Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow поліо-поляк arrow ПОЛЬЩА
   

ПОЛЬЩА

Польська Народна Республіка, ПНР — держава в центр, частині Європи. На Пн. омивається водами Балтійського м. В адм. відношенні поділяється на 49 воєводств. Карти див. на окремому аркуші, с. 496—497. Державний лад. ПНР — соціалістична д-ва. Діє конституція 1952, з поправками 1957 і 1976. Найвищим органом держ. влади і єдиним законодавчим органом є однопалатний Сейм (460 депутатів), що обирається населенням на 4 роки. В періоди між сесіями Сейму його функції здійснює обирана ним з числа своїх депутатів Держ. рада. Держ. рада є також главою д-ви. Для контролю госп., фінанс. й орг.-адм. діяльності вищих і місц. органів держ. управління та підпорядкованих їм орг-цій існує Верховна контрольна палата, підпорядкована Сейму. Найвищим виконавчим і розпорядчим органом держ. влади є уряд —Рада Міністрів, яку призначає Сейм. Місц. органами держ. влади є Нар. ради, обирані населенням на 4 роки. Природа. Берегова лінія мало розчленована. Береги низькі, піщані, з дюнами і косами. Найбільші затоки — Гданська бухта і Поморська бухта з Щецінською зат. Більшу частину території займає Польська низовина, в рельєфі якої виділяються примор. низькі рівнини, погорбовано-моренні Мазурське і Поморське поозер'я, Мазовецько-Подляська і Велькопольсько-Куявська низовини і Сілезька улоговина. На Пд. від них — Малопольська й Люблінська височини. Вздовж пд.-зх. кордонів країни простягаються Судети, на Пд.— Карпати (вис. в межах П. до 2499 м, г. Риси на масиві Татри). Поклади кам. та бурого вугілля, природного газу, нафти, заліз., мідної, свинцевої, цинкової руд, калійно-магнієвої солі, сірки. Клімат помірний, перехідний від океанічного до континентального. Пересічна т-ра січня на узбережжі і на Зх. країни —1°, в центр. районах —3°, в горах до —6°; липня — відповідно +16, +17°, +18, +19° та від +10 до +14°. Пересічна річна сума опадів на рівнинах 500—600 мм, на височинах 600— 700 мм, в горах до 1800 мм. Річкова сітка густа, добре розгалужена. Найбільші ріки — Вісла та Одра, басейни яких судноплавними каналами сполучені між собою, а також з системами Дніпра і Ельби. На рівнинах переважають дерново-підзолисті, у передгір'ях — бурі лісові, в горах — гірські бурі, по долинах річок — алювіальні грунти. Більша частина тер. П. розорана, лісами (гол. чин. хвойними, на Зх. та Пд.— мішаними) вкрито бл. 30% площі. В країні створено 13 нар. (нац.) парків, у т. ч. Кампіноський, Татранський, Бяловезький — частина Біловезької Пущі.

Населення. 98,5% нас. становлять поляки. Живуть також українці, білоруси, словаки, литовці, євреї. Пересічна густота нас.— 114 чол. на 1 км2 (1980). Міське населення — 58% (1979). Найбільші міста: Варшава, Лодзь, Краків, Вроцлав, Познань, Гданськ.

Історія. Тер. П. була заселена в епоху палеоліту. В 1-му тис. до н. е.— 1-й пол. 1-го тис. н. е. відбувався процес етногенезу слов'ян. племен на тер. П. В 7 ст. у них почали зароджуватися феод. відносини на базі розкладу первіснообщинного ладу. У 8—9 ст. виникли племінні князівства. В 10 ст. на слов'ян. землях між рр. Одрою, Віслою та Бугом відбулося об'єднання польс. земель. Першим історично вірогідним польс. князем був Мешко І (бл. 960—992) з дин. П'ястів. За правління Болеслава І (992—1025)було завершено об'єднання польс. земель. У цей самий час загострилися відносини П. з Київською Руссю в зв'язку з походом Болеслава І 1018 на Київ. У 1025 П. проголошено королівством. У 12—ІЗ ст. П. переживала період феод. роздробленості. Скориставшися з цього, нім. феодали захопили частину Зх. Помор'я і Гданське узбережжя. В 1241, 1259 і 1287 П. зазнала монг.-тат. навали. З кін. 13 ст. в П. почався процес об'єднання земель, який майже завершився за короля Казимира III Великого (1333—70). В 1349— 52 П. загарбала Галицьку землю, 1377 — частину Зх. Волині. Загроза з боку Тевтонського ордену привела до об'єднання в кін. 14 ст. П. з Великим князівством Литовським (див. Кревська унія 1385). У Грюнвальдській битві 1410 об'єднані польсько-лит.-рус. сили розгромили Тевтонський орден. За Люблінською унією 1569 П. і Велике князівство Литовське об'єднались у двоєдину д-ву —Річ Посполиту з заг. сеймом і главою д-ви — королем. На підставі унії польс. магнати встановили панування на білорус. землях та на більшій частині України (Волинь, Брацлавщина та Київщина), що призвело до посилення феод., нац. та реліг. гноблення укр. та білорус. народів. На поч. 17 ст. відбулась агресія польс. феодалів проти Рос. д-ви (див. Польська і шведська інтервенція початку 17 століття). В кін.

