Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow лів-ліп arrow ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА
   

ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА

— історико-географічна назва частини укр. земель, що за Андрусівським перемир'ям 1667 перебували на автономному становищі в складі Рос. держави в 2-й пол. 17—18 ст. Суспільно-політ. лад, що існував тоді на Л. У., дав території напів-офіц. назву — Гетьманщина. В документах офіц. характеру її називали Малая Росія, Малоросія. До Л. У. входила тер. сучас. Черніг., Полтав., зх. районів Сумської, сх. районів Київ. і Черкас. областей. На Пн. і Сх. Л. У. межувала з рос. воєводствами і Слобідською Україною, на Пд.— з Диким полем і Запорізькою Січчю, на Зх. рубіж проходив по Дніпру. До Л.У належав також Київ з прилеглою територією. На Л.У. існував суспільно-політ. устрій, якому було покладено початок в ході визвольної війни українського народу 1648— 54. Автономне становище Л. У. виявилося в гетьманському правлінні, адм.-тер. поділові, військ. і фінанс. справах. Крайове управління очолював гетьман, який обирався на військ. раді (див. Козацька рада) і затверджувався царем. Свою діяльність у ряді питань гетьманське правління погоджувало з рос. урядом. Найвищі посади при гетьмані обіймала генеральна старшина. Тер. Л. У. в адм. і військ. відношеннях було поділено на Гадяцький, Київський, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський, Чернігівський полки (див. відповідні статті), що їх очолювали полковники. Полки ділилися на сотні, очолювані сотниками, а в населених пунктах були козац. отамани. За козац. звичаєм ці посади мали обіймати виборні особи, але здебільшого, особливо у 18 ст., фактично на них призначали або вони переходили в спадщину. В містах існувало самоврядування — магістрати і ратуші. В 17 ст. в Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині та ін. містах були цар-воєводи, які відали рос. гарнізонами. 1 після утворення Київської губернії (1708) на чолі з генерал-губернатором адм. органи гетьманщини не підлягали йому. В результаті централізаторської політики царського уряду 1722—27 гетьманство було скасовано і утворено Малоросійську колегію (1721—34 і 1750—64 гетьманство відновлювалось). Хоч і з обмеженнями, але автономія Л. У. існувала до 1781, коли на її території було створено Київське, Новгород-Сіверське і Чернігівське намісництва, тобто запроваджено загальнорос. адміністративну систему.

Перебуваючи в складі Рос. д-ви, Л. У. знайшла в особі Росії спільника і захисника в боротьбі проти іноз. загарбників. Козац. полки в складі рос. армії брали участь у боротьбі проти султанської Туреччини — Чигиринських походах 1677 і 1678 і Азовських походах 1695—96, у Північній війні 1700— 21 (у т. ч. в Полтавській битві 1709), рос.-тур. війнах 1735—39, 1768—74 (див. Російсько-турецькі війни 17—19 століть). Класова політика царизму та гетьманської адміністрації на Л. У. була спрямована на збереження і зміцнення феод.-кріпосницького ладу. Указом Катерини II від 3 (14).V 1783 було юридично закріпачено селян Л У., а указом 1785 козацькій старшині надано права дворянства. Незважаючи на панування феод.-кріпосницьких відносин, на Л. У. були сприятливіші умови, ніж на Правобережній Україні і на зх.-укр землях, для розвитку с. г., промислів, ремесел, міст і торгівлі. У 18 ст. з'явилися мануфактури, на яких поряд з працею кріпаків і приписних селян застосовувалася праця найманих робітників. Розвиток продуктивних сил і сусп. поділу праці зумовлював зростання на Л У. внутр.

торгівлі. Економіка Л. У. дедалі більше входила в систему всерос. ринку. Цьому сприяло скасування 1754 внутр. митної системи (див. Індукта). Л. У. відігравала важливу роль у зовн. торгівлі. Через Київ, Ніжин ішов осн. торг. шлях у Росію з Балкан, Бл. Сходу та ряду зх.-європ. країн. Значну роль Л. У. відіграла в розвиткові культури і укр.-рос. культур. зв'язків, зокрема Київська академія, Чернігівська і Переяславська колегії. На Л. У. виникли козацькі літописи, створено істор. праці "Синопсис", "Історію Русів". З Л. У. пов'язані життя і творчість визначних діячів укр. і рос. культури 17—18 ст. Л. Барано вича, І. Галятовського, І. Гізеля Г. Кониського, Ф. Прокопови ча, Г. Сковороди, Д. Туптала, письменника І. Котляревського, композиторів М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя, художників В. Боровиковського, Г. Левицького та ін. В 2-й пол. 17—18 ст. на Л. У. активізувалася антифеод. боротьба укр. селян, козаків і міської бідноти (див. Переяславського полку повстання 1666, Кліщинське повстання 1767— 70, Турбаївське повстання 1789—93), знайшло широкий відгук Булавінське повстан-ня1707—09. У 18 ст. Л.У., як й ін. укр. землі, охопив гайдамацький рух. Протягом 60—80-х рр. 18 ст. на Л. У. діяв ватажок сел. загонів С. Гаркуша. Антифеод. рух на Л. У. посилився під час селянської війни під проводом О. І. Пугачова 1773—75. Класова боротьба на Л. У. була складовою частиною антифеод. рухів нар. мас всієї Росії. В боротьбі проти іноз. загарбників, кріпосницького гніту, сваволі царської влади, в процесі екон. і культур. зв'язків міцніла дружба рос. і укр. народів. Після возз'єднання Правобережної України з Росією (1793) назви Л. У., так само як і Правобережна Україна, стали чисто геогр. поняттями.

Літ.: Історія Української РСР, т. 2. К., 1979; Барвинский В. Крестьяне в Левоберсжной Украйнє в XVII — XVIII вв. К., 1909; Лазаревский

A. М. Описание Старой Малороссии, т. 1-3. К., 1888 — 1902;Дядиченко

B. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII — початку XVIII ст. К., .1959; Стецюк К. І. Народні рухи на Лівобережній Україні в 50—70-х роках XVII ст. К., 1960.

Ф. П. Шевченко.

 

Схожі за змістом слова та фрази