальних вулканогенних порід - ту-фів, перліту, пемзи, а також вапняків, гранітів і мармуру. Велике значення має виробн. легких наповнювачів та виробів із них, облицьовувальних і стінових блоків із туфів, цементу, вогнетривких виробів, збірних залізобетонних і бетонних конструкцій тощо (Єреван, Артік, Аніпемза, Арарат, Туманян, Раздан, Нурнус і Арагац). Є підприємства, що виробляють скло і фарфор (Єреван, Арзні, Бюрегаван). З галузей харч. пром-сті загальносоюзне значення мають винно-коньячна і плодоовочеконсервна (Єреван, Арташат, Октембсрян, Ечміадзін, Аштарак, Айрум, Метрі). Діють підприємства м'ясо-мол., цукр. та тютюнової пром-сті. Виробн. швейц. сирів, розливання мінеральних вод. У легкій пром-сті виділяються текст., особливо трикотажна, швейна і взуттєва (Єреван, Ленінакан, Кіровакан, Камо, Горіс, Степанаван). Розвинуте виробн. килимів.

Сільське господарство. Сукупність екон. і природних умов (при обмеженій території) визначає багатогалузевий характер сільс. г-ва В. Заг. обсяг продукції с. г. 1976 зріс проти 1913 в 6,6 раза. На поч. 1977 в республіці налічувалися 371 колгосп і 384 радгоспи. Важливе значення для с. г. має зрошування. Найбільші канали: Арташатський, Октемберянський, Арзні-Шамірамський, Нижньоразданський та ін. Площа зрошуваних земель 1976 дорівнювала 258 тис. га. У рослинництві переважають виноградарство та плодівництво, вирощування тех. (тютюну, герані, цукр. буряків) та овоче-баштанних культур. У 1976 площа плодоягідних насаджень досягла 54 тис. га (1940- 17 тис. га), виноградників - відповідно 36 і 16. Тваринництво В. спеціалізується на розведенні великої рогатої худоби молочно-м'ясного напряму та вівчарстві м'ясо-вовнового напряму. Поголів'я (тис, на 1.І 1977): великої рогатої худоби - 721 (у т. ч. корів - 279), свиней - 173, овець і кіз - 2290. У 1976 вироблено: м'яса (в забійній вазі) - 72 тис. т, молока - 434 тис. т, яєць - 373 млн. шт., вовни - 4,7 тис. т. У с. г. 1976 працювало 12 тис. тракторів (фіз. одиниць), 1,5 тис. зернозбиральних комбайнів. У республіці широко здійснюється спеціалізація й концентрація с.-г. виробн. на основі міжгосподарського кооперування та агропромислової інтеграції. На кін. 1976 у В. створено 43 між-госп. підприємства та об'єднання, у т. ч. будівельних - 6, тваринницьких - 24.

Транспорт. У заг. вантажо-обороті республіки понад 56% припадає на залізничний транспорт. Довжина з-ць заг. користування на кін. 1976 становила 0,71 тис. км, які майже повністю електрифіковано. Осн. лінії: Баку - Єреван, Єреван - Тбілісі. Довжина автошляхів (1976) - 8,6 тис. км, у т. ч. з твердим покриттям - 6,1 тис. км. Авіалінії сполучають В. з багатьма містами СРСР. Діє міжнар. авіалінія Єреван -Бейрут. По газопроводах у республіку надходить газ з Аз. PCP (Карадаг - Аксафа - Єреван), з РРФСР (через Тбілісі з Грозного), а також з Ірану через тер. Аз. PCP. В Основних напрямах розвитку народного господарства СРСР на 1976- 1980 роки передбачено збільшити за п'ятирічку обсяг пром. продукції в республіці на 43-47%, продовжити вдосконалення галузевої структури пром-сті, підвищивши частку трудомістких виробництв; здійснювати дальший розвиток неметаломістких галузей машинобудування - електронної, радіотех., електротех., верстатобудівної та інструм. пром-сті і приладобудування; забезпечити дальше зростання електроенергетики, кольорової металургії, хім., легкої та харч. пром-сті розміщувати підприємства в серед. і невеликих містах; завершити будівництво першої черги Вірменської атомної електростанції та залізничної лінії Масіс - Нурнус; збільшити середньорічний обсяг валової продукції с. г. на 22-25%; забезпечити зростання виробн. винограду, фруктів, ефіроолійних культур, продукції тваринництва; внести в експлуатацію 20 тис. га зрошуваних земель, обводнити 60 тис. га пасовищ; розробити заходи по с.-г. освоєнню засолених земель Араратської долини.

