Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow право оп-прим arrow ПРАВОВИЙ ПОЗИТИВІЗМ
   

ПРАВОВИЙ ПОЗИТИВІЗМ

(від лат.— той, що на чомусь базується, позитивний) — напрям у філософії права, який претендує на емпірично обгрунтований і незалежний від моральних оцінок опис права. Розглядає право таким, яким юно є саме по собі, а не яким має бути. На відміну від правового натуралізму численні версії П. п. об'єднує визнання існування права лише у вигляді конкр. юрид. систем, а також оцінювання цих систем за їх форм, ознаками (легітимне джерело, наявність санкцій, публікування прав, норм тощо). Слою «позитивізм» у терміні «правовий позитивізм» вказує не лише на намагання описати право, спираючись на «позитивні» прав, факти, а й на «позитивну» ідентифікацію законів за допомогою зрозумілих і публіч. критеріїв, що дає змогу індивідам, не вдаючись до моральних суджень, свідомо й однозначно розпізнавати вимоги законів та додержувати їх. Розквіт П. п. у 19 ст. пов'язаний з неможливістю розв'язання прав, проблем епохи індустр. революції шляхом «дедуктивного» виведення їх рішень з апріорних природ.-прав. гіпотез, що примушувало правознавців приділяти набагато більше уваги функціонуванню конкр. юрид. систем і прав, інститутів. П. п. вважає, що джерелом позитивного права є воля суверена чи воля сусп-ва, виражена в сусп. договорі. На відміну від прав, натуралізму, П. п. не вбачає джерело обов'язковості юрид. норм у їх відповідності тим чи ін. моральним критеріям, а також не вважає, що право накладає на суб'єктів моральні зобов'язання. Для нього предметом досліджень у праві є переважно його розпорядчий (прескриптивний) характер, а не якісь прав, ідеали.

Аналітичний позитивізм (І. Бентам, Дж. Остін) концентрувався на лог. аналізі існуючих прав, понять і методів, зводив право до системи команд підданим (розпоряджень/наказів тощо), шо виходять від суверена чи уповноважених ним осіб та органів. Виконання команд підтримується погрозою застосування покарань/санкцій. Історичний позитивізм (Ф. К. Савіньї) ставив акцент на унікальності юрид. систем окр. народів, зумовленій їх соціокультур. досвідом. У конкр. юрид. системі існують «політичний» елемент, що грунтується на нар. правосвідомості та способі життя, і «технічний» елемент, що розробляється представниками юрид. професій. Виходячи з досліджень конкр. юрид. систем, англ. правознавець Г. Мейн (1822—1888) виклав основи порівняльного правознавства, що намагалося виявити гіпотетичні «закони» розвитку всіх юрид. систем, і тим самим поставив, отже, під сумнів тезу про їх унікальність. В основі «методичного/нормативного» позитивізму Г. Кельзена лежить уявлення про прав, теорію як ціннісно-нейтральний, відокремлений від психол., соціол. і моральних питань метод дослідження права, який дає можливість розглядати будь-яку юрид. систему як ієрарх, систему норм. У такій системі норми будь-якого порядку обґрунтовуються шляхом посилання на норми вищого порядку. Цей процес посилання триває доти, поки не досягається «базисна норма», що отримує сюю законність (загальнозначущість) з факту її прийняття певною мін. кількістю людей у сусп-ві. Г. Кельзен вважав, що всі норми права можуть і мають бути зрозумілими в термінах повноважень посад, особи застосовувати санкції: якщо А (громадянин) чинить X (неправильну дію), то В (посад, особа) має владу/повноваження накласти У (санкцію). Прагнення ранніх прав, позитивістів поставити вивчення права на наук, основу призвело до розробки емпірич. методу вивчення прав, дій і понять, що полягав у їх редукції до минулих, сучасних чи майбутніх прав, фактів. Вважалося, що завдяки цьому вивчення права грунтуватиметься лише на об'єктив, спостереженнях подій, які можуть бути легко відтворені чи підтверджені ін. дослідниками. Тому норми права аналізувалися з огляду на здатність гр-н підкорятися, використання законодавцями специф. мов, вірогідності в майбутньому накладення санкцій, передбачення того, які рішення виноситимуться суддями, тощо. На недостатність цього підходу вказував X. Л. А. Харт, наголошуючи на необхідності врахування під час аналізу права не лише емпірично фіксованих фактів, а й значень, які мають для індивідів прав, дії та поняття (т. з. внутрішнього аспекту права). Дослідження цих значень вважалося можливим за допомогою герменевтичних методів. X. Л. А. Харт розмежовував поведінку за звичкою та поведінку за нормою, а також поведінку з огляду на примус і поведінку з огляду на обов'язки. В ост. випадку діють, вважаючи, що потрібно діяти певним чином, а не через острах покарання за протилежні дії. Розглядаючи (услід за Г. Кельзеном) юрид. систему як ієрархічну систему норм, X. Л. А. Харт водночас пов'язував з нею кілька типів норм. Він розрізняв, по-перше, норми, які покладають обов'язки, та норми, які надають повноваження, і, по-друге, первинні норми, які безпосередню можуть бути застосовані до індивідів, і вторинні норми (фактично метанорми), які керують функціонуванням самої юрид. системи. Серед вторин. норм він виділяв метанорми: 1) зміни норм юрид. системи; 2) винесення суд. рішень; 3) правило визнання — визнання набору критеріїв, за якими посад, особи визначають, є чи ні конкр. норма частиною юрид. системи. Ці критерії можуть бути сформульовані в офіційному тексті (напр., у писаній конституції) або взяті з раніше ухвалених рішень. У будь-якому разі ці критерії мають форм, характер і не залежать від моральних суджень, що дає можливість розглядати правило визнання як вираження осн. положень П. п.

На проблематичність проведення різкої межі між правом і мораллю, принципово важливої для П. п., вказує досліджене X. Л. А. Хартом поняття «мінімального змісту природного права», яке, на його думку, має враховувати сучасна версія позитивізму. З цим поняттям пов'язуються прав, наслідки деяких безперечних фактів люд. існування, типу фіз. вразливості й смертності людини, обмеженості ресурсів та взаємозалежності людей.

Літ.: Чистое учение о праве Ганса Кельзена, в. 1-2. М., 1987; Waluchow W. J. Inclusive Legal Positivism. Oxford, 1994; Austin J. The Province of Jurisprudence Determined. Cambridge, 1995; Нерсесянц В. С. Философия права. М., 1997; Харт X. Л. А Концепція права. К., 1998.

В. I. Кузнецов.

 

Схожі за змістом слова та фрази