Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow слове-сніг arrow СЛОВЕНІЯ
   

СЛОВЕНІЯ

Соціалістична Республіка Словенія — союзна республіка у складі Югославії (СФРЮ). Площа — 20,3 тис. км2. Населення — 1,8 млн. чол. (1978). Столиця — м. Любляна. Найвищим органом державної влади С. є республіканська Скупщина, що складається з 3 палат (Собор об'єднаної праці, Громадсько-політ. собор і Собор громад). Виконавчу владу здійснює Виконавче віче — уряд республіки. С. розташована на крайньому Пн. Зх. країни. Більшу частину тер. займають гори (на Пн. Зх. підносяться Юлійські Альпи, на Пд. Зх.— відоме своїми печерами плато Карст). Невеликі низовини — на Сх. та на узбережжі Трієстської зат. Адріатичного м. Родовища свинцево-цинкових руд і ртуті, невеликі поклади бурого вугілля, лігнітів, нафти, бариту, буд. матеріалів. Клімат помірний, континентальний. Гол. ріки — Сава й Драва (притоки Дунаю), повноводні, багаті на гідроенергію. Бл. 45% території вкрито лісами, значні площі під луками. Осн. населення С. — словенці (94%). Пересічна густота нас.— 89 чол. на 1 км2 (1978). Міське населення становить бл. 80%. Найбільші міста — Любляна, Марибор. З 6 — 7 ст. територія С. заселена слов'ян. племенами. В 1282 більша частина С. ввійшла до складу володінь Габсбургів, які до поч. 16 ст. поширили свою владу на всі словенські землі. Посилення феод.-кріпосницького гніту та понімечення населення викликало в C. ряд сел. повстань (1478, 1515, 1573). У 1809—14 більша частина С. входила до складу Іллірійських провінцій (васальне володіння Франції, засн. Наполеоном І). Згідно з рішеннями Віденського конгресу 1814—15 ці провінції, в т. ч. словенські землі, було повернуто Австрії. В кін. 19 ст. в С. виникли перші робітн. орг-ції (1896 засн. Югослов'янську с.-д. партію). Під час 1-ї світової війни 1914—18 тут посилився нар.-визвольний рух за відокремлення від імперії Габсбургів. Під впливом Великої Жовтн. соціалістич. революції в С. розгорнулася масова боротьба трудящих за соціальне і нац. визволення. Після розпаду Австро-Угорщини 1918 словенські землі, що входили до її складу, об'єдналися з Сербією в Королівство сербів, хорватів і словенців (з 1929 — Королівство Югославія), частина їх залишилась у складі Австрії, а частина була загарбана Італією. В роки 2-ї світової війни 1939—45 С. була окупована і поділена між Італією (пд. частина з Любляною) і Німеччиною (пн. частина з Марибором). С. — один з центрів Народно-визвольної війни в Югославії 1941—45. Остаточно визволена нар.-визвольною армією Югославії в травні 1945. За рішенням Паризької мирної конференції 1946 частину словенської території, яка з 1918 належала Італії, було возз'єднано з Югославією. З 1945 — народна, з 1963 — соціалістична республіка в складі СФРЮ. С.— найрозвинутіша в екон. відношенні республіка Югославії. Більшу частину електроенергії виробляють на ГЕС. Видобувають свинцево-цинкові руди, буре вугілля, боксити, сурму, ртуть (рудник Ідрія — 3-й за величиною у світі). Розвинута чорна (Єсенице, Шторе, Равне) і кольорова (Межице, Кидрнчево) металургія. Провідна галузь пром. виробн.— машинобудування і металообробка (виробн. гідротурбін, вантажних автомобілів, автобусів, мотоциклів, побутових приладів, електротех. виробів та ін.; Марибор, Любляна, Целе, Крань). Значна хім. і електрохім. пром-сть (у т. ч. виробн. карбіду кальцію, Марибор, Целе). Підприємства деревообр., текст., поліграф., шкіряно-взут., харч., зокрема виноробної, пром сті. С. г. високо інтенсивне, з переважним розвитком тваринництва м'ясо-мол. напряму. Розводять велику рогату худобу, свиней, коней, овець. Землеробство спеціалізується на виробн. кормових культур і картоплі (за збором — одне з провідних місць у країні). Вирощують також пшеницю, кукурудзу, жито, ячмінь, овес, хміль, цукр. буряки, льон. Великі площі зайняті природними пасовищами. Садівництво і виноградарство. Розвинутий туризм і курортна справа. Гол. пром. центри — Любляна і Марибор. Мор. порт — Копер. Осн. видом школи в С. є восьмирічка. Повну серед. освіту дають гімназії. Діють школи для підготовки кваліфікованих робітників, с.-г., тех. та ін. спец. школи. В 1973/74 навч. р. у восьмирічних школах налічувалося понад 216 тис. учнів, у 36 гімназіях — понад 15 тис, у спец. школах — понад 95 тис; у 26 вузах — понад 26 тис. студентів. Найбільші вузи: Люблянський університет (засн. 1595 —96), Вища пед. школа та ін. Більшість наук. орг-цій міститься в Любляні: Словенська академія наук і мистецтв (засн. 1921), н.