Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow нев-нюр arrow НОВГОРОДЦЕВ
   

НОВГОРОДЦЕВ

Павло Іванович [28.ІІ(12.ІІІ) 1866, м. Бахмут, тепер Артемівськ Донец, обл. — 23 .IV 1924, Прага] — рос. правознавець і політ, діяч, доктор держ. права з 1902. Закін. 1884 (із золотою медаллю) Катериносл. кла-сич. гімназію та 1888 юрид. ф-т Моск. ун-ту. Був залишений на кафедрі історії філософії права для підготовки до професор, звання. 1897 захистив магістер. дис. «Історична школа юристів, її витоки і доля: Досвід характеристики основ школи Савіньї в їх послідовному розвитку», а 1902 — докт. дис. «Кант і Гегель в їх вченнях про право і державу: дві типові будови в галузі філософії права». З 1896 — приват-доцент, з 1903 — екстраординарний, а з 1904 — ординар, професор каф. енциклопедії права та історії філософії права Моск. ун-ту. В ці ж роки розпочав політ, діяльність: входив до політ, об'єднання «Союз визволення», 1905 вступив до партії кадетів. 1906 став чл. Держ. думи від Катериносл. губ. Після розпуску Думи підписав т. з. Виборзьку відозву, яка закликала населення чинити громадян, непокору доти, доки не буде скликано нову Думу, за що був засуджений

Новгородцев П.І. - leksika.com.ua

до 3 місяців тюрем, ув'язнення з позбавленням виб. прав. З 1906 Н. відійшов від політ, діяльності й пов'язав свою долю з Моск. вищим комерц. ін-том: був його засновником і першим директором, у 1912—18 — завідувач кафедри держ. права. Одночасно (з перервами) займав посаду професора Моск. ун-ту. Після Лют. революції

1917 ?. знову повернувся до політ, діяльності. Був обраний чл. ЦК партії кадетів. Жовт. революцію 1917 зустрів вороже, виступив за консолідацію всіх антибільшов. сил. Від трав. 1918 — на нелег. становищі в Москві, а згодом — у Добровольчій армії А. Денікіна на Півдні Росії, був членом особливої наради. На поч. 1920 деякий час жив у Сімферополі, був обраний ординар, професором Таврійського ун-ту. З весни 1920 — в еміграції (у Німеччині), де продовжив свою пед. і наук, діяльність. Один із засновників і перший декан Рос. юрид. ф-ту при Кардовому ун-ті в Празі (1921-24).

Н. вважається главою ідеаліст, школи в рос. юриспруденції, ідеологом природ.-прав. напряму у правознавстві. Досліджував проблеми природ, права і демократії, прав, д-ви, взаємозв'язку людини і сусп-ва, держ.-прав. теорій, історії політ, і прав, вчень тощо. Осн. праці: «Моральний ідеалізм у філософії права» (1903), «Держава і право» (1904), «Криза сучасної правосвідомості» (1909), «Психологічна теорія права і філософія природного права» (1913), «Про суспільний ідеал» (1917), «Лекції з історії філософії права» (1918). Природне право Н. визначав як суму моральних ідеальних уявлень про чинне, позитивне право. Він не поділяв погляду, що право є продуктом д-ви, відкидав юрид. позитивізм. Виступав з критикою соціол. підходу до права Б. О. Кістяківського і пси-хол. теорії права Л. Й. Петражицького. Призначенням д-ви Н. вважав служіння особі, а не класам. Гол. завдання д-ви, за Н., полягає у приборканні сусп. суперечностей і пристрастей. На його думку, «не політичні партії врятують Росію, а піднесений до світу вічних святинь народний дух».

Літ.: Гурвич Г. Д. Проф. П. И. Новгородцев как философ права. В кн.: Совр. записки, т. 20. Париж, 1924; Кузнецов Э. В. Философия права в России. М., 1989; Walicki А. Filozofia prawa rosyjskiego liberalizmu. Warszawa, 1995; Баский Ю. А., Баскин Д. А. Павел Иванович Новгородцев (Из истории рус. либерализма). СПб., 1997; Вершини творчості. (До наук, спадщини П. І. Новгородцева). Луганськ, 1999; Фролова Е. А. П. И. Новгородцев о праве и государстве. М., 2001.

Ю. С. Шемшученко, Ю. Я. Касяненко.