Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow крос-куй arrow КУБА
   

КУБА

Республіка Куба — держава у Вест-Індії, розташована на о. Куба, о. Хувентуд (Молоді) і більш як на 1600 прилеглих островах. Омивається водами Атлантичного ок., Карибського м., Мексіканської затоки. В адм. відношенні поділяється на 14 провінцій. Карти див.на окр. арк.,с. 368—369.

Державний лад. К.— соціалістична д-ва. Діючу конституцію прийнято 1976. Найвищий орган держ. влади і єдиний законодавчий орган — однопалатна Національна асамблея народної влади (НА), депутати якої (481 депутат) обираються муніципальними асамблеями строком на 5 років. У період між сесіями НА її повноваження здійснює Держ. рада, що обирається НА як її постійний орган. Голова Держ. ради — глава д-ви й уряду. Найвищий виконавчий і адм. орган країни — Рада міністрів. Органами влади на місцях — у провінціях і муніципіях — є відповідні муніципальні асамблеї.

Природа. О. Куба простягається з Зх. на Сх. на 1250 км, шир. від 31 до 131 км. Довж. берегової лінії бл. 5,7 тис. км. Вона розчленована численними затоками, багато зручних для мореплавства бухт. Береги о. Куба та прилеглі острови подекуди оточені кораловими рифами. Поверхня острова переважно рівнинна, місцями — невисокі нагір'я. Вздовж пд. узбережжя на 250 км простягається найбільший гірський масив Сьєрра-Маестра заввишки до 1974 м (г. Туркіно — найвища вершина К.). Поширені карстові форми рельєфу (див. Карст), особливо в зх. частині острова. Надра країни багаті на нікелево-кобальтові руди. Є поклади заліз., марганцевої, мідної, вольфрамової руд, хромітів, будівельних матеріалів (зокрема, мармуру). Клімат тропічний, з високими т-рами повітря протягом року й високою відносною вологістю. Пересічна т-ра найхолоднішого місяця (січня) +22°, найтеплішого (серпня) +28°. Річна сума опадів — бл. 1300 мм, більша частина опадів випадає в травні — жовтні (сезон дощів). Бувають посухи, спустошливі урагани й тропічні циклони. Річки короткі й маловодні. Найбільша з них — Кауто. Поширені різні типи тропічних грунтів, у т. ч. червоні, червоно-коричневі. В рослинному покриві переважає савана (пальмова та злакова). В гірських районах та на о. Хувентуд поширені хвойні ліси, вздовж берегів річок — галерейні ліси. На узбережжі — мангрові зарості. На К. створено кілька заповідників — Сьєнага-де-Сапата, Ель-Ка-бо та ін.

Я. Г. Машбіц.

Населення. Осн. населення — кубинці (98%). Живуть також вихідці з країн Азії — китайці і японці (на о. Хувентуд), у сх. районах о. Куба — переселенці з Гаїті і незначна кількість корінного індіанського населення. Офіц. мова — іспанська. Пересічна густота нас.— 88 чол. на 1 км2 (1978, оцінка). Міськ. населення — 64% (1978). Найбільші міста: Гавана, Сантьяго-де-Куба, Камагуей, Ольгін, Гуантанамо, Санта-Клара.

Історія. До відкриття о. Куба X. Колумбом 1492 її населяли індіан. племена араваків. Індіанці чинили героїчний опір ісп. завойовникам, які нещадно знищували місц. населення. З 16 ст. на К. почали завозити негрів-рабів з Африки. В кін. 17 — на поч. 18 ст. розгорнулася антиколоніальна боротьба негрів (повстання 1717, 1721, 1723, 1812,1838—44 та ін.). На поч. 19 ст. розгорнувся рух за незалежність, що набув широкого розмаху під час визвольної війни 1868—78 проти ісп. колоніального панування. Повстанці зазнали поразки, домігшися лише скасування рабства (1886). У 1892 X. Марті заснував у США Кубинську революц. партію. Під керівництвом X. Марті, А. Масео та ін. 1895 почалося нове збройне визвольне повстання, і до кін. 1897 було визволено більшу частину тер. острова. З кін. 19 ст. на К. почав посилено проникати капітал США. Розв'язавши іспано-американську війну 1898, США окупували К., формально визнавши її незалежність. За Паризьким мирним договором 1898 Іспанія відмовилася від прав на К. США нав'язали т. з. поправку Платта до конституції К., прийнятої 1901 (діяла до 1934), що обмежила суверенітет д-ви.

