Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow І arrow ІСТИНА
   

ІСТИНА

у праві — відповідність закріплених у юрид. актах тверджень, висновків, приписів реальним процесам і фактам. Як результат пізнавальної діяльності певних суб'єктів І. — за змістом — повинна мати об'єктивний характер. Специф. ознакою І. у праві є те, що вона містить знання про справжнє значення для певних суб'єктів, для їхнього існування і розвитку тих або тих природних і соціальних явищ. Ін. словами, І. у праві завжди включає оцінні (а не лише фактологічні) знання, і вони так само мають бути за змістом об'єктивно істинними. Оскільки йдеться про право як явище юридичне, тобто державно-вольове, І. у праві виявляється і в правотворчості, і в правозастосуванні. Правотворча І. полягає у тому, що закони та ін. норми права відповідають переважно реальним умовам життєдіяльності, потребам і можливостям усіх суб'єктів сусп-ва, їх спільнот та об'єднань, адекватно відображають їх. Цей різновид І. у праві, з огляду на її повноту, вичерпність і незмінність, може мати як абсолютний, так і відносний характер, адже така І. включає до свого предмета тенденції сусп. розвитку, а тому вона конкретно-історична і соціально-змістовна. Досягнення правотворчої І. забезпечується дотриманням у правотв. діяльності (в якій так чи інакше наявні елементи дослідження) закономірностей соціального пізнання, закріпленням його результатів у законах та ін. джерелах об'єктивного юрид. права. Тому однією з неодмінних засад сучас. цивілізованої правотворчості є принцип науковості, тобто вимога врахування і запровадження у цій діяльності висновків суспільних, зокрема юридичних, наук.

Правозастосувальна І. полягає у відповідності життєвим реаліям тих висновків правозастосувального рішення, які торкаються фактичних обставин юрид. справи — т. з. юридичних фактів. Оскільки у правозастос. пізнанні йдеться звичайно про встановлення істини факту (а не про з'ясування тенденцій сусп. розвитку, що має місце у правотв. пізнанні), то цей різновид І. у праві повинен мати абсолютний (тобто вичерпний, незмінний) характер. Особливості правозастос. І. зумовлюються тим, що: а) предмет її здебільшого формально обмежений, оскільки його досить чітко окреслено у правових нормах; б) засоби її встановлення, тобто докази, — заздалегідь визначено і так чи інакше обмежено процесуальним зак-вом; в) процедуру правозастос. пізнання, у процесі і в результаті якого має бути встановлена І. (т. з. доказування, доведення), так само більш-менш регламентовано зак-вом; г) регламентовано способи і порядок оскарження, контролю і спростування правозастосувальних висновків з огляду на їх фактичну достовірність, правильність. На досягнення цього різновиду І. спрямована така вимога належного застосування правових норм, як обгрунтованість. Від І. у праві (у викладеному вище її розумінні) слід відрізняти І. в правознавстві, тобто в юрид. науці.

Літ.: Алексеев С. С. Обшая теория права, т. 2. М., 1982; Баранов В. М. Истинность норм сов. права. Саратов, 1984.

П. М. Рабінович.

 

Схожі за змістом слова та фрази