Л. А. Валесян.

Охорона здоров'я. В 1976 у В. налічувалося 24,5 тис. лікарняних ліжок - 84,8 ліжка на 10 гис. ж. (1913 було всього 212 ліжок - 2,1 ліжка на 10 тис. ж.), мед. допомогу подавали 10,2 тис. лікарів - 34,8 лікаря на 10 тис. ж. (1913-73 лікарі, тобто 1 лікар на 13,7 тис. ж.) та 22,5 тис. фахівців серед. мед. персоналу. Лікарські кадри готує Єреванський мед. ін-т. У 1975 у 2,9 тис. колективів фізкультури республіки - 431,3 тис. чол. Відомі бальнеологічні курорти - Арзні, Анкаван, клімато-бальнеологічний - Лжермук, кліматичний - Діліжан. Народна освіта, наукові га культурно-освітні заклади. До Великої Жовтн. соціалістич. революції письменність серед населення В. становила 9,2%. У 1914/15 навч. р. функціонувало 459 за-гальноосв. шкіл усіх видів, один серед. спец. навч. заклад. Вищих навч. закладів не було. За роки Рад. влади В. стала республікою суцільної письменності, запроваджено заг. обов'язкову серед. освіту. В 1976/77 навч. p. у 1535 за-гальноосв. школах усіх видів налічувалося 650,7 тис. учнів, у 63 серед. спец. навч. закладах - 53,7 тис, у 13 вузах - 55,5 тис. студентів. Вузи: Єреванський університет, ін-ти політех., мед., нар. г-ва, пед. російської та іноз. мов тощо. В 1976 профес.-тех. уч-ща підготували 23,9 тис. кваліфікованих робітників. У республіці - Академія наук Вірменської PCP (42 академіки, 49 чл.-кореспондентів), ряд н.-д. ін-тів, проблемних лабораторій та конструкторських бюро при міністерствах і вузах. Усього у В.- 17,6 тис. наук. працівників, серед них 700 докторів, 5,1 тис. кандидатів наук (1976). З 1000 чоловік, зайнятих у нар. г-ві, 786 мають вищу й серед. (повну й неповну) освіту (1975). У В.- 1,3 тис. масових 6-к (11,9 млн. одиниць зберігання), 14 театрів, бл. 1,2 тис клубних закладів; 800 кіноустановок, 37 музеїв, зокрема картинна галерея, музеї історії В., революції, геології; позашкільні заклади - палаци й будинки піонерів, дитячі та юнацькі спортивні школи, станції юних натуралістів, техніків, туристів, дитяча залізниця в Єревані тощо.

