Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Ф arrow ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ
   

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ

- спосіб організації державної влади, який засвідчує взаємозв'язки між вищими органами держави, насамперед між органами законод. і викон. влади, та особливості статусу глави держави. Ще Арістотель розрізняв держави за кількістю осіб, що правлять, і виділив три «способи правлшня»: царство, аристократію і політію. Ця класифікація вважалася класичною і за часів Середньовіччя. Тоді ж для позначення єдиновладдя як держ. форми почали вживати термін монархія, а Н. Макіавеллі в 16 ст. уперше застосував термін республіка як антитезу єдиновладдю. Він же став, по суті, ідеологом визнаної класифікації д-ви на монархію і республіку. Така класифікація відображає основи організації д-ви за різних істор. часів.

Монархія і республіка були фактично первин, формами правління, які еволюціонували разом із сусп-вом. На сьогодні термін «республіка» не завжди позначає реальну форму держ. правління. Іноді назву республіки мають суб'єкти федерації (Росія). В окр. пост-рад. країнах (Азербайджан, Грузія, Узбекистан, Україна) відповідний термін вживається у назві тер. автономії, що зумовлено певною традицією чи інерцією або політичними компромісами, досягнутими у процесі держ. розвитку. Існує також практика іменування республікою тер. утворень, які виникли унаслідок сепаратизму, збройної агресії, анексії тощо і не визнані як суверенні д-ви. У процесі сусп.-політ. і держ. розвитку було визначене поняття Ф. д. п. Зокрема, Ш. Л. Монтеск'є розрізняв три «способи правління» — республіканський, монархічний і деспотичний. Він охарактеризував їх ознаки, які називав «природою правління». Уперше термін «форма правління» офіційно вжито у Швеції: 1634 тут прийнято акт, який визначав організацію держ. механізму на рівні його найвищих ланок і мав відповідну назву — Форма правління. У 19 ст. термін «форма державного правління» («форма правління») не тільки набув широкого визнання у середовищі юристів-теоретиків, а й став надбанням конст. практики. Про форму правління як характеристику д-ви з урахуванням зазначеної організації її механізму йшлося в конституціях Норвегії (1814), Португалії (1826), Саксонії (1831), Франції (1848) та в осн. законах деяких ін. держав.

