Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow імпот-інсп arrow ІНДІЯ
   

ІНДІЯ

Республіка Індія — держава в Пд. Азії. Більша її частина розташована на п-ові Індостан. Омивається водами Бенгальської зат. Індійського ок. та Аравійським м. До складу І. входять Лак-кадівські, Аміндівські, Андаманські й Нікобарські о-ви. В адм. відношенні поділяється на 22 штати і 9 союзних територій (табл.). Карти див. на окремому аркуші, с. 376—377.

Державний лад. І.— республіка. Входить до Співдружності, очолюваної Великобританією. За формою держ. устрою — федерація. Діє конституція 1949 (вступила в силу 1950). Глава д-ви — президент, що обирається строком на 5 років колегією виборців, яка складається з виборних членів парламенту і законодавчих зборів штатів. Законодавча влада належить парламентові в складі президента і двох палат — Нар. палати і Ради штатів. Нар. палата обирається населенням строком на 6 років, два її члени (від англо-індійців) призначаються президентом. Рада штатів — федеральна палата, яка представляє інтереси штатів,— обирається членами законодавчих зборів штатів строком на 6 років, 12 депутатів призначаються президентом. Через кожні 2 роки 1/3 Ради оновлюється. Виконавчу владу здійснює Кабінет міністрів (уряд) на чолі з прем'єр-міністром. Уряд фактично формується партією, яка одержала перемогу на виборах до Нар. палати. У кожному штаті є Законодавчі збори у складі губернатора (глави виконавчої влади), якого призначає президент, та однієї або двох палат, обираних населенням строком на 6 років, а також уряд штату. В союзні території президент призначає гол. комісарів або сам здійснює управління ними. Вищу судову владу здійснює Верховний суд, що є й органом конституційного нагляду.

В. Н. Денисов

Природа. Берегова лінія п-ова Індостан розчленована мало, береги переважно низькі, піщані. Пд. частина зх. узбережжя має назву Малабарський берег, сх.— Коромандельський берег. Більшу частину тер. І. займає плоскогір'я Декан (пересічна вис. 600—900 м). Вздовж мор. узбереж підносяться гори Західні Гати (вис. до 2633 м), які далі на Пд. переходять в окремі горстові масиви заввишки до 2698 м (г. Анаймуді), та Східні Гати. На Пн. плоскогір'я Декан облямоване середньовисокими горами і плато, які уступами спускаються до Індо-Гангської рівнини, поверхня якої розчленована численними долинами річок, старицями, ярами. Вздовж пн. кордону країни простягаються гірські області Гімалаїв та Каракоруму — найвищих гірських систем світу. Гол. вершини в межах І.— г. Нангапарбат (8126 м) у Гімалаях і г. Чогорі (вис. 8611 м) у Каракорумі. На Пн. Зх.— пустеля Тар. Надра І. багаті на поклади заліз., свинцево-цинкових, уранових, марганцевих і мідних руд, хромітів, золота, слюди, коштовного каміння, кам. вугілля, бокситів, нафти й газу. Клімат більшої частини І. субекваторіальний, мусонний, на Пн.— гірський субтропічний, високогірний. Пересічна т-ра січня на Пн. бл. +15°, на Пд. до +27°, травня — від +28° до +35°, у горах відповідно —1, —8°, і +18, +23 . Найбільше зволожені навітряні схили Зх. Гат і Гімалаїв (до 5000—6000 мм). Макс. кількість опадів випадає у районі нагір'я Шіллонг — до 12 тис. мм на рік, найменша — в центрі Декану і в пустелі Тар (бл. 50 мм), на решті тер. І.— 1000—1500 мм. Бл. 80% річної суми опадів припадає на вологий період (червень — жовтень). Осн. річки — Ганг, Інд, Брахмапутра, Годаварі, Крішна. На більшій частині території поширені червоноземи, на Індо-Гангській рівнині та на приморських низовинах — сіроземи, сіро-коричневі й коричневі грунти, в горах — різні типи гірських грунтів. Рослинність представлена переважно саваною й мусонними чагарниками. Під лісами — 23% тер. країни (тик, сандал, бамбук та ін.), у дельтах річок — вічнозелені мішані ліси. В горах — вологі тропічні ліси, які з висотою змінюються мусонними та хвойними лісами і гірськими луками. Створено бл. 50 заповідників і нац. парків. Найбільші з них: Гірський Ліс у Гуджараті, Казіранга в Ассамі та Джалдапара в Зх. Бенгалії.

Населення. В І. налічується кілька сотень націй, народностей і племінних груп, що говорять різними мовами. Найчисленнішими є гіндустанці, андхра (телугу), бенгальці, маратхи, таміли, біхарці, гуджаратці, канара (канала), малаялі. Офіц. мови — гінді та англійська. Пересічна густота нас.— бл. 193 чол. на 1 км2 (1978, оцінка). Бл. 21% нас. живе в містах. Найбільші міста: Делі, Калькутта, Бомбей, Мадрас, Гайдарабад, Ахмадабад, Бенгалуру, Канпур.