Преса, радіомовлення, телебачення. У 1976 видано 1165 назв книг (заг. тираж - 10,2 млн. примірників), з них 812 вірм. мовою (тираж- 8,7 млн. примірників). Виходить 81 газета (річний тираж - 246,4 млн. примірників), 91 журнал та ін. періодичні видання заг. річним тиражем 20 млн. примірників (1976). Друкований орган ЦК Компартії Вірменії - журн. "Ленінян угіов" ("Ленінським шляхом"). Друковані органи ЦК Компартії Вірменії, Верховної Ради та Ради Міністрів Вірм. PCP: газ. "Совєтакан Айастан" ("Радянська Вірменія", вірм. мовою), "Коммунист", "Ріатаза" ("Новий шлях", курдською мовою), "Совєт Ерменістани" ("Радянська Вірменія", азерб. мовою). В 1926 в Єревані почалися радіопередачі, з 1956 працює респ. телецентр. Література В.- одна з найдавніших л-р народів СРСР (збереглися рукописи поч. 5 ст.). Вершиною вірм. нар. творчості є героїчний епос "Давид Сасунський". Відродження вірм. л-ри пов'язане з ім'ям поета 10-11 ст. Григора Нарекаці; тенденції Відродження характерні для творчості поетів 11-13 ст. Нерсеса Шноралі, Мхітара Гоша, Вардана Айгекці та виразника соціального протесту Фріка. В 16 ст. виникає вірм. книгодрукування (на Україні - Львів, 1616). Літ. процес 16- 17 ст. характеризується поглибленням світських мотивів, всебічним інтересом до особи. Представники вірм. середньовічної лірики - Константин Єрзинкаці, Ованес Тлкуранці, Мкртич Нагаш,Григор Ахтамарці, Наапет Кучак, Нагаш Овнатан. У 18 ст. в л-ру ввійшов поет-ашуг Саят-Нова. Родоначальник нової вірм. л-ри - просвітитель-демократ X. Аровян, що утвердив як провідні напрями прогресивний романтизм і реалізм. Демократичні тенденції його творчості продовжував вождь революц.-демократичного руху М. Налбандян - ідейний соратник М.Чернишевського, О. Герцена, М. Огарьова, Т. Шевченка. Вірменська поезія 60 - 80-х рр. 19 ст. в Сх. В. представлена Р. Патканяном і С. Шахазізом, у Зх. В.- М. Пешикташляном і П. Дуряном. Традиції X. Абовяна в жанрі роману продовжили П. Прошян і Г. Агаян. Зачинатель реалістичної драматургії - Г. Сундукян, реалістичної прози та драматургії зх. вірмен - А. Паронян. Осн. зміст вірм. л-ри 70-80-х рр. - нац.-визвольна боротьба (романісти Церенц і Раффі). У 80-90-х роках провідним напрямом став критичний реалізм (Ширванзаде, Нар-Дос, Г. Мурацан, А. Арпіарян, Т. Камсаракан, Г. Зохраб, Є. Отян та ін.). Новий етап в історії вірм. л-ри ознаменувала творчість О. Іоаннісяна, А. Цату-ряна та ін. Синтезом кращих традицій вірм. л-ри 19 ст. була творчість О. Туманяна. Найвидатні-шим поетом нової вірм. л-ри був А. Ісаакян. Представники поезії зх. вірмен- М. Мецаренц, Д. Варужан, Р. Севак, Сіаманто та ін. Нова сходинка вірменської поезії пов'язана з творчістю В. Теряна.

Основоположник вірм. пролет. поезії - А. Акопян. Зачинателями марксистської критики та естетики були С. Шаумян і С. Спандарян. Після встановлення у В. Рад. влади (1920) створилися умови для справжнього розквіту л-ри й мистецтва. У формуванні вірм. рад. л-ри велику роль відіграли пролет. письменники А. Акопян, Ш. Кур-гінян, М. Аразі та ін. Визначні твори в 20-і рр. написали Є. Чаренц, А. Бакунц, С. Зорян, Д. Демірчян, Г. Маарі, Г. Сарян, Н. Зарян та ін. Перейшли на бік революції і кращі представники демократичної інтелігенції - О. Іоаннісян, О. Туманян, А. Ісаакян, О. Ширванзаде, Нар-Дос. Розвиткові нової л-ри сприяла марксистська літ. критика (А. Мяснікян, А. Карінян, П. Макінцан та ін.). В 30-х рр. вірм. л-ра збагатилася творами О. Шираза, Г. Боряна, A. Граші, В. Алазана, С. Таронці, Р. Кочара. Під час Великої Вітчизн. війни патріотичні мотиви звучать у публіцистиці А. Ісаакяна, нарисах Р. Кочара, оповіданнях С. Зоряна, віршах Т. Гуряна, Г. Боряна, О. Шираза, С. Капутікян, романах Р. Кочара, Д. Демірчяна, Н. Заряна. В повоєнні роки опубліковано романи Г. Севунца, А. Сіраса, X. Даштенца, В. Ананяна, п'єси Н. Заряна, Г. Боряна, Г. Тер-Григоряна, вірші та поеми Г. Еміна, А. Сагіяна, П. Севака, С. Капутікян, В. Давтяна, М. Маркарян. Серед сучас. прозаїків відомі Г. Матевосян,

B. Петросян, М. Галшоян, серед поетів - Р. Давоян та ін.

Вірмено-українські літературні зв'язки встановились у 2-й пол. 19 ст. У Вірменії деякий час жив і працював укр. письменник О. Навроцький, який вивчав вірм. л-ру та фольклор. Укр. поет П. Трабовський - перший перекладач творів вірм. поетів Р. Патканяна, О. Іоаннісяна, О. Туманяна та ін. В періодичних виданнях В. публікувалися статті про Т. Шевченка, переклади його віршів. За рад. часу у розвиток укр.-вірм. зв'язків великий вклад вніс П. Тичина. Укр. мовою перекладено вірм. нац. епос "Давид Сасунський", твори X. Абовяна, Г. Сундукяна, О. Туманяна, А. Ісаакяна, Є. Чаренца та ін. Поет Г. Сарян переклав вірм. мовою "Кобзар" Т. Шевченка. Вірм. поети (Т. Гурян, О. Шираз, С. Капутікян, Г. Борян та ін.) написали ряд творів, присвячених Україні. В 1932 засн. Спілку письменників Вірменії.

