Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow Ж-жир arrow ЖИВОПИС
   

ЖИВОПИС

- вид образотворчого мистецтва, художнє відображення видимого світу фарбами на якій-небудь поверхні (полотні, дереві, папері, стіні тощо). Як і інші види мистецтва, Ж. є однією з форм суспільної свідомості, засобом пізнання світу, ідейного й естетичного виховання. Ж. відповідними засобами художньої виразності й методами типізації розкриває закономірності життєвих процесів, сутність явищ у їхньому розвитку, відображає не тільки зовнішній вигляд, а й внутрішній світ, характери, суспільні відносини людей, природу в усій її різноманітності й мінливості станів. Зорове втілення задуму (теми, сюжету) здійснюється в Ж. за допомогою композиції іі рисунка; обсяг і розташування в просторі постатей і предметів передається світлотінню, лінійною, просторовою і кольоровою перспективою. Найважливішим зображальним та емоційним засобом Ж. є колір. За допомогою кольору, зведеного в творі в гармонійну систему (колорит, гама кольорова), підкреслюються різноманітність барв реального світу, матеріальність предметів, їхнє природне забарвлення та зміни цього забарвлення залежно від освітлення (рефлекс), навколишнього світло-повітряного середовища (тон, валер, пленер). Залежно від призначення Ж. визначають як монументальний (див. Монументальне мистецтво), декоративний (див Декоративне мистецтво), станковий, декораційний (див. Театральнодекораційне і кінодекораційне мистецтво) і мініатюру. За тематикою і предметом зображення розрізняють жанри Ж.: анімалістичний, побутовий, історичний, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт (див. окремі статті, а також іл. до них на окремих сторінках), міфологічний, релігійний та алегоричний.

Техніка Ж. (фарби, способи накладання й закріплювання їх на поверхні) різноманітна, фарби відрізняються одна від одної характером речовин, що зв'язують барвники (пігменти). Вживають фарби олійні, клейові, керамічні, силікатні, воскові, темперу. В монументальному живописі застосовують фреску, мозаїку, сграфіто, синтетичні фарби, вітраж: у Ж. та графіці - акварель, гуаш, пастель. За технікою письма й накладанням фарб розрізняють багатошаровий Ж. (лесування, корпусне письмо) з підмальовком, Ж. в один прийом (аль примо) та ін.

Глибина й правдивість зображення дійсності (див. Реалізм), майстерність застосування худож. і тех. засобів визначають ступінь ідейного та емоційного впливу Ж. Впродовж усієї історії розвитку Ж. процес правдивого пізнання й відображення дійсності супроводився боротьбою з антихудожніми тенденціями спотвореного показу реального світу (див. Абстрактне мистецтво. Гіперреалізм. Модернізм).

Ж. зародився в період первіснообщинного ладу (малюнки доби палеоліту з зображеннями тварин). За доби неоліту і бронзового віку Ж. збагатився на елементи оповідності, виник орнамент (мальована кераміка трипільської культури тощо). В період рабовласницького ладу вже існував Ж. в його розвинутих формах, у вигляді тематич. творів. У країнах Стародавнього Сходу (Єгипет, Месопотамія, Кріт) високого рівня досяг монументальний Ж. (розпис палаців). Великий крок по шляху до правдивого показу дійсності зробив античний Ж. Відомі імена давньогрец. живописців 5-4 ст. до н. е. Полігнота, Зевксіса, Паррасія; збереглися (зокрема, на тер. України - в Пн. Причорномор'ї) зразки давньогрец. вазопису, з часів Стародавнього Риму - численні твори монументального Ж. (в Помпеях, Геркуланумі, Пн. Причорномор'ї,

Болгарії); від Стародавнього Єгипту до нас дійшли окремі зразки станкового живопису (т. з. фаюмські портрети). В епоху середньовіччя в Зх., Середній та Сх. Європі. Візантії й Давній Русі, в країнах Кавказу і Балкан розвивався монументальний Ж. (мозаїка, фреска, вітраж), станковий Ж. (іконопис) та мініатюра. Незважаючи на панування догматичних канонічних схем, які насаджувала церква, в трактуванні образів живописних творів цього періоду виявляються риси життєвості, нац. своєрідності (розписи храму Кінцвісі в Грузії, кін. 12 - поч. 13 ст.; Боннської церкви в Болгарії, 1259; роботи рос. майстрів А. Рубльова, Діонісія та ін.). У країнах Сходу високого рівня досяг монументальний живопис: розписи будівель у містах Пенджикент, Топрак-Кала, печерних храмів Аджанти в Індії. В Ірані, Серед. Азії, Азербайджані й Туреччині розквітло мист. мініатюри в рукописах, в Індії (з 16 ст.) - станковий Ж. У країнах Далекого Сходу розвивався Ж. тушшю на сувоях із шовку та паперу (в Китаї - Ту Кайчжі, Ван Вей; Кореї - Кан Хі Ан, Кім Хон До; в Японії - Сессю, Мотонобу Кано).

