Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow право оп-прим arrow ПРИВАТИЗАЦІЯ ЗЕМЛІ
   

ПРИВАТИЗАЦІЯ ЗЕМЛІ

- зміна прав, статусу земель, за якої відбувається їх перехід з публ. (суспільної) власності, суб'єктами якої є д-ва та органи місц. самоврядування, у приватну власність, суб'єктами якої є фіз. та юрид. особи. В Україні П. з. почалася з прийняттям Зем. кодексу в ред. від 13.ІІІ 1992 і здійснювалася у рамках проведення в країні зем. реформи. В перші роки зем. реформа та П. з. мали яскраво виражений сільськогосп. характер. Проведення зем. реформи у сфері аф. в-ва було зумовлене необхідністю передачі землі у власність тим, хто на ній працює. У зв'язку з цим майже всі сільськогосп. угіддя України, які були виключною власністю д-ви і перебували в користуванні сільськогосп. підприємств, з 1992 підлягали передачі у власність селян. З метою створення умов для приватизації сільськогосп. земель 1992 поряд з державною були введені колективна і приватна форми власності на землю. Відповідно до зак-ва України П. з., призначеної для ведення товарного сільськогосп. в-ва, здійснювалася двома осн. шляхами. По-перше, д-ва започаткувала передачу сільськогосп. угідь із земель запасу та земель резерв, фонду гр-н ам у приватну власність для ведення сел. (фермерського) г-ва. По-друге, д-ва ініціювала здійснення комплексу заходів для надання членам сільськогосп. підприємств статусу власників земель, що перебували у користуванні цих підприємств. На момент скасування 1992 в Україні виключної держ. власності на землю практично всі придатні для ведення сільськогосп. в-ва землі перебували в користуванні колект. сільськогосп. підприємств (КСП), утворених на базі традиц. рад. сільськогосп. підприємств — колгоспів і радгоспів. Тому гол. об'єктом приватизації мали стати землеволодіння КСП. П. з., що перебувала в користуванні сільськогосп. підприємств, виявилась найбільш складним і тривалим напрямом зем. реформи в країні й пройшла кілька етапів.

В основу приватизації була покладена ідея організації с. г. на основі поєднання переваг вел. товарного сільськогосп. в-ва (тобто господарювання на великих, а не на дрібних зем. масивах) з перевагами, що випливають з надання селянинові статусу власника землі. На першому етапі проведення зем. реформи в Україні робилася спроба реалізації цієї ідеї через передачу землі у колект. власність. Саме тому в новій ред. ЗК України була введена колективна власність на землю.

Осн. завдання першого етапу реформи полягало в передачі земель у колект. власність КСП і деяких ін. сільськогосп. формувань. Було проведено роздержавлення земель сільськогосп. призначення (крім тих, які залишалися в резерв, фонді) шляхом їх передачі з держ. власності у власність КСП. Станом на 1.1 1999 КСП (99,5 %) отримали в колект. власність 27,6 млн. га сільськогосп. земель, або 45,7 % земельного фонду України перейшли з державної у колект. власність. Однак уже перший досвід такого реформування зем. відносин засвідчив, що передача землі у власність КСП сама по собі не перетворює членів КСП на справжніх господарів землі. Тому 1994 д-ва зробила спробу зміцнити прав, статус членів КСП як співвласників земель, переданих у колект. власність. З виходом указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10.ХІ 1994 осн. акцент зем. реформи було перенесено з передачі землі в колект. власність КСП на паювання сільськогосп. угідь, переданих у колект. власність. Паювання передбачає виділення кожному члену КСП зем. частки (паю), право на яку посвідчується сертифікатом. Власники зем. часток (паїв) отримали право розпоряджання ними аж до виділення зем. частки (паю) в натурі у вигляді земельної ділянки, право на яку посвідчується держ. актом на право приват, власності на землю. Паювання земель, що були передані у колект. власність, стало змістом другого етапу зем. реформи. Цей етап теж практично завершено. 6,7 млн. гр-н, які були членами бл. 11 тис. КСП, отримали сертифікати на зем. частку (пай). Однак паювання земель колект. власності не досягло осн. мети зем. реформи — перетворення членів КСП на «працюючих власників», господарів землі та майна КСП. Члени сільськогосп. підприємства навіть після паювання його землі та майна залишалися фактично найманими працівниками. Крім того, незважаючи на вихід зазнач, указу Президента України, паювання землі та майна здійснювалося мляво, нерідко формально. В багатьох випадках сертифікати на зем. частку (пай) членам КСП тривалий час не видавались, а зберігались у сейфах голів КСП. Колект. власність на землю і майно КСП розглядалась як власність самих КСП, а не їх членів. І хоча з прийняттям 28.VI 1996 нової Конституції України колект. власність як окр. вид власності втратила свою легітимність, на практиці статус КСП як суб'єкта права колективної власності на землю та майно змінився незначною мірою.