С. Г. Амірян.

Архітектура. Найдавніші пам'ятки архітектури на тер. В. належать до неоліту. Від епохи Урарту (9-6 ст. до н. е.) збереглися руїни міст-фортець Тейшебаїні та Еребуні (Єреван, засн. 782 до н. е.), від античних часів - залишки міст Арташата, Тігранакерта, храму Гарні (1 ст. н. е.). Нар. житло - глхатун (прямокутне в плані, зі східчастим дерев'яним куполом), прототип якого описаний ще Ксенофонтом (4 ст. до н. е.), традиційно зберігалося до 20 ст.

З прийняттям християнства (301) споруджували церкви (кафедральний собор в Ечміадзіні, 5 ст.), замки-фортеці, патріарші та княжі палаци (Звартноц та в Аручі, Дві-ні); осн. типами культових споруд були базилікальні однонефні (Лернакерт, 5 ст.) та тринефні (Касах, 4 ст.; Єрерук, 5 ст.) церкви. Розроблялися різні типи центричних купольних храмів (у Зораварі, церкви Ріпсіме й Гаяне в Ечміадзіні, всі - 7 ст.). Високого рівня досягла архітектура В. у 9-12 ст. В містах здійснювалося широке цивільне та культове будівництво. В Ані було споруджено могутні оборонні мури (989), палаци, кафедральний собор, церкву Гагікашен (989-1010; зодчий Трдат); на о. Ахтамар зведено палац і церкву Святого хреста (915-921; зодчий Мануел); формувалися монастирські комплекси (Татев, Ахпат, Санаїн, Хцконк). Для 12-14 ст. характерна цивільна архітектура (готелі, караван-сараї, мости та ін.). Зберігся вирубаний у скелі монастир Гегард (Айріванк, 12-13 ст.). З другої половини 14 ст. почався занепад архітектури Вірменії. Але в цей час розвивалося будівництво за участю вірм. майстрів у вірм. колоніях, зокрема в Криму (вірм. храми у Феодосії), Львові (Вірм. церква 14 ст.), Кам'янці-Подільському, Луцьку, Язловці та ін. Після приєднання В. до Росії монументальна архітектура набула рис рос. класицизму. Архітектура рад. В. розвивається на основі творчого використання традиційної нац. архітектури з врахуванням природних і нових соціально-побутових умов. Реконструюються старі міста й с-ща (Кіровакан, Алаверді та ін.). Серед будівель 30-х pp.- Будинок уряду Вірм. PCP, театр опери та балету (обидва - арх. О. І. Таманян) та ін.; 50-х pp.- будівлі на площі В. І. Леніна (арх. М. В. Григорян, Е. А. Сарапян, С. А. Сафарян), винні підвали тресту "Арарат" (арх. P. С. Ісраелян), Матенадаран (сховище старод. рукописів; арх. Григорян). У 60- 70-х pp. побудовано: театр ім. Г. Сундукяна (арх. Р. Б. Алавердян), стадіон "Раздан" (арх. К. А. Акопян, Г. І. Мушегян) в Єревані, ін-т радіофізики в Аштараку (арх. С. А. Гурзадян, M. М. Манвелян), курортні комплекси в Арзні та ін. В Октемберяні споруджено меморіальний пам'ятник героям Сардарапатської битви 1918 (арх. Ісраелян, скульптори А. А. Арутюнян, С. М. Манасян, А. А. Шагінян). 1933 в Єревані створено Спілку архітекторів Вірм. PCP.

