Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow П-пен arrow ПАРЛАМЕНТСЬКА ФРАКЦІЯ
   

ПАРЛАМЕНТСЬКА ФРАКЦІЯ

(франц. fraction, від лат. fractio — розламування) — об'єднання депутатів у межах однопалатного парламенту або однієї з палат двопалатного парламенту, наділене повноваженнями з реалізації парлам. функцій. У розвинених країнах фракції утворюються за принципом належності депутатів до тієї чи ін. політичної партії, репрезентованої у парламенті (палаті). Угруповання членів парламенту за ін. принципами, зокрема на основі спільних профес. інтересів, регіон, належності тощо, як правило, забороняються. П. ф. формуються з членів однієї політ, партії, хоча існує практика утворення спільних фракцій з представників кількох партій, що проводять близьку за змістом політику. У деяких країнах припускається утворення П. ф., до складу яких входять «незалежні» депутати, котрі не є членами політ, партії або не побажали стати членами фракцій, утворених на парт, основі.

П. ф., утворені за принципом парт, належності депутатів, мають подвійну природу. З одного боку, вони є, по суті, структурами політ, партій, адже окр. питання їх організації та діяльності врегульовано відповід. парт, статутами. До таких питань віднесено фракц. дисципліну в парламенті. Статутами також регламентовано внутр. організацію П. ф., порядок утворення їх кер. органів тощо. З ін. боку, вони є органами самих парламентів, а їх функціонування — складовою парлам. діяльності. Фракції виконують важливу роль у підготовці й прийнятті практично всіх парлам. рішень. З урахуванням їх пропозицій формулюється порядок денний засідань представн. органу, утворюються ін. парлам. структури — комітети і комісії, а також кер. органи палат. Функціонування П. ф. як елементів структури представн. органу врегульовано парлам. регламентами. Зокрема, регламентами в більшості випадків визначається мін. кількість депутатів, достатня для створення П. ф. Такий мінімум у різних країнах неоднаковий і певною мірою залежить від чисельності складу парламентів.

Важливість ролі П. ф. в організації і здійсненні держ. владування підкреслюється тим, що їх статус тією чи ін. мірою визначено рядом конституцій, прийнятих після Другої світ, війни 1939—45. Найповніш е це здійснено в конституції Португалії, що містить спец, статтю «Парламентські групи», в якій зафіксовано права кожної групи (фракції), зокрема повноваження призначати своїх представників у парлам. комісії, вимагати утворення слідчих комісій, здійснювати законод. ініціативу, пропонувати резолюції осуду уряду, регулярно отримувати від уряду інформацію тощо. Окр. статтю, присвячену П. ф., включено до конституції Грузії. Однак її зміст обмежений визначенням мін. числа членів П. ф. і застереженням, що порядок їх утворення, діяльності та повноваження фіксуються спец, законом і парлам. регламентом. Статтю, де йдеться про право членів парламенту утворювати фракції, містить конституція Швейцарії. У деяких осн. законах застережено участь П. ф. у формуванні уряду. В Болгарії президент після консультацій із фракціями пропонує кандидату на посаду глави уряду, рекомендованому найбільшою з них за чисельністю, сформувати уряд. У разі нерезультативності такої процедури передбачена участь ін. П. ф. у заміщенні посади глави уряду і формуванні уряду в цілому. Попередні консультації глави д-ви з П. ф. щодо кандидатури на посаду глави уряду конституційно передбачено в Іспанії та Молдові. У Фінляндії президент формує уряд, «заслухавши думку» П. ф. У Швеції такі консультації проводить голова парламенту, який пропонує відповідну кандидатуру на розгляд представн. органу.

Конституції Іспанії та Португалії передбачають пропори, представництво П. ф. у складі специф. органів парламентів, які мають назву постійних комісій. Такі комісії виконують певні функції самого представн. органу в період парлам. канікул, а також у разі розпуску парламенту або закінчення строку його повноважень до поч. функціонування парламенту в новообр. складі. В Данії встановлено вимогу пропорційного представництва фракцій у складі всіх органів парламенту. В Грузії, Естонії, Португалії, Чехії та Швейцарії П. ф. наділені правом законод. ініціативи. Окр. основні закони містять застереження щодо зміни фракц. належності членів парламенту. В Португалії й Туреччині депутати втрачають мандат, якщо стають членами ін. партії, від якої вони не балотувалися на парлам. виборах. Свої особливості має відповідна організація парламентів в англомовних країнах. У США політ, партії також мають свої фракції у палатах конгресу. Фракції не пов'язані з парт, структурами поза парламентом і в питаннях своєї діяльності, врегульованої регламентом конгресу, самостійні. Вони визначають кандидатури на різні парлам. посади і насамперед на заміщення місць у пост, к-тах палат конгресу. Важливим елементом парлам. організації є лідери партій (фракцій) у кожній з палат. Залежно від результатів виборів до конгресу лідер тієї чи ін. партії визначається керівником більшості або меншості в палаті. У Великобританії та деяких ін. англомовних країнах зак-во і практика не знають терміна «фракція». Тут офіційно визнаний поділ складу нижньої палати на «уряд» та «опозицію» (у Великобританії, відповідно, «уряд її величності королеви» та «опозиція її величності»). В зак-ві опозицією визнано друге за числом місць у палаті об'єднання депутатів за парт, належністю. Всі інші представлені у палаті політ, партії не мають форм, статусу опозиції і не наділені відповід. правами. Об'єднання депутатів за парт, належністю у Великобританії також майже не залежить від органів партій поза представн. органом. Більше того, ці об'єднання вважаються окр. структурами, які нарівні з іншими входять до системи кер. органів партій. Своєрід. стрижнем кожного з об'єднань є лідер, який обирається самими депутатами або за їх активної участі й водночас є лідером відповід. партії у цілому. Окрім лідерів, у складі цих об'єднань депутатів утворюються т. з. керівні комітети. В період перебування партії в опозиції такий комітет має назву «тіньового кабінету».

В Україні статус депут. груп законод. органу визначено спец. главою Регламенту Верховної Ради України. Як різновид депут. груп виділяють депутатські фракції, сформовані на основі парт, належності членів парламенту. До складу фракції можуть входити і позапарт. депутати, які підтримують програмні док-ти відповід. партії. Регламент припускає утворення депут. груп і на позапарт. основі, однак застерігає, що такі групи не можуть формуватися для захисту приватних, комерц., місц., профес. чи реліг. інтересів. Регламент встановлює умови і порядок утворення депут. груп, а також форми їх участі в парлам. роботі. Зокрема, передбачено, що депут. групи мають право на пропори, представництво в усіх органах ВР України, на виступ їх представників з усіх питань порядку денного на засіданнях парламенту та його органів. Уповноважені представники депут. груп утворюють погоджувальну раду, одним із завдань якої є внесення пропозицій з питань порядку денного засідань ВР України.

Див. також Депутатські фракції (групи).

Літ.: Парламенты. М., 1967; Шаповал В. М. Конст. право зарубіж. країн. К., 1997.

В. М. Шаповал.

 

Схожі за змістом слова та фрази