У зв'язку з цим були вжиті заходи щодо поглиблення зем. реформи. Зокрема, 10.1 1997 у Києві відбулася Всеукр. нарада з питань агро-пром. комплексу, яка схвалила новий стратегіч. курс розвитку зем. реформи. Він полягав у перетворенні КСП на госп. формування ринкового типу, які здійснюють свою діяльність на основі приват, власності на землю. Саме рекомендації наради визначили зміст третього етапу зем. реформи в Україні, який розпочався 1997. У рамках реформування КСП їх членам виділяли належні їм зем. частки (паї) в натурі у вигляді зем. ділянок, право на які посвідчувалося держ. актами на право приват, власності на землю. Після проведеної у 2000 реорганізації КСП у сільськогосп. формування ринкового типу відповідно до указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від З.ХІІ 1999 процес виділення зем. часток (паїв) у натурі та отримання їх власниками держ. актів на право приват, власності на землю було значно прискорено.

Крім того, з прийняттям 1992 нової ред. ЗК право на отримання зем. ділянок у приватну власність одержали і гр-ни, яким зем. ділянки були надані в користування для: ведення особистого підсоб. г-ва; буд-ва та обслуговування жил. будинку і госп. будівель (присадиб. ділянка); садівництва; дачного і гараж, буд-ва. Гр-ни України, які не мали зем. ділянок, могли отримати у приватну власність зем. ділянки за рахунок вільних земель. При цьому законом регламентувалися розміри П. з. гр-нами. Так, гр-нам було надано право на отримання у приват, власність зем. ділянок у розмірах, що не перевищували: для ведення сел. (фермерського) г-ва — 50 га ріллі та 100 га усіх земель; для ведення особистого підсоб. г-ва — 0,6 га (а в межах нас. п. — у розмірах, зазначених у зем.-облік, док-тах); для буд-ва та обслуговування жил. будинку і госп. будівель (присадибна ділянка): у сільських населених пунктах — 0,25 га, селищах міського типу — 0,15 га, а для членів колект. сільськогосп. підприємств і працівників радгоспів — не більше 0,25 га, у містах — 0,1 га; для садівництва — 0,12 га; для дач. буд-ва — 0,1 га; для гараж, буд-ва — 0,01 га. Крім сільськогосп. угідь сільськогосп. підприємств і зем. ділянок гр-н, у процес приватизації були включені й ін. землі. Згідно з указом Президента України «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» від 19.1 1999 приватизації підлягали зем. ділянки несільськогосп. призначення, на яких знаходилися об'єкти нерухомого майна, в т. ч. об'єкти незаверш. буд-ва та законсервовані об'єкти, що були приватизовані відповідно до зак-ва України. А Законом «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» (2000) передбачено, що покупці об'єктів незаверш. буд-ва отримали право на придбання у приват, власність разом з цими об'єктами і зем. ділянок, відведених під забудову. Водночас зак-вом був визначений перелік земель, які не підлягали приватизації. Згідно із ЗК у ред. 1992 (ст. 4) заборона на приватизацію поширювалась на: землі заг. користування нас. пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів держ. влади та місц. самоврядування; землі гірничодоб. пром-сті, єдиних енергетичної та космічної систем, тр-ту, зв'язку, оборони; землі природоохор., оздоров., рекреац. та істор.-культурного призначення; землі ліс. фонду, за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів, що входили до складу угідь сільськогосп. підприємств, сел. (фермерських) господарств; землі вод. фонду, за винятком невеликих (до 3 га) ділянок водойм і боліт, що входили до складу угідь сільськогосп. підприємств, сел. (фермерських) господарств; землі сільськогосп. н.-д. установ і навч. закладів та їх досл. господарств, навч. господарств навч. закладів, держ. сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду. З прийняттям нового ЗК України (2001) держ. політика у сфері П. з. істотно змінилася. Перелік земель, на які поширювалася заборона на їх передачу у приват, власність, був скорочений. Згідно з новим кодексом (ст. 84) приватизації не підлягають: землі атом, енергетики та косм. системи; землі під держ. залізницями, об'єктами держ. власності повітр. і трубопровід, тр-ту; землі оборони; землі під об'єктами природ.-заповід. фонду, істор.-культурного та оздоров. призначення, що мають особливу екол., наук., естет., істор.-культурну та оздоровчу цінність, якщо інше не передбачено законом; землі ліс. фонду, крім випадків, визначених кодексом; землі вод. фонду, крім випадків, визначених кодексом; зем. ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності ВР України, Президента України, КМ України, ін. органів держ. влади, НАН України, держ. галузевих академій наук; зем. ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоакт. забруднення внаслідок Чорноб. катастрофи. Таким чином, новий ЗК України визначив мінімально необхід. перелік земель, які повинні залишатися у власності д-ви.

Літ.: Шульга М. В. Актуальные прав, проблемы зем. отношений в совр. условиях. X., 1998; Андрейцев В. І. Прав, засади зем. реформи і приватизації земель в Україні. К., 1999.

П. Ф. Кулинич.

 

Схожі за змістом слова та фрази