16 — на поч. 17 ст. в П. загострилися класові відносини, масового характеру набрали антифеод. виступи селян. На Україні та в Білорусії широко розгорнулася боротьба нар. мас за соціальне і нац. визволення з-під ярма польс. панів і за возз'єднання з Рос. двою (сел.-козац. повстання під проводом К. Косинського 1591—93, Т. Федоровича 1630, І. Сулами 1635, Я. Острянина і К. Скидана 1637 та ін.). В результаті визвольної війни українського народу 1648— 54 відбулося возз єднання України з Росією 1654. Але за Андрусівським перемир'ям 1667 Правобережна Україна (крім Києва) залишилася під владою П. Постійні війни П. в 15—17 ст. з Рос. д-вою, Швецією, Османською імперією (див. Польсько-турецькі війни 17 століття), а також де централізаторська політика польс. феодалів підірвали основи польс. д-ви, призвели до її ослаблення, що дало можливість сусіднім монархічним д-вам втручатись у внутр. справи П. Пруссія, Австрія і Росія здійснили поділи тер. П. (1772, 1793, 1795). П. на 120 років втратила держ. незалежність. У 1807 Наполеон І, розгромивши Пруссію, з частини польс. земель, що належали їй, створив васальне Варшавське герцогство. Після розгрому армії Наполеона І Віденський конгрес 1814—15 здійснив новий переділ тер. П. Більшу частину Варшавського герцогства було перетворено на Королівство Польське і передано Росії. Пруссія здобула частину Вартая, герцогства, зберегла Сілезію, Помор'я та ін. землі; Австрії (з 1867 — Австро-Угорщина) залишилася Галичина. Було створено Краківську республіку. Польс. народ не припиняв активної боротьби за свободу. Польське повстання 1794 на чолі з Т. Косцюшком, а також значні нац.-визвольні рухи 1830—31, 1846, 1848, 1863—64 (див. Польське повстання 1830—31, Краківське повстання 1846, Познанське повстання 1848, Польське повстання 1863—64) викликали співчуття і підтримку прогресивних сил Росії. В 70—80-х рр. 19 ст. Королівство Польське стало найрозвинутішою у пром. відношенні частиною польс. земель. Усе більшого значення набував робітн. рух. У 1882 було створено першу революц. орг-цію робітн. класу — партію "Пролетаріат", 1893 — Соціал-демократію Королівства Польського (1900 перетворено на Соціал-демократію Королівства Польського і Литви). На межі 20 ст. в П. загострилися класові й нац. суперечності. Під час революції 1905—07 польс. пролетаріат виступав разом з російським проти гніту царизму і буржуазії, поєднавши завдання нац. і соціального визволення (див., зокрема, Лодзинське повстання 1905). На тер. П., що була під владою Австро-Угорщини, 1912—14 жив В. І. Ленін, відбулися Краківська нарада ЦК РСДРП з партійними працівниками 1913, Поронінська нарада ЦК РСДРП з партійними працівниками 1913. В роки 1-ї світової війни 1914—18 вся тер. П. була окупована військами Німеччини та Австро-Угорщини. Перемога Великої Жовтн. соціалістич. революції створила умови для відновлення незалежної польс. д-ви. Рад. уряд 1917 визнав право П. на незалежність, підтвердивши це спец. декретом (серпень 1918) і анулювавши Петербурзькі конвенції 70—90-х рр. 18 ст. про поділи П. В П. розгорнувся революц. рух. У 1918 утворилася Комуністична робітн. партія Польщі (з 1925 — Компартія П.). В листопаді 1918 у багатьох пром. центрах незалежної П. виникли Ради робітн. депутатів. Проте при підтримці д-в Антанти владу в П. захопили поміщики і буржуазія. Бурж. правителі П. розв'язали війну проти Рад. Росії (див. Радянсько-польська війна 1920), внаслідок якої, за Ризьким мирним договором 1921, зх.-укр. і зх.-білорус. землі підпали під владу П. В 1921 П. встановила дипломатичні відносини з СРСР (переривалися 1939— 41, 1943—45). В 1926 в П. було встановлено військ.-фашист. диктатуру (т. з. "санаційний" режим) на чолі з Ю. Пілсудським. Трудящі Зх. України і Зх. Білорусії під керівництвом КПЗУ і КПЗБ вели боротьбу проти соціального і нац. гніту, яку нещадно придушувала бурж.-поміщицька влада (див., зокрема, Стрийський розстріл 1926, Володимиро-Волинський процес 1926—27, Ковельський процес 1934). За темпами госп. розвитку П. опинилася на одному з останніх місць у Європі. Внаслідок антинар. політики польс. бурж. уряду, в основі якої Лежали антирад янщина і союз з міжнар. реакцією, тер. П. у вересні 1939 окупувала фашист. Німеччина. Великобританія і Франція, які були зв'язані з П. союзницькими зобов'язаннями, не подали їй допомоги. Рад. війська за розпорядженням Рад. уряду взяли під захист життя і майно населень я Зх. України і Зх. Білорусії. Згідно з одностайною волею їхнього населення вони були включені до складу СРСР і возз'єднані відповідно з УРСР і БРСР (див. Возз'єднання українського народу в єдиній Українській Радянській державі). Нім.-фашист. окупанти проводили масове винищення польс. населення. На тер. П. вони створили табори смерті Майданек, Освенцім та ін. Польс. народ піднявся на боротьбу проти нім.-фашист. загарбників. У 1942 утворилася Польс. робітнича партія (ППР, наступниця Компартії П.), яка розгорнула діяльність по організації збройної боротьби проти окупантів (див. Гвардія Людова, Армія Людова). Вночі проти 1.І 1944 за ініціативою ППР у Варшаві було створено Крайову Раду Народову — підпільний тимчасовий верховний орган влади на чолі з Б. Берутом. Влітку 1944 Рад. Армія разом з Військом Польським (створене на тер. СРСР 1943) вступила на землю П. В окупованій нім.-фашист. військами столиці П. вибухнуло Варшавське повстання 1944, яке було жорстоко придушене гітлерівцями. 21.VII 1944 було утворено Польський комітет національного визволення, який виконував функції уряду П. на визволеній території. На тер. П. діяла також агентура емігрантського польс. уряду в Лондоні (див. Армія Крайова). Але її намагання зберегти в країні бурж. лад не були підтримані польс. народом, який став на бік прогресивних сил. В травні 1945 було завершено визволення всіх польс. земель (в боях за визволення П. загинули 600 тис. рад. воїнів). Перемога рад. і польс. народів у спільній боротьбі проти нім. фашистів у роки 2-ї світової війни стала могутнім фактором нац. відродження П. Вирішальне значення для зміцнення П. мав рад.-польс. договір 1945 про дружбу, взаємну допомогу і післявоєнне співробітництво. На Потсдамській конференції 1945, завдяки твердій позиції СРСР, було встановлено зх. кордон П. по рр. Одрі і Нисі-Лужицькій. Нар. влада здійснила глибокі екон. і соціальні перетворення: зем. реформу, націоналізацію великої і серед. пром-сті, банків, засобів зв'язку і транспорту. Вибори до Законодавчого сейму (1947)принесли перемогу демократичному блоку на чолі з ППР. У 1948 на об'єднавчому з'їзді ППР з Польс. соціалістичною партією було створено Польську об'єднану робітничу партію (ПОРП). Під керівництвом ПОРП польс. народ у тісному співробітництві з Рад. Союзом та ін. братніми країнами, подолавши руйнівні наслідки війни, став на шлях будівництва соціалізму. В 1952 Сейм прийняв конституцію, яка проголосила П. д-вою нар. демократії. В 1965 між СРСР і П. було підписано новий Договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу на 20 років з наступним подовженням його кожні 5 років. Внаслідок здійснення п'ятирічного плану 1961—65 довоєнний рівень пром. виробництва було перевершено у 12 раз. Вирішальну роль у пром-сті почав відігравати соціалістичний сектор. Проте в с. г. переважаючим залишився приватний сектор. За роки нар. влади П. з аграрної перетворилася на індустріально розвинуту країну. На 1974 П. за обсягом пром. продукції посіла 10-е місце в світі. В 1976 в конституцію П. було внесено зміни, які відбили новий етап суспільного розвитку країни. Поглибилося рад.-польс. співробітництво, про що, зокрема, свідчив спільний космічний політ у червні — липні 1978 на орбітальному комплексі "Салют-6" — "Союз-30" — "Союз-29" радянських космонавтів і громадянина ПНР М. Гермашевського. Соціалізм приніс польс. д-ві справжню нац. незалежність, міцну гарантію непорушності її кордонів. У кін. 70-х рр. прорахунки в плануванні й помилки в здійсненні системи управління нар. г-вом призвели до серйозних труднощів у політ. і екон. житті країни. Скориставшися з цього, противники соціалізму в П. при підтримці зовн. імперіалістичних сил, створюючи анархію, почали атаки на корінні засади польс. соціалістичної д-ви, намагаючися повернути розвиток подій у контрреволюц. русло, захопити владу. IX Надзвичайни й з'їзд ПОРП (липень 1981) поставив завдання виходу країни з кризового становища. У зв'язку з тим, що в П. через підступні дії антисоціалістичних елементів опинилися під загрозою соціально-екон. і культурні досягнення, здобуті в процесі соціалістичного будівництва, створилася ситуація, небезпечна щодо існування самої соціалістичної польської держави, Держ. рада П. в грудні 1981 утворила Військ. раду нац. порятунку і відповідно до положень конституції тимчасово запровадила на тер. країни воєнний стан (декрети про воєнний стан затверджено Сеймом у січні 1982). У зовн. політиці П. виступає за зміцнення соціалістичної співдружності, за мирне співіснування з ін. д-вами, за поглиблення розрядки міжнар. напруженості, за роззброєння. Договір П. з ФРН 1970 визнав непорушність зх. польс. кордонів, сприяв стабілізації обстановки в Європі. Братерські відносини зв'язують П. з Рад. Союзом, ін. соціалістичними країнами. З 1945 П.— член ООН. П.— член Організації Варшавського Договору, Ради Економічної Взаємодопомоги.