В 1902 офіційно проголошено незалежну Республіку Куба, що фактично стала напівколонією США. В 1903 США добилися передачі в оренду бухти Гуантанамо для буд-ва військ.-мор. бази. З метою придушення визвольного руху США окуповували К. 1899— 1902, 1906—09, 1912, 1917—22. Для боротьби за нар. інтереси 1904 засновано Робітн. партію К. (з 1905— Робітн. соціалістична партія), що проголосила своєю доктриною марксизм. Під впливом перемоги Великого Жовтня на К. посилився робітн. і нац.-визвольний рух. 16.VIII 1925 засновано Компартію К., яка до 1938 діяла нелегально (1940—44 — Революц. комуністичний союз, 1944—61 — Нар.-соціалістична партія Куби, НСПК). У 1925 засновано Нац. конфедерацію робітників К. КПК та ін. ліві орг-ції очолили боротьбу проти диктатури X. Мачадо (1925—33), після повалення якої 1934 до влади прийшов Ф. Батіста-і-Сальдівар (спочатку як команд. армією, 1940—44 — як президент). Під тиском трудящих мас 1938 легалізовано КПК, 1939 створено Конфедерацію трудящих К. В 1941 уряд К. оголосив війну Німеччині, Італії та Японії. В 1942 встановлено дипломатич. відносини з СРСР (1952—60 перервано). Під тиском демократичного руху уряд Р. Грау Сан-Мартіна (1944—48) був змушений піти на деякі поступки трудящим. У 1952 в умовах наступу реакції внаслідок воєн. перевороту до влади повернувся ген. Ф. Ба-тіста. В 1952 уряд скасував конституцію, 1953 заборонив діяльність НСПК та ін. прогресивних орг-цій, запровадив терористичний режим, підписав воєнну угоду зі США. НСПК поставила за мету згуртування всіх нац. сил у Демократичному фронті нац. визволення. 26.VII 1953 очолена Ф. Кастро Рус група революціонерів зробила спробу захопити військ. казарму Мон-када в м. Сантьяго-де-Куба, що стало початком збройної боротьби на К. (див. Кубинська революція). В ході нар. повстанської боротьби 1953—59 проамер. диктаторський режим було повалено. 1.І 1959 наК. перемогла нар.-демократична, антиімперіалістична революція. На К. склалося двовладдя: нар. влада в особі Повстанської армії, що виступала за глибокі демократичні перетворення, і бурж. Тимчасовий революц. уряд, який намагався загальмувати розвиток революції. В лютому 1959 прем'єр-міністром став Ф. Кастро. З уряду було виведено правих, покладено край двовладдю. Президентом став О. Дортікос Торрадо (липень 1959— 76). До складу уряду ввійшли Е. Гевара, Р. Кастро та ін. В країні здійснено глибокі соціально-екон. перетворення, проведено агр. реформу й ліквідовано латифундії, народ здобув демократичні свободи. В 1960 націоналізовано банки й пром. підприємства амер. і місц. великої буржуазії. Це загострило класову боротьбу в країні. США вдалися до екон. блокади К., розриву з нею дипломатичних відносин (січень 1961), засилання на К. диверсантів і збройних банд. Гаванські декларації 1960, 1962 стали програмою боротьби ку-бин. народу за нац. незалежність. Робітн. клас і бідне селянство К. стали осн. базою революції. В 1959—60 завдання нац.-демократичної антиімперіалістичної революції було виконано; 1961 революцію проголошено соціалістичною. 10.І 1959 СРСР визнав Революційний уряд К. (дипломатичні відносини відновлено 8.V 1960); 1960—61 СРСР уклав з К. торг. угоди, надав їй кредит, подав допомогу в оснащенні та навчанні армії. У квітні 1961 США зробили спробу повалити Революц. уряд (див. Плая-Хірон). У 1962 США домоглися виключення К. з Організації американських держав і спровокували Карибську кризу 1962, яка була відвернена завдяки мужності й стійкості кубинського народу та рішучим зовнішньополітичним діям СРСР. В 1962— 63 і 1968 націоналізовано дрібні підприємства в торгівлі та власність куркулів. У 1975 відбувся І з'їзд КПК, що прийняв Програмну платформу й Статут партії, схвалив проект Конституції й Директиви першого п'ятирічного плану соціально-екон. розвитку на 1976—80, визначив курс на індустріалізацію і вказав шляхи колективізації с. г. В жовтні — листопаді 1976 проведено вибори до муніципальних і провінційних асамблей та Нац. асамблеї. К. добилася повної політ. та екон. незалежності й стала першою соціалістич. двою в Америці. З 1945 К.— член ООН, з 1972 — член Ради Економічної Взаємодопомоги, з 1975 — член Комітету з питань розвитку і співробітництва країн Карибського басейну; з 1961 бере участь у неприєднання русі (у вересні 1979 в Гавані відбулася VI Конференція голів урядів країн, що не приєдналися). Між СРСР і К. підписано ряд важливих радянсько-кубинських документів, зокрема рад.-кубинську декларацію (2.ІІ 1974). З 1970 діє Міжурядова рад.-кубинська комісія по екон. і наук.-тех. співробітництву.