-д. ін-ти — геологічний, охорони пам'яток природи й історії, історії робітн. руху та ін., Ін-т ядерних досліджень при ун-ті, регіональні наук. і культур.-осв. товариства: фізиків і астрономів, словенське історичне. Матиця словенська (див. Матиці) та ін. В С. працювало 168 нар. б-к, 94 музеї (Нац. і Сучасна галереї, Нац., Словенський етнографічний та ін.). Центр. друк. орган — газ. "Delo" ("Діло") — орган Соціалістичного союзу трудового народу С, виходить у Любляні. Нац. радіо й телебачення. Перші пам'ятки словенської мови, що дійшли до нас,— Брижинські, або Фрейзінгенські уривки, написані в період між 972 і 1039,— релігійного змісту. Боротьбу за створення писемності рідною мовою в добу Реформації очолив П. Трубар, видавши 1550 перші дві книжки — "Катехізис" і "Абетку" — словенською мовою. Його послідовниками були С. Крель, Ю. Далматин, А. Бохорич (усі — в 16 ст.). Розвиток світської л-ри, спричинений ідеями європ. Відродження, починається з 18 ст. виданням "Краньської (словенської) граматики" (1768) М. Похлина і першого альманаху "Писаниці" (1779) Ф. Дева. Велике значення для цього періоду мала також творчість драматурга А. Т. Лінхарта та поета В. Водника,. Найвизначнішим етапом у розвитку л-ри С. епохи романтизму і становлення словенської літ. мови (1-а пол. 19 ст.) була творчість Ф. Прешерна, який упритул підійшов до витоків словенського реалізму, а в окремих його творах звучать революц.-демократичні мотиви. Зачинателем реалістичного напряму в словенській поезії і прозі, а також літ. критиці був Ф. Левстик, його послідовниками — прозаїки Й. Юрчич, відомий передусім істор. романами й повістями, Й. Стритар, І. Тавчар, Я. Керсник, поети С. Єнко, С. Грегорчич, А. Ашкерц, відомий також як популяризатор рос. л-ри. Важливу роль у розвитку літ. процесу кін. 19 — поч. 20 ст. відіграло творче угруповання "Словенський модерн", до якого входили майбутній класик словенської прози І. Цанкар, Д. Кетте, Й. Мурн-Александров і найбільший після Ф. Прешерна поет О. Жупанчич. Використовуючи певні елементи поетики поширених на той час у Європі натуралізму, імпресіонізму, символізму, вони, проте, гол. мету творчості вбачали в протесті проти бурж. ладу, соціальної та ігац. нерівності. Слідом за А. Ашкерцем І. Цанкар виводив у своїх творах образи пролетарів, закладав основи пролет. л-ри. Сучасник і колега представників "Словенського модерну" Й. Абрам зробив на поч. 20 ст. великий внесок у словен. шевченкознавство, у словенсько-укр. літ. взаємини — переклав і видав 1907 — 08 двотомник вибраних творів Т. Шевченка. З 1918 посилюється ідейна боротьба між літ. напрямами і течіями. Після тимчасового панування в 20-х рр. експресіонізму різних відтінків — від католицького (А. Водник, І. Прегель, Е. Коцбек) до революц. (Т. Селишкар, М. Клопчич і особливо С. Косовел) — настає нове піднесення реалізму, найвидатнішими представниками якого були поети О. Жупанчич, А. Градник, І, Грудей, Я. Глазер, прозаїки і драматурги Ф. Бевк, Ю. Козак, Ф. Козак, Ф. Финжгар. Б. Крефт, критики І. Бричич, Й. Відмар, Б. Зі-херл. Виник новий прогресивний літ. напрям "соціальний реалізм" на чолі з видатним прозаїком Прежиховим Воранцем. Провідним жанром періоду нар. визвольної боротьби проти гітлерівських окупантів стає поезія яскраво вираженого антифашист спрямування. Чільними представниками поезії Опору були О. Жупанчич — автор поетичного маніфесту Опору "Знаєш, поете, обов'язок свій?", поети-партизани Матей Бор, К. Дестовник-Каюх, Т.Селишкар, Е. Коцбек, Й. Удович, Й. Яворшек, Й. Шміт, П. Левець, І. Минатті, Ц. Злобець та ін. Тема нар.-визвольної боротьби, соціальних перетворень у країні є провідною і в їхній повоєнній творчості і в творах прозаїків і драматургів Ю. Козака, М. Кранця, Ц. Космача, А. Інголича, І. Потрча, І. Копривця, Б. Зупанчича. Посилення психологічного аналізу притаманне поетичним творам Я. Менарта, Л. Кракара, Т. Павчека, К. Ковича, Т. Шаламуна, Г. Стрниши, прозовим — М. Михелич, М. Маленшек, Н. Крайгер, А. Хинга, П. Зидара, В. Кавчича, драматичним — П. Козака, Д. Смоле, П. Божича. У галузі критики й літературознавства поряд а представниками старшого покоління А. Слодняком, М. Боршник, Б. Крофтоми плідно працюють Б. Патерну, Й. Коруза, Ф. Задравець, М. Кмецл, А. Сказа, X. Глушич.