Могутнім піднесенням реалізму характеризується Ж. доби Відродження. Поряд з монументальним Ж. (фреска) провідним став станковий Ж., сформувались осн. його жанри. Поширився і вдосконалив свою техніку олійний Ж., який відкрив нові можливості відображення реального світу. В Італії творили Джотто, Мазаччо, Рафаель, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, майстри венеціанської школи живопису (Джорджо-не, Тіціан, П. Веронезе, Я. Тінторетто), які багато зробили для розвитку колориту; в Нідерландах - Я. ван Ейк, П. Брейгель Старший; у Німеччині - А. Дюрер, Г. Голь-бейн Молодший. У 17-18 ст. дальшого розвитку набуває реалістичний Ж., він збагачується різноманітними стилістичними напрямами, звертається до широкого кола повсякденного життя людини, її оточення (в Італії - М. Караваджо; в Іспанії - Д. Веласкес, Ф. Гойя; в Голландії - Ф. Гальс, Рембрандт, Я. Вермер Делфтський; у Фландрії - П.-П. Рубенс; у Франції - Н. Пуссен, А. Ватто, Ж.-Б. Шарден, Ж.-Л. Давід; в Англії - Т. Гейнсборо). Значний внесок у світовий Ж., зокрема портретний, зробили представники рос. мистецтва - О. Антропов, Ф. Рокотов, вихідці з України Д. Левицький та В. Боровиковський. У 19 ст. реалістичний Ж. розвивається в боротьбі з офіційним салонно-академічним Ж. (див. Академізм в образотворчому мистецтві), у тісному зв'язку з революційно-демократичним і національно-визвольним рухами, широко відображає трудове життя народу, таврує суспільні порядки феодально-капіталістичного ладу. Значним явищем у цей період стала творчість Е. Делакруа, Г. Курбе, Ж.-Ф. Мілле, О. Дом'є, художників барбізонської школи - у Франції; А. Менцеля - в Німеччині; Дж. Констебла - в Англії; М. Мункачі - в Угорщині; М. Алеша, Й. Манеса - в Чехії; Т. Амана, Н. Грігореску - в Румунії; І. Ангелова, Я. Вешина - в Болгарії; Я. Матейка, Ю. Шерментовського, братів М. і А. Геримських - у Польщі. Велике значення для світового Ж. в 1-й пол. 19 ст. мала творчість рос. художників К. Брюллова, В. Тропініна, П. Федотова й О. Іванова, а в 2-й пол. 19 ст.- передвижників: І. Крамського, І. Рєпіна, В. Сурикова, С. Васнецова, І. Левітана, В. Маковського, В. Сєрова та ін. Під впливом передового рос. мист. формувались нац. школи реалістичного Ж. на Україні, в Грузії (Г. Габашві-лі, О. Мревлішвілі), Вірменії (Г. Башинджагян), Латвії (К. Гун, Я. Розенталь), Естонії (Й. Келер, А. Лайкмаа) та ін. У 70-х рр. 19 ст. художники-імпресіоністи (див. Імпресіонізм) збагатили Ж. досягненнями в передачі пленеру. Суперечність суспільного розвитку, характерна для цього періоду, позначилась на творчості багатьох видатних живописців - реалістичні принципи в їхніх творах переплелися з умовним трактуванням видимого світу (П. Сезанн, П. Гоген, П. Пікассо - у Франції; В. ван Гог - у Голландії; Дж. Уїстлер - у США; М. Врубель - у Росії та ін.). На рубежі 19 і 20 ст. на Ж. позначилася заг. криза бурж. культури. Дедалі більшого поширення набувають різні модерністські течії (символізм, експресіонізм, кубізм та ін.). їм протистояло реалістичне мист. живописців різних країн, творчість яких була пов'язана з народом і його прогресивними силами. Радянський багатонаціональний Ж. являє собою якісно новий етап розвитку, породжений торжеством методу соціалістичного реалізму. Розквітають самобутні нац. школи, творчі індивідуальності. Широке визнання здобули твори М. Грекова, І. Бродського, М. Нестерова, І. Грабаря, П. Кончаловського, К. Юона, Б. Йогансона, С. Герасимова, О. Дейнеки, А. Пластова, П. Коріна, Кукриніксів - в РРФСР; М. Сар'яна - у Вірменії; Т. Салахова-в Азербайджані; С. Чуйкова - в Киргизії; У. Тансикбаєва - в Узбекистані; Е. Калниня - в Латвії; А. Жмуйдзінавічюса - в Литві та ін. Великих успіхів досяг Ж. країн соціалістичної співдружності (К. Баба - в Румунії; В. Димитров-Майстора - в Болгарії; О. Нагель -у НДР та ін.), а також прогресивний живопис у капіталістич. країнах (Р. Гуттузо - в Італії; А. Фужерон і Б. Таслицький - у Франції; Р. Кент - у США; Д. Рівера і Д. Сікейрос - у Мексіці, та ін.).

В період становлення укр. народності (14-16 ст.) укр. Ж. розвивався в рамках традицій мист. Київської Русі, поступово збагачуючись нац. рисами (представники монументального живопису цього періоду - Гайль з Перемишля і Андрій Владика). З'явились іконопис, зокрема іконостасний (Федус-ко з Самбора та ін.), мініатюра ("Псалтир" київського майстра Спиридонія, 1397). В умовах боротьби укр. народу проти польс.-шляхет. і тур.-тат. загарбників зростало прагнення до збереження укр. нац. культури, зокрема посилювались нац. риси й реалістичні, демократичні елементи в укр. Ж. Водночас з іконописом розвивався портретний Ж. Зберегла своє значення мініатюра з властивими їй народно-художніми рисами ("Пересопницьке євангеліє", 1556- 61). У 2-й пол. 17 - 1-й пол. 18 ст. укр. Ж. збагатився на численні твори іконопису (Самуїл, І. Руткович, Й. Кондзелевич, І. Бродлакович та ін.), в ньому знаходили дедалі більше відображення світські мотиви (побутові, істор., батальні сцени), ширше відтворювалася д йсність того часу, явища суспільного життя. В цей період здійснено великі монументальні розписи в Києві (А. Галик), Густині, Дрогобичі та ін. Провідним жанром світського Ж. став портрет. З'явилися народні картини, в яких відображено мотиви нац. і нар.-визвольної боротьби та соціально-викривальні мотиви ("Козак-бандурист", "Козак Мамай"; на Прикарпатті - картини з зображенням опришків; на Волині - "Селянська біда" тощо). Велику роль у розвитку рос. і укр. Ж. відіграла петерб. АМ, відкрита 1757. У ній виховувались вихідці з України - живописці А. Лосенко, К. Головачевський, І. Саблуков та ін. Значний вплив на розвиток укр. Ж. справив В. Тропінін, який довгий час працював на Україні і створив ряд правдивих портретів укр. селян-кріпаків. У 1-й пол. 19 ст. працювали укр. портретисти К. Павлов, А. Мокрицький, Г. Васько, Д. Безперчий, І. Зайцев, І. Сошенко, М. Сажин та ін. Новий етап у розвитку укр. Ж. знаменує творчість Т. Шевченка- основоположника реалістичного напряму в укр. образотворчому мист. Під впливом Шевченка розвивалася творчість І. Соколова, Л. Жемчужникова, К. Трутовського. В 2-й пол. 19 ст. сформувалася реалістично-демократична школа укр. Ж., яка на грунті укр. культури розвивала принципи передвижників (М. Мурашко, П. Мартинович, К. Костанді, М. Кузнецов, М. Пимоненко, Є. Буковецький, П. Нілус, С. Світославський, П. Левченко, О. Мурашко, І. По-хитонов та ін.). По шляху реалізму йшла і творчість В. Орловського, С. Васильківського, О. Сластіона та ін. У Галичині працювали ху-дожники-реалісти К. Устиянович, Т. Копистинський, М. Сосенко. Для утвердження реалістичного шляху в укр. живописі й підготовки укр. нац. мистецьких кадрів велике значення мали створені в 2-й пол. 19 ст. художні школи і товариства - Київська рисувальна школа, Одеська рисувальна школа (див. Одеське художнє училище), Харківська рисувальна школа, Товариство південноросійських художників та ін. Наприкінці 19 - на поч. 20 ст. в умовах поширення модерністських впливів вірність принципам реалізму зберегли М. Самокиш, Ф. Красицький; у Галичині -І.Труш, О.Новаківський, Я. Пстрак, О. Кульчицька, Й. Курилас, А. Манастирський; на Буковині - М. Івасюк. Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції почався розквіт укр. Ж. На основі принципів соціалістичного реалізму розвиваються нові жанри. Серед відомих майстрів старшого покоління - М. Бурачек, Й. Бок-шай, М. Глущенко, П. Волокидін, І. Їжакевич, В. Костецький, ф. Кричевський, А. Петрицький, М. Самокиш, Г. Світлицький, К. Тро-хименко, О. Шовкуненко, А. Ерделі та ін. Плідно працюють живописці М. Божій, С. Григор'єв, А. Кашшай, Г. Меліхов, Г. Чернявський, В. Шаталін, Т. Яблонська, а також Т. Голембієвська, Ф. Захаров, О. Пламеницький, В. Чеканюк та ін. Укр. рад. Ж. властиве гостре відчуття часу, глибока духовна наповненість образу, прагнення охопити дійсність у всій її багатогранності. Див. також розділи "Образотворче мистецтво" в статтях про республіки СРСР, зарубіжні країни, статті про окремих художників. Іл. див. на окремому аркуші, с. 120-121.

Літ.: Всеобщая история искусств, т. 1 - 6. М., 1956-66; История русского искусства, т. 1 - 13. М., 1953- 64; Історія українського мистецтва, т. 1-6. К., 1966-68; Киплик Д. И. Техника живописи. М. - Л., 1950; Лоханько Ф. П., Флорова Т. І. Художні матеріали. Техніка живопису. К., 1960.

О. М. Лопухов, Л. В. Владич.

Живопис

Живопис

Живопис

 

Схожі за змістом слова та фрази