В. І. Троненко.

Політичні партії, профспілки та інші громадські організації. Комуністична партія Куби (до 1965 називалася Єдина партія соціалістичної революції К., на яку було перетворено Об'єднані революційні орг-ції К., утворені 1961 внаслідок злиття революц. орг-ції "Рух 26 липня", НСПК і студентського "Революційного директорату 13 березня"). Союз молодих комуністів, засн. 1962 (на базі Асоціації молодих повстанців, засн. 1961). Профцентр трудящих Куби, засн. 1939. Об'єднує галузеві профспілки, створені після перемоги революції. Комітети захисту революції, засн. 1960. Найбільш масова громад. організація. Національна асоціація дрібних землеробів, засн. 1961. Федерація кубинських жінок, засн. 1960. Федерація університетських студентів, засн. 1921.

В. І. Троненко.

Народне господарство. Після перемоги нар. революції 1959 К. з допомогою СРСР та ін. соціалістич. країн перетворилася з агр. монотоварного (г-во орієнтувалося виключно на виробн. на експорт цукру-сирцю) сировинного придатка США на агр.-індустр. країну, що будує соціалізм. За роки нар. влади в країні проведено агр. реформу, націоналізацію осн. засобів виробн., банків, транспорту, зв'язку, зовн. торгівлі, ліквідовано безробіття, економіка розвивається на планових засадах. У соціалістич. секторі створюється 100% пром. і 75% с.-г. продукції. За період 1971—75 середньорічні темпи росту валового нац. продукту становили понад 10%, обсяг капіталовкладень в нар. г-во збільшився втричі. Створено нові галузі пром-сті — с.-г. машинобудування, суднобудування, виробн. мінеральних добрив, а також водне г-во і мор. рибальство. На темпи розвитку й прогресивні зміни в галузевій структурі г-ва К. великий вплив має участь країни в РЕВ. У міжнар. соціалістич. поділі праці К. спеціалізується на виробн. тростинного цукру-сирцю, нікел. концентрату, вирощуванні цитрусових. Важливе значення для розвитку г-ва має екон. співробітництво з СРСР, з допомогою якого збудовано і реконструйовано 170 нар.-госп. об'єктів (1979). За період 1970—74 реальні доходи населення зросли на 25%, споживання на душу населення текст. виробів і взуття— на 47% (в незмінних цінах).