M. М. Асратян.

Образотворче мистецтво. Племена й народи, які жили на Вірменському нагір'ї, пройшли всі етапи первісної культури. Збереглися наскельні малюнки епохи неоліту (область Сюнік, Гегамські гори). З часів Урарту до нас дійшли зразки декоративно-ужиткового мист., рельєфи на різних предметах, настінний живопис (Еребуні, пагорб Кармір блур). За середньовіччя, з прийняттям християнства, поряд з архітектурою розвивалося й монументально-декоративне мист. (рельєфами й фресками оздоблювали будинки та інтер'єри церков і світських будівель). Досягла розквіту мініатюра (Т. Рослій, С. Піцак). У 18 ст. розвивався живопис (художники М. Джульфинський, О. Мркуз, С. Леаці, сім'я Овнатанян). Приєднання В. до Росії відіграло велику роль у дальшому розвитку мист. В. У живопису виникли нові жанри: портретний (А. Овнатанян, С. Нерсесян), побутовий (А. Шамшинян, Г. Габрієлян), історичний (В. Суреньянц), пейзажний (І. Айвазовський, М. Магдесян, В. Махохян, А. Шабанян, Г. Башинджагян). На поч. 20 ст. виросло покоління талановитих художників (живописці А. Арцатбанян, С. Агаджанян, Ф. Терлемезян, Е. Татевосян; графіки Е. Шаїн, Т. По лат; скульптори Є. Воскан, A. Тер-Марукян, А. Гюрджян). Після встановлення Рад. влади до B. повернулися живописці М. Сар'ян, С. Аракелян. Г. Гюрджян,А. Коджоян, М. Арутчян; скульптори С. Степанян, А. Сарксян, А. Урарту, Є. Кочар, які стали засновниками рад. вірм. мистецтва. В період Великої Вітчизн. війни 1941-45 і в повоєнні роки ряди художників поповнилися новими майстрами (живописці М. Абегян, Д. Налбандян, Е. Ісабекян, О. Зардарян, Г. Ханджян, С. Мурадян, А. Аветісян; скульптори Г. Агаронян, Г. Чубарян, А. Арутюнян, С. Багдасарян, Є. Варданян; майстри декоративно-ужиткового мист. Р. ІПавердян, Р. Симонян та ін.). У 1932 засн. Спілку художників Вірменії.

Є. А. Мартікян.

Музика. Стародавня й середньовічна вірм. музика - монодична, але з елементами багатоголосся - має тисячолітні традиції. Видатними представниками муз. культури минулого були Комітас (6-7 ст.) і Нерсес Шноралі (12 ст.) - автори духовних гімнів, шараканів, Г. Нарекаці (10 ст.) - автор тагів. З кін. 17 ст. розвивається мист. ашугів (Саят-Нова). У 2-й пол. 19 ст. склалася нова композиторська школа У 1868 Т Чухаджян створив першу вірм. оперу "Аршак II". Формувався самобутній нац. стиль шляхом поєднання нар. мелодики з європ. композиційними засобами (композитори X. Кара-Мурза, М. Екмалян, Н. Тігранян, Комітас, О. Спендіаров, Р. Мелікян, А. Тігранян та ін.). Муз. інструменти (сольні й ансамблеві): струнні - кеманча, кямані (смичкові), саз, чонгур, уд, тар, канон (щипкові), сантур (ударний); духові - блул, паракапзук, дудук, зурна; ударні - доол, даф. Найбільшого розвитку вірм. муз. культура досягла після Великої Жовтн. соціалістич. революції. Серед перших творів вірм. рад. музики - "Єреванські етюди" (1925) та опера "Алмаст" (1928, поставлено 1930) О. Спендіарова, вокальні цикли Р. Мелікяна. Розвивалися нові для вірм. музики жанри: симфонія, балет, симфонічна поема, камерно-інструментальна музика, масова пісня, музика до спектаклів і кінофільмів. У 30- 40-х рр. зросла кількість творів на сучас. рад. та істор.-революц. тематику (композитори А. Тер-Гевондян, Р. Мелікян, А. Степанян, Г. Єгіазарян, Т. Тер-Мартіросян, М. Мазманян). Особлива роль належить А. Хачатуряну, творчість якого (балети, концерти, симфонії тощо) є внеском у скарбницю всієї рад. муз. культури. В роки Великої Вітчизнян. війни 1941-45 найпоширенішим жанром була героїко-патріотична пісня. У післявоєнний період розвивалися вокально-симфонічна музика ("Кантата про Батьківщину", 1948, "Оповідь про вірменський народ", 1961, О. Арутюняна), опера ("Давидбек", 1950, А. Тіграняна, "Орлина фортеця", 1957, А. Бабаева), балет ("Спартак", 1956, А. Хачатуряна; "Севан", 1956, Г. Єгіазаряна), оперета, муз. комедія, камерно-інструм. та вокальна музика. Серед сучас. вірм. композиторів - А. А. Бабаджанян, Л. Ходжа-Ейнатов, О. Арутюнян, Д. Тер-Татевосян, Е. Оганесян, Е. Мірзоян, К. Орбелян, А. Тертерян, О. Аджемян, Т. Мансурян та ін. Високого рівня досягла виконавська майстерність. Серед вокалістів - нар. арт. СРСР А. Данієлян, Т. Сазандарян, Г. Гаспарян, П. Лісіціан, Н. Ованрсян, нар. арт. РРФСР і Вірм. PCP З. Долуханова; диригентів - нар. арт. СРСР О. Meлік-Пашаєв, М. Таврізян; скрипалів - нар. арт. Вірм. PCP А. Габрієлян, Ж. Тер-Мергерян, Р. Агаронян; піаністів - Ю. Айрапетян, С. Навасардян та ін. В Єревані працюють театр опери та балету ім. О. О. Спендіарова, театр муз. комедії ім. А. Пароняна; в складі філармонії - симфонічний, камерний та естрадний оркестри, хорова капела, квартет ім. Комітаса, ансамбль пісні й танцю, ансамбль нар. танцю; консерваторія. При Ін-ті мистецтв Вірм. PCP - відділення музики та нар. муз. творчості. Вірм.-укр. муз. зв'язки взаємно збагатили вірм. й укр. музику. В 1873 М. Кропивницькии гармонізував для багатоголосого хору вірм. літургію, Г. О. Козаченко обробив для голосу з супроводом вірм. нар. пісні, а О. Спендіаров - укр. нар. пісні для голосу з супроводом і хору; А. Штогаренко, використавши мелодику вірм. нар. пісень, написав струнний квартет. На сценах укр. театрів виконували твори вірм. композиторів, у Вірменії - українських. Вірм композитори створили вокальні твори про Україну ("Моя Україна"