Українці в Польщі. В П. живе бл. 300 тис. українців (1980). Вони беруть активну участь у суспільно-політ., госп. і культур. житті країни. В місцевостях, де живуть українці, існують укр. школи, укр. пед. ліцей (м. Бартошіце), б-ки, клуби. В польс. школах і коледжах за бажанням батьків діти українців вивчають рідну мову. У Варшавському ун-ті існує кафедра укр. філології. Видаються укр. мовою газ. "Наше слово" та журн. "Наша культура", працюють гуртки укр. мови.

Політичні партії. Польська об'єднана робітнича партія, засн. 1948. Об'єднана селянська партія, засн. 1949. Демократична партія, засн. 1938.

Народне господарство. За роки нар. влади внаслідок значних со-ціально-екон. перетворень (проведення зем. реформи, націоналізації пром-сті та ін.) при братерській допомозі СРСР та ін. соціалістичних країн П. з переважно аграрної перетворилася на індустріально-аграрну розвинуту соціалістичну країну. В 1980 нац. доход П. зріс проти 1950 майже в 6,5 раза. Частка пром-сті в нац. доході 1980 становила 53,6%, с. г.— 10,1%. З допомогою Рад. Союзу в П. споруджено 137 пром. підприємств (1980). Серед країн — членів РЕВ П. спеціалізується на випуску багатьох видів продукції машинобудування (в т. ч. транспортного), хім., фарм., легкої пром-сті, виробн. міді, цинку, кам. вугілля, сірки та ін. На поч. 80-х рр. кризові явища в соці-ально-екон. житті країни (волюнтаристські методи управління нар. г-вом, зростання зовнішньої заборгованості, порушення ринкової рівноваги всередині країни тощо) призвели до значного екон. спаду. IX Надзвичайний з'їзд ПОРП (1981) поставив завдання щодо впорядкування економіки для її нормального функціонування й підвищення здатності задовольняти сусп. потреби. Після запровадження 13.ХІІ 1981 тимчасового воєнного стану економіка П. почала поступово нормалізуватися — поліпшилась робота органів управління, пром. підприємств, зокрема зросло видобування кам. вугілля тощо. В цих умовах велику екон. допомогу П. подають СРСР та ін. соціалістичні країни. В той же час правлячі кола деяких капіталістичних країн, насамперед США, застосували екон. санкції проти П., спрямовані на посилення в країні соціально-екон. труднощів, на дезорганізацію постачання населення, на загострення антипольської, антисоціалістичної політики, запровадженої імперіалістичними силами.

Промисловість. Основою паливно-енерг. балансу країни є вугілля (193,1 млн. т, 1980). За видобутком кам. вугілля П. посідає одне з провідних місць у світі. Його видобувають у Верхньосілезькому (бл. 98%), а також Валбжихському та Люблінському басейнах; буре вугілля — в Богатині, поблизу Коніна та Белхатува. Електроенергію (121,9 млрд. кВт год, 1980) виробляють гол. чин. на ТЕС. Видобувають мідну, свинцево-цинкову руди, сірку, природний газ, в невеликій кількості нафту. Бл. 50% природного газу і 98% нафти П. імпортує, гол. чин. з СРСР по газопроводу "Союз" та нафтопроводу "Дружба". Гол. центри нафтопереробної пром-сті — Плоцьк і Гданськ. На девізній залізній руді (переважно з СРСР) та місцевому коксі працюють металург. з-ди, зосереджені гол. чин. у Верхньосілезькій агломерації, в т. ч. комбінати ім. В. І. Леніна в Кракові та "Катові це", збудовані з допомогою СРСР. У 1980 виплавлено 19,5 млн. т сталі. Кольорова металургія представлена вироб" міді (357 тис. т; Глогув, Орськ, Легниця), свинцю і цинку (Катовіце, Буковно, Мястечко-Сльонське) та алюмінію з імпортного глинозему (в районі Коніна). Гол. галузі пром-сті — машинобудування та металообробка, що характеризуються високою металоємністю та різноманітністю вироблюваної продукції. Розвинуті судно- (Гданськ, Гдиня, Щецін), авіа- (Варшава, Мелець, Свидник), вагоно- та локомотиве"- (Свидниця, Зельона Гура, Вроцлав, Познань, Хшанув), автомобіле- (Варшава, Стараховіце, Єльч, Бєльсько-Бяла, Люблін, Ниса та ін.) і тракторобудування (Варшава). Виробн. технологічного устаткування для шахт, металургійних заводів, комплектного устаткування для ливарних, хім., харч., деревообр., буд. матеріалів підприємств, а також верстатів, суднових двигунів, електромоторів, підйомно-трансп. засобів, побутових машин і апаратів, електронних виробів та ін. Хімічна пром-сть представлена виробн. сірчаної кислоти, мінеральних добрив, соди, хлору, пластмас, синтетичних волокон та каучуку. Гол. центри — Тарнув, Освенцім, Плоцьк, Бидгощ, Влоцлавек, Поліце, Тарно-бжег, Пулави. Підприємства фарм., фотохім., парфюмерної (Варшава, Лодзь, Краків), гумової, цементної, склоробної, фарфоро-фаянсової, деревообр., целюлозно-паперової, шкіряно-взут., швейної пром-сті. Традиційно високорозвинуті текст, (бавовняна, лляна, вовняна, трикотажна) галузі, зосереджені гол. чин. в т. з. Лодзинському та Посудатському текст. районах. Численні підприємства харчосмакової (цукр., спирто-горілчаної, м'ясної, олійницької, рибної, тютюнової та ін.) промисловості. Пересічно за рік виловлюють бл. 0,7 млн. т риби, в лісах заготовляють 22—24 млн. м3 деревини. Сільське господарство. Під с.-г. угіддями — 61% площі країни. Переважають невеликі одноосібні селян. г-ва. В 1979 в П. налічувалося 5,8 тис. держ-госпів, 2,3 тис. виробничих кооперативів і 32 тис. с.-г. гуртків. У соціалістичному секторі 1980 виробляли 23,1% валової і 29,7% товарної с.-г. продукції. Гол. с.-г. культури (збір, млн. т, 1980): жито — 6,6, пшениця — 4,2, ячмінь — 3,4, овес — 2,2, картопля — 26,4, цукр. буряки — 10,1. Вирощують також овочі, тютюн, кормові та ягідні культури. На тваринництво припадає бл. 50% валової і понад 60% товарної продукції с. г. Поголів'я (млн., 1980): великої рогатої худоби — 12,6 (у т. ч. корів — 6,0), свиней — 21,2, овець — 4,2, коней — 1,8.

Транспорт. Найрозвинутіший залізничний транспорт. Довж. (тис. км, 1980): з-ць — 27,3 (у т. ч. електрифікованих — 6,9), автошляхів з твердим покриттям — 147,7. Розвинуте річкове судноплавство. Гол. мор. порти — Гданськ, Гдиня, Щецін. Тоннаж мор. Торг. флоту — 4,5 млн. т дедвейт (1980). Основний міжнародний аеропорт — Окенце (поблизу Варшави).

Зовнішні економічні зв'язки. Гол. статті експорту— машини, пром. устаткування, судна, продукція хім. пром-сті, товари широкого вжитку, вугілля, кокс, мідь, сірка, цинк, прокат чорних металів та ін. Довозять сировину, паливо, зерно, с.-г. продукти тощо. Частка соціалістичних країн у зовнішньоторг. обороті П. (1980) становила бл. 56%, у т. ч. СРСР — понад 32%. Грош. одиниця — злотий. За курсом Держбанку СРСР 100 злотих = 22,5 крб. (січень 1982).

Ю. В. Ілінич.

Охорона здоров'я. За даними Головного статистичного управління ПНР, у країні 1980 було 200,5 тис. лікарняних ліжок (56,1 ліжка на 10 тис. ж.); мед. допомогу подавали 67,6 тис. лікарів (18,9 лікаря на 10 тис.ж.), 17,9 тис. зубних лікарів. Лікарів готують у 10 мед. академіях. Серед курортів найбільш відомі Криниця, Поляниця-Здруй, Сопот, Колобжег, Закопане. Народна освіта, наукові та культурно-освітні заклади. З 1973 у П. проводиться реформа системи освіти, завершення якої планується 1988/89 навч. р. Основою системи є 10-річна заг. серед. загальноосв. політех. школа, що складається з двох циклів — поч. навчання (1—3 класи) і систематичного навчання (4—10 класи). На базі 10 класу функціонуватимуть 2-річні спеціалізовані ліцеї, які даватимуть підготовку до праці і право вступу до вищих навч. закладів. Вже завершується реформа поч. ступеня навчання (строк навчання скорочено з 4 до 3 років). Одночасно на базі 8-річної обов'язкової школи функціонують усі типи серед. навч. закладів (4-річний загальноосв. ліцей, 2—3-річні нижчі професійні школи, що готують кваліфікованих робітників, а також 4—5-річні серед. професійні школи — ліцеї й технікуми. З 1977 в П. почався перехід до заг. 10-річної освіти. В 1978/79 навч. р. у 13 082 осн. 8-річних школах налічувалося понад 4,1 млн. учнів, у 1289 загальноосв. ліцеях — понад 490 тис, у 10 983 про фес. навч. закладах — бл. 2 млн., у 90 вищих навч. закладах — понад 485 тис. Вищу освіту здобувають у 10 ун-тах, найстаріші з яких Краківський університет (Ягеллонський. засн. 1364) і Варшавський університет (засн. 1816), у політех. ін-тах, вищих с.-г., екон., пед. школах, мед. і худож. академіях тощо. Наук. діяльність у країні координують М-во науки, вищої освіти й техніки разом з Польською академією наук. Наук. дослідження проводяться в більш як 100 н.-д. ін-тах академії, вузах і відомчих наук. установах. У П. працюють Міжнар. матем. центр їм. С. Банаха (у Варшаві) та Міжнар. лабораторія сильних магнітних полів і низьких температур (у Вроцлаві). Найбільші б-ки: б-ка Краківського ун-ту (засн. 1364; 2,5 млн. одиниць зберігання), Нац. б-ка у Варшаві (засн. 1928; 2,6 млн. одиниць зберігання), б-ка Варшавського ун-ту (засн. 1817; бл. 1,7 млн. одиниць зберігання), б-ка Познанського ун-ту (засн. 1902; бл. 1,5 млн. одиниць зберігання), а також б-ки Польс. академії наук у Варшаві, Гданську, Кракові. Найбільші музеї: Нац. музей у Варшаві (засн. 1862), Нац. музей у Кракові (засн. 1879), Нац. музей у Познані (засн. 1857), Музеї В. І. Леніна у Варшаві, Кракові й Пороніні, Музеї Ф. Шопена у Варшаві й Желязовій Волі, А. Міцкевича — у Варшаві та ін.

А К. Савіна.

Преса, радіомовлення, телебачення. В 1979 в П. видавалося 46 щоденних газет заг. тиражем 8838 млн. прим. і понад 2500 ін. періодичних видань заг. тиражем 32,4 млн. примірників. Провідні газети: "Трибуна люду" ("Трибуна народу", з 1948) — центральний орган ЦК ПОРП, "Жечпосполіта" ("Республіка", з 1982) — урядова, "Жиче Варшави" ("Життя Вар шави", з 1944), "Жолнєж вольності" ("Солдат свободи", з 1943), "Дзєннік людови" ("Народна газета", з 1945), "Кур'єр польскі" ("Польський кур'єр", з 1957), "Штандар млодих" ("Прапор молоді", з 1950). Основні щотижневики: "Політика" (з 1957), "Культура" (з 1963), "Перспективи" (з 1969). Журн. "Нове дрогі" ("Нові шляхи", з 1947) — теор. і політ. орган ЦК ПОРП. Польське агентство преси (ПАП), засн. 1944, є осн. джерелом внутр. і міжнар. інформації. З грудня 1981 у зв'язку з воєн станом тимчасово припинялося видання частини газет. Інформацію про політ., екон. і культур. життя П. за кордон передає Польс. агентство Інтерпресс, засн. 1967. Радіомовлення здійснюється К-том у справах радіо і телебачення "Польське радіо і телебачення", засн. 1944. Телебачення — з 1952 (регулярно з 1953).

Література П. лат. мовою виникла в 10 ст. До 16 ст. в ній переважали книги реліг. характеру, а також літописи й хроніки (Галла Аноніма, Вінцентія Кадлубка, "Історія Польщі" Яна Длугоша). Найраніші пам'ятки польс. мовою — теж переважно реліг. характеру (пісня "Богородиця", 13 ст.). Перші твори польс. мовою світського характеру з'явилися в 15 ст. ("Сатира на ледачих селян"). У кін. 15 — на поч. 16 ст. л-ра П. вступила в період Відродження. Розвиток л-ри в 16 ст. пов'язаний з поширенням ідей Реформації і гуманізму. Твори М. Рея, Я. Кохановського, ЦІ. Шимоновича, С. Кльоновича, політ. публіцистика А. Фрич-Моджевського були пройняті пошаною до трудящої людини, ідеалами справедливості й патріотизму, викривали духівництво, аристократію і шляхту. В кін. 16 — на поч. 17 ст. розвивалася т. з. міщанська л-ра. Популярними ставали сатиричні поеми й повісті, дидактичні оди й драми, короткі жартівливі вірші ("фрашки"). В реліг. поезії аріанців (див. Аріанство) і особливо в комедіях рибалтів (мандрівних акторів та дяків) відбито настрої соціальних низів, зокрема міщан і селян ("Скарги селян на панів" та ін.). У 17 — 1-й пол. 18 ст. в творчості гол. представників барокко — М. К. Сарбевського, який писав лат. мовою, Я. А. Морштина і С. Г. Любомирського — помітне збагачення формальних досягнень переважно в галузі поезії, хоч ускладнена образна система, а то й химерність тропів та фігур призводили до спаду суспільних мотивів.

Поширювалися панегірики, гербовники, псевдонаук, трактати тощо. На цьому фоні виділялася творчість В. Потоцького і К. Опалінського. З 2-ї пол. 18 ст. поширювались ідеї просвітителів (С. Конарський, Г. Коллонтай, С. Сташиць). У сатиричних і травестійних поемах, байках, комедіях передові письменники, представники класицизму (І. Красіцький, С. Трембецький, Т. Венгерський, Ф. Заблоцький) показували шляхетську обмеженість, розкривали соціальні контрасти. На поч. 19 ст. в л-рі П. панували епігони класицизму (поети К. Козьмян, А. Фелінський та ін.), які стояли на позиціях феод.-кріпосницької ідеології. Деяке пожвавлення внесла революційна (Я. Ясинський) і повстансько-патріотична поезія ("Історичні пісні" Ю. Немцевича). Поряд з класицизмом розвивався сентименталізм (Ф. Карпінський, Я. Князьнін). У 20-х рр. 19 ст. під впливом нац.-визвольної боротьби зародився революц. романтизм, основоположником якого був А. Міцкевич. У своїх поезіях він прославляв учасників повстання 1830—31, декабристів, представників революц. народу, мріяв про демократичну Польщу. Представники "української школи" в польській літературі А. Мальчевський, Ю. Б. Залеський, С. Гощинський га ін. зверталися до укр. тематики, широко використовували укр. фольклор. У напрямі революц. демократизму розвивалася в еміграції творчість поетів Ю. Словацького і Ц. Норвіда, шляхетсько-аристократичні ілюзії проповідував 3. Красінський. Пристрасними продовжувачами ідей революц. емігрантської л-ри на батьківщині були Е. Дембовський і Р. Бервінський. У творах поета-комедіографа А. Фредро своєрідно поєднувався класицизм з реалізмом. Ю. Крашевський, Л. Кондратович (Владислав Сирокомля), Л. Совінський, Ю. Коженьовський та ін. показували й життя укр. народу, засуджували кріпацтво. З 60-х рр. 19 ст. в л-рі утвердився критич реалізм, розвивався соціальний та істор. роман. Е. Ожешко, Болеслав Прус, Г. Сенкевич та ін. у своїх творах розкривали соціальний антагонізм у польс. суспільстві, реалістично змальовували капіталістичні відносини в місті й на селі, розклад панівних верств. М. Конопніцька, яка виступила в л-рі 80-х рр., зображувала життя народу, його боротьбу проти соціального й нац. гніту. У творчості Г. Запольської, А. Дигасинського та ін. відчутні натуралістичні тенденції. У 80—90-х рр. активну участь у польс. літ. процесі брав І. Франко. В кін. 19 — на поч. 20 ст. С. Жеромський, В. Реймонт, В. Оркан, а також С. Виспянський і К. Тетмайєр, незважаючи на їхню своєрідну, "неоромантичну" поетику, продовжували лінію критичного реалізму, зображували тяжкі умови життя робітн. класу, соціальне розшарування на селі, наростання протесту в масах, трагедію інтелігенції. Зв'язані з "Молодою Польщею* вони значно розширили ідейно-естетичні обрії польс. л-ри. Представивком польс. модернізму був С. Пшибишевський. Л-ра П. в міжвоєнний період (1918—38) характеризувалася поглибленням викривальних реалістичних тенденцій, посиленням інтересу до соціальної проблематики (3. Налковська, А. Струг, Ю. Тувім та ін.). Пролетарська л-ра висунула таких визначних письменників, як

B. Броневський, Б. Ясенський, Л. Кручковський, В. Василевська та ін.

У тісному контакті з цією л-рою П. були західноукраїнські революційні письменники Я. Талан, C. Тудор, О. Гаврилюк, П. Козланюк. Загальнодемократична, особливо пролет. л-ра зростала й міцніла в боротьбі з формалістичними модерністськими течіями. Великим випробуванням для л-ри П. була 2-а світова війна і фашист. окупація. Передові письменники брали активну участь у боротьбі проти фашизму — в партизан. русі, в нар. армії, в підпільній патріот. діяльності. Ряд видатних письменників загинули у фашист. катівнях, концтаборах. З встановленням нар.-демократичного ладу передова частина письменників включилася в боротьбу за побудову соціалістичної культури. Провідною темою стає нова людина, формування її під впливом нових суспільних відносин, боротьба за мир і соціалізм. Широко популярні в П. та за її межами твори Л. Кручковського, Я. Івашкевича, Л. Рудницького, К. Галчинського, Є. Путрамента, В. Жукровського, Т. Брези, відома також творчість Ю. Пшибося, А. Стерна, Ю. Ленарта та ін. Польс. мовою перекладено твори Т. Шевченка, І. Франка та ін. класиків дожовтневої укр. л-ри. Видано "Антологію української поезії" (1976),збірки поезій М.Рильського, П. Тичини, М. Бажана, І. Драча та ін., романи О. Гончара, М. Стельмаха, В. Земляка, П. Загребельного та ін. Високо цінували укр. культуру А. Міцкевич, Ю. Словацький, С. Гощинський, Л. Совінський, Ю. Б. Залеський, Л. Кондратович, Е. Ожешко, В. Оркан, В. Броневський, Ю. Тувім, Я. Івашкевич та ін. Належну шану польській л-рі віддавали Т. Шевченко, Марко Вовчок, П. Гулак-Артемовський, 1. Франко, В. Стефаник. На Україні видано "Антологію польської поезії" (тт. 1—2, 1979), багато творів польс. письменників, а також наукових праць, присвячених польс. л-рі.

Г. Д. Вервес.

Архітектура. Найдавнішими пам'ятками на тер. П. є дерев'яні споруди общинних поселень Біскупина (4—3 ст. до н. е.; див. Біскупинське городище). Після прийняття християнства (966) розвивалося кам. культове буд-во (капела-ротонда Діви Марії на Вавелі в Кракові, 2-а пол. 10 ст.). З 2-ї пол. 11 ст. споруджують масивні, оздоблені скульптурою будівлі в романському стилі (костьоли св. Анджея в Кракові, бл. 1090; в Тумі, бл. 1141—61; Марії Магдалини у Вроцлаві, кін. 12 ст.; крипта св. Леонарда в соборі на Вавелі в Кракові, бл. 1100). У 13—15 ст. поширюється готика. В цей час зростають міста, формуються ансамблі їхніх центрів (ринкові площі), з'являються нові типи будинків (ратуші з баштами, сукняні ряди) і оборонні споруди та ін.; серед них — ратуша (13—17 ст.) і костьол св. Яна (13—15 ст.) в Торуні, ратуша (2-а пол. 13 — поч. 16 ст.) і костьол Іоанна Хрестителя (13—18 ст.) у Вроцлаві, "двір Артуса" в Гданську (14 ст., перебудований 1476—81), "Сукенніце" (13—14 ст.), костьол Діви Марії (бл. 1360 — серед. 16 ст.), "Колегіум Майус" (18 ст.), усі — в Кракові, монастирський комплекс у Мальборку (13—15 ст.). В епоху Відродження (16 ст.) створювалися своєрідні типи палаців з дворами, обнесеними аркадами (палаци-замки на Вавелі в Кракові, Барануві та ін.). З кін. 16, до 1-ї пол. 18 ст. в архітектурі П. панувало барокко (костьоли Петра і Павла, 1605—19, та бернардинів на Страдомі, 1670—80, обидва — в Кракові; королівська садиба Вілянув у Варшаві, 1679—1731, арх. А. Лоччі та ін.). Розвивалася нар. дерев'яна архітектура. З 2-ї пол. 18 ст. поширюється класицизм; створюються значні міські громад. споруди й ансамблі (Бельведерський палац, 1818—22, арх. Я. Кубіцький; палац Лазенки, 1784— 95, арх. Д. Мерліні, Я. X. Камзетцер та ін.; Великий театр, 1820— 32, арх. А. Корацці, X. П. Айгнер, всі — у Варшаві). З 2-ї пол. 19 ст. в архітектурі переважає еклектизм (міст Понятовського у Варшаві, 1905—13, арх. С. Шіллер), пізніше — конструктивізм. У період 2-ї світової війни 1939—45 нім.-фашист. загарбники зруйнували багато міст і сіл Польщі, знищили численні пам'ятки архітектури. В повоєнний час проведено великі роботи щодо відбудови їх. Створено нові міста — Нова Гута (тепер частина Кракова), Нове Тихи та ін. Майже заново відбудовано Варшаву. Сучасна архітектура П. розвивається на основі використання найновіших буд. досягнень та прогресивних нар. традицій. Серед споруд — Будинок студенток (1964), Ін-т фізики та математики (1965), готель "Краковія" (1965), усі — в Кракові; стадіон Десятиліття (1954—55), магазин "Суперсам" (1962); житл. комплекси Східний бік Маршалковської вул. (1972), Служевнад-Долинкою-Захід (1978), житл. р-н Стегни (1980), всі — у Варшаві; універмаг (1952); готель "Меркурій" (1964), обидва — у Познані.