Термін «форма державного правління» («форма правління») наявний і в текстах сучасних осн. законів. Напр., у ст. 1 конституції Молдови встановлено: «Форма державного правління — республіка». Назву «Форма державного правління» має розд. 1 конституції Греції. Про форму правління у зв'язку з визначенням певних, хоча і дещо різних характеристик конкретних держав, ідеться у конституціях Аргентини, Болівії, Гондурасу, Ефіопії, Данії, Ісландії, Італії, Росії, Румунії, Словаччини та деяких інших держав. Іноді з метою позначення Ф. д. п. в осн. законах використовуються інші терміни: «режим правління» (Андорра), «державний лад» (Греція), «система правління» (Іран), «режим парламентської демократії» (Люксембург), «принцип правління» (Монако) тощо. Однак саме термін «форма державного правління» є визначальним для теорії і практики конст. права. На рівні відповідної теорії здійснюють класифікації Ф. д. п. Ще в 19 ст. почали розмежовувати явища абсолютної (див. Абсолютизм) та обмеженої монархій, причому останню визначали і як конституційну. На відміну вщ абсолютної, яка була типовою для періоду феодалізму, конституційна, або обмежена, монархія знаменувала соціально-екон. і політ, перетворення, пов'язані з бурж. революціями. У ряді країн конст. монархія сформувалася внаслідок еволюції абс. монархії. її головною характеристикою визнається те, що влада монарха вже не була необмеженою, а визначалася (обмежувалася) конституцією. У своєму розвитку конст. монархія також еволюціонувала. Історично першим її різновидом була дуалістична монархія, яка вважається перехідною формою від абс. монархії до ін. різновиду конст. монархії — монархії парламентської (парламентарної). Термін «дуалістична монархія» запропонував у 19 ст. нім. юрист Р. фон Моль. На сучас. етапі держ.-прав. розвитку країн світу наявні різні монарх, форми держ. правління. Однією з них є навіть абс. монархія. Однак вона за багатьма ознаками відмінна від абс. монархії, типової для періоду феодалізму. До того ж, усі відповідні д-ви є формально «конституційними», адже монархами були октройовані акти, що звичайно мають назву конституцій або оси. законів. І хоча ці акти, по суті, не обмежували владу монархів, вони унормовували організацію та діяльність різних звичайно кон-сульт. інститутів. У наші дні форми абс. і дуалістичної монархій є рудиментарними. Еволюція конституціоналізму як заг. явища, конкретизованого за умов різних країн, засві дчувалася становленням сучас. форм держ. правління. Історично першою з таких форм була згадувана парлам. монархія. Виникнення цієї форми правління пов'язане з особливостями держ. ладу Великобританії, що склався у 18 ст. Надалі британський досвід був запозичений в ін. європ. монархіях, і відповідна форма поступово набула актуальних ознак. Притаманна їй побудова механізму здійснення влади і зумовлені такою побудовою компетенційні взаємозв'язки між його вищими ланками, насамперед між парламентом і урядом, послугували за модель для парлам. (парламентарної) республіки, яка вперше була конституйована 1875 у Франції. Сучасними респ. формами правління також є президентська і змішана республіканська. Презид. республіка була вперше утворена за конституцією США 1787, а феномен змішаної респ. форми походить від змісту положень конституції Франції 1958. Нерідко країни з такою формою визначають як напівпрезид. республіки. Для її позначення також застосовуються терміни «парламентсько-президентська республіка» та «президентсько-парламентська республіка», позначаючи ними два, по суті, різновиди змішаної респ. форми правління. Сучасні форми держ. правління об'єктивно є основними, адже вони насамперед були запроваджені у розвинених країнах. Досвід цих країн тією чи ш. мірою запозичений в інших. Напр., за чинною Конституцією України прийнято змішану респ. форму правління. При цьому таке її визначення набуло офіц. звучання: представляючи 20.ІІІ 1996 у ВР України проект нової Конституції, Президент України для позначення пропонованої за проектом форми правління використав відповідний термін. Конст. практика щодо осн. форм правління за умов конкр. країн характеризується багатоманітністю. Іноді запроваджують «гібридні» форми правління, в яких поєднуються гол. ознаки різних форм. Проте названими Ф. д. п. конст. практика країн світу не обмежується. За приклад слугує директоріальна республіка, форма якої, зокрема, прийнята у Швейцарії. Нерідко директоріальна республіка сприймається як модифікація парлам. республіки. Ознаки директоріальної республіки мали форми, передбачувані за деякими програмами укр. політ, партій і конст. проектами часів визвольних змагань в Україні 1917—20. За їх змістом пропонувалося побудувати державний механізм на засадах парлам. правління, однак покласти деякі важливі функції глави д-ви, посада (пост) якого не передбачалася, на голову парламенту. Зокрема, ст. 35 Конституції УНР (Статуту про державний устрій, права і вільності УНР) 1918 було встановлено, що голова всенар. зборів «іменем Республіки сповнює всі чинності, зв'язані з представництвом Республіки». Політ, історія свідчить, що директоріальна республіка нерідко слугувала як тимчасова (перехідна) форма.

Відповідно до сусп.-політ, і держ.-правових потреб країн, що розвиваються, запроваджено Ф. д. п., які також є модифікаціями оси. форм. Найчастіше класифікують монократичну республіку, яку іноді визначають і як супер-президентську. За змістом відповідних конституцій поділ влади набуває, по суті, атрибутивного значення, а президент — домінантної ролі у здійсненні держ. владарювання.

Літ.: Еллинек Г. Общее учение о гос-ве. СПб., 1903; Чиркин В. Е. Государствоведение. М., 1999; Шаповал В. Форма д-ви в конст. праві. «Вісник Конст. Суду України», 2003, № 2, 3.

В. М. Шаповал.

 

Схожі за змістом слова та фрази