Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow жит-жюс arrow ЖИТТЯ
   

ЖИТТЯ

- вища, якісно специфічна біологічна форма руху матерії, яка за відповідних умов закономірно виникає на певному етапі істор. саморозвитку матерії з нижчих (фізичної і хімічної) його форм, об'єднуваних у цій формі у видозміненому стані. Досі Ж. відоме лише на Землі, де воно виникло приблизно 4,5 млрд. років тому і набуло своєрідної, еволюційно зумовленої структурно-функціональної організації. Тепер Ж. представлене незліченною кількістю різноманітних, здебільшого індивідуалізованих живих тіл. Про виникнення Ж. з неживої природи свідчить те, що живі організми побудовані з тих самих хім. елементів, які входять до її складу, а також наявність непомітних переходів між неживим і живим (див. Походження життя на Землі). Проте тіла, що мають безсумнівні ознаки живого, принципово різняться від неживих складною і своєрідною організацією, яка забезпечує високу упорядкованість та узгодженість фіз.-хім. процесів, на відміну від безладного руху молекул, характерного для неживого. Поряд з проявом заг. законів руху матерії в живому виявляються якісно нові, специфічні для Ж. біол. закономірності, які не можна звести лише до законів фізики і хімії.

Осн. методологічні принципи діалектико-матеріалістичного підходу до розв'язання проблеми сутності Ж. опрацював Ф. Енгельс. Вони знайшли своє відображення в його визначенні: "Життя є спосіб існування білкових тіл, і цей спосіб існування полягає по своїй суті в постійному самооновленні хімічних складових частин цих тіл" (Маркс К., Енгельс Ф. Тв., т. 20, с. 78). Це визначення Ф. Енгельс вважав недостатнім, неповним, проте воно відбиває найістотніші сторони і специфіку Ж. на Землі. Процеси самооновлення живих систем пов'язані з їх саморегулюванням, самозбереженням і гол. рисою живого - самовідтворенням. Ф. Енгельс показав суперечливий характер життєвих процесів і, зокрема, відзначив обмін речовин як осн. суперечність Ж. Одночасно він вказував, що для з'ясування сутності Ж. необхідно дослідити всі його форми і показати їх у взаємному зв'язку. Сучас. біологи доповнюють і уточнюють конкретне розуміння матеріального субстрату Ж. і його функціонування. Користуючись методами молекулярної біології, біофізики, біокібернетики (див. Кібернетика), вони поглиблюють знання про сутність живого на різних рівнях його організації, виявляючи єдність у багатоманітному, тотожність у відмінному. Встановлено, що матеріальним субстратом Ж. є біополімери, з яких білки і нуклеїнові кислоти - постійні складники всіх живих організмів. Вони мають вирішальне значення в молекулярних процесах усіх проявів Ж. Провідна роль білків у життєдіяльності організмів пояснюється їх безмежною різноманітністю за хім. будовою і властивостями, а тим самим - і за біол. функціями. Завдяки складній структурі білки містять величезну генетичну інформацію, яку зберігають і передають нуклеїнові к-ти. Вона надходить з генетичного апарата клітини (геному і плазмону) при біосинтезі білка і "записується" в ньому у формі довгих послідовностей амінокислотних залишків (див. Амінокислоти). Здійснюючи синтез білка, нуклеїнові к-ти тим самим визначають характер обміну речовин, який являє собою цілісну систему чітко узгоджених між собою, динамічно взаємозумовле-них і взаємозалежних процесів асиміляції (пластичний обмін) і дисиміляції (енергетичний обмін), спрямованих на безперервне самооновлення і самозбереження живих систем, на створення умов, необхідних для виконання ними життєвих функцій. Щоправда, й тілам неживої природи властиві хім. реакції, які часто мають обмінний характер. Проте ще Ф. Енгельс вказав на принципову різницю між обміном у живих системах і взаємодією об'єктів неживої природи. "Але те, що в мертвих тілах,- писав він,- є причиною руйнування, у білка стає основною умовою існування" (там же, с. 79). У відповідності з положенням Ф. Енгельса тепер установлено, що з обміну речовин випливають усі інші специфічні особливості Ж.- подразливість, відчуття, внутр. регуляція, розмноження, ріст і розвиток (онтогенез і філогенез), мінливість, спадковість та ін. В ході біол. еволюції виникали дедалі вищі форми Ж., що характеризуються досконалішими процесами регуляції і пристосування їх до умов існування. Найвищою формою Ж. на Землі є сусп. життя людини (див. Суспільство), яка "своєю власною діяльністю опосереднює, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою" (Маркс К., Енгельс Ф. Тв., т. 23, с. 175). Багатогранність і складність проявів Ж. зумовлюють необхідність дальшого опрацювання багатьох аспектів його пізнання. Цим і пояснюється те, що визначення сутності Ж. в сучас. науці неоднозначні, часто однобічні чи, навпаки, дуже широкі й затушковують найважливіші, суттєві його ознаки. Ось чому визначення Ф. Енгельса не тільки не втратило свого значення, але має переваги перед сучас. визначеннями суті Ж. Для нового, синтетичного визначення Ж. необхідні зусилля не лише біологів і філософів, а всіх вчених, що беруть участь у вивченні живої матерії. Дослідженнями з космічної біології не виявлено позаземних форм Ж. Див. також Позаземні цивілізації.

Літ.: Енгельс Ф. Анти-Дюрінг. Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 20; Костюк Н. Т. О сущности жизни. К., 1967; Опарин А. И. Жизнь, ее природа, происхождение и развитие. М., 1968; Костюк Н. Т. Визначення сутності життя через його основну суперечність. "Філософська думка", 1978, № 3; Руттен М. Г. Происхождение жизни (естественным путем). Пер. с англ. М., 1973

О. П. Маркевич.

 

Схожі за змістом слова та фрази