Традицію українознавчих інтересів після Й. Абрама та ін. успішно продовжували і продовжують митці й дослідники Ф. Бевк, Т. Селиш-кар, Ф. Безлай, Б. Борко, Р. Бордон, Я. Модер, С. Шалі, Ф. Добровольцу Ф. Вурник, А. Глазер. У їхньому доробку — переклади й розвідки про творчість Т. Шевченка, І. Франка, Марка Вовчка, Лесі Українки та ін. У післявоєнний час чимало зроблено в справі популяризації словен. л-ри на Україні такими перекладачами й дослідниками, як А. Малишко, Д. Павличко, Д. Паламарчук, Р. Лубківський, А. Горецький, І. Ющук, В. Гримич.

На тер. С. в 1 ст. до н. е.— 4 ст. н. с. існували давньоримські міста (Емона, тепер Любляна; Петовіо, тепер Птуй) з укріпленнями, храмами, акведуками. Від середньовіччя на тер. С. зберігся ряд церков у романському (церква в Стічне, 1136—56) та готичному (церква в Птує, 1260—70, церква на Птуйській горі, поч. 15 ст.) стилях. У 15—16 ст. в архітектурі С. (різьблені олтарі, рельєфні епітафії) проявилися риси Відродження. В 17—18 ст. поширилося барокко, що найповніше проявилось у буд-ві церков (святого Якоба, 1613—15; Урсулинська церква в Любляні, 1718—26), ратуш, палаців, фонтанів (фонтан Ф. Робби в Любляні, 1751) тощо. В кін. 19 — на поч. 20 ст. в творчості архітекторів Й. Плечника, І. Вурника, В. Шубиця використовувалися нац. традиції, а також мотиви античної архітектури; на поч. 20 ст. споруджували будинки в стилі "модерн". Після 1945 будуються нові міста з вільним плануванням, пром. райони, житл. комплекси, громад. центри тощо; провадиться реконструкція міст (Любляна, примор. курорти Копер і Пиран). У пар. зодчестві примор. областей переважають кам. будинки, криті черепицею і шифером, у східних і приальпійських — дерев'яні й глинобитні, криті соломою і гонтом. Вхідні галереї в пн. районах оздоблено різьбленням.

