Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow тог-тяж arrow ТРОНЬКО
   

ТРОНЬКО

Петро Тимофійович [12(25).VII 1915, с. Заброди, тепер Богодухівського р-ну Харків, обл.] — укр. історик, держ. і громад, діяч, доктор істор. наук з 1968, професор з 1994, академік НАН України з 1978, Герой України з 2000, з. д. н. і т. України з 1990, почес. доктор ряду ун-тів і академій України. Закін. 1935 вчительські курси в м. Богодухові Харків, області, 1937 — Єйську військ, школу мор. пілотів (Краснодар, край), 1948 - ВПШ (Москва) та Київ, ун-т ім. Т. Г. Шевченка (екстерном), 1951 — аспірантуру Академії сусп. наук (Москва). Працював робітником на шахті в Донбасі, вчителював, був директором Лебединського дит. будинку (Сум. обл.). Від 1937 — на керівній комс. роботі. Був учасником визв. походу Черв, армії в Зх. Україну (вересень 1939),

Тронько Петро Тимофійович - leksika.com.ua

першим секретарем Станіславського обкому ЛКСМУ, депутатом Нар. Зборів Зх. України, які ухвалили рішення про возз'єднання західноукр. земель в єдиній Укр. д-ві. Після Вел. Вітчизн. війни (служив у діючій армії на різних фронтах) — перший секретар Київ, обкому та міськкому ЛКСМУ, другий секретар ЦК ЛКСМУ. Від вересня 1951 — на парт, роботі: зав. відділу науки і вузів, згодом секретар Київ, обкому КПУ, в 1960—61 — зав. відділу пропаганди та агітації ЦК КПУ. Від 1961 по 1978 - заст. Голови РМ УРСР. Очолював делегацію УРСР на 20-й сесії ГА ООН (1965). У 1978-79 - віце-президент АН УРСР. Від грудня 1979 — в Ін-ті історії України АН УРСР/НАН України: зав. відділу істор.-краєзн. досліджень, згодом радник дирекції, керівник проблем, групи з розробки питань теорії і практики істор. краєзнавства; з 1988 — зав. відділу регіон, проблем історії України. Обирався депутатом дев'яти скликань ВР УРСР (1947-90). Почес. гр-нин Києва, Харкова та ін. міст.

Державницьку діяльність Т. тісно поєднує з громад., наук.-організаторською, науковою, культурологічною. Він — один із засновників і голова (1967—87) правління Українського товариства охорони нам 'яток історії та культури. В 1979—83 — віце-президент, в. о. президента Міжнар. к-ту славістів. З 1990 — голова правління Всеукр. спілки краєзнавців. Був радником Президента України з питань істор.-культур, спадщини (1991—2000), головою Комісії з відтворення видатних пам'яток історії та культури при Президентові України (1995—2001). Голова Всеукр. фонду відтворення пам'яток істор.-культур, спадщини ім. О. Гончара (з 1996). Був гол. редактором журн. «Пам'ятки України» (1975— 85), від 1992 — гол. редактор журн. «Краєзнавство». За ініціативою Т. Уряд республіки ухвалив постанови «Про увічнення пам'ятних місць, пов'язаних з історією Запорізького козацтва», «Про видання Історії міст і сіл Української РСР», «Про створення Музею архітектури і побуту України», «Про видання Зводу пам'яток історії та культури України» та ін. Брав участь у підготовці Закону «Про охорону та використання пам'яток історії й культури УРСР» (1978), «Про мови в Українській РСР» (1989) та ін. Т. — голова Головної редколегії багатотомної наук.-докум. серії книг «Реабілітовані історією». Досліджує питання історії України, Вел. Вітчизн. війни, краєзнавства, збереження істор. -культур. спадщини тощо. Засновник сучасної вітчизн. школи краєзнавства. Автор монографій «Безсмертя юних» (1957), «Подвиг твоїх батьків» (1968), «Культура — всенародне надбання» (1977), «Увічнена історія України» (1992), «Краєзнавство у відродженні духовності та культури. Досвід, проблеми, перспективи» (1994), «Історичне краєзнавство: крок у нове тисячоліття» (2000), «Згадаймо всіх поіменно» (2001) та ін. Під безпосеред. керівництвом Т. вийшла «Історія міст і сіл Української РСР» (т. 1-26, 1967-74). Один з авторів, керівник автор, колективів, відп. редактор праць: «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу» (т. 1, 1967), «Коліївщина. 1768 р.» (1970), «Пам'ятки історії культури України. Каталог-довідник» (1987), «Історичне краєзнавство в Українській РСР» (1989), «Репресоване краєзнавство» (1991), «Тернистим шляхом до храму» (1999), «Звід пам'яток історії та культури України. Київ» (кн. 1, 1999; кн. 2, 2004) та ін. Лауреат Держ. премії СРСР (1978).

Ю. С. Шемшученко, М. П. Зяблюк.

 

Схожі за змістом слова та фрази