Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Т-тов arrow ТИТУЛ
   

ТИТУЛ

(лат. — напис, почесне звання) — 1) Встановлені законом відзначення служб, або спадкового становища, що підкреслюють привілейований статус особи. Вирізняють приватний Т. — словесне позначення посади, чину, звання та шляхетності походження; Т. за достоїнством (походженням) або родовий, Т. (напр., барон, граф, князь); загальний Т. — почесну формулу звернення (титулування), напр., превосходительство — загальний Т. чинів III— IV класу в Рос. імперії. Знач, поширення Т. набули у феод, сусп-ві, а в деяких країнах (Великобританії, Іспанії, Бельгії та ін.) збереглися і досі. У період феодалізму в Зх. Європі Т. визначали різні ступені васальної залежності дворян (як феодалів) від сюзерена і, зрештою, від монарха. В Росії до початку 18 ст. існував лише княжий титул, винятково як спадковий, що означав належність до роду, який у давнину мав право княжіння (держ. управління) на певній тер. країни. За Петра І рос. піддані почали набувати родових Т., які вживалися у зх. державах, переважно у Священній Рим. імперії. Князі та графи останньої могли бути можновладними (дійсними) або титулярними. Перші повинні були мати зем. маєтки в межах імперії, другі володіли лише Т. Пожалування рос. підданих Т. Священної Рим. імперії тривало до кінця 18 ст. У 18 ст. граф. Т. іноді оцінювався вище за княжий, а в 19 — на поч. 20 ст. часто надавався як нагорода за діяльність на посту міністра. Вищим ступенем княжого титулування був Т. великого князя, який у пізніші часи міг належати лише особам цар. (імператорського) роду. Т. «цар» у Росії був запроваджений 1547 і нерідко доповнювався Т. «самодержець». 1721 Петро І прийняв імп. Т., щоб піднести політ, статус Росії. У Зх. Європі Т. імператора належав здебільшого монархові могутньої д-ви, а його отримання санкціонувалося римським папою. Із прийняттям імп. Т. рос. царі не відмовлялися від попередніх Т. Поступово виник т. з. великий Т. для означення політ, прав на окр. території імперії. З усіх родових Т. лише Т. великого князя та князя імп. крові надавали суттєві права. Інші мали тільки права на приватний та загальний Т., хоча на практиці належність до знатного роду звичайно сприяла просуванню по службі. 10(23).ХІ 1917 ВЦВК і РНК РСФРР прийняли декрет «Про скасування станів і цивільних чинів», яким були скасовані всі існуючі в Росії стани і станові поділи гр-н, привілеї та обмеження, цив. чини, звання, титули, в т. ч. відмінні знаки «як зовнішній вираз суспільства, побудованого на жорстокій експлуатації трудящих мас».

2) Юридична, докум. основа відповід. права на певні дії, на особливий статус (становище), на майно, на володіння товаром тощо.

3) У цив. праві — підстава набуття права власності (Т. власності). Може набуватися різними способами, які традиційно поділяються на дві групи: первісні, які не залежать від прав поперед, власника на певну річ (включаючи випадки, коли такого власника раніше взагалі не було), і похідні, коли право власності на річ виникає за волею поперед, власника (зазвичай за договором із ним).

4) Особливий розділ у законі або кодексі законів.

5) Кошторис капітального буд-ва відповід. об'єкта, занесеного до особливого пріоритет, списку (див. Титульний список).

6) Перша сторінка книги, брошури, журналу, реферату, курсового або дипломного проекту, збірника певної документації тощо, яка містить назву відповідного твору (праці), відомості про автора, час і місце виконання (видання) та ін. необхідні реквізити.

Літ.: Карнович Е. П. Родовые прозвания и титулы в России и слияние иноземцев с русскими. СПб., 1886; Евреинов В. А. Гражд. чинопроизводство в России: Ис-тор. очерк. СПб., 1887; Шепелев Л. Е. Чиновный мир России XVIII - нач. XX в. СПб., 1999.

Б. П. Зайцев, В. П. Нагребельний, С. Г. Посохов.

 

Схожі за змістом слова та фрази

  • ТИТУЛ
    ...
    (Українська Радянська Енциклопедія)