Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow право оп-прим arrow ПРАВОВА АНТРОПОЛОГІЯ
   

ПРАВОВА АНТРОПОЛОГІЯ

(від грец. — людина і— слово, вчення), антропологія права — сфера прав, знань і система теор. підходів, спрямованих на висвітлення взаємовідносин людини з прав, реальністю. П. а. досліджує: системи та підходи різних культур і соціумів, орієнтовані на врегулювання конфліктів між людьми та забезпечення соціального контролю; порівн.-правові та етногр. аспекти проблем впорядкування люд. сусп-ва через право як «павутину взаємних обов'язків» (Б. Малиновський, США), важливий компонент, інтегральну частину культури; взаємовідносини права та прав, процесу, їх значення для люд. буття; плюралізм прав, систем різних суспільств і народів у контексті ролі людини у створенні певної прав, реальності. П. а. переплітається з проблематикою аксіології права (люд. цінності в праві), онтології права (відображення люд. буття у праві), антропологічної школи крим.

права (погляд на людину крізь призму її вродженої здатності до злочин, діянь) та ін. дисциплін. Завдання П. а. — вивчати «дискурс, звичаї, цінності та переконання, котрі всі суспільства вважають суттєвими для своєї діяльності та відтворення» (Н. Рулан, Франція). У найзагальнішому плані П. а. акцентує увагу на люд. вимірі права та прав, систем, їх гуманіст, природі. Людина та право, їх взаємовідносини були предметом досліджень мислителів з давніх часів. Однак вважається, що лише в 19 ст. П. а. виникає як окр. напрям науки. Поштовхом до цього став інтерес дослідників вікторіан. доби до природи, походження людей та створених ними суспільств. Теор.-методол. базою П. а. слугували здобутки соціальної та культур, антропології, історії д-ви і права і т. п. У 19 ст. американці Г. Мен (1822-88) та Л. Г. Морган (1818-81) запропонували еволюц. теорії розвитку права та сусп-ва, які стали основою дальших досліджень у царині П. а. Зокрема, Г. Мен, якого вважають засновником ГІ. а., вказав на суттєву різницю між тими сусп-вами, де відповідальність залежить від соціального статусу, та тими, де вона грунтується на договір, засадах між людьми (принцип «від статусу до контракту»). В 19 ст. антропол.-прав. аспекти розвитку сусп-ва активно досліджували К. Маркс і Ф. Енгельс. У 20 ст. Б. Малиновський та ін. вчені зосередилися на дослідженні проблеми «порядку», що виявилася у результаті спостережень над невел. суспільствами колон, світу, які існували без «королівських судів та поліцейських» і в яких були відсутні централіз. влада та прав, система. У 20-і рр. 20 ст. Б. Малиновський ініціював проведення етногр. польових досліджень права різних суспільств. У 40—50-і рр. Е. Адамсон-Хобель (США) повернувся до дослідження еволюц. підходу до розвитку права. В 50—60-і рр. право досліджується як система соціального контролю, а прав, процеси розглядаються як засіб застосування соціальних правил. Відбувається перехід від дослідження антропології «порядку» до етнографії процесів спорів (П. Боханнан, М. Глюкман, П. Г. Гуллівер та ін., всі — США). Вказується на неможливість адекват. вивчення прав, аспектів незахід. суспільств на базі категорій англо-амер. прав, системи. У 60-і рр. досліджується ряд ін. важливих питань: роль права у встановленні колон, панування та його значення для пост-колон. реконструкцій; процеси співіснування, взаємовідносин та взаємопроникнення нац. та звичаєвого права. В 60—70-і рр. було розгорнуто дискусію щодо природи та дефініції права: після того як Е. Адамсон-Хобель виділив універсальні характеристики права, Л. Поспішил та ін. обміркували їх у пошуках адекватної для всіх культур дефініції права. Л. Поспішил виділив чотири характерні елементи прав, системи, що відрізняють її від політики та релігії: владність, намір універсального застосування, obligatio та санкція. В 70-і рр. у результаті дискусії про предмет П. а. намітився перехід вщ дослідження норм права до дослідження процесу (Ж. Л. Комаров та С. Роберте, С. Ф. Мор та іїг., всі — США). У 80—90-і рр. досліджено використання прав, мови в спорах, піддано критиці методологію П. а., зокрема метод дослідження суд. справ, який переміщає увагу від процесів дотримання права на випадки неправомір. поведінки, що піддає сумніву можливість з допомогою таких категорій адекват. висвітлення розуміння права людьми (Д. Конлі та У. О'Бар, СІЛА); зроблено спробу переорієнтувати П. а. з вивчення права як конфлікту на вивчення права як влади, досліджувати її виникнення, розподіл та передачу (Д. Старр і Д. Коллієр, США); піддано критиці зміст категорії! «право» та «факт» і висловлено серйозні сумніви щодо можливості поєднання підходів антропологів та правознавців як частини спільного проекту (К. Гіртц, США); започатковано використання інтерпретац. та герменевт. підходу до права (К. Гіртц, Л. Розен та ін.); досліджено системи альтернат, та нар. правових культур зх. суспільств (К. Грінхаус, С. Меррі, Б. Янгвессон, Д. Енгел та ін., всі — США); проведено дослідження прав, культур різних груп (Л. Надер і Р. Р. Френч, США); видано ряд підручників з П. а. (Н. Рулан та ш.). В сучас. світі існує ряд організацій та роб. груп, які об'єднують осіб, зацікавлених у розвитку П. а. [«Право та культура» (Париж); робоча група з прав, антропології при Віден. ун-ті, Асоціація права та сусп-ва і Асоціація політ, та прав, антропології (обидві — в США) та ін.]. Укр. дослідниками розглядалися раніше і вивчаються тепер окр. аспекти співвідношення людини та права: особа і право та свідома діяльність людини як основа права (Б. О. Кістяківський); суб'єктивне та об'єктивне в праві (П. О. Недбайло); праю та особа, вплив на особу в соц. сусп-ві (М. П. Орзіх); правомірна поведінка особи (В. В. Оксамитний); філос. засади прав людини (П. М. Рабінович); концепція автономної особи як першоджерела права (Л. В. Петрова); філос.-антропол. передумови інтерпретації права (О. В. Гарник); праю як спосіб співіснування людини з подібними собі в рамках екзистенціально-феноменол. підходу (С. І. Максимов); обумовленість природи прав, регуляції сусп-ва біол. сутністю людини (А. П. Заєць); діяльнісно-людиномірний принцип систем, аналізу (О. Є. Маноха); «особистісна цінність права» (О. О. Бандура) та ін. Конституція України 1996 у ст. З передбачає: «Людина, її життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». З метою практичної реалізації в Україні цього принципового положення відбувається становлення П. а. як одного із способів його теор. забезпечення.

Літ.: Malinowski В. Crime and Custom in Savage Society. London, 1936; Maine H. S. Ancient Law. N.Y., 1960; Hoebel E. A The Law of Primitive Man. Cambridge, 1970; Tampe E.-J. Rechtsanthropologie. Berlin, 1970; Pospisil L. The Anthropology of Law. N.Y., 1971; Moore S. F. Law as Process: An Anthropological Approach. London, 1978; French R. R. Law and Anthropology. В кн.: Companion to Philosophy of Law and Legal Theory. Oxford, 1996; Рулан H. Юрид. антропология. M., 1999; Філософія права. К., 2000; Бігун В. С. Прав, антропологія. «Часопис Київ, ун-ту права», 2002, № 1, 2, 4; Ковляр А И. Антропология права. М., 2002; Максимов С. И. Прав, реальность. X., 2002.

В. С. Бігун.

 

Схожі за змістом слова та фрази