Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow спар-страх arrow СТАТУТ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА СВЯТОСЛАВИЧА
   

СТАТУТ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА СВЯТОСЛАВИЧА

Устав князя Володимира Святославича про десятини, суди і людей церковних — пам'ятка права, найдавніший з князівських церк. статутів Київської Русі. Статут регулював прав, становище церкви та відносини між світською і церк. владою. Відомо понад 200 списків пам'ятки, вміщених у літописах, кормчих книгах та деяких ін. рукописних джерелах 12—18 ст. Розрізняють сім редакцій цих текстів: Оленінську (12—13 ст.), Синодальну (13 — поч. 14 ст.), Варсоноф'ївську (поч. 14 ст.), Волинську і Печерську (14 ст.), Троїцьку і Степенну книги (16 ст.). Редакції, у свою чергу, поділяються на ізводи, що відбиває місц. особливості, притаманні певній групі списків.

Оскільки списків часів великого князя київського Володимира Святославовича (Володимира Великого) не збереглося, багато років серед дослідників тривала полеміка про автентичність пам'ятки, зокрема висловлювалася думка, що вона не пов'язана з державницькою діяльністю Володимира Святославича і є пізнішою фальсифікацією. Цьому сприяла і неузгодженість між собою окремих частин Статуту та порушення традиційного для пам'яток того часу порядку викладу тексту (санкцію, або клятву, розміщено в Статуті після частини про десятину і не повторено в кінці пам'ятки). Нині найпоширенішим є погляд С. В. Юшкова: в основу пам'ятки покладено реальну грамоту Володимира Святославича 995—996 про надання церкві Св. Богородиці в Києві (відома також як Десятинна церква) права на десятину від княжих доходів, яка на поч. 11 ст. (до 1011) у зв'язку з заснуванням єпископ, кафедр, поширенням на них церк. десятини і встановленням церк. юрисдикції була перероблена на відповід. Статут. Згодом, упродовж 11 — 12 ст., Статут поповнився переліком видів справ та осіб, підлеглих суду церковному. Остаточно первинний текст, покладений в основу існуючих редакцій, склався у серед, або в 2-й пол. 12 ст. До кін. 14 ст. набули завершеного вигляду і всі згадані редакції (переробки) Статуту, які надалі в текстах 15—18 ст. вже не мали суттєвих відмінностей між списками, що належали до однієї редакції. Списки пам'ятки різняться змістом і кількістю статей. Лише окремі з них мають заголовок, який у текстах Оленінської редакції звучить — «Рукописание святого князя [Владимира] крестившаго русскую землю [святым крещением]», а в текстах Синодальної редакції — «Устав святого князя Владимира, крестившаго русскую землю, о церковних судех [и о десятинах]». Спільними для всіх редакцій є: вступна частина, що констатує факт хрещення Русі; частина про десятину — дарування церкві [Св. Богородиці], митрополиту і всім єпископам десятої частини від княжих прибутків, зокрема від приплоду худоби і збору врожаю, суд. і торг, мита; частина про церк. суд — пожалування церкві права на суд з переліком справ і осіб, підлеглих церк. юрисдикції. До юрисдикції церк. суду було віднесено шлюбно-сімейні справи всіх категорій населення (про позашлюб. статевий зв'язок, зґвалтування, викрадення нареченої, шлюб між родичами, побої в родині, статеві збочення, вбивство немовляти); справи «проти віри» (поклоніння язичницьким ідолам, чаклунство, розкопування могил, зневага до храмів) та ін. Церк. юрисдикція в усіх справах поширювалася на духівництво і членів їхніх сімей, чернецтво, допоміжний церк. персонал, прочан, хворих, які лікувалися у церк. лікарнях, та ін. Деякі редакції вміщують також частину про міри і ваги, нагляд за якими доручався церк. ієрархам. На думку дослідників, норми Статуту виходили із заповідей Біблії, Еклоги, «Закону соудного людьмь», Прохірону та деяких ін. пам'яток світової прав, культури. В переробках (редакціях) Статуту 12—14 ст. зафіксовано місц. норми права, що не мали заг. поширення на Русі, відображено особливості джерел матеріального забезпечення церкви в окр. князівствах та їхнє співвідношення.

Наук, дослідження Статуту розпочато зх. вченими в 16 ст. після його перекладу нім. дипломатом і мандрівником З. Герберштейном 1558 на лат. і нім. мови. Згодом польс. хроніст А. Гван'їні 1611 виклав пам'ятку італ. та польс. мовами. Ориг. текст (один зі списків 16 ст.) вперше опубл. 1775 рос. історіографом Г. Ф. Міллером. Згодом Статут досліджували В. М. Бенешевич, Є. О. Болховітінов (митрополит Євгеній), М. П. Булгаков (митрополит Мака-рій), Г. В. Вернадський, Є. Є. Голубинський, О. О. Зимін, М. М. Карамзін, В. Й. Ключевськии, О. Г. Лотоцький, К. О. Неволін, О. С. Павлов, М. М. Тихомиров, Я. М. Щапов та ін. вчені.

Літ.: Юшков С. В. Устав кн. Владимира (истор.-юрид. исследование). В кн.: Исследования по истории рус. права. Ленинград, 1926; Лотоцький О. Укр. джерела церк. права. Варшава, 1931; Памятники рус. права, в. 1. Памятники права Киев, гос-ва X—XII вв. М., 1952; Щапов Я. Н. Княжеские уставы и церковь в Древней Руси. XI—XIV вв. М., 1972; Його ж. Древнерус. княжеские уставы ХІ-Х^ в. М., 1976; Рос. зак-во Х-ХХ веков, т. 1. Зак-во Древней Руси. М., 1984; Павлов А. С. Курс церк. права. СПб., 2002.

І. Б. Усенко, О. М. Волощенко.

 

Схожі за змістом слова та фрази