A. Тер-Гевондяна, "Пісня дружби" B. Тіграняна), пісні про Україну (О. Аджемян і С. Джербашян). Укр. композитори написали пісні на слова вірм. поетів (Г. Верьовка на слова О. Туманяна), вірм. композитори - на вірші укр. поетів (А. Тертерян на слова Т. Шевченка). В 1933 засн. Спілку композиторів В.

М. Г. Арутюнян.

Театр. Виникнення вірм. театр. мист. належить до 1 ст. до н. е. (в 69 р. до н. е. споруджено театральну будівлю в Тігранакерті). В 4-11 ст. існував театр фольклорно-хорового й синкретичного типів (імпровізація, пантоміма, цирк). У 12 ст. виникли церк., пізніше - шкільний театри; у 18 ст.- пересувні трупи. В 17-19 ст. театр розвивався у вірм. колоніях у Львові (шкільний театр), у Москві, Венеції, Відні, Мадрасі, Калькутті та ін. Перші постійно діючі вірм. профес. театри виникли в Константинополі (1861), Тифлісі (1863) та ін. містах. Реалістичний напрям у вірм. театрі стверджувався в творчості нац. драматургів М. Пешикташляна, С. Екімяна, М. Патканяна, Е. Тер-Григоряна, Г. Сундукяна, акторів Г. Чмшкяна, М. Амрікяна.К. Арамяна, П. Адамяна. У 90-і pp. 19 ст. розвиток вірм. театру був пов'язаний з драматургією А. Пароняна, А. Ширванзаде, Л. Шанта, з іменами майстрів сцени О. Абеляна, Сірануйш; на поч. 20 ст. у вірм. театр прийшли О. Севумян, О. Заріфян, А. Восканян та ін. В роки Рад. влади створ но велику мережу вірм. театрів: у 1921 - держ. театр Вірменії в Єревані (з 1937 - ім. Г. Сундукяна), 1920 - Бакинський вірм. держ. театр, 1922 - вірм. театр у Тбілісі (тепер ім. С. Шаумяна), 1929 - юного глядача в Тбілісі та Єревані, 1928 - театр ім. А. Мравяна в Ленінакані, 1931 - театр ім. О. Абеляна в Кіровакані та ін. В Єревані працюють Азерб. театр ім. Дж. Джабарли (1929), Рос. драм. театр ім. К. С. Станіславського (1937), Єреванський вірм. драм. театр (1969), ляльковий театр (1935), цирк (1956). В репертуарі театрів - п'єси нац. драматургів, зарубіжних і рос. класиків, рад., зокрема українських, авторів (О. Корнійчука, І. Микитенка, М. Куліша, І. Кочерги). Серед театр. діячів - нар. арт. СРСР Р. Нерсесян, В. Папазян, В. Аджемян, А. Аветісян, Г. Джанібекян, нар. арт. Вірм. PCP Г. Акопян, Л. Алавердян, О. Буніатян, В. Вардересян, О. Гулазян, Т. Ділакян та ін. В 1944 відкрито Театр. ін-т. У 1940 в Єревані засновано Вірм. театр. товариство.

