Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow гоо-госс arrow ГОРИ
   

ГОРИ

гірські споруди - ділянки земної поверхні заввишки понад 600 м над р. м., що характеризуються різкими коливаннями відносних висот і контрастними формами рельєфу. За характером простягання розрізняють гірські ланцюги, хребти, масиви тощо; за типом горизонтального розчленування - радіальні, пір'ясті, решітчасті, кулісні, гілчасті гори. Важливими елементами Г. є вершини їхніх гребеневих частин, перевальні сідловини, поверхні вирівнювання, поздовжні й поперечні долини. За морфологічними ознаками Г. поділяють на високі (понад 2000 м над р. м.), середньовисокі (1000-2000 м), низькі (600-1000 м). Високі (альпійські) Г. підносяться вище за снігову лінію, мають найконтрастніші форми рельєфу, гострі вершини. Коливання відносних висот поверхні досягає 1000 м. Окремі гори досягають 7000-8000 м над р. м. Найвищі Г. земної кулі - Гімалаї, в СРСР - Памір. Середньовисокі Г. характеризуються значною крутизною схилів і м'якими обрисами привершинних ділянок. Глибина розчленування - 600-1000 м (Карпати Українські, Кримські гори, Пд. Урал). Низькі Г. (горбогір'я) поширені переважно на ділянках зруйнованих високих і середньовисоких Г. Для них властиві незначні (в межах 175- 500 м) амплітуди відносних висот (напр., Казахський дрібносопковик). Вивчення морфології Г. дає змогу робити висновки щодо історії їхнього геол. розвитку. Виділяють Г. байкальської, каледонської, герцинської та альпійської складчастостей.

За походженням розрізняють Г. тектонічні, вулканічні й денудаційні (див. Гороутворення). Тектонічні Г. поділяють на складчасті, брилові (столово-брилові), складчасто-брилові.

Складчасті

Г. виникають у геосинкліналях у процесі нагромадження товщі осадочних порід, зминання їх у складки, пронизування інтру-зіями та наступного підняття всієї складчастої зони Анди, Альпи, Кавказ). Брилові (столово-брилові) Г. характерні для давніх складчастих областей, на які повторно впливали гороутворюючі процеси. Вони виникають внаслідок розламування земної кори на окремі брили, одні з яких (горсти) піднімаються і створюють гірські масиви, хребти, інші (грабени) опускаються, утворюючи міжгірні улоговини. Складчасто-брилові Г. найпоширеніші на земній кулі. У своєму розвитку вони пройшли етап складчастих Г. і етап брилових піднять та опускань по лініях тектонічних розломів. Вулканічні Г. є результатом акумуляції на земній поверхні вивержених вулканічних продуктів, що створюють вулканічні конуси (Коряцька сопка, Мауна-Кеа, Кілауеа). Денудаційні Г. виникають у межах підвищених ділянок земної поверхні в умовах глибокого розчленування їх внаслідок денудації та ерозії (напр., крайові гірські споруди Середнього Сибіру).

Від прилеглих рівнин Г. чітко відрізняються висотною поясністю ландшафтів. Геогр. положення Г. у широтній зоні, напрям простягання хребтів, їхня абсолютна й відносна висота, наявність гірських улоговин, різний вік елементів рельєфу та ін. фактори визначають кількість ландшафтних поясів, їхні висотні межі та природні особливості.

Г. є ареною актив. прояву тектонічних і денудаційних процесіз, що сприяють виходові на поверхню глибинних магматичних утворень (з ними пов'язані відповідні корисні копалини), мінеральних джерел та ін. Невелика площа рівних ділянок, значні коливання відносних висот на' невеликих віддалях, крутизна схилів створюють труднощі при пром. та с.-г. освоєнні гір.

Літ.: Щукин И. С, Щукина О. Е. Жизнь гop. М., 1959; Бондарчук В. Г. Основные вопросы тектоорогении. К., 1961; Резанов И. А. Образование гор. М., 1977.

Ю. Л. Грубрін.

Гори

 

Схожі за змістом слова та фрази