Промисловість. У промисловості виробляється 40% валової продукції країни і зайнято понад 20% самодіяльного населення (1976). Провідна галузь— цукрова. За збором цукр. тростини й виробн. тростинного цукру К. посідає провідне місце в світі. У 1979 діяло бл. 150 з-дів, на яких було вироблено бл. 8 млн. т цукру-сирцю (переважно на експорт). З-ди разом з оточуючими плантаціями цукр. тростини утворюють типовий вид підприємств галузі — сентралі. Більшість сентралів зосереджена на Сх. країни, у пров. Лас-Тунас, Ольгін. Гранма, Сантьяго-де-Куба, Гуантанамо, Кама-гуей, Сьєго-де-Авіла. Виробн. рафінованого цукру (гол. чин. для внутр. споживання) зосереджене в районі Гавани. Розвиваються галузі, пов'язані з переробкою відходів цукр. пром-сті,— виробн. целюлози, добрив, паперу, кормів для худоби. Значне місце у пром. комплексі країни посідає добування та збагачення руд нікелю (в Нікеро й Моа — великі нікеле-переробні з-ди, реконструйовані з допомогою СРСР), з допомогою Радянського Союзу будується з-д у Пунта-Горда. Видобувають також руди кобальту, міді, марганцю, хрому, заліза (осн. центри — район міста Сантьяго-де-Куба, Мінас-де-Матаамбре та ін.). Розробляються родовища мармуру (о. Ху-вентуд), каоліну, гіпсу, кам. солі, крейди. Сталь і прокат виробляють на реконструйованому з допомогою СРСР металург. комбінаті ім. Хосе Марті в Гавані. Зростає обсяг продукції металообр. і маш.-буд. пром-сті, яка представлена с.-г. машинобудуванням (збудований з допомогою СРСР з-д тростинозбиральних комбайнів в Ольгіні, з-д зрошувального устаткування в Мансанільйо), суднобудуванням (Карденас, Гавана, Мансанільйо), моторобудуванням (Сьєнфуегос),автоскладанням і авторемонтом (Гавана), виробн. радіоелектронної апаратури (Гавана), інструменту (Гуантанамо), електродів і дроту (Нуевітас), запасних частин і холодильників (Санта-Клара). Одним з основних видів продукції металообробки є арматура для буд-ва. В галузі хім. пром-сті реконструйовано старі і збудовано ряд нових підприємств по виробн. штучних добрив (Санта-Лусія, Пі-нар-дель-Ріо, Матансас, Фельтон, Сьєнфуегос, Нуевітас), штучного волокна (Матансас), пластмас (Гавана), барвників тощо. В Гавані й Сантьяго-де-Куба на довізній сировині працюють нафтопереробні з-ди. Розвивається виробн. буд. матеріалів: цементу, скла, залізобетонних та керамічних конструкцій тощо. З галузей легкої пром-сті найбільше значення мають текст. і швейна (підприємства в районі Гавани, в районі Артеміси, в містах Санта-Клара, Ольгін, Ремедьйос, Гуїнес). Важливе місце посідає рибна пром-сть. Створено сучас. риболовецький флот. У Гавані з допомогою СРСР збудовано високомеханізований рибний порт. Традиційною галуззю харч. пром-сті К. є тютюнова, значна частина продукції якої експортується. Діють молочні з-ди, м'ясокомбінати, рисоочисні, кондитерські ф-ки, підприємства по виробн. фруктових соків і консервів. Більша частина електроенергії виробляється на ТЕС. За 1958— 78 потужність електростанцій країни зросла в 5 раз. Створено єдину нац. енергосистему. З допомогою СРСР розширюються потужності найбільших ТЕС в Марієлі та Сантьяго-де-Куба. Сільське господарст-в о. На держ. соціалістич. сектор припадає бл. 70% с.-г. угідь, в галузі зайнято бл. 30% самодіяльного населення країни. Приватні сел. г-ва беруть безпосередню участь у реалізації держ. планів, особливо в заготівлях кави, тютюну й овочів. Більшість приватних г-в охоплена кооперативами по збуту продукції, кредитах і послугах, триває процес добровільного виробничого кооперування. За роки революції площа оброблюваних земель збільшилася вдвоє й становить 7,6 млн. га (1977), понад 900 тис. га зрошується (1978). В 1977 на К. було 64 тис. тракторів, понад 2,5 тис. комбайнів різного призначення; рівень механізації на збиранні цукр. тростини під час сафри 1979 перевищував 40%. На 100% механізовано вирощування рису. Зростає використання мінеральних добрив. Осн. галузь с. г.— рослинництво, на нього припадає 68% вартості с.-г. продукції (1976). Переважає плантаційне г-во по вирощуванню багаторічних культур експортного призначення, гол. з них — цукрова тростина, під якою — понад 1,5 млн. га оброблюваних земель. Проведено значну роботу щодо поновлення посівів цукр. тростини, поліпшення сортності цієї культури. Важливе значення має вирощування (заготівлі, тис. т, 1978) цитрусових — 198,4, бананів — 240,5, ананасів — 18,1, кави. Для внутр. споживання вирощують рис — 344 тис. т (1978), кукурудзу, картоплю, боніато, овочі. Осн. тех. культу ри — тютюн (50,7), хенікен (волокниста культура). Тваринництво переважно м'ясо-мол. напряму. Поголів'я великої рогатої худоби — бл. 6 млн. Здійснюються заходи по формуванню стада високопродуктивної молочної худоби. На пром. основі розвивається свинарство й птахівництво. На узбережжі — вилов риби і морепродуктів (213 тис. т, 1978).

Транспорт. У внутр. перевезеннях найбільше значення має автомоб. і залізничний транспорт. 3-ць (тис. км) — бл. 14 (1978), автошляхів (1979) — 34,2 (у т. ч. 14,5 з твердим покриттям). У зов-нішньоторг. перевезеннях осн. значення має мор. торг. флот, заг.вантажопідйомність якого 760,2 тис. т дедвейт (1978). Осн. порти: Гавана, Сантьяго-де-Куба, Сьєн-фуегос, Нуевітас, Матансас. У Гавані —міжнар. аеропорт (Хосе Марті).

Зовнішні економічні зв'язки. Зовнішньоторг. оборот країни зріс 1977 проти 1960 в 5,3 раза. К. торгує майже з 80 країнами. На соціалістич. країни 1978 припадало 83% зовнішньоторг. обороту (у т. ч. на СРСР — бл. 70% ). Гол. статті експорту— цукор, нікелево-кобальтовий концентрат, тютюнові вироби; імпорту — машини, устаткування, трансп. засоби, нафта й нафтопродукти. Грош. одиниця — песо. За курсом Держбанку СРСР 1 песо = 0,90 крб. (тра вень 1980).