Історія. Тер. 1. було заселено з раннього палеоліту. На поч. 4-го тис. до н. е. вже існували поселення неолітичних племен — скотарів і землеробів. Паралельно з ними в долині р. Інд виникла ви-сокорозвинута міська цивілізація епохи бронзи— Хараппська цивілізація (див. Хараппа). В 2-й пол. 2-го тис. до н. е. в І. з Пн. Зх. вторглися індоєвроп. племена. До серед. 1-го тис. до н. е. вони заселили Пн. І., освоїли долину р. Ганг. В той час в І. тривало класове розшарування, виникли перші д-ви, в яких значну роль відігравало рабство. Стани — варни (брахмани, кшатрії, вайшії та шуд-ри) поступово перетворилися на касти. В серед. 4 ст. до н. е. посилилася д-ва Магадха. В 327 до н. е. в І. вторглася армія Александра Македонського (дійшла до р. Беас). За правління дин. Маур'я (4—2 ст. до н. е.) Магадха поширила свою владу майже на всю тер. І. і частину сучас. Афганістану. Внутр. суперечності, а також вторгнення бактрійських греків (див. Греко-Бактрійське царство) призвели до розпаду д-ви Магадхи. В 3 ст. до н. е. в Пд. І. утворилася могутня д-ва Андхра, яка встановила своє панування на більшій частині Декану. Пн. І. в 1 ст. н. е. опинилася під владою Кушанського царства, після розпаду якого знову зміцніла д-ва Магадхи. З нею суперничали пів-денноінд. імперії Сатаваханів, Паллавів, Пандіїв та ін. Ці д-ви вели жваву торгівлю з Римом і країнами Далекого Сходу. В перші ст. н. е. в І. почався процес розкладу рабовласницького ладу. Виникли форми експлуатації, характерні для феод. формації. Зростали міста, перетворюючись на центри ремесла й торгівлі. В 6—12 сг. в І. існували численні д-ви (Палів, Сенів, Гуджара-Пратіхарів, Чалук'я, Паллавів, Чола та ін.), що вели між собою війни. В 11 ст. Пн. І. зазнала навали сусідніх мусульм. д-в. На поч. 13 ст. на тер. Пн. І. виник Делійський султанат. У 14 ст. він підкорив своїй владі д-ви Декану. Завойовницький похід Тімура (1398) та феод. заворушення, що сталися після нього, призвели до розпаду султанату. Протягом 15—16 ст. на тер. І. існували самостійні д-ви (Ахмаднагар, Бідар, Гуджарат, Віджаянагар та ін.), які перебували під владою мусульм. та індуських правителів. Про суспільний лад, держ. управління, г-во, релігію та побут І. 15 ст. залишив відомості А. Нікітін, який відвідав її 1469—72. У кін. 15 ст. в І. з'явилися перші європ. колонізатори — португальці. В 17 ст. виникли англ. та франц. факторії (див. Ост-Індські компанії). В 16 ст. правитель Фергани Бабур заснував на тер. Пн. 1. імперію Великих Моголів. Найбільшого розквіту вона досягла за Акбара (1556—1605), який завоював Кашмір, Гуджарат, Бенгалію та ін. д-ви. За його наступників, особливо за Аурангзеба, боротьба між центр. владою і феодалами, що супроводилася нар. виступами, призвела імперію до кризи. В результаті повстання маратхів виникла самостійна д-ва (див. Маратхські князівства), яка вела війни проти імперії Моголів. У 1739 з Ірану на тер. І. вторгнувся Надір-шах. У 1747 почалися походи в І. правителя Афганістану Ахмад-шаха Дуррані, внаслідок яких він домігся визнання своїх прав на Пенджаб. Зовн. експансія, міжусобні війни та внутр. суперечності спричинилися на поч. 18 ст. до розпаду імперії Великих Моголів. Це створило франц. і англ. Ост-Індським компаніям сприятливі умови для воєнної експансії. Вона супроводилася англо-франц. суперництвом (1746—63), що закінчилося перемогою Великобританії. Англійці захопили Бенгалію, підкорили Карнатік і Ауд, в результаті англо-майсурських воєн (1767— 99) — Майсур і Гайдарабад, укріпилися в Пд. І. На поч. 19 ст. було завойовано Маратхські князівства. В 1803 колонізатори загарбали Делі. В 1814—26 було анексовано землі в пд. передгір'ях Гімалаїв та Ассам, 1843 — Сінд, 1845—49 — Пенджаб. Агр. перетворення, що їх здійснено в І. в кін. 18 — на поч. 19 ст., сприяли посиленню феод. експлуатації селянства, пристосовували с. г. І. до потреб колоніальної експлуатації. В кін. 50-х рр. 19 ст. невдоволення широких нар. мас іноз. пануванням викликало Індійське народне повстання 1857—59, яке справило великий вплив на подальшу історію І., зокрема на англ. колоніальну політику. В 1858 було ліквідовано Ост-Індську компанію; І. перейшла під владу брит. корони. Склалася колоніально-феод. монополія на землю, а місц. поміщики та князі стали гол. соціальною опорою колонізаторів (див. Заміндарі). Пром-сть, що зароджувалася, перетворювалася на придаток англ. капіталу. Разом з тим почалося формування інд. нац. буржуазії та пролетаріату. Виник нац.-визвольний рух. У кін. 19 ст. було створено нац. бурж. орг-ції, які 1885 об'єдналися в Індійський національний конгрес (IHK). На поч. 20 ст. в ньому, поряд з поміркованою течією, сформувалося радикальне дрібно-бурж. крило на чолі з Б. Тілаком. У 1905—08 сталося нове піднесення нац.-визвольного руху, активну участь у якому взяв інд. пролетаріат. Англ. влада намагалася розколоти нац.-визвольний рух за реліг.-общинною ознакою. Через те вона сприяла появі 1906 партії Мусульманська ліга. На противагу їй було створено індуську політ. орг-цію Гінду махасабха ("Великий союз індусів"). У 1914 Великобританія втягнула І. в 1-у світову війну. Під впливом Великої Жовтн. соціалістич. революції в І. 1918 почалося нове піднесення антиколоніальної боротьби. IHK, одним із керівників якого став М. К. Ганді, розгорнув масовий рух, намагаючись надати йому мирних, ненасильницьких форм, які відповідали б інтересам інд. нац. буржуазії (див. Гандизм). В 1918—22 зросла активність ро-бітн. класу. В 1920 створено Все-індійський конгрес профспілок. У 1925 засн. Комуністичну партію Індії (КПІ). В 1930 IHK оголосив кампанію громадян. непокори, що супроводилася антиімперіалістичними виступами трудящих (повстання в Шолапурі, Пешаварі, Чіттагонгу та ін.). Проте непослідовна політика керівництва IHK і репресії колоніальної влади призвели до загасання нац.-визвольного руху. В 1934 КПІ було оголошено поза законом. У 1935 англ. парламент прийняв Акт про управління І., який закріплював колоніальне становище країни. В кампанії протесту проти Акта об'єдналися всі осн. класи інд. суспільства і політ. партії. В 1936 IHK висунув завдання створення єдиного фронту антиімперіалістичних сил. Під час 2-ї світової війни 1939—45 І. виступала на боці антифашист. коаліції. Наприкінці війни в І. склалася гостра політ, ситуація, яка знайшла вияв у новому піднесенні нац.-визвольної боротьби 1945—47, що змусила англ. владу надати країні незалежність. У 1946 з представників IHK було сформовано тимчасовий уряд на чолі з Дж. Неру. 15.VIII 1947 на тер. І. виникли два домініони (створені англ. колонізаторами за реліг. ознакою) — І. та Пакистан. Того ж року І. встановила дипломатичні відносини з СРСР. В 1950 І. проголошено республікою. IHK, що перебував при владі, взяв курс на прогресивну в цілому внутр. і зовн. політику. Уряд IHK здійснив ряд соціаль-но-екон. та культур. перетворень, спрямованих на створення незалежної нац. економіки, поліпшення становища широких мас країни. У 1962 маоїстський Китай спровокував збройний конфлікт у Гімалаях проти І. В 1965 виник інд.-пакистанський збройний конфлікт, який було врегульовано завдяки ініціативі СРСР (див. Ташкентська зустріч 1966). В 1969 з IHK вийшло праве крило, що утворило партію Організація Конгрес. На виборах ця партія блокувалася з правими орг-ціями — Сватант-ра і Джан Сангх. Не завжди послідовна політика уряду IHK, кризові явища в економіці країни, недостатній політ. досвід частини нар. мас сприяли тому, що праві партії після виборів 1971 змогли об'єднатися і зміцнити свої позиції. На виборах 1977 IHK вперше за всю свою історію зазнав поразки. До влади прийшла створена незадовго перед виборами на базі правих бурж. партій Джаната парті. У липні 1979 внаслідок внутр. незгод та суперечливої політики відбувся розкол Джаната парті. З неї вийшла опозиційна Джаната парті (с). Виникла урядова криза, що призвела до проведення дострокових парламентських виборів. І. проводить політику мирного співіснування д-в, неприєднання до агресивних блоків, займаючи антиімперіалістичну позицію в між-нар. справах, виступає за зміцнення азіатської безпеки. З 1945 І.— член ООН. Між І. та СРСР встановилися пос лідовно дружні відносини. Цьому сприяли Договір про мир, дружбу і співробітництво 1971, угоди про співробітництво в галузі економіки, торгівлі, культури і науки, зокрема укладені 1979 (див. Радянсько-індійські документи).