На тер. С. знайдено фігурки з кістки доби палеоліту, керамічні посудини з орнаментом доби неоліту (4—3-є тис. до н. е.). Від доби бронзи (кін. З — поч. 1-го тис. до н. е.) збереглися статуетки з бронзи, худож. оздоблена зброя тощо. В слов'ян. некрополях 9— 12 ст. знайдено срібні ювелірні виробн. з гравіруванням, емаллю. В 12—13 ст. церкви прикрашалися різьбленням і рельєфами на камені, в 15 ст.— розписом (розписи Янеза Люблянського в Високо, 1443, та Муляві, 1456). Євангельські сюжети трактувалися як сцени з сел. життя. В 14 ст. з'явилася дерев'яна скульптура ("Богоматір", церква в Сольчаві). В 16 ст. розписи церков характеризуються появою жанрових деталей, намаганням художників передати перспективу (розписи церков у Крижній Горі, 1502, й Светі-Приможі-над-Камннком, 1504, бл. 1520). Виникає портретний і світський декоративний живопис (плафон "Нової грофії" в Целе, бл. 1600). У 18 ст. церкви оздоблювали статуями, ліпленням, розписом (композиції скульптора Ф. Робби). Для живопису того часу характерні настінні розписи й вівтарні картини Ф. Єловшека, В. Метцінгера, Ф. Берганта, який писав також портрети й жанрові картини. Поширилися вироби з металу, дерева, кераміки. В кін. 18 — 1-й пол. 19 ст. рисами класицизму й романтизму позначені малюнки Ф. Кавчича, пейзажі Л. Янші, портрети Й. Томинця. Велику роль у розвитку мист. С. 19 ст. відіграли твори скульпторів А. Гангля та І. Зайця, пейзажі А. Карингера, жанрові картини 10. та Я. Шубиців, особливо — відомого педагога А. Ажбе. В його школі навчалися художники імпресіоністичного напряму І. Грохар, М. Яма, X. Смрекар та ін. Серед митців поч. 20 ст.— живописці Ф. Тратник, В. Пилон, Ф. і Т. Краль, 30-х вр.— живописці Г. Кос, Ф. Михеляч, скульптори Ф. Бернекер, Л. Долинар. Під час 2-ї світової війни художники С. свої твори присвятили темі партизанської війни. Після 1945 поширилися різні модерністські напрями (скульптор Я. Савиншек, живописець Я. Берник), однак провідна роль належить прогресивним тенденціям (скульптори Л. Долинар, брати Калин, живописці Г. Кос, Б. Якац, С. Пенгов та ін.). Серед видів декор.-ужиткового мист. поширені вітраж, кераміка, різьблення, аплікація на шкірі тощо.

