Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow зат-зміш arrow ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
   

ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

— законод. акт, в якому систематизовані правові норми регулювання зем. відносин в Україні. Перший ЗК — Земельний кодекс УСРР — було прийнято 25.Х 1922. Він складався з преамбули і 4 частин («Про трудове землекористування», «Про міські землі», «Про державне земельне майно», «Про землеустрій та переселення»), містив 227 статей. Відображаючи тогочасні політ, і екон. реалії, ЗК УСРР 1922 закріплював націоналізацію землі та скасування приват, власності на неї, заборонив купівлю-продаж та ін. угоди, пов'язані з відчуженням землі. Всі гр-ни, незалежно від статі, віросповідання та національності, наділялися правом на одержання землі в користування безплатно. Кодекс надав право зем. громадам обирати будь-яку форму землекористування, але водночас заохочував колективну, гол. чин. у формі зем. товариств. У ЗК УСРР 1922 регламентувалося землекористування сел. двору, допускалася

«трудова оренда» землі, обмежувалося землекористування т. з. куркулів, тобто селян, що використовували у своїх г-вах найману працю. У ньому містилися і норми, що регулювали землеустрій, зем. реєстрацію, переселення і визначали правовий режим міських земель спец, призначення та земель держ. запасу.

Другий ЗК був прийнятий в УРСР 8.VII 1970, введений у дію 1.1 1971. Складався із 173 статей, об'єднаних у 28 глав та 11 розділів («Загальні положення»; «Землі сільськогосподарського призначення»; «Землі населених пунктів»; «Землі промисловості, транспорту, курортів, заповідників та іншого несільсько-господарського призначення»; «Землі державного лісового фонду»; «Землі державного водного фонду»; «Землі державного запасу»; «Державний земельний кадастр», «Державний землеустрій»; «Вирішення земельних спорів»; «Відповідальність за порушення земельного законодавства»). ЗК УРСР 1970 успадкував осн. правові положення поперед. ЗК, зокрема визначення зем. фонду виключною власністю д-ви і заборону цив.-правових угод щодо відчуження земельних ділянок. Разом з тим, на відміну від ЗК 1922, ЗК 1970 не передбачав свободи вибору форми господарювання у с. г. Для ведення товар, сільськогосп. в-ва землі могли надаватися тільки «соціалістичним» підприємствам — колгоспам і радгоспам. Діяльність сел. господарств, які до примусової колективізації 1929—32 були осн. формою господарювання на селі, фактично заборонялася. До новел ЗК 1970 слід віднести також поділ зем. фонду країни на 6 категорій земель: сільськогосп. призначення; нас. пунктів; промисловості, транспорту, курортів, заповідників та ін. несільськогосп. призначення; держ. лісового фонду; держ. водного фонду; держ. запасу. Надані у користування зем. ділянки повинні були використовуватися землекористувачами суто за їх цільовим призначенням, яке визначалося належністю ділянки до відповідної категорії земель і метою, для якої ділянка надавалася у користування. ЗК 1970 містив також окр. розділи, присвячені регулюванню землеустрою, веденню державного земельного кадастру та вирішенню зем. спорів.

Наступний ЗК було прийнято в Україні 18.ХІІ 1990, введено у дію 15.ІІІ.1991. Його прийняття зумовлювалося необхідністю створення правової бази для проведення зем. реформи, зокрема для забезпечення плюралізму форм господарювання у с. г. як визначальної риси зем. реформи на поч. етапі її проведення. Однак концептуально ЗК 1990 мало чим відрізнявся від ЗК 1970. Всі землі України проголошувалися власністю народу України, тобто залишалися виключною держ. власністю. Надання ділянок юрид. і фіз. особам та вилучення їх для держ. чи громад, потреб, як і раніше, мали здійснювати ради нар. депутатів. Осн. юрид. титулом для підприємств, установ і організацій, яким надавалися зем. ділянки, залишалося право землекористування. Однак для гр-н передбачалося надання зем. ділянок переважно на праві довічного успадковуваного володіння землею, що уможливлювало передачу зем. ділянки у спадщину. На праві землеволодіння зем. ділянки мали надаватися і сільськогосп. підприємствам для цілей агр. в-ва. Важливою новелою ЗК 1990 було юрид. відновлення сел. (фермерських) господарств на зразок тих, що існували до суцільної колективізації с. г. країни у 1929—32. Дозволялося надання у володіння сел. (фермерським) господарствам зем. ділянок розміром до 50 га сільськогосп. угідь і до 100 га усіх земель. Крім цього, до 6 відомих категорій, на які поділявся зем. фонд країни, було додано ще одну категорію — землі природоохор., оздоров., рекреац. та істор.-культур, призначення. 13.III 1992 ВР України затвердила нову редакцію ЗК України (перший ЗК, прийнятий у незалежній Україні). Нова редакція кодексу містить 118 статей, об'єднаних у 10 розділів: («Загальні положення», «Використання земель», «Охорона земель», «Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам і втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва», «Контроль за використанням і охороною земель та їх моніторинг», «Державний земельний кадастр», «Землеустрій», «Вирішення земельних спорів», «Відповідальність за порушення земельного законодавства», «Міжнародні договори»).

Осн. особливістю нової редакції ЗК є проголошення в Україні юрид. демонополізації зем. власності. Зем. фонд країни перестав бути виключною власністю д-ви. Згідно із ЗК зем. ділянки можуть перебувати як у державній, так і в колект. та приват, власності. У ст. 4 кодексу міститься перелік земель, які не можуть передаватися у колект. або приват, власність. Усі ін. землі можуть бути приватизовані. Кодексом передбачено, що суб'єктами приват, власності на землю можуть бути лише гр-ни України. Вони наділені правом на одержання зем. ділянок у власність для: ведення сел. (фермерського) г-ва, ведення особистого підсоб. г-ва, буд-ва та обслуговування житл. будинку і госп. будівель (присадибна ділянка), садівництва; дачного і гараж, буд-ва. Надання зем. ділянок у приват, власність юрид. особам ЗК не дозволяє. Юрид. особи можуть отримувати зем. ділянки у пост, або тимчас. користування, а також в оренду на строк не більш як 50 років. Гр-ни та юрид. особи зобов'язані використовувати надані їм у власність чи користування зем. ділянки за їх суто цільовим призначенням, яке визначається радами. Осн. положення ЗК України деталізуються і конкретизуються ін. законод. зем.-правовими актами.

Літ.: Індиченко П. Д. Рад. зем. право. К., 1971; Сов. зем. право. X., 1981; Общая теория сов. зем. права. М., 1983; Правовой режим земель в СССР. М., 1984; Шульга М. В. Актуальные правовые проблемы зем. отношений в совр. условиях. Х.1998.

Я. Ф. Кулинич.

 

Схожі за змістом слова та фрази