Л. В. Шапошникова.

Політичні партії, профспілки. Джаната парті засн. 1977. Джаната парті (с), засн. 1979. Індійський національний конгрес, засн. 1885. Комуністична партія Індії, засн. 1925. Індійський національний конгрес профспілок, засн. 1947. Входить до МКВП. Всеіндійський конгрес профспілок, засн. 1920. Входить до ВФП. Спілка індійських робітни-к і в, засн. 1948. Входить до МКВП. Конгрес об'єднаних профспілок, засн. 1949. Спілка робітників Індії, засн. 1954. Господарство. І. — агр.-індустріальна країна з багатоукладною економікою. За об'ємом валового нац. продукту посідає 10-е місце в капіталістичному світі, за виробн. на душу населення — 120—125-е І. належить провідне місце в світі за виробн. та експортом чаю, джуту, бавовняних тканин, слюди, за збором рису й цукр. тростини, арахісу. З ліквідацією колоніального режиму і здобуттям політ. незалежності уряд І. вживає заходів для досягнення екон. самостійності країни шляхом розвитку нац. економіки, створення нових галузей виробн., піднесення с. г., розв'язання прод. проблеми, раціонального розміщення продуктивних сил. Політика індустріалізації, введення планових засад з 1951 у розвитку г-ва, а також націоналізація найбільших приватних банків і страхових компаній сприяли створенню держ. сектора, в якому виробляється бл. 16% валового нац. продукту. Він домінує у провідних галузях важкої і добувної пром-сті (створених значною мірою за допомогою СРСР), в енергетиці, банківській справі, зв'язку, в залізничному й авіац. транспорті. Разом з тим за роки незалежності посилились і позиції інд. монополістичного капіталу. У с. г. шляхом агр. реформ поступово ліквідуються докапіталістичні форми експлуатації, завдяки чому дається поштовх розвиткові капіталізму на селі й росту с.-г. вироби., але вирішальну роль у с. г. ще продовжують відігравати дрібні сел. г-ва. Велика кількість селян лишається безземель ною. З 1977 гол. ухил в екон. політиці робиться на розвиток с. г. і галузей, що його обслуговують, децентралізацію планування розвитку економіки, заохочення приватного нац. капіталу. На економіку І., темпи її розвитку впливають кризові явища світової капіталістичної системи, роздрібні ціни за 1970—77 виросли на 76%, число безробітних становило бл. 10 млн. чол. (1977).

Сільське господарст-в о. Ус. г., що є основою економіки І., зайнято понад 70% економічно активного нас; виробляється понад 41% валового нац. про-

дукту. З 2-ї пол. 60-х рр. проводиться т. з. зелена революція (застосування нових високоврожайних сортів провідних с.-г. культур), значна увага приділяється іригації земель, застосуванню мінеральних добрив. Під с.-г. угіддями — 162,5 млн. га (більше половини заг. площі країни), у т. ч. під зерновими та бобовими — 128,2 млн. га (1975/76). Зрошується бл. 25% орної землі. Гол. зернові культури: рис, пшениця, просяні, кукурудза, ячмінь; тех. культури: бавовник, джут, цукр. тростина, чай; олійні — арахіс, гірчиця, рапс, кунжут, льон, рицина. Вирощують також тютюн, кокосову пальму, кавове дерево, каучуконоси (1976/77 — 192 тис. т каучуку), прянощі. За поголів'ям худоби країні належить провідне місце в світі, але продуктивність його низька. Індуїстська релігія забороняє вбивати корів. У 1976 налічувалось (млн. голів) : великої рогатої худоби — 241,4, кіз — 70,4, овець —40,2. І.— найбільший у світі виробник шкірсировини. Щорічний вилов риби — бл. 2 млн. т. Лісозаготівлі.

Промисловість. У валовому нац. продукті частка пром-сті становить бл. 22%. За роки незалежності фактично заново було створено хім., нафтову, алюмінієву пром-сть, більшість галузей машинобудування. Велику допомогу 1. надає Радянський Союз, за участю якого у країні збудовано та будується бл. 70 великих пром. об'єктів (1978), зокрема металург. комбінати у Бхілаї та Бокаро, з-ди важкого маш.-буд. у Ранчі, гірничо-шахтного устаткування у Дургапурі, важкого електроустаткування у Гардварі, нафтопереробні у Барауні й Коялі, гідротех. комплекси Бхакра-Нангал, фармацевтичні ф-ки тощо. На них виробляється бл. 80% продукції важкого машинобудування, 60% електроустаткування, 30% продуктів переробки нафти, 30% виробн. сталі й 20% електроенергії. Інтенсивно розвивається дрібна механізована пром-сть (за рівнем розвитку її І. посідає 2-е місце в капіталістичному світі після Японії), що сприяє розв'язанню проблеми зайнятості. В гірничодобувній пром-сті провідне місце належить видобуванню нафти (гол. чин. у шт. Ассам і Гуджарат), вугілля (переважно у Дамодар-ській долині). Крім того, добувають залізну, марганцеву, мідну і свинцево-цинкові руди, слюду, боксити, золото, а також уранову руду. В енергобалансі переважає вугілля, бл. 42% потужності електростанцій припадає на ГЕС і 3% на АЕС (1977). З галузей обробної пром-сті найбільше розвинуті текст. (переважно у Бомбеї, Ахмадабаді, Канпурі, Мадураї, Мадрасі та ін.), металург. (у Бхілаї, Бокаро, Дургапурі, Роуркелі, Джамшедпурі), заг. і трансп. машинобудування — гол. чин. виробн. гірничо-шахтного й важкого енергоустаткування, локомотивів і вагонів, дизелів, велосипедів, швейних машин, літаків тощо (у Бомбеї, Калькутті, Мадрасі, Бенгалуру, Чіттаранджані, Варанасі та ін.). Значне місце посідає також хім. (виробн. соди, мінеральних добрив, синтетичних і штучних волокон, барвників тощо — переважно у штатах Тамілнад, Махараштра, Гуджарат, Біхар і Пенджаб), цем., целюлозно-паперова пром-сть. Традиційною для І. є джутова, харч. (особливо цукр., борошномельна, тютюнова галузі) та шкіряна пром-сть. Розвинуті кустарні промисли, худож. ремесла. Гол. пром. райони — Калькуттсько-Дамодарський, Зх.-Індійський (Бомбей — Ахмадабад), Пд.-Індійський (Мадрас, Бенгалуру та ін.), Делійський.

Транспорт. Більшість перевезень здійснює залізничний транспорт. Довжина з-ць (1977) — бл. 62 тис. км, автошляхів — 706 тис. км, з них 482 тис. км з твердим покриттям. Тоннаж мор. торг. флоту 5,24 млн. брутто реєстрових тонн. Гол. порти: Бомбей, Мар-маган, Вішакхапатнам, Калькутта, Мадрас. У Делі, Бомбеї, Мадрасі та Калькутті — міжнар. аеропорти.

Зовнішня торгівля. В експортних поставках І. найбільше значення мають бавовняні, джутові й шкіряні вироби, бавовник, чай, цукор, руди чорних металів, продукція машинобудування й металообробки; вивозять також залізну й марганцеву руди, слюду й хімікати, продукцію с. г.; кустарно-худож. вироби. Імпортують нафту й нафтопродукти, машини та устаткування, добрива, зерно, чорні й кольорові метали тощо. Осн. торг. партнери: США, Японія, Іран, Великобританія, ФРН, Канада. На СРСР та ін. соціалістичні країни Європи 1977 припадало 15% експорту і 9,5% імпорту. Грош. одиниця — інд. рупія. За курсом Держбанку СРСР 100 рупій = 8,3 крб. (серпень 1979).

Б. П. Супрунович.

Медичне обслуговування. В 1975 в І. було 473,2 тис. лікарн. ліжок (1 ліжко на 1289 ж.), 1976 мед. допомогу подавали 154 тис. лікарів (2,5 лікаря на 10 тис. ж.) та 9,4 тис. зубних лікарів. Значне місце в практиці охорони здоров'я посідає нар. медицина. Лікарів готують у 99 мед. школах. СРСР подає І. допомогу в боротьбі з інфекційними хворобами, розвитку нац. мед. промисловості, в підготовці мед. кадрів. Відомі кліматичні курорти Окаламунд в Тамілнаді та приморські Валь-тер і Пурі.

Освіта і культурно-освітні заклади. На час завоювання незалежності понад 96% нас. країни було неписьменним. Конституція 1949 проголосила обов'язкове безплатне навчання дітей віком від 6 до 14 років. У 1977 неписьменних було 33,8%. З 1968 в країні впроваджується уніфікована система освіти за формулою 10 + 2 + 3, тобто 10-річна загальноосв. серед. школа, 2-річна повна або старша середня школа і З роки вищої серед. школи. Сучас. система нар. освіти складається з дошкільних закладів (для дітей З—6 років), поч. і молодших основних шкіл (для дітей 6—11 років), неповних серед. (для дітей 11—14 років), повних (вищих) серед. шкіл (для дітей 14—17 років).

Навчання в державних поч. та більшості неповних серед. шкіл безплатне. Серед. освіта у більшості шкіл платна. Навчання в держ. школах проводиться рідною (регіональною) мовою учнів. З поч. 60-х рр. в школах країни вводиться т. з. тримовна формула: в школах негіндомовних штатів вивчаються три мови — рідна, гінді й англ., а в гіндомовних штатах — гінді, англ. та одна з регіональних мов. У 1975/76 навч. р. у поч. школах навчалося 64,7 млн. дітей (83,9% вікової групи), в неповних серед.— 15,9 млн. (36,9% вікової групи), в повних серед.— 8,8 млн. (22,4% вікової групи). Кваліфікованих робітників готують профес. навч. заклади з терміном навчання 1—3 роки (на поч. 70-х рр. в них налічувалося понад 3 млн. учнів). Термін навчання у вищих навч. закладах — 5—6 років. Навчання платне. Викладання у вузах — в основному англ. мовою. В 1976 в І. було 120 ун-тів і ін-тів, прирівняних до ун-тів, понад 4,7 тис. коледжів, де навчалося бл. 3,1 млн. студентів. Крім того, в І 130 тех. ін-тів (найбільший — Кхарагпурський, Бомбейський, побудований за допомогою СРСР, Мадраський, Канпурський) і 320 технікумів. Найстаріші вузи — Бомбейський університет, Мадраський ун-т (1857) і Калькуттський університет. Найбільші б-ки: Нац. б-ка в Калькутті (засн. 1902), Публічна в Делі (засн. 1951), Центр. публічна в Мадрасі (засн. 1896), Публічна в Тіруванантапурамі (засн. 1847). Гол. музеї: Нац. музей І. в Делі (засн. 1949), Інд. музей в Калькутті (засн. 1814), Нац. галерея сучас. мистецтва (засн. 1954), Меморіальний музей та б-ка Дж. Неру (засн. 1964), Меморіальний музей М.Ганді (засн. 1948), усі — в Делі, Держ. музей в Мадрасі (засн. 1851). Цінні істор. і архіт. пам'ятки в Агрі, Джайпурі, Махабалапурамі та ін. перебувають під охороною держави.

В. І Акинфієв.

Наука і наукові установи. В 1-му тис. н. е. набули розвитку природничі науки. Інд. учені винайшли десяткову позиційну систему числення. В І. вперше розроблено таблицю синусв для обчислення місцезнаходження планет. Відомим астрономом і математиком був Аріабхата. Видатним досягненням у теорії чисел стали праці математика Брахмагупти (7 ст.). У розвиток математики й астрономії великий внесок зробили також Варахаміхіра (6 ст.), Шрідхара (9—10 ст.), Бхаскара (12 ст.). В період імперії Великих Моголів було створено обсерваторії в Делі, Джайпурі та ін. містах. Високого рівня досягла медицина, особливо хірургія. В цій галузі відомі імена Вагабхати, Садхавакари, Бхаскари, Бхатти — авторів наукових праць з анатомі) тощо. Складено класифікації лікарських рослин. В 5 ст. написано перші праці з хімії. В трактатах Говіндабхагавати (11 ст.), Сомадеви (12—13 ст.) та ін. дано класифікацію мінералів і органічних речовин, описано різні хім. процеси, устаткування. Про високий рівень розвитку металургії свідчить, зокрема, відлита в 5 ст. залізна колона в Делі, що збереглася до наших днів. У період англ. колоніального панування розвивалися тільки ті галузі знань, які задовольняли потреби колонізаторів: досліджувалися природні багатства, клімат І. тощо. В 1784 в І. створено Азіатське т-во Бенгалії (Калькутта), яке спочатку вивчало історію азіатських народів, зоологію та ботаніку, а пізніше стало видавати й праці з фізики, хімії, геології, медицини, метеорології. В Мадраській обсерваторії (засн. 1792) проводились дослідження з астрономії, метеорології, навігації. Було засновано Інженерну асоціацію в Калькутті (1895), мед. т-ва в Ахмадабаді (1902) та Бомбеї (1904), матем. т-во в Делі (1907), Інд. асоціацію розвитку науки в Калькутті (1909). У 1-й пол. 20 ст. вагомий внесок у розвиток світової науки зробили інд. учені: С. Рамануджан, лауреат Нобелівської премії (1930), Ч. В. Раман, Ш. Бозе, X. Баба. С. Сані та ін.

Філософія. Інд. філос. думка зародилася в період розкладу первіснообщинного і формування класового (кастового) ладу. Філос. (реліг.-міфологічні, а також наївно-матеріалістичні) ідеї зустрічаються вже у ведах (див. також Брахманізм), в Упанішадах; у післяведичний період — в "Маха-бхараті", "Рамаяні", брахманістській, ранній буддійській і джай-ністській л-рі, тогочасних реліг.-правових і сусп.-політ. кодексах (закони Ману, Артхашастра). Класичні ідеалістичні й матеріалістичні напрями інд. філософії формувалися переважно в період раннього середньовіччя. Матеріалістичні та атеїстичні ідеї пропагувались школами чарвака, ньяя, вайше-шика, міманса, вайбхашика, сау-трантика та ін. Лінія ідеалізму та містики виявилася у ведантпі Бадараяни, у філософії джайнізму, буддизму, в школі йога; пізніше в адвайті веданті Шанкари, у вченні йогачарів. Встановлення в І. колоніального режиму загальмувало розвиток прогресивної сусп.-політ. та філос. думки. На перший план вийшла ортодоксальна індуїстська й мусульм. теологія. Проте на грунті загострення анти-феод., антиколоніальної боротьби в І. виникло Просвітительство, що виступило в реліг. формі (Раммохан Рай, Рамакрішна, Вівекананда та ін.). У 20 ст. набуло поширення реліг.-філос. і сусп.-політ. вчення М. Ганді, яке стало ідеологією нац.-визвольного руху в І. (див. Гандизм). У сучас. інд. філософії існують три осн. течії: феод., бурж. і марксистська. Феодальна характеризується ортодоксальним реліг. (індуїзм, іслам) світоглядом. Бурж. філософія, яка посідає панівне становище в сучас. філософії І., суперечлива й непослідовна. З одного боку, для неї характерні релігійно-ідеалістичні тенденції, з другого — вона з позицій гуманізму критикує феод. ідеологію і зх.-капіталістичну цивілізацію. Носієм ідей марксизмуленінізму виступають інд. філософи-марксисти. А. К. Гхош, Ш. А. Данге та ін. у своїх працях дають марксистський аналіз соціально-екон. і політ. проблем розвитку країни. Після 1947 наука в І. спрямовує свої зусилля на досягнення країною екон. незалежності. Осн. проблемою в галузі с. г. стало забезпечення нас. Індії продовольством. Широке коло питань охоплюють пром. дослідницькі лабораторії. Мед. дослідження здійснюють ун-ти й спец. центри (відомі праці фізіолога А. С. Укіла, хірурга А. Баліги, патолога й онколога, іноз. члена АМН СРСР В. Р. Кханолкара та ін.). Дослідження з природничих наук проводять в ун-тах і спец. центрах, найбільшими серед яких є Ін-т фундаментальних досліджень ім. Тата в Бомбеї й Атомний центр ім. Г. Баба; з фізики — в ун-тах: Делійському, Мадраському й Андхра. В галузі математики в ун-тах Делі, Лакхнау й Варанасі досліджують класичний та функціональний аналіз, диференціальні рівняння тощо; в Атомному центрі — проблеми ядерної й тех. фізики, електронного приладобудування, радіаційної безпеки. В 1975 в цьому центрі створено й за допомогою радянської ракети-носія запущено на орбіту перший індійський штучний супутник Землі "Аріабхата-1".

Науковими дослідженнями керують урядові установи: Рада з наук. і пром. досліджень, Комісія з атомної енергії, Інд. рада з мед. досліджень, Інд. рада з с.-г. досліджень, Комісія по субсидуванню ун-тів. В І. численні наук. т-ва й асоціації, кілька академій наук. Найбільша громад. наук. орг-ція — Індійська національна академія наук. Наймасовіше наук. товариство І.— асоціація Інд. науковий конгрес.

В. І. Акинфієв, О. С. Онищенко (філософія).

Преса, радіомовлення, телебачення. В 1978 в І. виходило 12 423 періодичні видання заг. тиражем бл. 34 млн. примірників, у т. ч. 835 щоденних газет заг. тиражем понад 9 млн. примірників, що видаються більш як 20 мовами. Осн. щоденні газети: англ. мовою — "Таймс оф Індія" ("Час Індії", з 1838), "Гіндустан таймс" ("Індійський час", з 1923), "Індіан експресс" ("Індійський експрес", з 1932); мовою гінді — "Нав Бхарат тайме" ("Час нової Індії", з 1950); мовою бенталі —"Джугантар". ("Нова епоха", з 1937), англ. мовою й мовами гінді та бенгалі — "Амріта базар патріка" (від назви монополії, з 1868). Осн. щотижневі газети: "Соушеліст Індія" ("Соціалістична Індія", з 1970, англ. мовою), "Соушеліст Бхарат" ("Соціалістична Індія", з 1974, мовою гінді), "Органайзер" ("Організатор", з 1947, англ. мовою), "Сварадж'я" ("Самоврядування", з 1956, англ. мовою). Преса Компартії І.: щоденна газета "Джан юг" ("Епоха народу", з 1973, мовою гінді), щотижнева "Нью ейдж" ("Новий вік", з 1953, англ. мовою) — центр. орган Нац. ради Компартії І., двотижневик "Парті лайф" ("Партійне життя", з 1965, англ. мовою) — теор. орган Нац. ради Компартії І., щомісячний журн. "Комуніст" (з 1975, мовою гінді). Щотижневий журн. "Блітц" ("Блискавка", з 1941) видається англ. мовою та мовами урду й гінді. В І.— бл. 30 інформ. агентств. Основні: кооперативні — Пресс Траст оф Індія (засн. 1949), Юнайтед Ньюс оф Індія (засн. 1960), Гіндустан Самачар (засн. 1948); приватне — Самачар Бхараті (засн. 1961). У 1974 створено інформ. агентство Компартії І.— Сентрал Ньюс Ейдженсі. Радіомовлення — з 1927, телебачення з 1959. В 1932 створено урядову службу — Всеіндійське радіо. Передачі ведуться 133 мовами й діалектами. Діють 4 телецентри та ретрансляційна станція.

О. В. Ткачов.

Література. Найдавніша літ. пам'ятка І.— веди (кін. 2 — 1-а пол. 1-го тис. до н. е.), записані санскритом. В період з 5—4 ст. до н. е. по 1 ст. н. е. складалися епічні поеми "Махабхарата" й "Рамаяна". Близькі до них священні тексти середньовічного індуїзму — "Пурани". В кін. 1-го тис. до н. е.— на поч. 1-го тис. н. е. розвивалася л-ра реліг. напрямів — буддизму та джайнізму, писана розмовними в той період палі мовою та пракритами. Найвідоміші збірки давніх інд. казок — "Панчатантра", "Гітопадеша", "Веталапанчавіньшаті", "Шуксаптаті". Зародження авторської л-ри припало на поч. 1-го тис. н. е. Найвидатніший поет і драматург у санскр. л-рі — Калідаса. Відомими драматургами були Бхаса (3—4 ст.) й Шудрака (5—6 ст.); помітний слід у л-рі залишили Гарша (7 ст.), Бгавабгуті (8 ст.). Вершиною худож. прози на санскриті є роман "Пригоди десяти царевичів" Дандіна (7 ст.). З перших століть н. е. існували л-ри і дравідійськими мовами, зокрема тамільською мовою (зб. ліро-епічної поезії Тіруваллувара " Курал", 4—5 ст.). Новоінд. л-ри почали розвиватися переважно з кін. 1-го тис. дравідійськими (див. розділи про л-ру в статтях Канада, Малаяльська мова, Телугу мова) та новоіндоарійськими мовами (див. Бенгальська література, а також розділи про л-ру у ст. Гінді мова, Орія, Гуджаратська мова, Маратхі мова, Пенджабська мова, Урду мова). На розвиток новоінд. л-р вплинув реліг. рух бгакті, спрямований проти кастової системи. В той час у л-рі гінді виступили Сур Дас, поет-ткач Кабір, Намдев, Мірабаї, у бенгальській л-рі — Чондідаш (15 ст.) та Відьяпаті, в л-рі гуджараті —H. Мехта, в тамільській — М. Васагар, малаяльській — Нам-бутірі, пенджабській — Нанак (1469—1539), телугу — Тіккана, Потана, Марана та ін. Особливе місце в середньовічній л-рі належить поетові Тулсідасу. Кращі зразки поезії урду створили Валі (17—18 ст.), Мір Такі Мір (18—19 ст.), Мірза Галіб (19 ст.) та ін. У 2-й пол. 19 ст. в результаті піднесення нац.-визвольного руху в л-рі 1. почався період, названий інд. Просвітительством. В авангарді тогочасної л-ри виступали Дінобондху Міттро, Б. Чоттопадд-хай та ш. письменники Бенгалії. Видатним представником л-ри урду був Галі, л-ри гінді — Б. Харішчандра. Нове піднесення нац.-визвольного руху в І. на поч. 20 ст., вплив Великої Жовтн. соціалістич. революції благотворно позначилися на розвитку інд. л-ри. Найвидатнішим письменником І. того часу був бенгалець Р. Тагор. Високої художності досяг у своїх творах поет М. Ікбал, який писав мовами фарсі й урду. В період між 1-ю та 2-ю світовими війнами в інд. л-рі дедалі частіше, поряд з проблемами нац.-визвольної боротьби, звучали заклики до соціального визволення. Важливу роль у згуртуванні передових сил інд. л-ри відіграла Асоціація прогресивних письменників Індії, засн. 1936 Премчандом, М. Р. Анандом і С. Захіром. Основоположником реалістичного напряму в сучас. л-рі гінді й урду був Премчанд. Після здобуття І. держ. незалежності прогресивна л-ра висунула на перший план соціальну тематику. Сучасну багатонац. л-ру І. представляють, зокрема, письменники: М. Гупта, С. Т. Нірала, С. Пант, Яшпал, М. Варма, Д. Прасад, Аг'єй, I. Джоші (л-ра гінді); К. Чандр, X. А. Аббас, А. С. Джафрі, І. Чугтаї (л-ра урду); М. Бондопаддхай, Г. Галдар, А. Міттро, Б.Бгаттачар'я, Ш. Чоттопаддхай (бенгальська л-ра); Шрі Шрі (л-ра телугу), Н. М: Валлатхол і С. Поттеккат (малаяльська л-ра); Н. Сінгх, А. Прітам, Б. В. Сінгх, М. Сінгх (пенджабська л-ра), а також письменники ін. інд. л-р. Деякі інд. літератори пишуть англ. мовою (М. Р. Ананд, Р. К. Нараян та ін.). Новоінд. мовами перекладено твори О. Пушкіна, Т. Шевченка, Л. Толстого, Ф. Достоєвського,

A. Чехова, М. Горького, О. Толстого, М. Шолохова, О. Корнійчука, B. Василевської та ін. рос. і укр.класиків і рад. письменників. З серед. 19 ст. вітчизн. вчені почали перекладати безпосередньо з санскриту, розгорнулися наукові дослідження в галузі інд. філології (див. Індологія). Рад. індологи, зокрема академік О. Баранников та його послідовники, розширили коло досліджень, включивши в нього вивчення нової інд. л-ри й культури. Твори інд. л-ри укр. мовою перекладали І. Франко, Леся Українка. Є. Тимченко, П. Piммep. Укр. мовою перекладено твори Р. Тагора, Премчанда, К. Чандра, Р. К. Нараяна, Г. А Аббаса, С. Т. Нірали, Аг'єя, С. Панта, М. Ракеша, Б. Бгаттачар'ї, А. С. Джафрі, Н. Сінгха, Яшпала, Н. М. Валлатхола та багатьох ін. інд. письменників.

Ю. В. Покальчук.

Архітектура. Ще в 3—1-му тис. до н. е. в І. будували великі міста з регулярним плануванням, з оборонними, госп. і житл. спорудами, з парками ra басейнами (Сангхол, Лотхал, Матхура, Паталіпутра та ін.). В 4—2 ст. до н. е. створювалися великі комплекси фортець, палаців (палац царя Ашокі в Па-таліпутрі), своєрідні культові споруди — ступи (зокрема, в Санчі, З—2 ст. до н. е.), меморіальні стовпи (стамбха), печерні храми ("чайтья" в Карлі, 1 ст. до н. е.; в Аджанті, 2 ст. до н. е.— 7 ст. н. е.) й монастирі (віхара). На поч. н. е. створено нові види буддійських культових споруд — наземний, кубічної форми з чотириколонним портиком храм у Санчі (5 ст.), висічений зі скельного моноліту храм в Еллорі (8 ст.) та ін. В 6—7 ст. визначилися 2 осн. типи храмів — т. з. північний (нагара — шикхара) з баштою обтічної форми (храми Кандар'я Махадео в Кхаджурахо та Муктешвара в Бхубанешварі, обидва — 10 ст.) і південний (дравідашикхара) зі ступінчастою баштою (храм Дхармараджаратха в Махабаліпурамі,

7 ст.), для яких характерні багатство пластичних членувань, плавний перехід архіт. форм у скульптурні. З 13 ст. у період Делійського султанату будували великі палацові ансамблі, мечеті, купольні гробниці, мінарети (мечеть Кувват-уль-Іслам з мінаретом Кутб-Мі-нар у Делі, буд-во почато 1193). З утворенням імперії Великих Моголів архітектура І. досягла найвищого розквіту: створено визначні зразки містобудування та фортифікаційного мист. (фортеця в Агрі, місто-фортеця Фатіхпур-Сік-рі, 1569—84); споруджено класичні типи центральнокупольних мавзолеїв (мавзолей Гумаюна в Делі, 1565, Тадж-Махал поблизу Агрі). В той час архітектура окремих районів І. зберігала місц. колорит (павільйон джерела Дада-Гарір в Асарві, 16 ст., палац Бір Сінгх Део в Датії, поч. 17 ст., та ін.). У 19 ст. розвивалися старі міста (Калькутта, Мадрас, Бомбей) і виникали нові з будівлями європ. архітектури. Після проголошення незалежності розгорнулося буд-во, пов'язане гол. чин. з індустріалізацією країни. Побудовано нові міста (Чандігарх, 1951—56, група архітекторів на чолі з Ле Корбюзьє; Бхілаї, з 1963, група інд. архітекторів). Серед сучас. споруд — банк у Калькутті, 1969, арх. А. Гупта; музей Ганді, 1960— 63, арх. Ч. Корреа, Технологічний інститут у Канпурі, 1963, арх. А. Канвінде: готель "Тадж-Махал" в Бомбеї, 1975.

Ю. С. Асеєв.

Образотворче мистецтво. На Пд. І. з часів кам. віку збереглися малюнки в печерах, вироби з випаленої глини, ювелірні прикраси. В Мохенджо-Даро, Хараппі та

ін. центрах басейну Інду з 3—2-го тис. до н. е. розквітло мистецтво ранньокласового суспільства (печатки-амулети з рельєфними зображеннями тварин і міфологічних сцен, статуї тощо). Для 4—2 ст. до н. е. характерні пам'ятки з каменю (статуя богині з Дідарганджа, "Левова капітель" з Сарнатха та інші). В 1—5 ст. н. е. в Гандхарі за Кушанів розвивалася скульптура на буддійські сюжети. В 5—7 ст. високого рівня досяг стінопис (печерні храми Аджанти). В 10—12 ст. поширюється бронзова пластика [статуетка танцюючого Шіви (Натараджа-на), 10 ст.]. З 13ст. в нових державах з мусульм. династіями (Делійському султанаті та пізніше в імперії Великих Моголів) розвинулися декоративно-ужиткове мистецтво і книжкова мініатюра. В 16 ст. склалися школи мініатюрного живопису: раджпутська, мо-гольська, деканська та ін. За колоніального періоду профес. мист. І. майже не розвивалося, поширилися нар. ремесла (килимарство, вишивання, ткацтво, різьблення на слоновій кістці та дереві, інкрустація, карбування та ін.). Наприкінці 19 ст. в І. зародився сучас. живопис (Р. Р. Варма). На поч. 20 ст., в період "Бенгальського Відродження", ряд художників зберігав нац. традиції (живописці А. Тагор, Н. Бос, С. Укіл; скульптор В. П. Кармаркар та ін.). В образотворчому мист. незалежної І. розвиваються різні течії та школи, серед яких є й модерністичні. В традиціях нац. мист. працюють живописці Д. П. Р. Чоудхурі, Б. Н. Джіджа, С. Н. Банерджі; скульптори К. Сен, Ч. Кар, П. Д. Гупта; графіки Г. Дас та ін. Розквітає й декоративно-ужиткове мист. В 1953 в Києві відбулася виставка інд. мистецтва. З І. пов'язані життя і діяльність художника М. К. Реріха.

С. І. Тюляєв.

Музика. Інд. музика має тисячолітні традиції (збірка гімнів-за-клинань "Самаведа", 2-е тис. до н. е.; трактат з театр. мистецтва, музики і танцю "Натьяшастра", 1 ст. н. е.). Нар. музика одноголоса, відзначається багатством жанрів, форм, мелодійної орнаментики й ритміки. Муз. інструменти (понад 300) — струнні (ві-на, ситар, сарангі), духові (флейта бансурі, інструмент типу гобою — Шанхаї), ударні (барабани— мриданг і табла, тарілки — картал і манджира) та ін. Нар. танці пов'язані з пантомімою, співом, музикою, відображають трудові процеси, побутові сценки тощо. Для інд. музики характерна імпровізаційність. Серед класиків інд. музики Найк Байджу Бавра (15— 16 ст.), Тансен (16 ст.), Тьягараджа, І. Дікшітар, І. Шастрі (18—19 ст.). Розвиток муз. культури І. поч. 20 ст. пов'язаний з творчістю Р. Тагора (понад 2500 муз. творів, у т. ч. 20 для муз. театру). Після здобуття І. незалежності створено Академію музики, танцю і драми (1953), Нац. оркестр Все-інд. радіо (1952), хорові колективи при радіоцентрах Делі, Бомбея та ін. Широко розвивається музика інд. кіно (композитори А. Бісвас, Н. Алі, Р. Шанкар, Ш. Чоудхурі та ін.). Чимало творів інд. композиторів і хореографів створено за мотивами стародавніх епічних поем "Рамаяна" і "Махабхарата". Сучас. тема втілена у творах композиторів Ш. Вате (опера "Висушена земля"), Г. Гайдара (опера "Нескорений Пенджаб"), М. Бхаттачарія і Б. Нунда та ін. У Києві виступала інд. балетна трупа "Ка-лакшетра" (1975) і танцювально-драматична трупа "Шріран Бхаратія Кала Кендра" (1977).

М. П. Котовська.

Театр. Інд. театр. мистецтво бере початок в реліг. обрядах і танцях різних племен. Осн. форми нар. театру І. дійшли до нашого часу. Сюжети давніх епічних поем "Рамаяни" і "Махабхарати" знаходять сценічне втілення у багатьох нар. видовищах (танцювальні пантоміми, що супроводжуються співом, драм мистецтвом). Найпопулярніші форми нар. видовищ пн. частини І.— рамліла і крішналіла, які розігруються у дні нац. свят і пов'язані з культом епічних героїв Рами і Крішни. На Зх. Бенгалії та Оріссі відома лірична драма — джатра. Вистави відбуваються просто неба (без сцени і декорацій). Нар. театри є й в ін. районах І.— в Махараштрі (тамаша), Кашмірі (джаші), Раджаст-хані (свангі) та ін. Нар. театр вплинув на розвиток класичного інд. театру, розквіт якого пов'язаний з творчістю Бхаси, Калідаси і Шудракі (4—6 ст.). В 12— 13 ст. класична драма І. занепала. В 16 ст. на малабарському узбережжі склався містерійний театр катакалі, вистави якого відбувалися вночі під час храмових свят. Спрощений вид цього театру — ту-лаль зберігався до 18 ст. В 1795 рос. вчений і мандрівник Г. С. Лебедев створив у Калькутті перший театр європ. типу, де інд. актори грали європ. п'єси переважно бенгальською мовою. В 1872 бенгальський драматург Г. Гхош заснував нац. театр, який справив значний вплив на розвиток інд. театр. мист. В 40-х рр. 20 ст. виникли профес. та аматорські колективи, об'єднані в Асоціацію нар. театрів (засн. 1943). Діють театри: в Калькутті — "Бахурупі", "Мінерва", "Стар", "Рангмахал", Театр. центр, "Тарун опера"; в Делі — "Новий театр", в Бомбеї -"Драматік Вінт"; в Ілахабаді, Мадрасі, Варанасі, Пуні. В 70-х рр. створено театр : Новий театр (Делі). Популярні театри ляльок, маріонеток, тіньовий театр. Кіно. Перший фільм "Раджа Га-рішчандра" (реж. Д. Г. Пхалке) вийшов 1913. У 30-х рр. випущено картини "Алам Ара" (перша звукова, 1931, реж. А. Ірані), "Девдас" (1935, реж. П. С. Баруа), "Не ждали" (1936, реж. B. Шантарам). Серед фільмів, які реалістично відображали життя народу — "Бродяга" (1951, реж. Р. Капур), "Діти землі" (1946), "Супутник" (1953, обидва — реж. X. А. Аббас), "Два бігхи землі" (1953, реж. Б. Рой), кінотрилогія

C. Рея "Пісня дороги" (1955), "Непереможні" (1957), "Світ Апу" (1959). Значну частину кінопродукції І. становлять фільми з численними піснями й танцями, не пов'язаними зі змістом картини. В 60-і рр. виникла т. з. калькуттська школа кіно, твори якої "Хор" (1975), "Парашурам" (1978, обидва — реж. М. Сен), "Противник" (1970), "Далекий грім" (1973, обидва — реж. С. Рей), "Мантхан" (1977, реж. Ш. Бенегал) та ін., на відміну від розважальної продукції (муз. мелодрами) Бомбейської студії, показують реальну дійсність І. Серед акторів: Б. Сахні, Д. Ананд, Д. Кумар, Р. Капур, Наргіс, М. Кумарі та ін. Іл. див. на окремому арк., с. 448—449.

Літ.: Маркс К. Хронологические выписки по истории Индии (664—1858 гг.). Л., 1947; Маркс К. Британське панування в Індії. Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 9; Ленін В. І. Пробудження Азії. Повне зібрання творів, т. 23; Русско-индийские отношения в XVII в. Сборник документов. М., 1958: Новейшая история Индии. М., 1959; Новая история Индии. М., 1961; Русско-индийские отношения в XVIII в. Сборник документов. М., 1965; Люстерник Е. Я. Русско-индийские экономические, научные и культурные связи в XIX в. М., 1966: История Индии в средние века. М., 1968: Бонгард-Левин Г. М., Ильин Г. Ф. Древняя Индия. М., 1969; Антонова К. А., Бонгард-Левин Г. М., Котовский Г. Г. История Индии. М., 1973; Страны и народы Востока, в. 19. М., 1977; Синха Н. К.. Банерджи А. И. История Индии. Пер. с англ. М., 1954; Сардесаи Ш. Г. Индия и революция в России. Пер. с англ. М., 1967; Сдасюк Г. В. Индия. География хозяйства. М., 1975: Васильев В. В. Экономика Индии и мировой капиталистический рынок. М., 1976; Индустриализация в Индии и в СССР. М., 1977: Куцобин П. В., Чичеров А. И. Современная Индия: достижения, проблемы, перспективы. М., 1977; Егоров И И. Государственный капитализм в развивающейся экономике Индии. М., 1978; Интеграционные процессы в индийской экономике. М., 1978; Маляров О. В. Роль государства в социально-экономической структуре Индии. М., 1978; Тер-Аванесян Д. В. Земледелие Индии. Л., 1978; Чуфрин Г. И. Внешнеэкономические связи современной Индии. М., 1978; Культура современной Индии. М., 1966; Проблемы индийского романа. М., 1964; Серебряков И. Д. Очерки древнеиндийской литературы. М., 1971; Балин В. И. [та ін.]. Краткая история литератур Индии. Л., 1974; Гринцер П. А. Древнеиндийский эпос. М., 1974; Бирман Д. А., Котовский Г. Г., Сосина H. Н. Библиография Индии. М., 1976; Короцкая А. А. Архитектура Индии раннего средневековья. М., 1964; Короцкая А. А. Сокровища индийского искусства. М., 1966; Тюляев С. И. Искусство Индии. М., 1968; Сидорова В. С. Скульптура Древней Индии. М., 1971; Шептунова И. И. Живопись Бенгальского возрождения. М., 1978; Синявер Л. С. Музыка Индии. М., 1958; Бабкина М. П. Музыка Индии. В кн.: Культура современной Индии. М., 1966: Виноградов В. С. Индийская paгa. M., 1976; Драматургия и театр Индии. М., 1961; Соболев Р. П. Кино Индии. М., 1977; Алендер И. 3. Музыкальные инструменты Индии. М., 1979.

Індія - leksika.com.ua

Індія - leksika.com.ua

Індія - leksika.com.ua

Індія - leksika.com.uaІндія - leksika.com.uaІндія - leksika.com.uaІндія - leksika.com.ua

Індія - leksika.com.uaІндія - leksika.com.uaІндія - leksika.com.uaІндія - leksika.com.ua

Індія - leksika.com.uaІндія - leksika.com.uaІндія - leksika.com.uaІндія - leksika.com.uaІндія - leksika.com.ua

Індія - leksika.com.uaІндія - leksika.com.ua

Індія - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази