Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow швар-шиг arrow ШЕВЧЕНКО
   

ШЕВЧЕНКО

Тарас Григорович [25.ІІ (9.ІІІ) 1814, с. Моринці, тепер Звенигородського р-ну Черкас. обл.— 26.ІІ (10.ІІІ) 1861, Петербург] — укр. поет, художник, мислитель, революц. демократ. Н. в сім'ї селянина-кріпака. Дитинство Ш. проходило в с. Моринцях, а пізніше у с. Кирилівці (тепер — с. Шевченкове). Рано залишився сиротою. Наймитував і вчився грамоти у дяка. Чотирнадцятилітнього Ш. взяли "козачком" до двору поміщика П. Енгельгардта в с. Вільшані. З 1829 Ш. жив у домі Енгельгардта у Вільно, а з початку 1831 — у Петербурзі. 1832 був відданий у науку до художника В. Ширяєва. У 1836 Ш. познайомився з укр. художником І. Сошенком, згодом — з К. Брюлловим, В. Григоровичем, В. Жуковським, О. Венеціановим, М. Вієльгорським, укр. поетом Є. Гребінкою та ін. Ці видатні письменники й митці здійснили план викупу Ш. з кріпацтва. Для цього 1838 розіграли в лотерею портрет В. Жуковського, спеціально написаний К. Брюлловим (іл. див. т. 2, стор. 48—49), і за виручені 2500 крб. Ш. викупили у поміщика. У 1838 Ш. було прийнято до Академії мистецтв у Петербурзі. В ці роки формувався його світогляд, складалися філос, сусп.-політ., естетичні погляди. Навесні 1843 Ш. приїхав на Україну. Відвідав Київ. Яготин, Качанівку, Кирилівку, Березань, місця колишньої Запорізької Січі. На поч. 1844 він повернувся до Петербурга, де завершив навчання в Академії мистецтв і здобув звання некласного художника. Весною 1845 Ш. вдруге вирушив на Україну, маючи намір остаточно залишитись у Києві. Працював у київській Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів, подорожував по Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Поділлю й Волині. У 1846 вступив до Кирило-Мефодіївського товариства, ставши ідейним керівником його революційно-демократичного напряму. В лютому 1847 Ш. був затверджений на посаді вчителя малювання в Київ. ун-ті. 24.III (5.ІV) 1847 Ш. заарештували, відправили до Петербурга і ув'язнили в казематі "Третього відділу". За революц. поезії Ш. заслали в солдати в Оренбурзький окремий корпус. На вироку Микола І дописав: "Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати". Ш. доставили в Оренбург і призначили в 5-й батальйон, розташований в Орській фортеці. У 1848 Ш. включили як художника до складу Аральської експедиції, очолюваної капітан-лейтенантом О. Бутаковим, завданням якої було дослідження й опис Аральського моря. На засланні поет потоваришував з багатьма поляками-революціонерами: Т. Вернером, Бр. Залеським, Л. Турно, петрашевцями та ін. У квітні 1850 в Оренбурзі за доносом про порушення царської заборони Ш. заарештували вдруге. Але він устиг переховати "захалявні" книжечки, в яких записував свої вірші, знищити деякі листи. Ш. ув'язнили в Орській фортеці, а згодом перевели у віддалене Новопетровське укріплення (нині Форт Шевченка) і посилили за ним нагляд. Тільки 1857 після клопотань друзів Ш. звільнили з заслання. У серпні цього року Ш. виїхав з Новопетровська до Астрахані, а звідти пароплавом до Нижнього Новгорода. Друзі Ш. (родина Ф. П. і А. І. Толстих, брати Жемчужникови та ін.) добилися для нього дозволу жити в Петербурзі. У березні 1858 поет прибув до Москви, а потім до Петербурга, де відразу опинився в центрі уваги прогрес. громадськості. Тут він познайомився з революц. рос. і польс. діячами: М. Чернишевським, братами Курочкіними, 3. Сераковським, 3. Падлевським та ін. У травні 1859 ПІ. дістав дозвіл виїхати на Україну. Третій відділ встановив за ним пильний нагляд. У липні поблизу с. Прохорівки поета заарештували втретє — за доносом про революц. агітацію. Після допиту в Києві його звільнили, але зобов'язали негайно виїхати до Петербурга.

Тяжке десятирічне заслання, хвороба спричинилися до передчасної смерті поета. Помер Ш. у Петербурзі в своїй кімнаті-майстерні в Академії мистецтв. Над труною поета виголошувалися промови укр., рос. і польс. мовами. На похороні були: О. Афанасьєв-Чужбинський, В. Білозерський, Ф. Достоєвський, Л. Жемчужников, М. Костомаров, П. Куліш, М. Курочкін, М. Лєсков, М. Михайлов, М. Некрасов, І. Панаєв, О. Пипін, М. Салтиков-Щедрін, В. Хорошевський та ін. М. Некрасов написав вірш "На смерть Шевченка". Поета спочатку поховали на Смоленському кладовищі, а в травні прах його перевезли на Україну, до Києва, звідси до Канева, де 10 (22) травня поховали на Чернечій (тепер Тарасовій) горі. Ш. почав писати вірші в 2-й пол. 30-х pp. Він сам зазначив, що з численних спроб надруковано тільки баладу "Причинна". У 1840 в Петербурзі вийшла перша збірка його поезій "Кобзар", що відкрила новий етап у розвитку укр. л-ри. Уже в ранніх віршах Ш. виявились осн. риси його поезії: глибока народність, гуманізм, палка любов до батьківщини, гнівний пафос, безпосередність ліричного почуття, образність мови. Нар. ритміку Ш. поєднував з класичною (див. Шевченківський вірш). Рання творчість Ш. ішла переважно в руслі романтизму, але були в ній і реалістичні тенденції, які згодом стали провідними. Визначний ранній твір Ш.— поема "Катерина" (1838) — про страждання і загибель селянської дівчини, матері. Балади "Причинна" (1837), "Тополя" (1839), "Утоплена" (1841) близькі до фольклору, в них відчутні соціальні мотиви. У творах на істор. теми Ш. оспівав боротьбу укр. народу проти соціального й нац. поневолення. В героїко-романтичній поемі "Гайдамаки" (вийшла окремим виданням 1841) широким епічним планом зображено народне повстання проти польс. феодалів 1768; поет закликав "онуків" Коліївщини до активної дії проти гнобителів. Поряд з істор. героями (Гонта, Залізняк) виступає нар. маса. У післямові до поеми та в драмі "Никита Гайдай" Ш. показав, що причиною Коліївщини були злочини реакц. шляхти, закликав до єднання слов'ян. народів. Протестуючи проти поміщицької сваволі, нац. гніту, Ш. різко виступив проти самодержавства й кріпосництва. Поезії свої Ш. переписував в альбом під назвою "Три літа" (роки 1843—45). Центральним твором збірки є "комедія" "Сон" (1844), в якій гнівно викрито всю систему самодержавно-кріпосницького ладу. В поемі "Кавказ" (1845) Ш. показав боротьбу народів проти колоніального гноблення, а в образі Прометея — безсмертя народу-борця за волю і незалежність. У заклику "Борітеся — поборете!" поет висловив віру в перемогу народів царської Росії над гнобителями. У патріотичному посланні "1 мертвим, і живим..." (1845) Ш. виступив проти нац. обмеженості, ідеалізації минулого, схиляння перед іноземщиною. У поезіях "Розрита могила", "Чигрине, Чигрине", "Великий льох", "Стоїть в селі Суботові" та ін. Ш. протестував проти гноблення укр. народу, проти царизму, кріпосництва. У поемах "Сова", "Наймичка", "Осика", "Відьма" знову звернувся до образу знедоленої матері, з великою худож. силою розкриваючи цю тему.

Глибоку повагу до передової рос. культури Ш. виявив, зокрема, у віршах "Гоголю" та "Заворожи мені, волхве" (адресовано М. Щепкіну). В поемі "Єретик" (1845) висловлено ідею єднання всіх слов'ян. народів. Поему "Єретик" з присвятою поет переслав П. Шафарикові в Прагу, а поему "Кавказ" — А. Міцкевичу, який тоді жив у Парижі. Завершується зб. "Три літа" віршем "Як умру..." (1845), яку народ назвав "Заповітом" — закликом до повстання й повалення самодержавства. Покладений на му зику полтав. учителем співу Г. Гладким, вірш став в умовах на ризму нар. гімном. Зб. "Три літа" збагатила укр. поезію новими жанрами, вперше надала їй політ. звучання, зберігаючи особливу задушевність, емоційність, розмаїтість стилю, образності, ритмомелодики. В серед. 40-х рр. остаточно сформувався художній метод Ш.— критичний реалізм. Заслання, заборона писати й малювати не зломили великого поета. В ув'язненні він писав нові вірші, які згодом об'єднав у циклі "В казематі". Свою революц. непохитність Ш. виразив у вірші "N. N." ("О думи мої! О славо злая!": "Караюсь, мучуся..., але не каюсь!"). Ш. і далі викривав кріпосників (поема "Княжна", 1847; поезія "П. С", 1848); створив образи нар. месників у творах "Варнак", "Марина" (1848). У поемі "Царі" (1848) Ш. закликав до розправи з усіма вінценосцями. Як і раніше, поет розробляв істор. теми ("Чернець", "Хустина", "Іржавець"), пов'язуючи минуле з сучасним. До теми гайдамаччини поет повернувся у вірші "Швачка" (1848). У ряді віршів Ш. висловив пристрасну любов до України ["Мені однаково, чи буду", "Сон" ("Гори мої високії"), "І виріс я на чужині"]. Любов ця невіддільна від співчуття до трудящих ін. націй, зокрема до місцевого казах. населення ("У бога за дверми лежала сокира", 1848), поляків ("Полякам", 1847—50). Складні соціальні і морально-етичні проблеми Ш. порушував у поемах: "Москалева криниця" (1847), "У Вільні, городі преславнім" (1849), "Титарівна", "Сотник" (1849), "Петрусь" (1850). На засланні він створив немало ліричних віршів у жанрі нар. пісні ("Зацвіла в долині", "У перетику ходила", "Навгороді коло броду", "Якби мені черевики"). Особливої сили узагальнення в період заслання набуває автобіографічна лірика поета: "Мені тринадцятий минало", "А. О. Козачковському" (обидва— 1847), "І золотої, й дорогої" (1849), "Лічу в неволі дні і ночі", "Якби ви знали, паничі" (обидва — 1850) та ін. На засланні Ш. написав ряд повістей рос. мовою. Перші повісті "Наймичка" і "Варнак" написані на сюжети однойменних антикріпосницьких поем. "Княгиня" також близька своїм сюжетом до поеми "Княжна". Всі наступні повісті мають оригінальні сюжети. Тема повістей "Музикант" (1854— 55) і "Художник" (1856) — життя й страждання інтелігенції, що вийшла з кріпаків. У повістях "Нещасний" (1855), "Капітанша" (1855) зображено моральний розклад кріпосників, офіцерів. У повісті "Близнята" (1855—56) показано різні життєві шляхи підкинутих покриткою синів-близнят. Не дійшла до нас "Повість про безродного Петруся". Останнім відомим прозовим твором Ш. була повість "Прогулянка з задоволенням і не без моралі" (1856—58), завершена вже після повернення з заслання. Надруковано повісті лише у 80-х рр. Початий Ш. на засланні рос. мовою "Журнал" (щоденні записи 12. IV 1857—13. VII 1858) — свідчення глибокої обізнаності поета з вітчизн. і світовою культурою; тут яскраво відбилися його сусп.-політ. та естетичні погляди. У Нижньому Новгороді III. написав поему "Неофіти" (1857), в якій проводив антицаристські, революц. ідеї. Такий же характер мала й незакінчена поема "Юродивий" (1857). У триптиху "Доля", "Муза", "Слава" виражено політ. й естетичне кредо Ш.— думку про духовне злиття поета і народу. У Петербурзі Ш. подав до цензури великий рукопис під назвою "Поезія Т. Шевченка, том І", в якому були й нові твори. Проте цензура дала дозвіл на видання лише друкованих, переважно ранніх творів під традиційною назвою "Кобзар" (1860). Деякі революц. поезії з циклу "Три літа" друзями поета були передані за кордон і видані у Лейпцігу в книжці "Новые стихотворения Пушкина и Шавченки" (1859). Твори Ш. було видано й окремо під назвою "Поезії Тараса Шевченка" (Липськ, 1859). Творчість Ш. в роки революційної ситуації (напередодні реформи 1861) досягла найбільшого розквіту. Викриття кріпосництва й самодержавства в його творах стало ще гострішим. Знаючи про підготовлювану кріпосницьку реформу, поет у вірші "Я не нездужаю, нівроку" (1858) закликав народ здобувати волю революц. шляхом. Ш. широко використовував біблійні та античні сюжети й образи для втілення революц. ідей: "Подражаніє 11 псалму", "Марія", "Подражаніє Ієзекіїлю", "Осії глава XIV" (1859) та ін. Деякі вірші мали відверто антиклерикальне спрямування: "Світе ясний! Світе тихий!", "Гімн черничий", "Молитва". У ряді поезій виражено мрії про щасливе майбутнє народу: "Сон" ("На панщині пшеницю жала"), "Ісаія. Глава 35".

На Україні 1859 Ш. створив ліричні поезії "Сестрі", "Ой по горі роман цвіте", "Ой маю, маю я оченята". У вірші "Колись дурною головою" поет знову стверджував свою незламність, непохитну волю до боротьби. Він різко виступив проти нового царя Олександра II ("Колись то ще во время оно"), знову картав Миколу І ("Саул", 1860). Викривав Ш. і укр. кріпосників — нащадків козацької старшини: "Бували войни й військовії свари" (1860). Поруч із гнівними інвективами в останні роки Ш. створив високі зразки інтимної, пейзажної лірики: "Минули літа молодії", "Л." ("Поставлю хату і кімнату"), "Над Дніпровою сагою", "Ой діброво — темний гаю". Задумавши переклад "Слова о полку Ігоревім", Ш. встиг перекласти лише уривки. Кілька нових творів Ш. опубліковано в журн. "Основа", в підготовці якого брав участь поет. Деякі нові твори Ш. ("Доля", "Хустина", "Зоре моя вечірняя" (вступ до поеми "Княжна"), "Не молилася за мене" та ін.) надруковано в альманасі "Хата", у журн. "Народное чтение" (1860). Для цього журналу у формі листа до редактора Ш. написав автобіографію. Ш. видав для недільних шкіл підручник "Букварь южнорусскій" (1861), розіславши весь тираж для розповсюдження на Україні.

Ш.— геніальний майстер поетичного слова. Поезія його характеризується високою ідейно-художньою наснаженістю, багатством і розмаїтістю тем, мотивів, жанрів. Він завершив процес становлення нової укр. л-ри як явища л-ри світової. Вся творчість Ш. віддана була служінню трудовому народові, боротьбі проти самодержавно-кріпосницького ладу. На шляху критичного реалізму і справжньої народності, прокладеному Ш., розвивалось все краще в укр. л-рі 19—20 ст.

