Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow паш-перг arrow ПЕДАГОГІКА
   

ПЕДАГОГІКА

[грец. від — дитя і— веду] — наука, що охоплює питання виховання, освіти і навчання. Насамперед П. стосується дітей і молоді, оскільки людина формується в основному в періоди дитинства, отроцтва і юності; тоді ж відбувається становлення і розвиток особистості. В кін. 19 — на поч. 20 ст. обсяг П. став помітно розширюватись у зв'язку з тим, що спеціально організоване навчання і виховання набрали масового характеру серед людей різних вікових груп. В СРСР та ін. соціалістичних країнах фактично все населення охоплюється тими чи ін. формами навчання (див. Вечірня освіта, Заочна освіта, Підвищення кваліфікації, Самоосвіта, Школа дорослих та ін.). Предметом марксистсько-ленінської П. є комуністичне виховання, освіта і навчання людей різних вікових груп та категорій, а її методологічною основою — діалектичний матеріалізм. Марксистсько-ленінська П. розглядає розвиток своїх осн. категорій в нерозривному зв'язку з прогресом сусп. відносин, що зумовлюють суть, мету, зміст, форми і методи виховання, освіти і навчання. Ленінський принцип партійності П. полягає в нерозривному зв'язку виховання, освіти і навчання з політикою Комуністичної партії, в підпорядкуванні всієї пед. справи інтересам народу, цілям будівництва комунізму. Осн. завданням П. є розкриття закономірностей виховання, освіти і навчання, наук. розкриття суті, змісту, організаційних форм і методів навч.-виховного процесу в різного типу спеціально організованих освітньо-виховних закладах та в ін. формах навчання і виховання, що здійснюються сім'єю, різними держ. та громад. органами, установами, підприємствами та організаціями. П.— суспільна наука, розвивається у взаємодії з ін. сусп. науками: філософією, наук. комунізмом, соціологією, психологією. Вона пов'язана з анатомією, фізіологією людини (заг. і віковою), наукою про вищу нервову діяльність, гігієною тощо. Саме тому сучас. пед. дослідження, як правило, мають комплексний характер.

