Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow статут-стил arrow СТЕПОВА ЗОНА УКРАДИ
   

СТЕПОВА ЗОНА УКРАДИ

— займає пд. частину республіки, простягаючись з Зх. на Сх. від пониззя Дунаю до пд. відрогів Середньоросійської височини майже на 1000 км смугою завширшки бл. 500 км. У межах С. з. У. розташовані Одес, Микол., Херсон., Дніпроп., Запоріз., Донец., Ворошиловгр. області, пд. частини Кіровогр. і Харків. областей та рівнинна частина Крим. обл. Займає 240 тис. км2, що становить 40% тер. республіки. Кліматичні умови С. з. У. м'якші, ніж у степах сх. частини Євразії. С. з. У. характеризується найбільшими на Україні тепловими ресурсами, найдовшим вегетаційним періодом та найменшою зволоженістю. За рік зона одержує від 4100 до 5230 Мдж/м2 сонячної радіації. Річний радіаційний баланс становить від 1900 до 2210 Мдж/м2. Пересічна т-ра січня —2, —9°, липня +20, + 24°. Безморозний період триває від 220 днів на Пд. Зх. зони до 150 на Пн. Сх. Річна сума т-р, вищих за 10°, становить 2800—3600°. Тривалість вегетаційного періоду 210—245 днів. Річна сума опадів зменшується від 450 мм на Пн. до 350—300 мм у Причорномор'ї. Максимум опадів — у 1-й пол. літа. Сніговий покрив нестійкий, взимку часто бувають відлиги. Випаровуваність у межах С. з. У.— 900—1000 мм на рік. У зв'язку з незначною кількістю опадів і великим випаровуванням річки С. з. У. маловодні, особливо влітку. Великі річки — Дніпро, Пд. Буг є транзитними для зони. Озера в основному приморського лиманного типу, частина їх солоні. Найпоширеніші звичайні (6—9% гумусу) та південні (5—6%) чорноземи, які займають бл. 90% площі зони. В комплексі з каштановими (2—3% гумусу) грунтами трапляються солонці; у подах поширені солончаки й солоді. Природна трав'яниста рослинність цілинних степів збереглася на незначних ділянках, переважно у заповідниках (Український степовий заповідник, Асканія-Нова). Крім злаків, у складі травостою є чимало дводольних. Навесні багато ефемерів, ефемероїдів — крупка, зірочка, горицвіт тощо. Деревна рослинність поширена на Пн. зони — байрачні ліси та в заплавах річок — осокірники, вербняки тощо. Сучасний тваринний світ представлений гризунами (зайці, ховрахи, бабаки, хом'яки, миші) та хижаками, які на них полюють (вовки, лисиці, тхори, борсуки); серед птахів поширені жайворонки, перепілки, куріпки, трапляються дерихвіст, дрофа, орел, сова та ін. За тепловим режимом, зволоженістю, грунтами й умовами природокористування С. з. У. поділяють на дві підзони — пн. і пд. У межах пн. підзони виділяють Дністровсько-дніпровську, Лівобережно-Дніпровську, Приазовську, Донецьку, Донецько-Донську та Молдавську північностепові провінції. До пд. підзони входять Дунайсько-Дністровська, Причорноморська, Причорно-морсько-Приазовська та Кримська південно-степові провінції. Деякі дослідники поділяють зону на три підзони: північностепову, середньостепову й південностепову. У С. з. У. виділяють 21 фіз.-геогр. область. Зона належить до найосвоєніших — орні землі становлять бл. 75% її земельного фонду. Переважають зернові культури (бл. 50% оброблюваних земель), гол. чин. озима пшениця, подекуди культивують рис. З тех. культур поширені соняшник, цукрові буряки. По всій С. з. У. вирощують баштанні культури. На с.-г. виробництво негативно впливають недостатня зволоженість території, часті посухи, суховії, пилові бурі, засоленість грунтів. Основними меліоративними заходами зонального значення є штучне зрошування, полезахисне лісонасадження, меліорація засолених грунтів, запобігання засоленню в умовах зрошування тощо.

Літ.: Маринич О. М. [та ін.]. Фізична географія Української РСР. К. 1982. В. М. Пащенко.

 

Схожі за змістом слова та фрази