Для нар. пісень С. характерні діатоніка, переважання мажору, перемінні метри, багатоголосся. Профес. муз. мистецтво розвивалось у монастирях (12—14 ст.), в 15 ст. при церквах утворювалися співацькі школи. Серед перших композиторів — Я. Галлус (культові і світські багатоголосі твори). У 18 ст. муз. центром стає Любляна, де 1701 засн. Філармонічну академію (з 1794 — Філармонічне т-во, при ньому з 1816 — муз. класи, згодом перетворені на муз. школу), з 1765 — Становий театр. Авторами перших опер були Я. Зупан ("Белин", 1780, не пост.), Я. Новак ("Фігаро", 1790). У серед. 19 ст. у музиці С. утвердився нац. романтичний стиль (Ю. Флейшман, М. Вилхар, Г. і К. Машеки). Розвиткові муз. мистецтва сприяло муз. т-во "Глазбена матиця"(1872, Любляна), яке відкрило муз. школу, організувало хор, симф. оркестр. У 1892 в Любляні відкрито Словенський театр. в якому було поставлено нац. опери і оперети Ф. Гербича, Б. Іпавеця, А. Ферстера, Р. Савіна, Г. Крека, Е. Адамича, А. Лайовиця; в 1919 створено консерваторію (з 1924 — Державна консерваторія, з 1939 — Академія музики), Музично-історичний інститут (1934), філармонію (1936—41). Серед композиторів 20—30-х рр. — М. Когой, С. Остерць (основоположник сучас. композиторської школи), Б. Арнич, М. Бравничар, М. Козина. Створено Словенську філармонію (1947; з симф. оркестром і хором), хор і естрадний оркестр при Люблянському радіо і телебаченні, Ін-т музикознавства при Люблянському ун-ті. Серед сучас. музикантів — композитори Д. Швара, П. Рамовш, І. Петрич; диригенти С. Хубад, Д. Жебре; піаністи і композитори Д. Томишич, М. Липовшек; скрипаль 1. Озим; співаки Р. Францл, Л. Корошець; співачка В. Буковець (гастролювала в СРСР, у т. ч. в Києві). Перші театр. вистави в С.— шкільна драма і містерії нім. та латинською мовами, показані в 17 ст. З 1721 в м. Шкоф'я-Лока грали містерії монаха Ромуальда (Л. Марушича) словенською мовою. Світський театр виник у 1-й пол. 17 ст. (нім. та італ. пересувні трупи). В 1765 в Любляні було відкрито перший постійний театр — Становий театр (з 1862 — Державний), в якому австр. та нім. актори грали вистави за п'єсами А. Іффланда, А. Коцебу та ін., з поч. 19 ст.— Ф. Шіллера. В 1789 тут було поставлено першу словенську п'єсу А. Лінхарта "Мицка — дочка жупана". В 2-й пол. 19 ст. в цьому театрі грали вистави аматори Словенського товариства. В 1867 засн. Театр. товариство, яке ставило вистави переважно за творами словенських драматургів (І. Борштник, Ф. Целестин та ін.). При Театральному т-ві діяла драм. школа. Театр. вистави словенською мовою здійснювали також аматорські гуртки Марибора, Целе, Гориці, Нового Места. В 1892—1914 в Любляні діяв Словенський держ. театр — перший профес. театр С, в якому широко йшли п'єси нац. авторів (І. Цанкар, Е. Кристан, Ф. Фінжгар) і класичної драматургії (Шекспір, Ібсен, Гауптман, Л. Толстой). У складі трупи — режисери І. Борштник, Р. Інеман, актори X. Нучич, М. Скрбиншек. А. Веровшек, 3. Борштник-Звонар'єва, М. Данилова. В 1912—14 колектив зазнав цензурних утисків, а з початком 1-ї світової війни припинив діяльність. Поновив творчу роботу 1919. Театр очолив поет і драматург П. Голія. В складі трупи — режисер О. Шест, актори І. Левар, М. Вера, М. Скрбиншек, 3. Рогож. Велике значення для становлення профес. театру в С. мала діяльність видатних югосл. режисерів Б. Ступиці (поставив "Дядько Мароє" Држича, "Школу дружин" Мольєра) та Б. Гавелли (здійснив вистави трилогії Крлежи"Пани Глембаєви", "Лєда" та "В агонії" і творів Шекспіра "Гамлет" і "Річард III"). Під час 2-ї світової війни театри припинили діяльність. Утворювалися трупи при партизанських об'єднаннях, драматург М. Бор створив п'єси про підпільників-комуністів. Після визволення країни від фашист. окупантів поновив діяльність Словенський національний театр у Любляні, в якому створено драм. і оперну трупи (гастролював 1969 в СРСР). У репертуарі — сучас. нац. драматургія, п'єси А. Чехова, М. Горького. В цьому театрі 1974 рад. режисер А. Гончаров поставив "Діти Ванюшина" С. Найдьонова. В Любляні діють Експериментальний (з 1956), дитячий та лялькові театри, Академія театр. мистецтва (з 1945 ), Словенський театр. музей (видає з 1965 "Документи Словенського театрального музею"). Популярні в С. щорічні театр. фестивалі — Дубровницькі літні ігри і Бєлградський інтернац. театр. фестиваль (БІТЕФ).

Літ.: Алешина Л. С, Яворская Н. В. Искусство Югославии. М., 1966: Солнцева Л. Театр народов Югославии. В кн.: История западноевропейского театра, т. 6. М., 1974.

В. I. Євінтов (державний лад), М. Д. Пістун (господарство), В. І. Гримим (література). І. Г. Посудовська (театр).

Словенія - leksika.com.uaСловенія - leksika.com.uaСловенія - leksika.com.uaСловенія - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази