Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow подор-полін arrow ПОЗИТИВІЗМ
   

ПОЗИТИВІЗМ

(від лат. positivus — позитивний) — суб'єктивно-ідеалістичний напрям бурж. філософії, представники якого все справжнє ("позитивне", звідси й назва) знання вважають результатом конкретних наук або їхнього синтезу; заперечують філософію як науку з специфічною для неї теор. та світоглядною проблематикою. Виник у 30-х pp. 19 ст. як реакція на спекулятивну (див. Спекулятивне) філософію та крайні форми містицизму. Відкидаючи традиційні філос. проблеми (основне питання філософії та ін.) як "метафізичні", нібито позбавлені науково-світоглядного змісту, П. проголосив справжньою філософією конкретні ("позитивні") науки, які спираються на безпосередній досвід людини. Засновник П. О. Конт допускав існування філософії лише як синтезу наук. знання (як заг. висновків з природничих і сусп. наук) і, претендуючи на подолання матеріалізму й ідеалізму, відстоював феноменалізм. Характерним для П. є заперечення можливості пізнання об'єктивного світу (агностицизм) та зведення мети науки лише до опису та впорядкування фактів, що витлумачуються як комплекс відчуттів і переживань суб'єкта. Вплив П. позначився на методології природничих і сусп. наук, зокрема, соціології (див. Органічна теорія суспільства і держави), політ. економії, етнографії тощо. Представники "класичного" П. в 19 ст. — Ж. Е. Ренан у Франції, Д. С. Мілль і Г. Спенсер у Великобританії. Другою істор. формою П. був емпіріокритицизм. Сучас. етапом у розвитку П. є неопозитивізм.

Г. А. Заїченко.

 

Схожі за змістом слова та фрази