Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow прол-проті arrow ПРОСВІТИТЕЛЬСТВО
   

ПРОСВІТИТЕЛЬСТВО

— антифеодальна ідеологія, ідейний рух буржуазії в країнах, що вступили на шлях капіталістичного розвитку. Характерне для періоду підготовки і здійснення бурж. революції 17—18 ст. Просвітителі критикували феодальний лад та його культуру, вимагали встановлення нових, прогресивніших суспільних порядків, виступали на захист народних мас, за їхнє право на освіту й культуру. Вони вірили в людину, її розум і високе покликання. В цьому просвітителі продовжували гуманістичні традиції Відродження і Реформації. Проте в питаннях сусп. розвитку вони стояли на ідеалістичних позиціях. Осн. шлях до прогресу вони вбачали в поширенні освіти, культури, ідей добра і справедливості, приділяли велику увагу проблемам виховання, боролися проти релігії і схоластики. В 17 ст. з ідеями П. виступали У. Акоста, Г. Гроцій, Б. Спіноза — в Нідерландах, Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк — в Англії, П. Бейль— у Франції та ін. їхні ідеї, зокрема суспільного договору теорія, висунута Т. Гоббсом і розвинута Дж. Локком, який оголосив приватну власність і бурж. свободу "природними правами" людини, мали значний вплив на франц. просвітителів 18 ст., які, за висловом Ф. Енгельса, "просвіщали голови для революції, що наближалася" (Маркс К. і Енгельс Ф. Тв., т. 19, с. 185). Ідеологи прогресивної на той час франц. буржуазії просвітителі 18 ст. Ш. Л. Монтеск'є, Вольтер, Ж. Ж. Руссо, представники утопічного комунізму Мореллі, Г. Б. Маблі, Ж. Мельє, філософи-матеріалісти Ж. Ламетрі, П. Гольбах, К. Гельвецій, Д. Дідро та ін. виступали проти абсолютизму та втручання церкви в політ, життя, за знищення станових привілеїв тощо. Заслугою франц. П. в галузі філософії був розвиток матеріалізму. Залишаючись в основному в межах механіст, і метафіз. матеріалізму, франц. просвітителі у ряді важливих питань підійшли до діалек-тич. розуміння природи. Вони вперше в історії філософії зробили з матеріалізму атеїстичні й соціально-політичні висновки, спрямовані проти феод. ладу і його ідеології. В Англії 18 ст. ідеї П. пропагували Дж. Толанд, А. Коллінз, Д. Гартлі, Дж. Прістлі, які обстоювали культ розуму, рівність людей, свободу совісті та ін. В Німеччині на розвитку П. позначилися політ. роздробленість країни, екон. відсталість і крайня слабість буржуазії. Спочатку нім. П.ц проявлялося у реліг. рухах. Його праве крило (X. Вольф, М. Мендельсон) обмежувалося пропагандою наук. знань, критикою канонічної церк. л-ри. Послідовнішими були Г. Е. Лессінг, Ф. Шіллер, Й. Г. Гердер і Й. В. Гете, які виступали за нац. єдність країни і визволення народу від феод. гноблення. В Пн. Америці 18 ст. просвітителі В. Франклін, Т. Джефферсон, Т. Пен були ідеологами і політ. вождями амер. буржуазії в боротьбі проти англ. колонізаторів. П. відіграло значну роль у розвитку прогресивної сусп. і наук. думки в країнах Лат. Америки (А. Алсате, X. Кабальєро), в пропаганді реформаторських, антифеод. ідей в Індії (Раммохан Рай), Китаї (Дай Чжень), Кореї (Пак Чі Вон) та ін. У слов'ян. країнах Європи 2-ї пол. 18— 1-ї пол. 19 ст. просвітителі були ідеологами нац.-визвольної боротьби. Так, чес. просвітителі К. Сабіна, К. Сладковський і Й. Фріч поєднували критику феод. ладу з боротьбою за незалежність Чехії. П. в слов'ян. країнах розвивалося під значним впливом рос. П. В Росії ідеологія П. почала поширюватися в 2-й пол. 18 ст. в умовах початку розкладу кріпосницького ладу. Однак уже в 1-й пол. 18 ст. передові діячі рос. культури (В. М. Татищев, А. Д. Кантемір, Ф. Прокопович) виступали з ідеями П. Розвиток П. в Росії 18 ст. пов'язаний насамперед з ім'ям М. В. Ломоносова. Представниками рос. П. були також учені Д. С. Аничков, С. Ю. Десницький, І. А. Третьяков, О. А. Каверзнев і П. С. Батурін, письменники М. І. Новиков, Д. І. Фонвізін, І. А. Крилов та ін., які засуджували жорстокість кріпосників, прагнули полегшити долю народу. Проте надії на визволення народу вони покладали не на революцію, а на поширення освіти. Значний крок уперед у розвитку ідей П. зробив О. М. Радищев, який закликав до боротьби проти самодержавства і кріпосництва. Ідеї О. М. Радищева і передових рос. П. 18 ст. були важливим джерелом формування світогля ду декабристів. Значну роль у боротьбі проти феод.-кріпосницької ідеології відіграли дворянські просвітителі ЗО—40-х рр. 19 ст. П. Я. Чаадаев, М. В. Станкевич і Т. М. Грановський. На Україні на поч. 18 ст. окремі ідеї П. були висловлені в творах М. Козачинського, Г. Кониського та ін. діячів Київської академії. В 2-й пол. 18 ст. разом з рос. просвітителями виступили укр. просвітителі Г. С. Сковорода і Я. П. Козельський. Вони відстоювали ідею суспільства, побудованого на засадах заг. рівності, людського щастя, що грунтується на праці відповідно до природних нахилів людини. На позиціях П. стояли такі представники сусп. думки на Україні кін. 18 — серед. 19 ст., як В. Н. Каразін, І. С. Рижський і П. Д. Лодій, письменники І. П. Котляревський і М. С. Шашкевич, закарпатські "будителі" О. В. Духнович і О. І. Павлович. П. відіграло значну роль у розвитку революц. руху. Прогресивні традиції П. прийняли і збагатили представники революційного демократизму В. Г. Бєлінський, О. І. Герцен, М. П. Огарьов, М. Г. Чернишевський, М. О. Добролюбов, Д. І. Писарєв, М. В. Шелгунов, М. О. Серно-Соловйович, М. О. Антонович та ін. рос. революц. демократи, які, виступаючи як ідеологи сел. революції, в боротьбі проти самодержавства і кріпосництва підняли на новий, вищий щабель ідеї рос. П. Ці ідеї відстоювали в своїх творах рос. письменники М. О. Некрасов, М. Є. Салтиков-Щедрін, Г. І. Успенський та ін.

Велику роль у розвитку революц. П. відіграв укр. поет і мислитель Т. Г. Шевченко, який вів відкриту боротьбу проти царизму і кріпосництва за визволення народу від соціального і нац. гніту. Продовжувачами його справи були укр. революц. демократи П. А. Грабовський, М. М. Коцюбинський, Панас Мирний, Леся Українка, І. Я. Франко, С. А. Подолинський, О. С. Терлецький та ін. Під впливом революц. П. розвивалася передова демократична культура й ін. народів Росії, що яскраво відображено у творчості таких просвітителів, як білорус. поет Ф. К. Богушевич, груз. письменники І. Г. Чавчавадзе і А. Р. Церетелі, осет. поет К. Хетагуров, казах. поет Абай Кунанбаєв, вірм. поет і філософ М. Л. Налбандян, азерб. письменник М. Ф. Ахундов, ест. письменник Ф. Р. Крейцвальд та ін. Повне й чітке визначення осн. рис світогляду і ролі рос. П. 60-х рр. 19 ст. дав В. І. Ленін. Він писав: "Як і просвітителів західноєвропейських... і більшість літературних представників 60-х років... одушевляє палка ворожість до кріпосного права і до всіх його породжень в економічній, соціальній і юридичній сфері. Це перша характерна риса „просвітителя". Друга характерна риса, спільна всім російським просвітителям,— палкий захист освіти, самоврядування, свободи, європейських форм життя і взагалі всебічної європеїзації Росії. Нарешті, третя характерна риса „просвітителя" це— обстоювання інтересів народних мас, головним чином селян (які не були ще цілком звільнені або тільки звільнялися в епоху просвітителів), щира віра в те, що скасування кріпосного права та його залишків принесе з собою загальний добробут і щире бажання сприяти цьому" (Повне зібр. тв., т. 2, с. 496). Просвітителі відіграли значну роль у дальшому розвитку революц. руху. Ідеї П. мали вплив на соціалістів-утопістів (див. Утопічний соціалізм), рос. народництво. Прогресивні революц. традиції рос. П. 40—60-х рр. 19 ст. сприйняла й збагатила рос. соціал-демократія.

Літ.: Маркс К. і Енгельс Ф. Твори: т. 2. Маркс К. і Енгельс Ф. Святе сімейство, або критика критичної критики; т. 3. Маркс К. і Енгельс Ф. Німецька ідеологія; т. 20. Енгельс Ф. Анти-Дюрінг; Ленін В. І. Від якої спадщини ми відмовляємося? Повне зібрання творів, т. 2; Орлов В. Русские просветители 1790—1800 годов. М., 1953; Русские просветители (от Радищева до декабристов), т. 1—2. М., 1966; Нарис історії філософії на Україні. К., 1966; История философии в СССР, т. 1—3. М., 1968; Проблемы просвещения в мировой литературе. М., 1970; Каменский 3. А. Философские идеи русского Просвещения. М., 1971; Волгин В. П. Развитие общественной мысли во Франции в XVIII веке. М., 1977.

В. С. Левін