Образотворче мистецтво. Найдавніші художні пам'ятки на тер. П. сягають 2—1-го тис. до н. е. (вироби з кераміки, бронзи, дерева). З 10 ст. н. е. почало складатися власно польс. мистецтво. В 11— 13 ст. набув поширення романський стиль (бронзові двері костьолу Діви Марії в Гнезно, бл. 1170; різьблені колони костьолу в Стшельно, 12 ст.; розпис костьолу в Тумі, бл. 1161; мініатюри в "Еммеранському кодексі", бл. 1099, та ін.). З кін. 13 до поч. 15 ст. в мистецтві панувала готика (надгробок В. Ягелла у Вавельському соборі в Кракові, 1421; мініатюри "Гнезнинської біблії", 1414).

В кін. 15—16 ст. почало формуватися мистецтво польського Відродження (вівтар роботи. В Стоша в Маріацькому костьолі у Кракові, 1477—89; мініатюри в "Кодексі Бехема", бл. 1505). З кін. 16 і до серед. 18 ст. в П. було поширене мистецтво барокко (декоративна скульптура в церквах та замках магнатів; релігійні картини К. Богушевського). В 17—18 ст. розвинулася портретна гравюра. Мистецтво П. 2-ї пол.

18 ст.— поч. 19 ст. пройняте ідеями просвітительства. Хоча окремі майстри (М. Баччареллі) створювали картини придворного характеру в стилі класицизму, більшість художників прагнули правдиво відтворити навколишнє життя (Б. Белотто, Ж. П. Норблін, О. Орловський), нац.-визвольну боротьбу польс. народу (А. Гротгер). Деякі риси класицизму властиві творчості А. Бродовського, романтизмом позначені твори П. Міхаловського. В цей час з'явилися реалістичний портрет (Г. Родаковський), нац. пейзаж (Ф. Костшевський), побутовий (Ю. Коссак) та історичний (Я. Матейко) жанри живопису. Окремі риси критичного реалізму спостерігаються в картинах А. Котсіса, В. Герсона. Найвищого розвитку цей напрям досяг у 19 ст. в творчості О. та М. Геримських.

З пролетарським рухом зв'язана творчість художників С. Ленца, Ф. Коварського. В скульптурі в цей період працювали Ц. Годебський, А. Кужава та ін. В кін. 19 — на поч. 20 ст. в мистецтво П. проникають імпресіонізм (живописці Л. Вичулковський, Я. Станіславський, Ю. Фалат), символізм (С. Виспянський, Я. Мальчевський). Після створення 1918 бурж. польс. д-ви мистецтво розвивалося суперечливо. Окремі митці наслідували новітні досягнення зх.-європ. культури, інші намагалися створити сучас. нац. стиль. Відчутні були впливи кубізму й експресіонізму (художники 3. Пронашко, Т. Чижевський), модерну (Л. Стриєньська). Демократичним було мистецтво В. Скочиляса, який створив гравюри в нар. стилі. Риси примітивізму властиві творчості Ю. Т. Маковського; постімпресіонізму — Я. Цибіса, 3. Валішевського та ін. У 30-х рр. посилилися соціально-критичні тенденції (М. Ярема, Ф. Бартошек). В цей період активно працював відомий польс. скульптор К. Дуніковський. Після встановлення народної влади в образотворчому мистецтві П. стали відомими такі живописці, як В. Вейс, Ф. Коварський, X. Краєвська та Й. Краєвський, А. Кобздей, скульптор С. Горно-Поплавський, графіки Т. Кулісевич, Т. Трепковський та ін. В цей час набула розвитку монументальна скульптура. З середини 50-х рр. у мистецтві поширилися різні модерністські впливи, зокрема абстрактне мистецтво, сюрреалізм, "оп-арт", поп-арт та ін. Деякі митці залишилися прихильниками реалізму. Давні традиції мають різні види декор.-ужиткового мистецтва: живопис на склі, настінні розписи, різьблення на дереві, ткацтво, вишивання, мереживо, кераміка, вирізування з паперу тощо. Здавна існують зв'язки між укр. та польс. мистецтвом. У П. працювали укр. художники: Владика (брав участь у розписах монастиря в Лисці, 1393—94), Андрій (розписав костьол св. Трійці в Любліні, 1418), Гайль (розписав Сандомирський костьол, 20—30-і рр. 15 ст.). В 70-х рр. 18 ст. в П. працював гравер О. Тарасевич. У 19 ст. велика дружба зв'язувала Т. Шевченка з польс. художниками Р. Жуковським та Б. Залєським. У краківській Академії красних мистецтв навчалися укр. художники М. Бурачек, І. Труш, М. Жук, О. Новаківський, В. Масляников, Л. Левицький та ін. Багато творів присвятили Україні польс. митці Ю. Коссак, Л. Вичулковський, Я. Станіславський, Є. Вжещ, які жили або бували на Україні. Тут, зокрема у Києві, працював польський художник В. Котарбінський, який виконав низку розписів у Володимирському соборі та будинку, де тепер міститься Київ. музей Т. Г. Шевченка. Виставки польс. образотворчого мистецтва відбулися в різних містах України, а українського — у Польщі.

І. М. Блюміна.

Музика. У польс. муз. фольклорі є спільність з муз. фольклором ін. слов. народів, зокрема з українським. Для народних пісень характерні одноголосся і тридольний пунктирний або дводольний син-копований ритм. Найпоширеніші народні танці — куяв'як, оберек, краков'як, мазурка; музичні інструменти — скрипка, генсле, мазанка (струнні), дуда, лігава, басун (духові), бубон та ін. З 9—10 ст. в П. розвивалася церковна профес. музика, в 12—ІЗ ст.— світська (лицарські пісні — сервенти); багатоголосся застосовувалося спочатку в церк. музиці (напр., твори Миколи з Радома, 1-а пол. 15 ст.), а пізніше і в світській (поліфонічні мадригали, обробки народних пісень і танців); розвивалася міська музична культура.

Серед композиторів 16 ст.— Вацлав з Шамотул, М. Гомулка, 17 ст.— М. Зеленський, А. Яжембський, М. Мельчевський, Б. Пенкель. Зростання у 18—19 ст. нац.-визвольного руху сприяло появі патріотичних пісень, пісень польс. повстанців ("Вперед рушайте", "З димом пожеж"), революц. пісень ("Варшав'янка"). В 1765 у Варшаві засн. польс. "Театр Народовий", в якому було поставлено перші польс. опери: "Ощасливлені злидні" М. Каменського, побудовану на сюжеті з нар. життя і фольклорних мелодіях, "Краків'яни і гуралі" Я. Стефані (лібретто В. Богуславського), позначену нац.-визвольними тенденціями. Протягом 1785—94 сформувалася перша профес. балетна трупа. В 1801 у Варшаві відкрито балетну школу (з 1818 — при "Театрі Народовому"), 1821 — Ін-т музики і декламації. В 1833 у Варшаві відкрито "Великий театр". У 18 ст. розвинулася також інструм. музика (полонези, мазурки, вальси М. Оггнського, симфонії Хіляри, Я. Щуровського, А. Мілвіда, Я. Ванського, В. Данковського). Композитори початку 19 ст. Ю. Ельснер, Ф. Яневич. К. Курпінський, К. Ліпінський, І. Ф. Добжинський були авторами опер, симфоній та ін. творів. Вершиною польської нац. музики була творчість Ф. Шопена та С. Монюшка. Активну діяльність вів основоположник польс. муз. етнографії О. Кольберг. В 19 — на поч. 20 ст. розвивали нац. муз. культуру композитори В. Желенський, X. Яроцький, 3. Носковський, Г. Венявський та ін. Високого рівня досягло виконавське мистецтво (скрипалі К. Ліпінський, Г. Венявський, Ап. Коптський, П. Коханський; піаністи М. Шимановська, Ю. Венявський, Ант. Контський, Ю. Зарембський, Ю. Гофман; диригенти Е. Млинарський, Г. Фітельберг; співаки А. Дідур, Я. та Е. Решке, Я. Королевич- Вайдова, М. Зембріх-Коханська). В 1901 організовано Варшавську філармонію. На поч. 20 ст. розквітла творчість І. Падеревського, Я. Галля, П. Машинського, М. Солтиса, В. Малішевського (учня М. Римського-Корсакова); виникло угруповання "Молода Польща" (композитори М. Карлович, Л. Ружицький, К. Шимановський, Г. Фітельберг, А. Шелюто), яке прагнуло відшукати нові шляхи розвитку польс. нац. муз. культури на основі поєднання нар. нац. рис з досягненнями світового муз. мистецтва. Почалося відродження нац. балету (балетмейстери П. Зайліх, Ф. Парнель, Я. Циклінський). Для муз. культури П. 20—30-х рр. 20 ст. характерні гостра боротьба різних, часто суперечливих тенденцій, що розвинулися під впливом нової музики композиторів різних країн, пошуки власних шляхів у творчості (композитори С. Вехович, К. Сікорський, Б. Войтович, Б. Шабельський, Ю. Кофлер). Серед виконавців — піаністи X. Штомпка, С. Шпинальський, 3. Джевецький; скрипалі І. Дубинська, Е. Уминська; співаки Я. Кепура, Є. Банд-ровська-Турська. В 1937 створено самостійну трупу Балет польський (керівники Б. Ніжинська та Л. Вуйціковський, солісти О. Славська, О. Глинкувна, 3. Кілінський). Новий етап в історії польс. музики почався з встановленням нар.-демократичного ладу. Більшість композиторів звернулася до масових вокальних та інструм.-хорових жанрів оркестрових й вокально-симф. творів. У ПНР 21 симфонічний оркестр, 10 оперних театрів, у т. ч. Польс. держ. театр опери та балету (кол. "Великий театр"), 9 театрів оперети, Польс. театр танцю (Познанський балет), 9 балетних труп, 7 вищих муз. шкіл (у Варшаві, Кракові, Познані, Лодзі, Вроцлаві, Гданську, Катовіце), 4 хореографічні училища. Популярні ансамблі народної пісні і танию "Мазовше" та "Шльонськ". Проводиться ряд міжнародних музичних конкурсів (піаністів імені Ф. Шопена, скрипалів імені Г. Венявського) і фестивалів.

Польсько-українські музичні зв'язки, зокрема у фольклорній творчості, мають давні традиції. В різні часи 19 ст. на Україні гастролювали польські скрипалі К. і Ф. Ліпінські, брати Контські — піаніст Антон і скрипаль Аполінарій, віолончеліст А. Герман-Германовський, брати Венявські — скрипаль Генрік та піаніст Юзеф. З Україною пов'язана творчість відомих польс. співаків А. Дідура, Я. Королевич-Вайдової, М. Зембріх-Коханської. В П. виступали українські вокалісти С. Крушельницька, О. Мишуга, М. Микиша, 3. Гайдай, Б. Гмиря, Є. Мірошниченко, Д. Гнатюк, А. Солов'яненко та ін. До польс. нар. мелодій звертались і звертаються укр. композитори М. Лисенко (в опері "Тарас Бульба"), П. Сокальський (в опері "Облога Дубно"), Б. Лятошинський ("Гражина"), Г. Майборода, Ю. Мейтус, А. Кос-Анатольський, А. Солтис та ін. Використовували укр. нар. мелодії композитори Ф. Шопен, С. Монюшко, К. Ліпінський, А. Коціпінський, Ю. Зарембський, К. Шимановський, М. Солтис, 3. Носковський та ін. Театр. Елементи театр, мистецтва в П. були в нар. обрядах та іграх дохристиянського періоду. В 13— 16 ст. в П. побутували осілі й мандрівні нар. лицедії, розвинулася літургійна драма, у 16— 18 ст.— містерії та шкільний театр. У 2-й пол. 16 ст. з'явилася перша польська трагедія "Відмова грецьким послам" Я. Кохановського (1578), набули популярності народні комедії мандрівних акторів, у яких виконувались і укр. пісні. У Варшаві виник придворний театр, у якому грали італ., а з 17 ст.— англ., франц. і нім. оперні й драм. трупи. В 17—18 ст. діяли театри польс. магнатів, у яких йшли вистави польс. мовою. В 1765 відкрито у Варшаві польський " Театр Народовий" — перший профес. постійний театр, який досяг розквіту в період керівництва В. Богуславського (1783—1814, з перервами). З кін. 18 ст. польс. профес. трупи почали виступати в ін. містах: Любліні (1778), Львові (1780), Кракові (1781), Познані (1783), Вільні (1785). Окремі трупи періодично виступали в містах Сх. України: в Дубні (1785—97), Києві (1798—1863), Кам'янці-Подільському (1798—1863), Житомирі (1800—63), Бердичеві (1803— 63), Одесі (1805—63). У кін. 18 — 1-й третині 19 ст. в театрах П. переважав класицизм, у ЗО— 50-х рр.— романтизм. Реалістичні принципи сценічного мистецтва починають утверджуватися завдяки постановці п'єс О. Фредра і Ю. Коженьовського, а в 2-й пол.

19 ст. критичний реалізм стає домінуючим. Відомі актори цього часу — Г. Моджеєвська, В. Рапацький, Б. Лещинський, Л. Сольський та ін. У кін. 19 — на поч. 20 ст. в театрах П. змагалися дві тенденції — консервативна й радикально-демократична. Соціальними мотивами пройнята драматургія Г. Запольської, С. Жеромського, А. Немоєвського, В. Оркана, Я. Каспровича. Бурж. впливи виявляються в декадентських п'єсах С. Пигибишевського. Цій тенденції протистояла творчість С. Виспянського. Провідні режисери кін. 19 — поч. 20 ст.— Ю. Котарбінський, Т. Павліковський, актори — К. Камінський, М. Пшибилко-Потоцька, А. Зельверович, B. Семашкова, К. Адвентович, Ю. Венгжин та ін. На поч. 20 ст. зміцнюються зв'язки польс. театру з передовою рос. театр. культурою. В репертуар театрів у Кракові та Львові 1902—03 включали п'єси М. Горького. В польс. драматургії з'явилися п'єси, присвячені першій рос. революції 1905 —07 (К. Тетмаєр, Т. Міцінський, C. Жеромський). У роки першої імперіалістичної війни діячі польс. театру С. Висоцька, Ю. Остерва. Я. Івашкевич (1916—19 працювали в польс. експериментальній "Студії" у Києві), С. Ярач, А. Зельверович, В. Бридзінський, які працювали в Росії, підтримували безпосередні контакти з МХТ, особисто з К. Станіславським, і утверджували в своїй сценічній практиці принципи передового мистецтва. Велика Жовтн. соціалістич. революція справила могутній вплив на розвиток польського театру. Почали формуватися естетичні принципи соціалістичного мистецтва. В 1919—20 А. Соколич керувала театром "Робітнича сцена і лютня" у Варшаві, 1924—27 В. Вандурський очолював театр "Робітнича сцена" в Лодзі. В 1925 на сцені Театру ім. Ю. Словацького в Кракові С. Висоцька поставила соціальну п'єсу "Смерть на груші" В. Вандурського. Близькими до пролетарських були театри "Редута" на чолі з Ю. Остервою та М. Лімановським (1919—39) та "Новий Атенеум" на чолі з С. Ярачем (1926—39). Принципи монументального поетичного і політичного театрів у 20—30-х рр. синтезував у театрах Варшави, Львова та ін. міст Л. Шіллер. У 1945 відновилося завмерле під час нім.-фашист. окупації польс. театр, життя, з'явилися нові театри на повернутих Польщі зх. землях (Вроцлав, Катовіце та ін.). У 1949 завершилася націоналізація польс. театрів. В П. працюють понад 60 драм. і 26 лялькових театрів. Центром театр. життя є Варшава ("Театр Народовий", "Польський", "Сучасний", "Загальний"), головними осередками — Краків (Театр ім. Ю. Словацького, "Старий"), Лодзь ("Новий"), Люблін (театр ім. Ю. Остерви) та ін. В репертуарі театрів — польська, рос. і зх.-європ. класика та сучасна драматургія (з укр. драматургів — Леся Українка, О. Корнійчук, О. Коломієць). Відомі режисери повоєн. часу Т. Тршинський, К. Скушанка, Є. Красовський, К. Свінарський, актори Я. Кречмар, В. Семашкова та ін. Вищі театр. навч. заклади діють у Варшаві, Кракові і Лодзі. Театр. діячі об'єднані в Товариство польс. артистів театру і фільму (засн. 1950).

Багаторічна дружба зв'язує театри П. та України. В П. гастролювали Київ. укр. драм. театр ім. І. Франка (1950, 1975), Львів. театр ім. М. Заньковецької (1959), Донец. укр. муз.-драм. театр ім. Артема (1980); деякі польс. театри в різні роки були на Україні (зокрема, "Сучасний театр" 1979 у Києві). У 1976 в Театрі ім. І.Франка польс. режисером Є. Красовським здійснено постановку вистави "Краків'яни і гуралі" В. Богуславського. На сценах театрів республіки часто ставляться п'єси польських драматургів ("Мораль пані Дульської" Запольської, "Дами і гусари" Фредра та ін.).

Р. Я. Пилипчук.

Кіно. Регулярний випуск фільмів почато 1908—14 (зокрема, комедій за участю А. Фертнера). В продукції 20—30-х рр. переважали екранізації творів нац. л-ри та комедії, в яких знімався А. Димша. В 1930 створено кінооб'єднання "Старт" ("Співдружність любителів художнього фільму"). Воно згуртувало прогресивно настроєних кінопрацівників (Е. Ценкальський, В. Якубовська, Є. Боссак, Є. Тепліц та ін.). Продовжувач "Старту" — "Кооператив кіноавторів" (1937). У роки 2-ї світової війни тех. базу кіно було зруйновано, працювала невелика підпільна група кінодокументалістів. При 1-й дивізії Війська польського, сформованого на тер. СРСР, діяла кіногрупа "Чолувка". В 1945 кіновиробн. націоналізовано, створено орг-цію "Фільм польський". Серед перших повоєнних фільмів — "Заборонені пісеньки" (1947, реж. Л. Бучковський), "Останній етап" (1948, реж. В. Якубовська).

В 50-х рр. збільшився випуск картин, прийшло нове покоління кіно-діячів. Широко відомими стали фільми, в яких осмислювалася 2-а світова війна: "Покоління" (1955), "Канал" (1957), "Попіл і діамант" (1958) — останній за участю актора 3. Цибульського. Визнання здобули картини реж. А. Мунка "Людина на рейках" (1957), "Ероїка" (1958), "Пасажирка" (1963). В 60-х рр. досягненням кіно П. стають екранізації польс. класики, зокрема творів Я. Івашкевича ("Мати Іоанна від ангелів"), Б. Пруса ("Фараони"), Г. Сенкевича ("Потоп", "Пан Володиєвський") та ін. В 70-х рр. створено картини, в яких поглибився інтерес до людської особистості ("Структура кристала", "Квартальний баланс", "Кінолюбитель", "Нічний метелик" та ін.), а також стрічки, в яких показано події з історії країни ("Коперник", "Смерть президента"). Спільно з кінематографістами СРСР поставлено фільми: "Ленін у Польщі" (1966, реж. С. Юткевич), "Пам'ятай ім'я своє" (1975, реж. С. Колосов), "Особливих прикмет немає" (присвячений Ф. Е. Дзержинському, 1978). З 1961 в Кракові щороку проводиться Міжнар. кінофестиваль короткометражних фільмів.

Л. І. Брюховецька. Іл. див. на окремому аркуші, с. 272—273.

Літ.: Маркс К. і Енгельс Ф. Про Польщу.— Енгельс Ф. Роковини польської ренолюції 1830 року. Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 4; Ленін В. 1. Повне зібрання творів: т. 3. Розвиток капіталізму в Росії: т. 22. ^Розкол в польській соціал-демократії; т. 25. Про право націй на самовизначення: т. 27. Про мир без анексій і про незалежність Польщі, як лозунги дня в Росії; Ленцевич С. Физическая география Польши. Пер. с польс. М., 1959; Илинич Ю. В. Польша. Экономико-географическая характеристика. М.р 1966: История Польши, т. 1 — 3. М., 1954 — 58; Бардах Ю., Леснодорский В., Пиетрчак М. История государства и права Польши. Пер. с польс. М., 1980; Польша и Русь. Черты общности и своеобразия в истории развития Руси и Польши XII —XIV вв. М., 1974; Козловский Ч. Очерки истории польского рабочего движения. Пер. с польс. М., 1980; Чугаен В. П. В борьбе против фашизма и угрозы войны. Из истории интернациональной солидарности трудящихся Польши и Западной Украины в борьбе против наступления фашизма и роста военной опасности. 1933—1939. К., 1980; Поклад Б. И. Внешняя политика народной Польши. М., 1978; Документы и материалы по истории советско-польских отношений, т. 1 —10. М., 1963—80; Барковский А. Н. Экономика Польской Народной Республики. М., 1976; Ковальчак Г. И. Польская Народная Республика в содружестве стран — членов СЭВ. К., 1980; Экономические проблемы развитого социализма. Опыт СССР и ПНР. М., 1980: Польская Народная Республика. Справочник. М.. 1979: История польской литературы, т. 1 — 2. М., 1969; Рильський М. Т. Наша кровна справа. К., 1959; Сучасні польські письменники. [Передмова М. Рильського]. К., 1960; Булаховська Л.О. Л. Прогресивна польська поезія в її зв'язках з російською та українською літературами. (1940—1955). К., 1964: Ведина В. П. Современная польская проза. К., 1971; Вервес Г. Д. В інтернаціональних літературних зв'язках. К., 1976: Писатели Народной Польши. М., 1976: Тананаева Л. И. Польское изобразительное искусство эпохи Просвещения. Живопись. Рисунок. М., 1968; Федорук О. К. Джерела культурних взаємин. Україна в творчості польських художників другої половини XIX — початку XX ст. К., 1976; Уразова Л. Польские художники-реалисты. М., 1979; Светлов И. Е.Скульптура Народной Польши. М, 1976; Уразова Л. Н. Польский плакат. М., 1969: Захватович Ян. Польская архитектура. Пер. с польс. Варшава, 1967: Бэлза И. История польской музыкальной культуры, т. 1—3. М., 1954—72: Гаккебуш В. В. В сучасному польському театрі. К., 1972; Mapкулан Я. К. Кино Польши. Л. — М., 1967

Польща - leksika.com.ua

Польща - leksika.com.uaПольща - leksika.com.uaПольща - leksika.com.uaПольща - leksika.com.uaПольща - leksika.com.uaПольща - leksika.com.ua

Польща - leksika.com.uaПольща - leksika.com.uaПольща - leksika.com.uaПольща - leksika.com.uaПольща - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази