Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow право оп-прим arrow ПРАВОСЛАВ'Я
   

ПРАВОСЛАВ'Я

— один з трьох основних, поряд з католицизмом і протестантизмом, напрямів християнства, який остаточно виокремився і орг. оформився в 11 ст. внаслідок поділу церков. Спочатку вся панівна христ. церква називалася ортодоксальною (православною) і кафолічною (вселенською) на противагу єресям. Після поділу церков (схизми) назва «католицька» (в латиніз. формі) залишилася за зх. (римською), «православна» — за сх. церквою. Формально датою схизми вважається 1054, однак насправді цей процес почався значно раніше: відмінність між зх. і сх. християнством була помітною уже в 3-5 ст. П. як церк. напрям склалося на тер. Візантійської імперії і слугувало ідеол. опорою імп. влади за принципом цезаропапізму (пріоритету світської влади над церковною). П. не мало єдиного церк. центру, оскільки від поч. свого формування церк. влада у Візантії зосереджувалася в руках чотирьох патріархів: константинопольського, александрійського, антіохійського та єрусалимського. При цюму константинопольський, хоча й іменувався вселенським, був лише першим серед рівних. Ця традиція вселенського правосл. патріарха збереглася за ним дотепер. З розпадом Візантійської імперії кожний з названих патріархів став очолювати самост. (автокефальну) помісну правосл. церкву. Згодом автокефальні та автономні церкви виникли і в ін. країнах, гол. чин. на Бл. Сході та в Сх. Європі.

Віросповідну основу П. становлять Святе Письмо {Біблія) і Священний Переказ (рішення вселенських і помісних соборів 4—8 ст., праці отців церкви). Догматику П. викладено в Нікео-Константинопольському «Символі віри» (4 ст.), у 12 пунктах якого визнається Триєдність Бога, боговтілення, спокутна жертва, воскресіння і вознесіння Ісуса Христа, віра в одне хрещення, прощення гріхів, майб. воскресіння мертвих і потойбічну винагороду, а також в єдину апостольську церкву. Формально вважається, що ці догмати не підлягають будь-яким змінам і уточненням ні за змістом, ні за формою. Вел. значення у П. надається обрядності, центр, елементом якої є сім таїнств (хрещення, миропомазання, сповідь, причастя, шлюб, священство, єлеосвячення). Важлива роль відводиться культу святих, шануванню ікон, церк. святам, постам. П. заперечує ряд катол. догматів про: філіокве (п оходження Святого Духа «і від Сина»), чистилище, непорочне зачаття і тілесне вознесіння на небо Діви Марії, про непогрішність і непомильність папи римського в справах віри і моралі та ін. Духівництво в П. поділяється на біле (одружені парафіяльні священики) і чорне (ченці, які дають обітницю безшлюбності). Єпископом може стати тільки чернець. Найвищим єпископ, саном є патріарх. Існують чол. й жін. монастирі. Більшість правосл. церков у богослужб. практиці користується новим стилем, але дату Пасхи всі визначають за старим, юліанським календарем. На відміну від католицизму П. не має єдиного світ, центру. Нині воно представлене 15 визнаними (канонічними) і кількома невизнаними автокефальними та 5 автономними церквами. Як держ. релігія П. поширилося у Київ. Русі в кін. 10 ст. У сучас. Україні П. представлене трьома церквами: Українською православною церквою Київського патріархату (УПЦ); Українською православною церквою в юрисдикції (канонічному і молитовному єднанні) Моск. патріархату; Українською автокефальною православною церквою (УАПЦ). Незважаючи на проголошуваний принцип вірності істор. традиціям, сучасні правосл. богослови і церк. діячі намагаються викладати божественні істини відповідно до вимог часу. Богослужіння у правосл. церквах здебільшого відправляється нац. мовами; використовуються і мертві мови (церковнослов'янська — в Старообрядницькій правосл. церкві та Укр. правосл. церкві Моск. патріархату). З 1961 ведеться підготовка до Вселен, правосл. собору, попередня програма якого передбачає істотну модернізацію віровчення та обрядовості з урахуванням вимог сучасності.

Літ.: Голубинский Е. Е. История рус. церкви, т. 1—2. М., 1880-1911; Лебедев А. П. Очерки внутр. истории визант.-вост. церкви в IX, X и XI вв. В кн.: Лебедев А. П. Собр. церк.-истор. сочинений, т. 6. М., 1902; Поснов М. Э. История Христ. церкви: (До разделения Церквей — 1054 г.). К., 1991; Огієнко I. Укр. культура. К., 1991; Грушевський М. С. З історії реліг. думки на Україні. К., 1992; Історія Правосл. церкви в Україні. К., 1997; Історія релігії в Україні, т. 3. Православ'я в Україні. К., 1999.

П. Л. Яроцький.

 

Схожі за змістом слова та фрази