Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow плат-пон arrow ПОЛІБІЙ
   

ПОЛІБІЙ

( між 212 і 200 до н. е., Мегалополь, Аркадія — між 130 і 120 до н. е., там же) — давньогрец. мислитель і політ, діяч. Отримав дом. освіту. З юності відігравав помітну політ, роль у Ахейському союзі — федерації давньогрец. міст. У 181 до н. е. був у складі посольства, відправленого до царя Птолемея V для поновлення союзу з Єгиптом. Під час чергового греко-рим. воєн, конфлікту в 167 до н. е. П. відправлено в числі 1000 ахейців заручником до Риму. Здобувши там високий авторитет, П. чимало зробив для запобігання пограбуванням римлянами давньогрец. полісів. У 151 до н. е. повернувся у Грецію. Перу мислителя належать праці «Про екваторіальні заселені землі», «Нариси про військовий лад», «Біографія Філопемена» та ін., однак їх цілком втрачено. Осн. праця П. — «Загальна історія» («Світова історія», «Історія») у 40 книгах, з яких тільки перших 5 дійшли до нас у повному обсязі. Вона є фактично першою спробою викладу історії Греції, Македонії, Малої Азії, Сирії, Єгипту, Карфагену і Риму від 220 до 144 до н. е. Свою «Історію» П. назвав прагматичною (діловою) історією, де він не тільки описував події і факти, а й всебічно їх аналізував, пояснював, розкривав причини явищ, їх взаємозв'язок і закономірності. Визначальним стрижнем істор. процесу для П. є «доля» як загальний світ, закон і розум. Саме цю категорію було всебічно розроблено і раціоналізовано попередниками П. — стоїками. Заслугою мислителя є те, що він увів її до контексту заг. еволюції людства і світ, процесів державотворення як «історичну долю» у замкненому цикліч. колообігу державницьких форм. Як переконаний прихильник «природного закону», за яким розвивається весь істор. процес, П. вважав первісне люд. існування тотожним твар, світу. Численні зовн. загрози, внутр. слабкість люд. загалу, на думку П., спонукують людей збиратися в «однорідний натовп», де верховодами за тим же «законом природи» стоять найсильніші фізично і наймудріші духовно. З перетворенням «панування мужності й сили» на «царювання розуму» вожді-самодержці стають басилеями (царями), а їх влада — спадкоємною.

Таким чином, за П., виникає історично перша форма держ. устрою — басилея та істинна форма правління — єдиновладдя. Надалі доля спрямовує д-ву до влади небагатьох, а після цього — до влади багатьох (усіх). Кожна з названих форм правління за приписами тієї ж долі еволюціонує у суворій наступності одна за одною, але такий розвиток у межах однієї форми супроводжується проходженням через два періоди: позитивний та негативний. Позитивним періодом єдиновладдя є басилея (царство). На певному етапі вона досягає свого апогею, а потім, внаслідок втрати «глузду», падіння моралі царів, басилея вироджується у жорстоку тиранію (монархію). «Благородні люди» зрештою не витримують «недостойного тирана» і, спираючись на народ, скидають його з трону.

Наст, позитивний період влади небагатьох — це аристократія (влада «найкращих і найсправедливіших державних мужів»). Але з часом, за примхами тієї ж долі, і «найкращі» втрачають свої кол. якості, що призводить до панування розгнузданої, негідної когорти багатіїв. Позитивний період влади небагатьох обертається на її негат. бік — олігархію. Всенар. гнів проти олігархів поступово нагромаджується і під впливом долі виливається у повстання проти вже спотвореної форми влади небагатьох. Таким чином негат. період цієї форми трансформується у позитивний період влади багатьох, тобто демократії, народовладдя. Але розбещений надмірною свободою і рівністю народ надалі перестає поважати закони, дає надмірну волю негідним пристрастям, у результаті чого демократія вироджується в охлократію, тобто переходить у негат. період влади багатьох — панування сліпої сили натовпу, повне беззаконня. Як результат буяння охлократії народ знову дичавіє, уподібнюється тваринному світові і природний цикліч. колообіг зміни держ. форм повторюється. П. не бачив виходу із змальованих ним закономірностей. Вони, на його погляд, невідворотні, оскільки визначені істор. долею. Але він пропонує способи продовження життя саме позитивних періодів еволюції д-ви, її сталості. Цьому, як вважав П., сприятиме запровадження змішаної форми державного правління, тобто, сполучення басилеї, аристократії і демократії на зразок колишньої лакедемонської д-ви Лікурга (див. Лікурга закони), Карфагену і тодішнього Риму.

Загальна історія для П. є історією Рим. д-ви. Він вважав зверхність Риму над ін. народами закономірною, справедливою, наслідком запровадження найдосконалішої форми державного правління цією республікою, результатом поєднання найвищих чеснот рим. гр-н та їх держ. провідників. П. впевнений, що підпорядкування Римові — це щастя для будь-якого народу, в т. ч. для еллінів. П. став першим у світі мислителем, хто започаткував майб. теорію поділу влади. Аналізуючи рим. держ. устрій у 6-му томі «Історії», він дійшов висновку, що похідні: від басилеї — влада консулів, від аристократії — влада сенату і від демократії — влада куріантних, центу-ріантних та трибутних коміцій, — не є однією владою. Це три влади, які й розподіляють між собою правління д-вою римлян. Поряд з таким висновком досліджуються процедури і способи, з одного боку, своєрідної конкуренції, протидії цих влад, у результаті якої вони виступають як противага одна одній, а з іншого — координації зусиль консулів, сенату і коміцій, чим досягається взаємопідтримка і взаємосприяння таких влад. Характерною для вчення П. є його виключна повага до «добрих звичаїв і законів», заснована на безумовному пріоритеті природ, права. Взірцем для мислителя є зак-во Лікурга, яке він вважає «творінням богів». «Історія» П. справила вел. вплив на дальший розвиток доктрини у процесах державотворення і, певною мірою, започаткувала (разом з Гіппократом та Геродотом) майб. концепції геополітики. Першим у Рос. імперії «Загальну історію» переклав рос. мовою і видав у З томах у 1890—99 професор Казан, ун-ту, чл.-кор. Петерб. АН ?. Міщенко (родом з Чернігівщини). Він разом з майб. академіком ВУАН В. П. Бузескулом започаткував у Росії систематичні наук, дослідження творчості П.

Тв.: Всеобщая история в 40 книгах, т. 1—3. М., 1994—95. Літ.: Бузескул В. Истор. процесе с точки зрения греч. историков. В кн.: Труды XII Археол. съезда в Харькове, т. 3. ?., 1905; Бузескул В. Введение в историю Греции. X., 1910; Утченко С. Л. Полит, учения Древнего Рима. М, 1977; Мирзаев С. Б. Прав, учение Полибия. В кн.: Из истории развития полит.-прав. идей. М., 1984; Миронен-ко О. М. Проблема прав і свобод людини у давній політ. -прав. думці. К., 1995.

О. М. Мироненко.

 

Схожі за змістом слова та фрази