Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Л arrow ЛЕГІТИМНІСТЬ
   

ЛЕГІТИМНІСТЬ

(від лат. legitimus — законний, правомірний) — обов'язкова ознака закон, влади д-ви, що означає визнання її як всередині країни, так і на міжнар. арені. Л. як поняття сформувалася в період англ. і франц. буржуазних революцій 17—18 ст., однак у широкий вжиток увійшла лише на поч. 19 ст., коли з її допомогою прихильники монархії у Франції прагнули відновити владу короля як єдино законну, на відміну від влади узурпатора. Тоді ж поняття Л. набуло й ін. сенсу, пов'язаного з визнанням даної влади і тер. кордонів д-ви усім міжнар. співтовариством.

Л. влади не слід плутати з поняттям легальності як характеристики юридичної. Будь-яка влада, якщо вона видає закони та забезпечує їх виконання, є легальною. Водночас вона може залишатись не визнаною народом, тобто не бути легітимною (втім, у сусп-ві може діяти не лише легітимна, а й нелегальна влада, напр., влада тіньовиків, мафіоз. структур). М. Вебер виділяв три «ідеальні типи» Л.: традиційну, харизматичну й раціональну. Традиційна Л. спирається на сукупність звичаїв та звичку дотримувати їх. Саме в ці рамки вкладається виправдання Л. монархи. Так, до 1879 у Франції для обгрунтування Л. королівської влади посилалися на традиц. принцип успадкування, що розглядалося як істор. прецедент. Харизматична Л. визначається відданістю суб'єктів (підданих) справі чи особистим якостям лідера. Прикладом може бути популярність генерала Ш. де Голля у Франції, який перший почав використовувати поняття Л. щодо політ, влади. Раціональна Л. передбачає відповідність дій політ, режиму тому принципові, з допомогою якого він був встановлений. Так, якщо йдеться про демократію, то дії влади мають відповідати її вимогам. Практично це може виражатися в утвердженні влади з допомогою традиційних дем. інститутів (виборів, референдуму). Для підтримання Л. використовуються різноманітні заходи: зміна чинного законодавства і форм державного управління; врахування нац. традицій і звичаїв; відокремлення політ, інститутів від армії; здійснення екон. та соціальних програм; підтримка законності й правопорядку; популяризація особистих якостей керівників д-ви та уряду тощо.

Літ.: Пилон Р. Права личности, демократия и конст. порядок: об условиях легитимности. «Вестник Моск. ун-та. Серия социально-полит. исследования», 1992. № 2; Чир-кин В. Е. Легализация и легитимация гос. власти. «Гос-во и право» , 1995, № 8; Dyzenhaus D. Legality and legitimacy: Carl Schmitt, Hans Kelsen and German Heller in Wiezman. Oxford, 1997. H. Ю. Жуковська.