Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Л arrow ЛОМБРОЗО
   

ЛОМБРОЗО

[Lombroso) Чезаре (6.ХІ 1835, м. Верона — 9.Х 1909, м. Турин) — італ. суд. психіатр і криміналіст, професор з 1862. Закін. 1858 Падуанський ун-т. Навч. також у Віденському і Паризькому ун-тах. У 1862—76—професор психіатрії Павійського ун-ту, після чого мав тривалу лік. практику в м. Пескаро, очолював клініку для душевнохворих. З 1896 — професор суд. медици

Ломброзо Чезаре - leksika.com.ua

ни і психіатрії у Турин. ун-ті. Інтерес до вивчення злочинців виник у Л., коли він займався психіатрією. Л. уславився після виходу в світ 1875 написаної ним у стилі памфлету невеликої праці під назвою «Злочинна людина у її стосунку з антропологією, юриспруденцією та психіатрією», в якій викладалися основи нового напряму в кримінології та крим. праві.

Тривалий час, до виникнення теорії Л., панувала думка, що злочини, як і душевні хвороби, є виключно породженням самодостатньої «злої волі» людини. Тому єдиним засобом для виправлення злочинців і лікування душевнохворих визнавався вплив на їх волю за допомогою покарання. Але на тоіі час, коли Л. зайнявся психіатрією, у ній уже утвердилася прогресивна ідея, що душевні хвороби — не породження «злої волі» пацієнтів, а результат дії психофізіол. факторів. Перебуваючи під впливом цієї ідеї, Л. екстраполював її і на злочинців, які уподібнювалися ним до душевнохворих. На підставі цього Л. розробив теорію «природженого злочинця», в якій заперечувалося, що злочин є виявом власної волі злочинця, і стверджувалось, що злочин має розглядатись як результат дії певних психофізіол. (антропологічних) факторів, властивих злочинцям від народження. Ці фактори мають характер атавізму і вказують на те, що злочинець є дикуном і дегенератом. Для виявлення ознак (т. з. антропологічних стигматів), що свідчили б про психофізіол. схильність особи до злочину, Л. застосував метод антропологічних вимірювань. Він намагався визначити психофізіол. стигмати, за допомогою яких можна було б встановити «діагноз» щодо належності тієї чи ін. людини до злочин, типу. Типовому злочинцю, як стверджував Л., властиві, напр., такі фізіол. і психічні ознаки: низький і похилений назад лоб, відстовбурчені або прирослі до голови вуха, нерівні зіниці очей, часто — косоокість, глибокі очні западини, сильно розвинена нижня і висунута вперед верхня щелепи, багато передчас. зморщок, м'ясисті губи, хитрість замість розуму, нечутливість до болю, мстивість, жорстокість, непереборний потяг до зла заради зла, цинізм і т. п. Оскільки злочин вчиняється не з власної волі злочинців, а в результаті природжених властивостей їх організму, то, на думку Л., суд як інститут, що встановлює винність особи у вчиненні злочину і призначає за нього покарання, втрачає своє значення. Місце суду має зайняти антропол. експертиза, яка діагностує за певними стигматами належність тієї чи ін. людини до злочин, типу і на підставі цього вирішує питання про виключення тим чи ін. способом такої людини із сусп. життя заради безпеки інших. Під впливом критики і нових власних спостережень Л. дещо змінив свої поч. погляди. Зокрема, він звузив роль антропол. факторів у породженні злочинів, доповнивши їх неантропологічними, до яких відніс кліматичні фактори, рівень цивілізації, густоту населення, еміграцію, народжуваність, ціни на хліб, алкоголізм, вплив просвітництва, екон. розвиток, виховання тощо. Крім того, Л. визнав, що не всі, а лише частина злочинців є природженими, а також, що не всі природжені злочинці обов'язково мають скоїти злочини впродовж свого життя. Але Л. не змінив осн. постулату своєї теорії, який полягає у тому, що заперечується значення власної волі злочинця у генезисі злочину, а на її місце ставляться антропол. фактори, доповнені згодом неантро-пологічними, зокрема соціологічними. Здійснювані у світі дослідження ролі психофізіол. (біологічних) факторів у генезисі крим. поведінки показали методол. помилковість вказаного постулату. Водночас вони виявили ін. роль біол. факторів — не як причин злочину, а як умов, що сприяють формуванню у людини криміноген. сваволі та її вияву у вигляді злочину. Незважаючи на методол. помилковість осн. постулату теорії Л., його заслугою є те, що він відкрив нові горизонти в кримінології, започаткував пошук криміноген. факторів, які знаходяться за межами волі особи і впливають на неї таким чином, що вона, переходячи у сваволю, породжує злочинця. Крім того, антропол. дослідження Л. лягли в основу створеного ним ориг. детектора брехні, який він назвав сфігмометром. Вони також сприяли розробці антропометрич. методу ідентифікації злочинців у криміналістиці. Неабияке практ. значення мали дослідження Л. і в галузі графології. Здійснений ним опис татуювань з розкриттям їх потаєм. смислу залишається актуальним і сьогодні. Це стосується також проведеного ним аналізу крим. жаргону. Л. вважають засновником т. з. антропологічної шкали крим. права. Крім згаданої «Злочинної людини...», Л. належать праці: «Гіпнотизм, що застосовується у кримінальній процедурі» (1887), «Кримінолоїд» (1889), «Психологія свідків у кримінальному процесі» (1890), «Політичний злочин і революції» (1890, у співавт.), «Розмаїття божевілля у спадковій злочинності» (1892), «Жінка-злочинець, повія і нормальна жінка» (1893, у співавт.), «Анархісти (кримінально-психологічний і соціологічний нарис)» (1894), «Графологія» (1895), «Найновіші успіхи науки про злочинця» (т. 1—3, 1896—97), «Геній і виродження» (1897), «Злочин, причини і засоби лікування» (1899), «Свідчення дітей» (1908) та ін.

Літ.: Демченко Г. В. Ломброзо и его значение для науки уголов. права. К., 1912; Иншаков С. М. Зарубеж. криминология. М., 1997.

О. М. Костенко.

 

Схожі за змістом слова та фрази