Величезним є значення творчості Ш. в історії укр. літ. мови, яку він розвинув і утвердив як національну, літературну мову. Ш. був поетом-новатором, він творчо переосмислював можливості використання живої нар. мови. Перші переклади творів Ш. рос. мовою з'явилися ще за його життя. У 1860 вийшов "„Кобзарь" Тараса Шевченка в переводе русских поэтов" за ред. М. Гербеля. Вірші Ш. перекладали також О. Плещєєв, М. Берг, П. Гайдебуров, М. Курочкін, Л. Мей, М. Михайлов, В. Крестовський, І. Бєлоусов. З рос. рад. поетів твори Ш. перекладали О. Твардовський, О. Прокоф'єв, М. Ушаков, О. Сурков, П. Антокольський та ін. З часом Ш. став відомий усім народам СРСР. Твори поета вірм. мовою вперше перекладав К. Кушнерян (1879), груз.— Н. Ломоурі (1877, опубл. 1881), лит.— Ю. Андзюлайтіс (1885—87), латис— Є. Ліготню (1900), білорус.— Я. Купала (1906). Лит. поет Л. Гіра видав зб. перекладів під назвою "Віночок віршів Тараса Шевченка" (1912). Естон. мовою переклади з'явилися 1911, черкес.— 1929, азерб.— 1934. Твори Кобзаря перекладалися абх., бурят., євр., калм., карел., комі, марійською, морд., осет., тат., удмурт., чуваською та ін. мовами народів СРСР. Польс. мовою твори поета перекладали: Л. Совінський (1860, 1861), В. Сирокомля (1863), в наш час —B. Слободнік, Є. Єнджеєвич. Й. Первольф зробив перші переклади чес. мовою (1860), згодом — Р. Єсенська, 3. Бергрова та ін. Болг. мовою Ш. перекладали Р. Жинзифов (1863), Л. Каравелов, П. Славейков, пізніше — Л. Стоянов, К. Зидаров, А. Тодоров, Д. Методієв. Перші переклади Ш. хорват. мовою належать А. Харамбашичу (1887). Нім. переклади вперше з'явилися в розвідці Й. Г. Обріста "Тарас Григорович Шевченко, малоруський поет..." (1870), в наш час вірші Кобзаря перекладали Е. Вайнерт і А. Курелла. У 1911 в Лондоні вийшла книжка англ. перекладів Е. Л. Войнич, до якої увійшло шість ліричних поезій Ш. Переклади під назвою "Кобзар України" видав 1922 в Канаді А. Гантер. Сучасні переклади належать Дж. Віру, М. Ф. Скрипник. В Англії твори Ш. перекладено В. Річ. Італ. мовою вірші III. перекладали П. Е. Паваліні, Б. Л. Рандоне, А. Пальмієрі, Л. Майнар-ді, япон.— Т. Хатіро, Д. Такасі, C. Комацу. У 1964 вийшов двотомник творів Ш. франц. мовою у перекладі Е. Гільвіка.

Ш. був одним із найвидатніших майстрів укр. образотворчого мистецтва, основоположником критичного реалізму в ньому. Ш.-художник працював у галузі станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорта, рисунка олівцем і пером. Він є автором понад 1 тис. творів образотворчого мистецтва (не збереглося понад 165, у т. ч. монументально-декоративні розписи та скульптури). Є припущення, що, перебуваючи у Вільно, Ш. користувався порадами університетського викладача Я. Рустема. На худож. хист Ш. один з перших звернув увагу І. Сошенко. Профес. навичок ПІ. набув у В. Ширяєва (разом з ним розписував інтер'єри петерб. театрів), у рисувальних класах при Т-ві заохочення художників у Петербурзі, петерб. АМ (1838—45). Серед малюнків, створених ще до вступу в академію, поряд з акварельними портретами, композиціями на сюжети з античної і давньорус. історії є твір (перший у вітчизн. мистецтві) на тему укр.-рос. єднання — "Смерть Богдана Хмельницького" (1836—37). Навчаючись в АМ, ПІ. зазнав впливу свого вчителя К. Брюллова. Про це свідчать портрети, зокрема "Автопортрет" (1840—41, олія), ілюстрація до поеми "Полтава" О. Пушкіна, композиція "Циганка-ворожка" (1841; удостоєна срібної медалі). Своєрідною за сюжетом, композиційною будовою та ідейним змістом є картина "Катерина" (1842). У ній, подібно до нар. картин, кожен елемент зображення є символом: центр. постать уособлює Україну, дуб — її силу. У картинах "На пасіці" (1843) і "Селянська родина" (1843) правдиво відтворено образи селян. У 1844 вийшов перший випуск серії офортів "Живописная Украйна", яку художник задумав як періодичне видання про історію, нар. побут, звичаї, природу та істор. пам'ятки України. Як у програмі до "Живописної України", так і в самих офортах вперше в укр. мистецтві проголошено і втілено думку про соціальну роль образотворчого мистецтва. Темі возз'єднання України з Росією присвячено офорт "Дари в Чигрині 1649 року". В ін. офортах Ш. протиставляє сваволі кріпосників справедливий нар. суд ("Судня рада"), таврує миколаївську солдатчину ("Казка"), виступає за право шлюбу, укладеного за взаємною згодою ("Старости"). Поряд з картиною "Катерина" ця серія є першими творами критичного реалізму в укр. мистецтві. Наслідуючи Рембрандта, Ш. захоплювався ефектами світлотіні. Як майстер офорта Ш. стояв на рівні кращих тогочасних граверів. Будучи співробітником Археографічної комісії, Ш. 1845— 47 подорожував по містах і селах України, малюючи аквареллю та олівцем архіт. пам'ятки, краєвиди, жанрові сцени; він створив три малюнки з зображенням Гус-тинського монастиря, малюнки " Богданова церква в Суботові" (1845), "Хутір на Україні" (1845—46), а також живописні портрети О. Лук'яновича, І. Лизогуба та ін.

У період заслання Ш. найбільше себе виявив як майстер краєвиду, викривач жорстокого держ. ладу, як інтернаціоналіст. Він був першим художником, який відтворив поетичність похмурих серед-ньоазіат. гір і пустель, своєрідну красу облич казахів, з глибоким співчуттям зобразив казах. хлопчиків-жебраків ("Туркменські аби в Каратау"; "Казашка Катя", між 1856 і 1857; "Байгуші" і "Байгу-ші під вікном", обидві — 1855—56). Шедевром поііт. сатири Ш.-художника є серія малюнків "Притча про блудного сина" (1856—57). Кожен з її 8 аркушів є метафорично-символічним образом миколаївської Росії (хлів, цвинтар, казарма, в'язниця тощо), в якій людина приречена на страждання й загибель (прикуті до єдиного ланцюга арештанти в кайданах, кара шпіцрутенами). Цю серію Ш. хотів відтворити ще і в техніці офорта, якому збирався присвятити себе після відбуття заслання. Повернувшись до Петербурга, Ш. працював над офортами з картин зарубіжних і рос. художників та з власних малюнків. У 1859 за офорти з творів Рембрандта" Притча про робітників на винограднику" та І. Соколова "Приятелі" Ш. дістав звання "призначеного в академіки", а 1860 за офорти з творів К. Брюллова та автопортрети — академіка гравірування. Серед офортів Ш. є ліричні краєвиди ("Мангишлацький сад", 1859), жанрові сцени в дусі критичного реалізму ("Старець на кладовищі", "Сама собі в своїй господі", обидва — 1859), чотири автопортрети, що відзначаються психологічною глибиною й віртуозністю штриха. Мистецька спадщина Ш. в основному зберігається в Київ. музеї Т. Г. Шевченка.

Політ., філос., естетичні та літ.-критичні погляди Ш., його творчий метод розвивалися під впливом визвольного руху в Росії, у тісному зв'язку з діяльністю декабристів і рос. революц. демократів. Ш. поставив у л-рі кардинальні питання сусп. життя, зробив її знаряддям виховання класової і нац. свідомості нар. мас, закликав їх до революц. повалення самодержавно-кріпосницького ладу. Творчість Ш. виходить далеко за рамки нац. проблематики, вона сповнена співчуттям до всіх слов'ян. до пригноблених народів Росії, до всього людства. Ш. рішуче викривав націоналістичний псевдопат-ріотизм і показне народолюбство укр. ліберального панства. Постать Ш. і образи його поезій знайшли відображення у творчості багатьох художників і скульпторів: І. Рєпіна, І. Крамського, О. Сластіона, В. Касіяна, М. Манізе-ра. Музичні твори на його сюжети створили М. Лисенко, М. Аркас, Я. Степовий, К. Стеценко, П. Ніщинський, С. Людкевич, М. Вериківський, Г. Майборода; рос. композитори — М. Мусоргський, П. Чайковський, С. Рахманінов та ін. Образ Ш., його життя і творчість широко відображено у творах рад. письменників СРСР. За віршами й поемами Ш. написано вокальні, симфонічні і оперні твори. Багато творів поета інсценізовано і екранізовано.

Державних масштабів набуло всенародне вшанування пам'яті поета. У 1918 В. І. Ленін підписав декрет про спорудження пам'ятників революц. діячам, серед них — Т. Шевченкові. Широко відзначалися ювілеї поета 1939 і 1961. В 1964 у світовому масштабі відзначено 150-річчя з дня народження Ш. В дні ювілею в Києві відбувся Міжнародний форум діячів культури.

Вивченням спадщини Ш. займалась і займається плеяда дослідників на Україні, в ін. республіках, а також за кордоном. Значний внесок у дослідження творчості Ш. належить І. Франку. В рад. час шевченкознавство виділилось у самостійну галузь сусп. науки. В 1926 створено Шевченка Тараса інститут в Харкові з філіалом у Києві. В 1936 в складі АН УРСР створено Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка в Києві. Музеї Ш. є в Києві, Каневі, с. Шевченковому, в Ленінграді, Орську та ін. містах і селах Рад. Союзу, а також у м. Палермо в Канаді (див. Шевченка Т. Г. музеї). Пам'ятники Ш. споруджено в Москві, Києві, Харкові, Каневі, Ашхабаді, м. Шевченко, в ряді міст за кордоном: Канаді, США, Франції, в Аргентіні. За кращі твори л-ри й мистецтва встановлено щорічні Державні премії Української РСР імені Т. Г. Шевченка. Щороку відбувається всесоюзне літературно-мистецьке свято "В сім'ї вольній, новій".

Іл. див. на окремих аркушах, с. 336—337 у цьому томі та до статей Автопортрет,, т. 1, с. 48— 49; Акварель, т. 1, с. 112—113, Гравюра, т. З, с. 448—449, "Живописная Украйна", т. 4, с. 96—97, Касіян В. І., т. 5, с. 304—305, Київ. т. 5, с. 112—113, Пушкін О. С, т. 9, с. 448—449, Рисунок, т. 9, с. 448—449, Седляр В. Ф., т. 10, с. 192—193, Союз Радянських Соціалістичних Республік, т. 10, с. 384—385; т. 11, кн. 2, Українська Радянська Соціалістична Республіка, с. 368—369 та 457. Іл. див. також до статей Арров-парк, т. 1, с. 253, Ашхабад, т. 1, с. 242, Гладіатори, т. З, с. 56, Канів, т. 4, с. 555, "Кобзар", т. 5, с. 242, Монументальна пропаганда, т. 7, с. 117, Москва, т. 7, с. 140, Олдрідж А. Ф., т. 7, с. 520, та ін.

Тв.: Повне зібрання творів, т. 1 — 10. К., 1939—64; Повне зібрання творів, т. 1—6. К., 1963 — 64; Мистецька спадщина, т. 1—4. К., 1961—64; Твори, т. 1 — 5. К., 1978—79; Рос. перекл.— Собрание сочинений, т. 1— 5. М., 1964—65; Собрание сочинений, т. 1-4. М., 1977.

Літ.: Ленін В. І. Повне зібрання творів: т. 25. До питання про національну політику; т. 55. Лист Н. К. Крупської і В. І. Леніна до М. О. Ульянової 16 лютого 1914 р.; Шевченківський словник, т. 1—2. К., 1978; Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. К., 1982; Тарас Шевченко. Документи і матеріали. К., 1963; Дооктябрьская "Правда" об искусстве и литературе. М., 1937; Плеханов Г. В. Естетика і література. К., 1960: Луначарський А. В. Великий народний поет. К., 1961; Франко 1. Статті про Т. Г. Шевченка]. В кн.: Франко I. Твори, т. 17. К., 1955; Франко І. Із секретів поетичної творчості. Львів. 1961; Світова велич Шевченка, т. 1 — 3. К., 1964; Шагінян М. Тарас Шевченко. К., 1970; Збірники праць наукових шевченківських конференцій, [1-25]. К., 1954-83: Івакін Ю. О. Сатира Шевченка. К., 1959: Івакін Ю. О. Коментар до "Кобзаря" Шевченка. Поезії до заслання. К.. 1964; Івакін Ю. О. Коментар до "Кобзаря" Шевченка. Поезії 1847 — 1861 pp. К., 1968; Івакін Ю. О. Поезія Шевченка періоду заслання. К., 1984; Фененко М. В. Топоніміка України в творчості Тараса Шевченка. К., 1965; Шубравський В. Є. Драматургія Т. Г. Шевченка. К., 1961; Шубравський В. Є. Шевченко і літератури народів СРСР. К., 1964; Білецький О., Дейч О. Тарас Григорович Шевченко. К., 1961; Рильський М. Т. Поетика Шевченка. К., 1961; Шабліовський Є. С. Народ і слово Шевченка. К., 1961: Шабліовський Є. С. Естетика художнього слова (Поетичний світ Тараса Шевченка). К., 1976; Прийма Ф. Я. Шевченко и русская литература XIX века. М.— Л., 1961; Прийма Ф. Я. Шевченко і російський визвольний рух. К., 1966; Імедадзе В. Т. Г. Шевченко і Грузія. К., 1963; Ващенко В. С. Мова Тараса Шевченка. К., 1964; Рильський М., Дейч О. Тарас Шевченко. К., 1964; Вервес Г. Т. Г. Шевченко і Польща. К., 1964; Кравчук П. Тарас Шевченко в Канаді. К., 1961; Мольнар М. Тарас Шевченко у чехів та словаків. Пряшів, 1961; Кирилюк Є. П., Шабліовський Є. С., Шубравський В. Є. Т. Г. Шевченко. Біографія. К., 1964; Словник мови Шевченка, т. 1 — 2. К., 1964; Тарас Шаученка і беларуская літаратура. Мінск, 1964; Бородін В. Над текстами Т. Г. Шевченка. К., 1971; Кодацька Л. Ф. Художня проза Т. Г. Шевченка. К., 1972; Чамата Н. Ритміка Т. Г. Шевченка. К., 1974; Шевченкознавство. Підсумки й проблеми. К., 1975; Кирилюк Є. П. Тарас Шевченко. К., 1979; Творчий метод і поетика Т. Г. Шевченка. К., 1980; Смілянська В. Стиль поезії Шевченка. К., 1981; Т. Г. Шевченко в інтернаціональних зв'язках. К., 1981; Новиченко Л. Тарас Шевченко — поет, борець, людина. К., 1982; Спогади про Тараса Шевченка. К., 1982; Касіян В. І. Офорти Тараса Шевченка. К., 1964; Тарас Шевченко — художник. Дослідження, розвідки, публікації, в. і. К., 1963; Владич Л. В. "Живописна Україна" Тараса Шевченка. К., 1963; Автопортрети Тараса Шевченка. К., 1973; Паламарчук Г. П. Нескорений Прометей. Творчість Шевченка — художника 1850 — 1857 pp. К., 1968; Багрич М. І. Т. Г. Шевченко. Бібліографічний покажчик (1917 —1963). X., 1964; Т. Г. Шевченко. Бібліографія літератури про життя і творчість. 1839—1958, т. 1 — 2. К., 1963; Сарана Ф. К. Т. Г. Шевченко. Бібліографія ювілейної літератури. 1960-1964. К., 1968.

Є. П. Кирилюк, П. О. Біленький (Ш. — художник).

шевченко - leksika.com.uaшевченко - leksika.com.uaшевченко - leksika.com.uaшевченко - leksika.com.uaшевченко - leksika.com.ua

шевченко - leksika.com.uaшевченко - leksika.com.uaшевченко - leksika.com.uaшевченко - leksika.com.uaшевченко - leksika.com.uaшевченко - leksika.com.uaшевченко - leksika.com.uaшевченко - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази