Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Р-рем arrow РАДА МІНІСТРІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
   

РАДА МІНІСТРІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

- уряд, орган Російської імперії 1857—1917. Утворення РМ Р. і. пов'язане з підготовкою і здійсненням бурж. реформ 60—70-х рр. 19 ст. Спочатку (з жовтня 1857) Рада Міністрів працювала неофіційно, а від 12(24).ХІ 1861 існувала як офіц. установа. Окрім міністрів і прирівняних до них головноуправляючих відомств, до складу Ради входили голова Державної ради і голова Комітету міністрів, а також (за окр. призначенням царя) ін. найвищі сановники. Головував у Раді імператор, з його ініціативи вона розглядала проекти реформ, обговорювала справи загальнодерж. значення, річні звіти відомств тощо. Більшість засідань РМ Р. і. відбулося у 1858—64. Зі зміцненням позицій самодержавства і його бюрокр. апарату значення Ради міністрів поступово зменшилося. Упродовж 70-х рр. 19 ст. засіданн я проводилися зрідка, а від 11 (23).XII 1882 зовсім припинилися. Функціонування РМ Р. і. відновилося на поч. 1905. Для координації заходів різних відомств з питань внутр. політики цар збирав особливу нараду міністрів і голів департаментів Держ. ради. Невдовзі цю нараду стали іменувати Радою міністрів, вона почала працювати на орг. засадах 1861. Дальша реформа її пов'язана з С. Ю. Віт-те, який розробив проект закону «Про заходи щодо зміцнення єдності в діяльності міністрів і головних управлінь», затв. Миколою II 19(31).Х 1905. За цим законом РМ Р. і. перетворено на найвищу урядову викон. установу. До її складу входили міністри і головноуправляючі з правами міністрів, а також держ. контролер, обер-прокурор Синоду, голова Держ. ради, намісник Кавказу. Голову Ради призначав цар. РМ Р. і. стала постійно діючим операт. органом управління; збиралася на засідання два—три рази на тиждень. Під час революції 1905-07 в Росії юна набула особливої значущості як орган координації всіх заходів різних відомств з б-би проти антиурядового руху. З 1906 компетенція РМ Р. і. розширилася. Ст. 87 «Основних законів Російської імперії» (1906) встановлювала, що в разі припинення засідань Державної думи і Держ. ради Рада міністрів обговорювала законопроекти і через свого голову передавала їх на затвердження цареві як «височайші укази», що набували чинності без розгляду в законод. порядку. В період між першою та другою Держ. думами (тобто з липня 1906 по лютий 1907) через Раду було проведено 59 таких указів. Зі скасуванням К-ту міністрів у квіт. 1906 до Ради міністрів перейшла більшість його адм. функцій: запровадження, здійснення і припинення дії положення про посилену та надзв. охорону згідно з законом від 19(31).У1ІІ 1881, визначення місцевостей для поселення засланців, посилення особового складу жандармерії та поліції, нагляд за органами земс. і міського самоврядування тощо. Для «розвантаження» Ради міністрів від розгляду багатьох справ 1909 було утворено т. з. Малу раду міністрів, яка складалася з товаришів міністрів. Незважаючи на суттєву еволюцію РМ Р. і. на поч. 20 ст., цей орган не став урядом (кабінетом), характерним для західноєвроп. бурж. монархій. Рада міністрів перед Держ. думою не відповідала; голова Ради і міністри призначалися царем і несли відповідальність лише перед ним. Після Лют. революції 1917 замість Ради міністрів 8(21).III 1917 було утв. Тимчасовий уряд Росії. Голови РМ Р. і.: С. Ю. Вітте (1905-06), І. Л. Горемикін (1906, 1914-16), П. А. Столи-пін (1906-11), В. М. Коковцов (1911-14), Б. В. Штюрмер (1916), О. Ф. Трепов (1916), М. Д. Голіцин (1916-17).

Літ.: Ерошкин Н.П. История гос. учреждений дорев. России. М., 1983.

О. Н. Ярмиш.

 

Схожі за змістом слова та фрази