Я. Г. Машбіц.

Охорона здоров'я. В 1978 в країні було 43,0 тис. лікарняних ліжок (4,4 ліжка на 1 тис. ж.); мед. допомогу подавали (1978) 14,4 тис. лікарів (1 лікар на 674 ж.), 3,4 тис. зубних лікарів. Лікарів готують 4 мед. факультети ун-тів.

Відомі курорти: Сан-Вісенте, Сан-Дієго-де-лос-Баньйос, Санта-Фе та ін.

Народна освіта, наукові та культурно-освітні заклади. К.— перша країна Лат. Америки, в якій ліквідовано неписьменність. За законом 1961 освіта в країні стала держ. і безплатною. Всі діти віком від 6 до 15 років охоплені навчанням. З 1975 впроваджено таку структуру шкільної освіти: 6 років — початкова і 6 (3 + 3) — середня школи. З метою профорієнтації створено т. з. школи в полі — серед. школи-інтернати, де навчання поєднується з працею в с. г. (1978—446 таких шкіл). В 1978/79 навч. р. у поч. школах налічувалося 1,8 млн., у серед. навч. закладах — понад 1 млн., у профес.-тех. училищах — понад 80 тис. учнів, у вузах — 145 тис. студентів, у системі навчання дорослих —1627 шкіл; понад 600 тис. учнів. Вищі навчальні заклади: Гаванський університет, ун-ти в містах Сантьяго-де-Куба (засн. 1947), Санта-Клара (засн. 1948), Камагуей (засн. 1974), Вищий пед. ін-т ім. А. С. Макаренка (поблизу Гавани), Нац. школа мистецтв, Вищий ін-т іноз. мов ім. О. М. Горького, мед., пед.— в Гавані та ін. Наук. установи: Кубинська академія наук, Ін-т історії комуністич. руху й соціалістич. революції К., Академія медицини і природничих наук (засн. 1861), Нац. н.-д. центр, Кубин. академія мови і л-ри (засн. 1951), Кубин. ін-т цукрової тростини, усі — в Гавані, та ін. В 1977 в Гавані відкрито філіал Московського ін-ту рос. мови ім. О. С. Пушкіна, осн. завданням якого є методична допомога в орг-ції вивчення і викладання рос. мови в країні. Нац. б-ка ім. Хосе Марті в Гавані (засн. 1901), б-ка Гаван. ун-ту, б-ка Кубин. академії наук. В Гавані є музеї: Нац. музей (засн. 1913), антропологічний (засн. 1847), революції, нар. мистецтва, міський, нумізматики (засн. 1975), с.-г., музеї Хосе Марті та Хемінгуея (засн. 1962—63) та ін.

В. 3. Клепиков.

Преса, радіомовлення, телебачення. В 1977 на К. виходило 13 щоден. газет заг. тиражем бл. 1150 тис. прим. і бл. 40 ін. видань. Щоденні: "Гранма" (з 1965) — орган ЦК Компартії К., "Хувентуд ребельде" ("Повстанська молодь", з 1965) — орган Союзу молодих комуністів, "Трабахадорес" ("Трудящі") — орган профцентру трудящих К. Журнали: "Боемія", "Верде оліво" ("Оливковий цвіт"), "Куба", "Мухерес" ("Жінки"), "АНАП", "Кайман барбудо" ("Бородатий кайман"), "Піонеро". Інформ. агентство Пренса Латіна засн. 1959. Нац. інформ. агентство АШ засн. 1974. Радіомовлення —з 1922, телебачення — з 1950.

Література. Першим з відомих творів л-ри К. була поема С. Бальбоа "Дзеркало терпіння" (1608), що містила описи побуту місц. населення. Розвиткові л-ри сприяли початок друкарства (1707) на К. та відкриття ун-ту (1728) в Гавані. До створеного 1793 Патріотичного т-ва Гавани входили поети М. де Секейра-і-Аранго, М. X. де Рувалькава, прозаїк Б. П. Феррер, які у своїх творах проповідували ідеї Просвітительства. В 17—18 ст. паралельно з ісп. поезією культивувалися й нар. креольська та негритян. поезія. Під впливом нац.-визвольного руху на поч. 19 ст. в л-рі посилилися патріотичні мотиви. Визначну роль у цей період відіграли публіцистичні твори революц. просвітителя Ф. Варели-і-Моралеса, а також поезія його учня X. М. Ередіа-і-Ередіа, змушеного жити у вигнанні. Його революц.-патріотичному класицизмові притаманні й риси романтизму, ствердженню якого сприяла творчість Д. Дельмонте-і-Апонте, автора "Кубинських романсів" (1833), що засуджували рабство. Тема патріотизму звучить і в творчості поетів-романтиків Г. де ла Консепсьйон Вальдеса, відомого під псевд. Пласідо (розстріляного за участь в антиісп. змові), X. Ф. Мансано, X. X. Міланеса та поетеси й прозаїка X. Гомес де Авельянеди. Фундатором романтичної прози на К.був X. А. Ечеверріа. Реалістичні тенденції найглибше розкрилися в романах С. Вільяверде. З реалістичними романами виступили також Р. Меса, Н. Ередіа та ін. Сучасна прогресивна л-ра К. бере початок у творчості X. Марті, пройнятій свободолюбством, ненавистю до ісп. колоніалізму та імперіалізму США. На поч. 20 ст. мотиви песимізму, розчарування, викликані результатами війни за незалежність, звучать у поезії Ф. X. Пічардо, X. М. Поведи.Р. Е. Боті, в прозі М. де Карріона, К. Ловейри, А. Ернандеса Кати. Після 1-ї світової війни в умовах загострення класової боротьби та під впливом ідей Великої Жовтн. соціалістичної революції кубин. митці шукають шляхи революц. мистецтва. В 20-х рр. в л-рі виступили Р. М. Вільєна та А. Карпентьєр.

На 30-і рр. припадає початок літ. діяльності Н. Гільєна. Особливо розквітла вона після перемоги революції 1959. В сучасній кубин. л-рі плідно працюють поети Анхель Аух'єр, Ф. Хаміс, Р. Фернандес Ретамар, прозаїки X. Солер Пуїг, С. Леанте, М. Кофіньйо, Д. Алонсо, Н. Наварро, Л. Отеро та ін., літ. критик X. Марінельйо. У перекладах укр. мовою видано книги "Весна Куби. Вірші та оповідання кубинських письменників" (1962; твори 25 авторів), "Вітчизна або смерть" (1966; вірші 20 сучас. поетів), зб. віршів "За цю свободу" (1964) Ф. Хаміса, "Поезії" (1976) Н. Гільєна, однотомник поезій X. Марті (1977). В основу зб. "Прислів'я і приказки Куби" (1977) покладено видання кубин. фольклору, упорядковані поетом, прозаїком, драматургом і фольклористом, першим на К. перекладачем творів Т. Шевченка С. Фейхоо. Опубліковано переклади романів X. Солера Пуїга, Л. Отеро, Д. Алонсо, М. де Карріона, С. Фейхоо, Е. Десноеса, А. Карпентьєра та ін. Багато перекладів надруковано також у періодичних виданнях. М. І. Жердинівська.

Архітектура. В сільс. місцевості індіанці будували каркасні хатини ("боїо"), В 16 ст. виникли міста Гавана, Сантьяго-де-Куба, Трінідад та ін. з укріпленнями, прямокутною сіткою вулиць, з церквою і ратушею на центр. площі (фортеця Ель Морро в Гавані, 1589— 1630). У 18 ст. фасади будівель у стилях ісп. і мекс. барокко та класицизму прикрашали колонами, арками, кольоровими вітражами (собор 1748—77; Каса де Гоб'єрно, кол. будинок губернатора, 1776—92; пошта, 1770—92, всі — в Гавані). В кін. 18 — на поч. 19 ст. створено архіт. ансамблі гол. площ у Гавані та Трінідаді. На поч. 20 ст. в Гавані почали споруджувати багатоповерхові будинки в дусі еклектики та у стилі модерн, а 1920—30-х рр.— в стилі сучас. європ. і амер. архітектури (будинок телефонної компанії, 1921, арх. Л. Моралес; Нац. капітолій, 1925—29, арх. Р. Отеро та ін.; Палац красних мистецтв, 1954, арх. А. Родрігес Пічардо; Будинок зуболікарського т-ва соціального забезпечення, 1952—55, арх. А. Кінтана, та ін.). Після перемоги революції 1959 розгорнулося масове планове буд-во в інтересах народу Споруджено нові житл. масиви (житл. масив Гавана-дель-Есте в Гавані; житл. райони в Санта-Клара, Камагуеї), с.-г. кооперативи та нар. маєтки з типовими будинками на залізобетонному каркасі ("Каміло Сьєнфуегос", "Лос Пінос" та ін.); за єдиною конструктивною системою "Хірон", розробленою колективом архітекторів на чолі з X. Ребельйон,— ряд шкіл (ім. В. І. Леніна в Гавані, 1974, арх. А. Гаррудо; ім. Максімо Гомоса, 1976, арх. Р. Тогорес; ім. Ф. Енгельса, 1978, арх. Л. Мартінес), визначні споруди (Палац з'їздів, 1979, арх. А. Кінтана). Серед архітекторів К.— Р. М.Франко, Ф. Салінас, Р. Порро та ін Образотворче мистецтво. Стародавнє мист. індіанців представлене печерними розписами, керамічними фігурками й посудинами, ідолами з дерева й каменю. На межі 18 і 19 ст. з'явилися релігійні картини X. Н. де ла Ескалери, портрети В Ескобара, істор. композиції X. Б Вермая. В 1-й пол. 19 ст. художники-"костумбристи" (див. Костумбризм) В. П. де Ландалусе, Ф. Міале зображували характерні сценки з нар. життя. Після визволення країни від ісп. гніту набули розвитку патріотичний батальний та істор. живопис (Л Романьяч-і-Гільєн, Р. Лой). Реалізм, увага до нац. нар. життя виявилися і в скульптурі (X. X Сікре, Т. Рамос Бланко. Е. Бетанкур). В 20-х рр. 20 ст. виступили художнії киноватори В. Мануель Гарсіа, А. Гатторно, Е. Авела, X. Арче, К. Енрікес, Ф. Понсе де Леон, які емоційно, з гострою характерністю показали життя народу. З серед. 30-х рр. 20 ст. живописці А. Пе-лаес, Р. Портокарреро, Мар'яно, М. Карреньйо, скульптор Д. Ра-венет створили пройняті духом фольклору декоративні композиції. Після перемоги революції 1959 живописці й графіки К. Гонсалес, А. Поссе, С. Кабрера Морено, А. Бенітес, що тяжіють до узагальнених символічних образів, звертаються до тем революц.

історії країни соціалістич. перетворень, зображують людей нової Куби. А. М. Кантор.

Музика. Народна музика К. склалася на грунті ісп. та афр. муз. культур. Це привело до виникнення домінуючої в муз. фольклорі К. афрокубин музики, в якій ісп. мелодії поєднуються з традиціями муз. виконання негрів. Найпоширеніші пісенно-танц. форми — сон, гуарача. конга. дансон, румба В 16—18 ст. розвивалася профес. музика (церк. співацькі школи: композитори Е. Саласа-і-Кастро. X. Паріс, А Рафелін). У 1776 в Гавані відкрито театр "Колісео" (з 1803 — "Прінсіпаль"), де йшли європ. опери та ісп тонадильї; 1816 засн. муз. академію "Санта-Сесілія", 1885 — консерваторію. В серед. 19 ст сформувалася нац. композиторська школа (М Сау-мель-і-Робредо. І Сервантес Ка-ванаг), відбувалося становлення театру-буф (X Анкерман). Серед композиторів 2-і пол 19 — 1-ї пол. 20 ст.— Н. Руїс- -Еспадеро, X. М. Хіменес, І Вільяте, Е. Санчес де Фуентес, А Леон, X. Маурі Естеве, А. Рольдан, А. Г. Катурла, X. Ардеволь У 30-х рр. 20 ст почав розвиватися нац. балет; 1948 створено групу "Балет Алісії Алонсо" (з 1954 — Нац. балет К). Після перемоги кубин. революції було реорганізовано старі й створено нові іворчі колективи: Нац. симф. оркестр Нац хор, симф. оркестр Нац театру (опери та балету), квартет ім А. Рольдана Нац. ансамбль сучас. ганцю, Нац. фольклорний ансамбль. Серед муз. навч. закладів — консерваторія ім. А. Рольдана, муз. відділення Нац. школи мист. Школа хорового співу та Школа підвищення муз майстерності в Гавані, консерваторії в Мар'янао та Гуанабакоа. Серед сучас. музикантів К.— композитори Н. Родрігес, К. Пуеб-ла, К. Фаріньяс, Т Кастельянос, А. Д. Картая. Між К та СРСР існують тісні культур. зв'язки. Київ. консерваторію та аспірантуру Моск консерваторії закінчив, зокрема, кубин. композитор X. Л. Марін. Не раз в СРСР виступали кубин. муз колективи, Нац. балет К. (зокрема, в Києві — 1964, 1972) та ансамбль сучас ганцю під керівн. Р. Герри На К. виступали рад. митці, зокрема з України. Театр. Серед індіан племен, що жили на К були поширені театр дійства — арсїто подібні до "вакхічних ігрищ" 3 16 ст. розвиток театр. мист був пов'язаний з ісп. реліг. театром У 17 ст. виникли перші світські театр. трупи. У 1-й пол. 18 ст і'явився перший твір кубин автора (вважають. С. Піте). З останньої чверті 18 ст. в театрі йшли драм. вистави, переважно ісп драматургів. В 1838 відкрито театр "Такон". У 2-й пол. 19 ст виникли театри в Сантьяго. Сьєнфуегосі, Камагуеї та ін. містах, де виступали ісп. трупи. Після 1910 було створено театр. т-во, яке пропагувало нац драматургію; видавалися театр журнали; організовувалися нові групи, зокрема, в Гавані 1936 створено театр "Куе-ва", 1941 — Академію драм. мист. для підготовки акторів і режисерів. В Гавані працюють: Театр-студія

(засн. 1958), Нац. театр Куби (1959), Експериментальний (1961) і Нац. ляльковий (1963) театри, Будинок театру (1964), Нац. об'єднання театру для дітей та юнацтва (1966). В репертуарі театрів — твори нац. драматургів В. Піньєри, X. Тріани, А. Есторіно, Р. Феррера, Е. Кінтеро і світової класики — А. Чехова, М. Горького, Ф Гарсіа Лорки, Б. Шоу, Б. Брехта. Кіно. Знімати документальні фільми на К почали 1897 але власне кіновиробн. майже не розвивалося, на екранах переважали фільми США. Нац. кіно К сформувалося після революції, 1959 було створено Кубинський ін-т кіномист. і кінопром-сті, де зосередилося виробн. фільмів, підготовка кадрів, кінопрокат. Серед засновників кіно К.— режисери-документалісти С. Альварес, X. Г Еспіноса, Т. Г. Алеа, А. Рольдан. Перший кубин. худож. фільм — "Розповіді про революцію" (1961, реж. Т. Г. Алеа). Відомі кубин. фільми: "Пригоди Хуана Кінкіна" (1967, реж. X. Г. Еспіноса); "Люсія" (1970), "Кантата про Чілі" (1976, реж обох — У. Солас), "Мачете вступає в бій" (1969), "Дні води" (1971, реж. обох — М. Октавіо Гомес), "Людина з Майсініку" (1973, реж. М. Перес), "Мелья" (1975, реж. Е. П. Барнет), "Інший Франсіко" (1976), "Ранчеадор" (1977, реж. обох — С. Хіраль), "Портрет Терези" (1979, реж. П. Вега). У 1965 вийшов спільний рад.-кубин. фільм "Я — Куба" (реж. М. Калатозов). 1л. див. на окремому аркуші, с. 448—449.

Літ.: Кастро Ф. Октябрьская революция и Кубинская революция. Речи и выступления. 1960—1977 гг. Пер. с исп. М., 1978; Республика Куба. Основы государственного строя. М., 1978; Волкова Е. Д., Игнатов Е. И., Тор-шин М. П. Республика Куба. М., 1979; Слёзкин Л. Ю. История Кубинской Республики. М., 1966; Ермолаев В. И. Героическая эпопея народа. М., 1968: Очерки истории Кубы. М., 1978; Троненко В. I. Форпост соціалізму в Латинській Америці. К., 1978; Пащук В. В. Форпост социализма в Латинской Америке. К., 1979; Гавриков Ю. П. Куба. Страницы истории. М., 1979; Куба: опыт общественного развития. М., 1979; Владимиров В., Костин В. Куба: 20 лет новой внешней политики (1959—1979 гг.). М., 1980; Советско-кубинские отношения. 1917 — 1977. М.,1980; Нуньес Хименес А. Республика Куба. Пер. с исп. М., 1963; Фонер Ф. С. История Кубы и ее отношений с США, т. 1—2. Пер. с англ. М., 1963—64; Ле Риверенд X. Кубинская республика. Пер. с исп. М., 1970; Ва-лев Э.Б. Экономическая география Кубы. М.. 1972; Дарусенков О. Т. Куба— первое социалистическое государство западного полушария. М., 1977: Дарусенков О. Т. Республика Куба. Справочник. М., 1976; Культура Кубы. М., 1979; Москаленко М. Кубинська література на Україні. "Всесвіт", 1979, № 1; Портуондо X А. Исторический очерк кубинской литературы. Пер. с исп. М., 1961; Пичугин П. Краткий очерк истории кубинской музыки В кн.: Музыкальная культура стран Латинской Америки. М., 1974; Силюнас В. Поэзия революции. В кн.: Ракурс, в. 1. М., 1977.

Куба - leksika.com.uaКуба - leksika.com.uaКуба - leksika.com.uaКуба - leksika.com.uaКуба - leksika.com.uaКуба - leksika.com.uaКуба - leksika.com.uaКуба - leksika.com.uaКуба - leksika.com.ua

Куба - leksika.com.uaКуба - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази