Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow зат-зміш arrow ЗЕМСТВО
   

ЗЕМСТВО

— місц. (земське) самоврядування, створене в 34 європ. губерніях Росії (у т. ч. Пд. та Лівобереж. України) відповідно до земської реформи 1864 (Положення про губернські та повітові земські установи). Формування земс. установ у зх. губерніях — Київ., Поділ, та Волинській — відбулося лише 1911. Земс. реформа 1864 проводилася з метою пристосування евол. шляхом системи управління на місцях до вимог часу, поліпшення місц. господарювання (через покладення багатьох екон.-фін. проблем на органи самоврядування), сусп.-політ, ситуації тощо. 3. складалося з губ. та пов. земських зборів та їх викон. органів — губ. та пов. земських управ. Члени земс. зборів (гласні) обиралися на виб. з'їздах по трьох виб. куріях (землевласницькій, міській та сільських громад). Виб. правом користувались особи, що мали певний майн. ценз. На з'їзді пов. землевласників право голосу мали особи, які володіли земельним цензом (встановлювався для кожної губернії окремо), цензом нерухомості або річним оборотом капіталу. У міських виб. з'їздах брали участь особи, які мали купецькі свідоцтва, були власниками торг.-пром. закладів або володіли цензом нерухомості. По третій курії вибори були двоступеневими. Сільс. з'їзди складалися із виборщиків, яких попередньо було обрано на сільс. (волосних) сходах. Кількість гласних для кожної курії встановлювалася окремо. Вибори до губ. земс. зборів проводилися гласними на пов. земс. зборах.

Пов. та губ. збори здійснювали розпорядчу владу та нагляд за земс. справами. Вони збиралися щорічно на сесії (у разі необхідності скликалися надзв. сесії) для визначення осн. напрямів госп. діяльності, затвердження земс. повинностей, обрання земс. управ та ін. На пов. зборах обиралися також мирові судді — нижча ланка суд. системи Рос. імперії. Пов. та губ. земс. збори один раз на 3 роки обирали постійно діючі викон. органи — управи. Вони складалися з голови та членів (до 6 осіб). Поділялися на відділи: земський, попечительський, технічний, бухгалтерський, страховий, сільськогосподарський та ін. Пов. та губ. управи у період між сесіями зборів здійснювали управління майном та г-вом 3. губернії або повіту і користувалися правами юрид. осіб. Щорічно управи звітували на відповідних зборах про виконання земс. повинностей, госп. діяльність тощо. Переважну більшість складу земс. установ становили дворяни та чиновники, однак у 3., як в інституті всестанового управління, були також купці, міщани, селяни, духівництво (останнє — тільки до 1890). У ряді 3.

України відбувався процес поступового витіснення дворянства із земс. установ (особливо у Таврійському 3.), в деяких навпаки — гласні-дворяни навіть посилили свої позиції (Полтавське 3.).

Потреби та функції 3. розподілялися на держ. (обов'язкові) та губ. (необов'язкові). До державних належали земс. повинності (утримання військ, команд, органів місц. управління, мирових суд. закладів, шляхів, мостів та ін., а також гужова повинність). Губ. повинностями були: утримання земс. установ, задоволення місц. потреб (завідування земс. майном, сприяння місц. пром-сті й торгівлі, земс. благод. установам, піклування про нар. освіту та охорону здоров'я). Функції 3. не зачіпали компетенції урядових, станових та громад, установ. Поділ земс. повинностей на губ. та повітові здійснювали губ. земс. збори. Вони мали право звертатися до уряду із клопотаннями про «місцеві потреби». Це знайшло відображення у законод. діяльності (при підготовці законопроектів), вирішенні конкр. питань. Компетенція земс. установ дозволяла їм вирішувати широке коло місц. проблем. Хоча Положення 1864 підкреслювало недерж. характер та самостійність земс. установ, воно надавало держ. адміністрації можливість забезпечити певний контроль за їх діяльністю. Вищий нагляд за всіма земс. установами було покладено на Сенат, міністра внутр. справ, а в губерніях — на губернаторів (вони затверджували кандидатури земс. посадових осіб, постанови земс. зборів). Наприкінці 60—70-х рр. урядовий нагляд за 3. посилився. Зовсім ліквідувати 3. цар. уряд не наважився, але удар по 3. було завдано земс. контрреформою 1890. Нове Положення про губернські і повітові зем. установи від 12(24).УІ 1890 внесло зміни у виб. систему цих органів. Посилився урядовий контроль над 3.: більшість постанов губ. і пов. зборів повинна була затверджуватися губернаторами, а в ряді випадків — навіть міністром внутр. справ; урядові органи повинні були наглядати за відповідністю постанов земс. зборів вимогам закону і «загальним державним потребам»; виборні земс. службовці були включені до загальноадм. системи. За новим Положенням членами повітової земс. управи могли бути як гласні, так і взагалі всі, хто володів виб. правом. Головами повітових земс. управ обирали лише осіб, які мали право на держ. службу. Голову та членів повітової земс. управи затверджував уряд. У разі їх незатверд-ження призначалися нові вибори. Коли ж і новообраній управі відмовлялося у затвердженні, то губернатор або міністр внутр. справ своєю владою заміщував управські посади особами, які мали право бути обраними. Було утворено новий орган адм. нагляду за земс. установами — губернське у земс. справах присутствіє (головував губернатор). Фактично земс. установи перетворилися на різновид викон. органів при губернаторі. Незважаючи на ці обмеження, 3. зробило значний внесок у розвиток сільс. г-ва (створення мережі повіт, і губ. агрономів, проведення агрономіч. заходів, підтримка кооп. руху, заснування сільськогосп. шкіл тощо), засобів зв'язку (буд-во шляхів, організація т. з. земської пошти та ін.), системи нар. освіти (розбудова мережі поч. шкіл, сприяння по-зашк. освіті, створення недільних шкіл, бібліотек, особливо у Полт. і Харківському 3.), охорони здоров'я (заснування лікарень, амбулаторій, фельдш. шкіл, боротьба з епідеміями, насамперед у Херсон., Тавр., Харківському 3.), в організацію ряду цінних стат. і | екон. досліджень окр. регіонів України (Черніг., Херсон. 3.). 3. були своєрідною політ, школою, через яку пройшло багато діячів лібер. та дем. напрямів. Вони чимало зробили для розвитку соціальної сфери. Деякі з них намагалися спрямувати земс. рух на здійснення конст. реформ у Росії. Частина земс. діячів, зокрема на Полтавщині та Чернігівщині, брала участь в укр. нац. русі. У 1904—05 відбулося кілька з'їздів земс. та міських діячів, я кі сприяли формуванню політ, платформ бурж.-лібер. партій, зокрема конституційно-демократичної (кадети). З поч. Першої світ, війни Всерос. з'їзд представників губ. 3. заснував Всерос. земс. союз -організацію, яка займалася допомогою пораненим, біженцям, створенням сан. поїздів, лазаретів тощо.

Чергові зміни у земс. зак-ві відбулися тільки після лютого 1917. Тимчас. уряд затвердив Положення про волосне 3., однак створення волосної земс. ланки було практично неможливим у зв'язку із складними соціально-політ. умовами.

Земс. самоврядування визнавали уряди Української Центральної Ради, гетьмана П. П. Скоропадського, Директорії УНР. У січні — лютому 1918 рад. влада розпочала процес ліквідації 3. В Україні ліквідація 3. була здійснена на підставі декрету Раднаркому УСРР від 22.1 1920.

Літ.: Веселовский Б. Е. История земства за сорок лет, т. 1—4. СПб., 1909—11; Дорошенко В. З історії земства на Україні. В кн.: ЗНТШ. Студії з кола сусп. наук і статистики, т. 2. Л., 1909; Русов А. А. Краткая Энциклопедия Земс. дела в его истор. развитии. К., 1914; Щербина Ф. История Полт. Земства. Полтава, 1914; Захарова Л. Г. Земс. контрреформа 1890 г. М., 1968; Герасименко Г. А. Земс. самоуправление в России. М., 1990; Лаптева Л. Е. Земс. учреждения в России. М., 1993; Королева Н. Г. Земство на переломе (1905-1907 гг.). М., 1995.

С. I. Посохов, В. А. Чехович, О. Н. Ярмиш.

 

Схожі за змістом слова та фрази