Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow прин-пят arrow ПРИРОДНЕ ПРАВО
   

ПРИРОДНЕ ПРАВО

- теор. доктрина, за якою гол. джерелом права є сама природа, а не воля законодавця. Людині П. п. належать від народження, вони закладені в самій її сутності й однакові для всіх. Окр. ідеї П. п. з'явилися ще в 5—4 ст. до и. е. у філос. творах Давньої Греції. Сократ і Платон вважали, що не всі закони та правила є витвором людей, оскільки поряд з писаними законами, породженими людьми, є неписані закони, «вкладені в серця людей самим вченим розумом». Арістотель поділяв право на природне, що залежить від визнання д-вою, та умовне, яке встановлюється. Давньорим. юристи П. п. називали закони в наук, значенні, або основу позитивного права. В будь-якому сусп-ві поряд з jus civile (лат. — цивільним правом) та jus gentium (лат. — міжнародним правом) існує jus naturale (лат. — природне право), що породжується самою природою і коріниться у люд. стосунках. Істотної еволюції П. п. зазнало в Середні віки. В 14—15 ст. ця теорія асоціювалася не з природним, а з божественним походженням, однак П. п. визнавалося обов'язковим та вищим від позитивного і звичаєвого. Найбільш плідним періодом у розвитку теорії П. п., її розквітом вважається 17—18 ст. Ідеї П. п. активно використовували і розвивали Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Ж. Ж. Руссо та ін. Саме завдяки їх зусиллям склалася школа П. п., яка справила значний вплив на процес розвитку як національного, так і міжнар. права. П. п. уявлялося як кодекс правил, що закріплювали політичний та юрид. ідеали. Все, що не відповідає чи суперечить цим ідеалам, повинно бути змінено чи відмінено. На поч. 19 ст. у П. п. настає криза, зумовлена зародженням ідей історичної та утилітарної шкіл права, а також соціальними та еволюційними напрямами розвитку науки. Однак уже з кін. 19 ст. і до наших днів це право переживає період відродження. Його сутність становить змінність П. п. залежно від історично зумовлених причин. З'являються нові напрями розвитку П. п. Це — неотомістські, екзистенціа-лістські, феноменологічні та ін. доктрини, що грунтуються на ідеях об'єктивного та суб'єктивного ідеалізму.

Сучасні теорії П. п. базуються на ідеях божественного порядку буття (неопротестантизм), самореалізації вищого розуму (неогегельянство), апріорних цінностей (феноменалізм), природи речей (неокантіанство), екзистенціалізму, істор. праворозуміння (герменевтика) та ін.

Літ.: Новгородцев П. И. Психол. теория права и философия естеств. права. М., 1913; Його ж. Совр. положение проблемы естеств. права. «Юрид. вестник», 1913, N° 1; Четверний В. А. Из истории соотношения естеств. права и прав, позитивизма.

В кн.: Право и правотворчество. Вопросы теории. М., 1982; Лебедева Т. П. Роль школы естеств. права в формировании западной полит.-прав. традиции. «Полис», 1998, № 6; Козлихин И. Ю. Позитивизм и естеств. право. «Гос-во и право», 2000, № 3: Рабінович П. М. Основи заг. теорії права та д-ви. К., 2001.

С. В. Бобровник.

 

Схожі за змістом слова та фрази