В системі пед. наук виділяються такі осн. спеціальності: теорія та історія педагогіки; методика викладання (за галузями наук); спеціальна педагогіка (тифлопедагогика, сурдопедагогіка, олігофренопедагогіка і логопедія); теорія та методика фізичного виховання і спортивного тренування (включаючи методику лікувальної фізкультури); культурно-освітня робота. Кожна із зазначених спеціальностей залежно від різноманітних істотних факторів поділяється на ряд окремих галузей пед. знань. Так, теорія та історія П. включає в себе заг. П., П. школи, дошкільну педагогіку, профес. П., П. вищої школи. Заг. П., в свою чергу, поділяється на теорію та методику виховання, навчання (дидактику), школознавство. У профес. П. розрізняють власне професійну П., пов'язану з підготовкою сучас. кваліфікованих робітників для різних галузей нар. г-ва; музичну П.; військову П. та ін. Розвиток сучас. пед. науки, відповідно до заг. тенденції, характеризується процесами диференціації та інтеграції. Завдяки цьому окремі розділи П. стають самостійними науками (П. дошкільна, П. сімейного виховання, ТІ. лікувальна тощо), на стику кількох пед. і суміжних з ними наук з'являються нові науки. Так, на поч. 20 ст. виділилася порівняльна педагогіка, що досліджує порівняльно-генетичним методом типи й системи навчання, освіти і виховання в різних країнах світу. П. як наука формувалася з найдавніших часів. Деякі примітивні норми і правила виховання існували вже в первісному суспільстві. За рабовласницького ладу й почасти в серед. віки перші системи пед. ідей формувались у рамках філософії (пед. погляди Конфуція, Платона, Арістотеля та ін.). В серед. віки гуманісти (Вітторіно да Фельтре, Франсуа Рабле. Мішель Монтень, Еразм Роттердамський та ін.) висловили ряд прогрес. для свого часу ідей (див. Відродження). Основоположником П. як самостійної галузі знань став Я. А. Коменський. Представники утопічного соціалізму Т. Мор і Т. Кампанелла уявляли собі ідеальну систему виховання в майбутньому соціалістичному суспільстві. В період становлення і розвитку капіталізму поширилися пед. теорії Ж. Ж. Руссо, Дж. Локка, Й. Г. Песталоцці, А. Дістервега та ін. Важливий вклад у розвиток П. на поч. 19 ст. зробили соціалісти-утопісти Ш. Фур'є, А. Сен Сімон, Р. Оуен, які виступили з критикою бурж. системи виховання. В серед. 19 ст. Й. Гербарт і Г. Спенсер намагалися використати всю систему освіти для утвердження панування експлуататорських класів. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. виникають і поширюються реакц. пед. концепції — теорії "громадянського виховання" Г. Кершенштейнера, "педагогіка дії" В. А. Лая, прагматична педагогіка Дж. Дьюі, експериментальна педагогіка і педологія (Е. Мейман, Г. Холл, А. Біне), педагогіка біхевіоризму (Е. Торндайк). У 20— 30-х pp. 20 ст. в Італії, Німеччині та ін. країнах, де панував фашизм, офіційна П. обстоювала виховання в дусі середньовічного мракобісся, расизму, людиноненависництва. Сучасні бурж. пед. концепції засновані на реакц. філософії неотомізму, екзистенціалізму, неопозитивізму, пропагують ідеї антикомунізму, культивують індивідуалізм, містику, клерикалізм, шовінізм. Складний шлях розвитку пройшли пед. науки в нашій країні. Вже в 10 ст. в Київській Русі склалась певна пед. система. Визначною пам'яткою давньорус. П. є "Повчання Володимира Мономаха" (1117). Погляди феод. верхівки 15—16 ст. на сімейне виховання систематизовано в істор.-літ. пам'ятці "Домострой". Значну роль у розвитку вітчизн. пед. думки відіграли в 16—17 ст. укр. та білорус. братства. Діячі братських шкіл (І. Борецький, І. Галятовський, М. Смотрицький, Л. Зизаній та ін.) відстоювали передові для свого часу принципи, форми і методи навчання, виступали проти засилля польс. шляхти і католицької церкви. У 18 ст. найбільш відомими виразниками передових пед. ідей в Росії й на Україні були І. І. Бецькой, М. В. Ломоносов, М. І. Новиков, О. М. Радищев, Г. С. Сковорода. В 19 ст. революц.-демократична П. (В. Г. Бєлінський, О. I. Герцен, М. Г. Чернишевський, М. О. Добролюбов, Д. I. Писарев, М. В. Шелгунов, на Україні — Т. Г. Шевченко, пізніше — 1. Я. Франко, П. А. Грабовський та ін.) висунула ідею підпорядкування всієї пед. діяльності інтересам трудящих, підготовки молодого покоління до революц. боротьби проти самодержавства і експлуататорів, за свободу і демократію. Найвидатнішим представником вітчизн. П. 19 ст. був К. Д. Ушинський. Багато зробили для розвитку пед. науки рос. педагоги М. І. Пирогов, В. І. Водовозов, М. Ф. Бунаков, В. Я. Стоюнін, І. М. Ульянов, М. О. Корф, В. П. Вахтеров; українські — Т. Г. Лубенець, X. Д. Алчевська, Ф. В. Бемер, І. П. Деркачов, М. Ф. Левицький, груз. педагог Я. С. Гогебашвілі, вірм.— Г. Агаян, казах.— І. Алтинсарін, чувас.— І. Я. Яковлев та багато ін. прогрес. педагогів. Важливе місце посідають пед. ідеї Л. М. Толстого. В дослідженні питань фіз. виховання, а також жіноч. освіти, сімейного виховання багато зробив П. Ф. Лесгафт.

Якісно новий етап у розвитку П. почався з виникненням марксизму. К. Маркс і Ф. Енгельс заклали основи наук. П., розкрили об'єктивні закономірності виховання як суспільного явища, визначили осн. принципи комуністичного виховання. В. І. Ленін піддав критиці бурж. систему виховання в епоху імперіалізму, визначив роль школи і пед. науки в боротьбі за комунізм, сформулював засади й завдання виховання комуністичної моралі, освіти, й навчання в рад. школі. Велике значення для розвитку рад. П. мала діяльність А. В. Луначарського, М. І. Калініна, Н. К. Крупської, Г. І. Петровського, М. О. Скрипника, В. П. Затонського.

У перші роки розвитку рад. П. значну роль відіграли праці С. Т. Шацького, А. П. Пінкевича, П. П. Блонського та ін. рад. педагогів. В 20—30-х рр. дослідну роботу з П. проводили укр. педагоги С. А. Ананьїн, А. Г. Готалов-Готліб, О. Ф. Музиченко, Я. П. Ряппо, І. О. Соколянський та ін. Великий творчий вклад у П. належить А. С. Макаренку, який присвятив своє життя і праці проблемам виховання в колективі і через колектив. Розвиткові пед. науки сприяли рос. вчені І. А. Каїров, Є. М. Меринський, Б. П. Єсипов, М. О. Константинов, М. К. Гончаров, М. Ф. Шабаєвата ін. На Україні— С. X. Чавдаров, М. М. Грищенко, С. А. Литвинов, М. Ф. Даденков, учені-методисти — О. М. Астряб, О. К. Бабенко, Т. Ф. Бугайко, П. К. Волинський та ін. Питання теорії й методики комуністичного виховання в шкільному колективі розробляв В. О. Сухомлинський. Основоположне значення для рад. П. мають програмні документи й рішення КПРС і Рад. уряду про освіту й школу. Великі і відповідальні завдання стоять перед П. в період розвинутого соціалістич. суспільства. Заг. серед. всеобуч, що здійснюється в СРСР в умовах сучас. наук.-тех. революції, обумовлює гостру потребу дальшого удосконалення всієї справи навчання, освіти і комуністичного виховання рад. людей, зокрема підростаючого покоління. Помітно посилюються роль і місце школи у формуванні нової людини, у її всебічному і гармонійному розвитку. XXV і XXVI з'їзди КПРС поставили перед педагогами завдання по реалізації комплексного підходу до постановки всієї справи виховання, по істотному вдосконаленню системи нар. освіти і профес. підготовки молоді. Особлива увага звертається на поліпшення морального виховання і трудового виховання, на посилення боротьби з пережитками минулого в свідомості і поведінці окремих людей, на необхідність зжити формалізм в оцінці діяльності вчителів і учнів, на виховання у кожного громадянина відповідального підходу до своїх обов'язків, до інтересів народу. П. як навч. предмет вивчається в педагогічних інститутах, університетах, пед. училищах, ін. навчальних закладах, а також на різних курсах підвищення кваліфікації працівників народної освіти та викладачів вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.

Проблеми П. розробляють у численних н.-д. установах: в ін-тах АПН СРСР, в респ. н.-д. ін-тах педагогіки, у т. ч. Педагогіки науково-дослідному інституті УРСР, на кафедрах педагогіки й окремих методик пед. ін-тів та ін. вузів, у проблемних лабораторіях. Активно сприяють розвиткові П. та впровадженню її здобутків у практику респ., обл. (міські) інститути вдосконалення вчителів та районні методкабінети. В УРСР питання П. висвітлюються в газ. "Радянська освіта", журналах "Радянська школа", "Початкова школа", "Дошкільне виховання", методичних журналах "Русский язык и литература в школах УССР", "Українська мова і література в школі".

Літ.: Маркс К., Энгельс Ф. О воспитании и образовании, т. 1—2. M. 1978; Ленин В. И. О народном образовании. М., 1980; Ленін В. I. Про виховання та освіту. К., 1975; Брежнєв Л. І. Ленінським курсом, т. 1 — 7. К., 1971 — 79; Народное образование в СССР. Общеобразовательная школа. Сборник документов. 1917 — 1973 гг. М., 1974; Здобутки народної освіти Української PCP. К., 1976; Крупська H. К. Педагогічні твори, т. 1 — 10. К., 1963—67; Ушинський К. Д. Твори, т. 1—6. К., 1952-55; Макаренко А. С. Твори, т. 1 — 7. К., 1953—55; Сухомлинський В.О. Вибрані твори, т. 1—5. К., 1976 — 77; Хрестоматія з історії марксистсько-ленінської педагогіки. К., 1958; Хрестоматія з історії вітчизняної педагогіки. К., 1961; Педагогіка. К., 1940; Педагогика. M., 1956; Педагогика. M., 1978; Збандуто С. Ф. Педагогіка. К., 1965; Проблемы социалистической педагогики. М., 1973; Питання педагогіки вищої школи. Львів, 1976; Педагогика школы. M. 1978.

M. Д. Ярмаченко.

 

Схожі за змістом слова та фрази