Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow М-мил arrow МАРСИЛІЙ ПАДУАНСЬКИИ
   

МАРСИЛІЙ ПАДУАНСЬКИИ

(Marsilio da Padova, справж. Марсиліо Майнардіні; 1280, м. Падуя — приблизно 10.IV 1343) — італ. мислитель і політ, діяч. Навч. у Падуї, де опанував природничі науки і медицину, в Парижі вивчав теологію і богослов'я. У 1312—13 — професор теології і ректор Париз. ун-ту. За думки, висловлені проти папи римського та його пост, претензій на верховенство духовної влади у сусп-ві, підпорядкування їй світської влади, був звинувачений у єресі (1327), відлучений від церкви і засуджений до страти. М. П. врятувало те, що він ще раніше (1326) виїхав до Баварії (м. Нюрнберг), де став особистим лікарем і радником Людовіка IV Баварського, підтримав його боротьбу проти папи Іоанна XXII. Перемога над папою забезпечила Людовіку монарший престол Баварії, а М. П. — посаду рим. вікарія.

Ще в Парижі М. П. оприлюднив працю «Захисник миру» (1324). Пізніше, перебуваючи на службі при імператорському дворі, він написав трактати «Про імператорську юрисдикцію в матримоніальних справах» (1341—42) і «Малий захисник» (1342). М. П. був прихильником аверроїзму [раціоналіст, напряму в середньовіч. філософії, засновником якого був араб, мислитель 12 ст. Ібн-Рушд (латиніз. ім'я Аверроес)], свою поліг, доктрину він сформулював у згаданому «Захиснику миру». Обстоював ідеї виникнення д-ви в результаті сусп. договору, побудови світської д-ви, народоправства, згідно з якими джерелом світської і дух. влади, носієм суверенітету і верх, законодавцем є народ. Особливе значення у житті сусп-ва відводив «кращій» частині народу: військовим, священикам, чиновникам та бюргерській верхівці — купцям, банкірам, підприємцям, власникам майстерень, керівникам цехових корпорацій та ін. М. П. виступав проти феод, роздробленості тогочас. д-ви, був прихильником зміцнення центр, влади, відокремлення церкви від д-ви і підпорядкування світській політ, владі та законові не лише церкви, а й духівництва. Розумів д-ву як світський інститут, результат природ, прагнення кожної людини до досконалого життя. Д-ва мусить бути не обов'язково імперією, а організованою комуною. Держава-нація існує як представництво нар. волі, що дає змогу видавати закони, обирати уряд, контролювати його діяльність, обмежувати владу монарха, а у разі порушення ним прав народу притягати його в межах закону до суд. відповідальності. Держ. влада діє насамперед через видання законів. Закон, як і д-ва, вищий, ніж монархія чи уряд. М. П. з усіх форм держ. устрою перевагу надавав монархії, влада в якій розмежовувалася б на законод. та виконавчу. При цьому законод. влада визначає компетенцію і організацію виконавчої. Остання діє завдяки авторитету, яким її наділяє законодавець, і має дотримуватися закону. Незалежно від організації викон. влади її обов'язком є здійснення волі законодавця — народу. М. П. був прихильником церк. реформ, залучення парафіян до управління церквою, скликання місц. соборів, забезпечення нар. представництва на вселен, соборах. Наполягаючи на застосуванні принципу нар. суверенітету до церк. життя, він вимагав забезпечення нар. представництва при вирішенні питання про відлучення від церкви і тлумачення Святого Письма. Закликав вище духівництво до добровільної відмови від власності, багатств, до скромного життя та скорочення чисельності клі-ру. Був провісником правової д-ви, творцем її нового вчення. Теор.-політ. висновки М. П. сприяли формуванню новоєвроп. політичної науки.

О. В. Скрипнюк.