Л А. Бабаян.

Кіно. Перші хронікальні кінозйомки В. здійснені в 1907. В 1923 організовано "Держкіно" Вірменії (тепер кіностудія "Вірмен-фільм" ім. А. І. Бек-Назарова). Худож. фільми почали випускати з 1925. Серед них - "Намус" (1925), "Хас-Пуш" (1928) і перший звуковий фільм "Пепо" (1935, реж. усіх - А. Бек-Назаров), "Особисто відомий" (1958) і "Надзвичайне доручення" (1965, режисери обох фільмів - С. Кеворков та Е. Карамян), "Здрастуй, це я!" (1966, реж. Ф. Довлатян), "Місце під сонцем" (1976, реж. А. Бабаян) та ін. Найбільш популярні вірм. актори: А. Джигарханян, Г. Тонунц, М. Симонян, М. Мкртчян. У 1958 засн. Спілку кінематографістів Вірм. PCP. Іл. див. на окремому аркуші, с. 448-449.

Літ.: Ленін В. ї. Повне зібрання творів: т. 7. Про маніфест "Союзу вірменських соціал-демократів"; т. 11. Про так звану вірменську соціал-демократичну робітничу організацію; т. 26. Під чужим прапором; т. 42. Промова на засіданні пленуму Московської Ради робітничих і селянських депутатів 28 лютого 1921 р.; т. 43. Телеграма Реввійськраді XI армії; т. 52. Телеграма Г. К. Орджонікідзе; Советский Союз. Армения. M., 1966; Советская Армения. Альбом. Ереван, 1971; Исторические связи и дружба украинского и армянского народов, т. 1-3. Ереван - К., 1961-71; Очерки истории Коммунистической партии Армении. Ереван, 1967; Арутюнян H. X. Вірменська Радянська Соціалістична Республіка. К., 1972; Валесян Л. А. Производственно-территориальный комплекс Армянской ССР. Ереван, 1970; Советская Армения за 50 лет. Ереван, 1970; Стасов В. В., Веселовский А. Н., Луначарский А. В., Горький А. М. Об Армении и армянской культуре. Ереван, 1970; Кирилюк Є. П. Українсько-вірменські літературні взаємини. В кн.: Чуття єдиної родини. К., 1972; Абегян M. История древнеармянской литературы. Ереван, 1975; Налбандян В. С, Саринян C.H., Агабабян С.Б. Армянская литература. М., 1976: Армянская литература. Биобиблиографический указатель, в. 1 - 2. Ереван, 1969-72; Амирян С. Г. Армяно-украинские литературные связи. Библиография. Ереван, 1976; Токарский H. М. Архитектура Армении IV-XIV вв. Ереван, 1961; Арутюнян В. М., Асратян М. М., Меликян A. А. Архитектура Советской Армении. М., 1972; Искусство Армянской ССР. Альбом. Л., 1972; История музыки народов СССР, т. 1-4. М., 1966 - 73; Гоян Г. 2000 лет армянского театра, т. 1-2. М., 1952; История армянского советского театра. Ереван, 1967.

Вірменська радянська соціалістична республікаВірменська радянська соціалістична республікаВірменська радянська соціалістична республіка

Вірменська радянська соціалістична республікаВірменська радянська соціалістична республікаВірменська радянська соціалістична республікаВірменська радянська соціалістична республікаВірменська радянська соціалістична республіка

Вірменська радянська соціалістична республікаВірменська радянська соціалістична республікаВірменська радянська соціалістична республіка

 

Схожі за змістом слова та фрази