Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow ян-ящ arrow ЯПОНІЯ
   

ЯПОНІЯ

— держава в зх. частині Тихого ок. Розташована на островах, що простягаються вздовж сх. узбережжя материкової частини Азії, від якої відокремлена Японським та Сх.-Китайським морями, на Пн. омивається Охотським м. До складу Я. входять великі острови: Хоккайдо, Хонсю, Кюсю, Сікоку та кілька тисяч дрібних островів. У адм. відношенні поділяється на 47 префектур і 1 окрему область (о. Хоккайдо). Карти див. на окремому аркуші, с. 544—545.

Державний лад. Я.— конституційна монархія. Діюча конституція набула чинності 1947. Глава д-ви— спадковий імператор, який, згідно з конституцією, є"символом держави та єдності народу". Імператор позбавлений політ. влади. За його дії, що стосуються справ д-ви, відповідальним є уряд. Орган законодавчої влади — двопалатний парламент, до складу якого входять палата представників (обирається населенням на 4 роки; 511 депутатів) і палата радників (обирається населенням на 6 років, причому через кожні 3 роки оновлюється наполовину; 252 депутати). Парламент, за конституцією, має виключне право розпоряджатися фінансами країни, контролює діяльність уряду тощо. Вибори проходять на основі мажоритарної системи. Виконавчу владу здійснює уряд — кабінет міністрів (20 міністрів) на чолі з прем'єр-міністром. Прем'єр міністр висувається парламентом з числа його депутатів і затверджується імператором; держ. міністри призначаються прем'єр-міністром. Право конституційного контролю надано Верховному судові. Держ. управління на місцях на всіх його рівнях (префектури, міста, села) здійснюють виборні збори і їхні головні службові особи (губернатори, мери, старости), які також обираються населенням.

П. Ф. Мартиненка.

Природа. Див. Японські острови. Населення. Понад 99 % населення країни становлять японці. Живуть також айни, корейці, китайці та ін. Офіц. мова — японська. Пересічна густота нас.— понад 321 чол. на 1 км2 (1983). Міське населення становить 76 % (1975). Найбільші міста: Токіо, Осака, Йокогама, Нагоя.

Історія. Найдавніші людські поселення на тер. Я. належать до епохи палеоліту. В 2-й пол. З ст. виник племінний союз Ямато, на базі якого в 7 ст. склалася ранньо-феод. централізована япон. д-ва на чолі з імператором. З 1192 владу в країні здійснювали сегуни з феод. дому Мінамото, з 30-х рр. 14 ст. до кін. 3-ї чверті 16 ст.—з дому Асікага. Влада імператора стала номінальною. Опорою сегу-нату був військ.-феод. стан, нижчий прошарок якого складався з дрібного військ. дворянства — самураїв. У 16 ст. в Я. з'явилися європейці (1542 — португальці, 1584 іспанці). Період 15—16 ст. в історії Я. характеризувався феод. роздробленістю країни. Тоді ж спалахнув ряд сел. повстань. У 2-й пол. 16 ст. більшу частину Я. об'єднав полководець і держ. діяч Тойотомі Хідейосі. На поч. 17 ст. об'єднання країни завершив Току-гава Іеясу, який 1603 встановив правління дин. сегунів з дому Токугава. В кін. 18 ст. Я. вступила в період розкладу феод. ладу. В 1854—58 уряд Я. під військ. тиском США відмовився від політики самоізоляції, яку він проводив з поч. 17 ст. В 1855 Я. встановила міждерж. відносини з Росією (укладено перший рос.-япон. договір). В 1867— 68 в Я. відбулася незавершена бурж. революція (див. Мейдзі ісин), внаслідок якої було знищено сегунат і відновлено владу імператора. Опорою нового режиму стали буржуазія і поміщики. З кін. 19 ст. правлячі кола Я. стали на шлях проведення агресивної зовн. політики. В 1876 Я. нав'язала нерівноправний Канхваський договір Кореї, в кін. 19 ст. захопила о. Тайвань і о-ви Пенхуледао. На межі 19 і 20 ст. Я. вступила в стадію імперіалізму. На поч. 20 ст. загострилися суперечності між Я. і Росією, що привело до російсько-японської війни 1904—05. За Портсмутським мирним договором 1905 Росія визнала Корею сферою впливу Я., віддала їй оренду Квантунської обл. з Порт-Артуром і Дальнім, пд. частину о. Сахалін. У 1905 Я. встановила протекторат над Кореєю, 1910 анексувала її.Під час 1-ї світової війни 1914— 18 Я. виступила на боці Антанти, оголосила війну Німеччині і захопила пров. Щаньдун (Китай), а також Маршаллові, Маріанські і Каролінські о-ви, що належали Німеччині. В 1918 в Я. відбулися масові революц. виступи трудящих (див. "Рисові бунти"). В 1918—22 правлячі кола Я. здійснили збройну інтервенцію проти Рад. Росії, але зазнали поразки. В 1925 Я. встановила дипломатичні відносини з СРСР. У 1931 Я. окупувала Маньчжурію, 1933 вийшла з Ліги націй, 1936 підписала з фашист. Німеччиною "Антикомінтернівський пакт", 1937 почала загарбання Китаю. В 1938 япон. мілітаристи вчинили воєнні провокації на кордоні СРСР в районі оз. Хасан та 1939 на тер. МНР біля р. Халхін-Гол, але були розгромлені. Під час 2-ї світової війни 1939— 45 Я. виступала як союзник фашист. Німеччини і Італії. Нападом на Перл-Харбор 7.XII 1941 розпочала війну проти США. До серед. 1942 Я. окупувала Філіппіни, Індокитай, Таїланд, Бірму, Малайю, Індонезію. З 1943 вона почала втрачати загарбані території (див. Тихоокеанські кампанії 1941—44). В серпні 1945 амер. військ.-повітр. сили скинули атомні бомби на міста Хіросіму (6.VІІІ) і Нагасакі (9.VIII), що не викликалося воєнною необхідністю і привело до великих жертв. 9.VIII 1945 СРСР, виконуючи зобов'язання щодо своїх союзників, вступив у війну проти Я. 10.VIII 1945 війну Я. оголосила Монг. Нар. Республіка. Наступ Рад. Армії, яка розгромила Квантунську армію, визволила Маньчжурію, Пн. Корею, Пд. Сахалін і Курильські острови, привів до завершення війни на Далекому Сході. 2.IX 1945 Я. підписала Акт про беззастережну капітуляцію. В 1946—48 на Токійському процесі було засуджено гол. япон. воєнних злочинців. Япон. конституція декларує (ст. 9) відмовлення Я. від застосування збройних сил як засобу розв'язання міжнар. конфліктів. Проте з кін. 1948 Я. почала перетворюватися на амер. воєнно-стратегічний плацдарм на Далекому Сході. США разом з Великобританією та рядом ін. імперіалістич. д-в підписали з Я. Сан-франціський договір 1951, проект якого на порушення принципів Потсдамської декларації 1945 був підготовлений без участі СРСР. У 1956 уряди СРСР і Я. підписали Спільну декларацію про припинення між СРСР і Я. ста ну війни і відновлення дипломатичних відносин. У 1960 Я. і США підписали договір про взаємне співробітництво і безпеку (пролонгований 1970). На поч. 70-х рр. правлячі кола Я. проголосили доктрину т. з. багатополюсної дипломатії, під якою розумівся розвиток зв'язків з країнами Зх. Європи, СРСР, КНР при підвищенні ролі Я. у воєнно-політ. союзі з США. В цей період між Я. і СРСР було укладено ряд торг.-екон. угод (див. Радянсько-японські документи). З кін. 70-х рр. Я. на вимогу США і під тиском внутр. реакції посилила зв'язки з НАТО, стала на шлях розробки довгострокових програм нарощування збройних сил. В системі японо-амер. військ. союзу Я. відводиться роль осн. партнера у здійсненні імперіалістичних планів США в Тихоокеанському регіоні. Курс правлячої верхівки Я. на дальшу мілітаризацію країни зустрічає дедалі наростаючий опір япон. прогресивних миролюбних сил. З 1956 Я.— член ООН.

Л. Л. Дмитренко.

Політичні партії, профспілки. Ліберально-демократична партія, засн. 1955. Представляє інтереси великого монополістичного капіталу та бюрократичної верхівки. Правляча. Соціалістична партія Японії, засн. 1945. Комейто (Партія чистої політики), засн. 1964. Спирається на неорганізованих робітників і дрібних підприємців. Партія демократичного соціалізму, засн. 1960. Спирається на частину робітників і міської дрібної буржуазії. Новий ліберальний клуб. засн. 1976 (з 1978 діє як політ. партія). Представляє інтереси буржуазії. Соціал -демократичний союз, засн. 1978. Правореформістська партія. Комуністична партія Японії, засн. 1922. Генеральна рада профспілок Я по-н і ї, засн. 1950. Всеяпонська конфедерація праці, засн. 1964. Рада зв'язку незалежних профспілок, засн. 1956. Господарство. Я.— високорозвинута індустр.-агр. капіталістична країна. За обсягом валового нац. продукту і пром. виробн. вона посідає 2-е місце серед капіталістичних країн (після США); за експортом товарів — 3-є (після США та ФРН). Швидкі темпи екон. розвитку Я., особливо в період 1955—73, зумовлені значною монополізацією провідних галузей г-ва, його держ.-монополістичним регулюванням, реконструкцією пром-сті на базі найновішої іноз. га власної техніки і технології, наявністю кваліфікованої, але дешевої робочої сили. В економіці Я. панують 6 великих фінансово-пром. груп ("Даїті канте", "Міцу бісі", "Санва", "Фудзі", "Міцуї", "Сумітомо"). Характерною рисою япон. економіки є розширення пром. виробництва гол. чин. за рахунок довгострокових банківських позик і держ. кредитів при незначній фінанс. участі самих підприємств. Діяльність провідних япон. корпорацій переросла нац. межі, зростає вивіз капіталу за кордон (36,5 млрд. доларів, 1981). Держ. сектор обмежений небагатьма сферами (транспорт, зв'язок, тютюнова та ін. галузі пром-сті). З середини 70-х рр. в умовах загострення заг. кризи капіталізму зростання на світовому ринку цін на паливо й сировину економіка Я. зазнає періодичних спадів, посилюється інфляція, зменшуються реальні доходи трудящих, зростає безробіття. Промисловість. В кін. 50-х рр. виробничий потенціал Я., основу якого становила легка пром-сть, був переорієнтований на важку індустрію, провідними галузями якої стали енергетика, чорна і кольорова металургія, нафтопереробна і нафтохім. пром-сть, машинобудування. Внаслідок високої тер. концентрації виробн., значного забруднення природного середовища, нестачі власних ресурсів сировини і палива з поч. 80-х рр. переважними темпами розвиваються наукоємні виробництва (зокрема, електронне, точне та складне приладобудування, виробн. наук.-лабораторного устаткування та ін.). У пром-сті створюється бл. ЗО % валового нац. продукту і зайнято 28 % самодіяльного населення. Характерне поєднання великого вироби., у т. ч. держ.-монополістичних комплексів, з численними дрібними підприємствами, які виконують супідрядні операції. Переважну частину мінеральної сировини і палива довозять. У невеликій кількості видобувають кам'яне вугілля, природний газ, залізну і мідну руди, поліметали, вапняки тощо.

Основою паливно-енерг. бази є нафта й кам. вугілля, зростає споживання природного газу. Власні енергоресурси забезпечують внутр. потреби лише на 9 %. Більша частина електроенергії виробляється на ТЕС, діє 21 АЕС (1980). За виробництвом чорних металів Я. разом з США посідає провідне місце в капіталістичному світі. Найбільші центри — Кобе, Осака, Нагоя, Тіба. Кольорова металургія представлена виплавкою міді, свинцю, цинку, алюмінію, легуючих і рідкісних металів. Провідна галузь обробної пром-сті — машинобудування, в т. ч. енергетичне, електротех., електронне (побутова, пром. та наук. апаратура, великі електронно - обчислювальні машини, мікропроцесори, відеомагнітофони тощо), судно-, автомобіле-, тракторо-, верстато- (зокрема, металорізальні верстати з числовим програмним управлінням), с.-г. і приладобудування; виробн. технологічного, насосно-компресорного, холодильного, комплексного пром. устаткування, шарикопідшипників, мед. і оптичної (фото-, кіноапарати, мікроскопи тощо) апаратури, точних інструментів і механізмів, атомних реакторів, пром. роботів та ін. Осн; центри — райони міст Токіо — Йокогама, Нагоя, Осака — Кобе, Хіросіма. Розвинута хім. і нафтохім. пром-сть. Річна потужність нафтопереробних з-дів — 372 млн. т (1981). За обсягом виробн. багатьох хім. товарів Я. займає одне з провідних місць у капіталістичному світі. Гол. райони розміщення хім. пром-сті — узбережжя Токійської зат., район Нагої та пн. узбережжя Внутрішнього Японського моря. Значна деревообр., целюлозно-паперова, поліграф. та керамічна пром-сть. Традиційно розвинута текст. пром-сть, особливо бавовняна й вовняна галузі, а також шовкова. Текстильні фабрики розмі щені в містах Нагоя, Осака, Кіото, Гіфу, Фукуї та поблизу них. Головні галузі харчосмакової промисловості — рисо-, рибо-, чаєоб-робна, олійницька, горілчана (виробництво саке). Розвинуті художні ремесла.

Сільське господарство. У с. г. (включаючи лісівництво та рибальство) створюється-бл. 3,6 % валового нац. продукту і зайнято 8,9 % самодіяльного населення. Переважає дрібне сел. землекористування фермерського типу. В приміських зонах розвивається агропром. інтеграція. В обробітку — менше як 15 % зем. площі (бл. 6 млн. га, переважно узбережні низовини). На Пд. Я. збирають по два врожаї на рік. Провідна галузь — землеробство. Гол. с.-г. культура — поливний рис (збір — 13,4 млн. т, 1983), на який припадає більше як ЗО % вартості с.-г. продукції. З тех. культур вирощують чай, тютюн, цукр. буряки та цукр. тростину. Повсюди поширене вирощування овочів, фруктів, квітів; розводять тутового шовкопряда. Осн. райони розвитку тваринництва — о. Хоккайдо, пн. частина о. Хонсю і о. Кюсю. Поголів'я (млн., 1983): великої рогатої худоби — 4,6, свиней — 10,3. Важливе значення має птахівництво. За розвитком рибальства Я. посідає провідне місце в світі. У 1981 було виловлено риби і добуто морепродуктів 11,3 млн. т (15 % світового вилову). С. г. та рибальство забезпечують більше як 70 % потреб країни у продовольстві. Заготівлі деревини становлять понад ЗО млн. м3 на рік.

Транспорт. У внутр. перевезеннях вантажів частка мор. транспорту 1980 становила 49 % , автомоб.— 42 % , залізничного — 9 % . Довж. (тис. км, кін. 1983): з-ць — 27, автошляхів з твердим покриттям — бл. 980; тоннаж мор. торг. флоту —37,8 млн. брутто реєстрових т (2-е місце в капіталістичному світі після Ліберії). Важлива внутр. трансп. магістраль — швидкісна (до 220 км/год) залізниця Сінкансен, що проходить від Токіо до Фукуоки через Нагою і Осаку. Між островами — поромне й тунельне сполучення. Головні мор ські порти — Йокогама, Кобе, Тіба, Нагоя, Кавасакі; міжнар. аеропорти — Токіо (Наріта і Ханеда) та Осака (Ітамі). У Токіо, Йокогамі, Осаці, Кобе. Нагої і Саппоро — метрополітен; у Токіо — монорейкова дорога. Зовнішня торгівля. В експорті переважають готові пром. виробн. гол. чин. машини і устаткування, метали і металовиробн. хім. продукти, текст, вироби; в імпорті — паливо, пром. сировина, продовольство, машини і устаткування. Гол. торг. партнери — США, країни Пд.-Сх. Азії і Далекого Сходу, Австралія. На соціалістичні країни припадає 5,9% зовн. товарообороту (1983). Існують торг.-екон. відносини з СРСР. Грош. одиниця — ієна. За курсом Держбанку СРСР 1000 ієн = 3,49 крб. (січень 1985).

В. М. Юрковський.

Медичне обслуговування. За даними ВООЗ, 1977 було 1207 тис. лікарняних ліжок (106 ліжок на 10 тис. ж.); 1976 мед. допомогу подавали 133,4 тис. лікарів (11,8 лікаря на 10 тис. ж.); працювали 43,3 тис. зубних лікарів та 79,2 тис. фармацевтів. Підготовку лікарів здійснюють 68 вищих мед. шкіл та мед. ф-тів ун-тів.

А.М. Сточик.

Освіта і культурно-освітні заклади. Система освіти в країні будується відповідно до закону 1947. Обов'язковим (безплатним) є 9-річ-не навчання — з 6 до 15 років. Поч. школа—6-річна (з 6 до 12 років). Наступний ступінь навчання — молодша 3-річна серед. школа. Перехід до старшої необов'язкової 3-річної серед. школи здійснюється на основі вступних екзаменів і тестових іспитів, навчання в цій школі платне. Старша серед. школа характеризується різкою диференціацією навч. планів. Учні розподіляються по 2 відділеннях: загальноосв. і професійному. Загальноосвітнє, в свою чергу, має

2 потоки: заг. і академічний, навчання на якому проводиться по гуманітарному й природничо-матем. циклах. Формальне право вступу до вузів мають усі випускники старшої серед. школи, але фактично підготовка профес. відділень не дає можливості скористатися цим правом. У 1982/83 навч. р. в Я. було 25045 поч. шкіл (понад 11,7 млн. учнів), 10 950 молодших серед. шкіл (понад 5,7 млн. учнів), 5369 старших серед. шкіл (понад 4,7 млн. учнів). Підготовка кваліфікованих робітників здійснюється в навч. центрах на підприємствах, на курсах і в приватних профес.-тех. школах. У 1982/83 навч. р. у профес.-тех. школах і на курсах навчалося бл. 1,1 млн. учнів. Молодші коледжі й тех. коледжі (здебільшого державні) випускають спеціалістів з серед. спец. освітою. Вищу освіту здобувають гол. чин. в ун-тах, з яких бл. 72 % — приватні. Навчання платне. Найбільші держ. ун-ти: Токійський (засн. 1877), Кіотський університет (засн. 1897), Хоккайдо ун-т у м. Саппоро (засн. 1876). З приватних найбільш відомі: Ніхон ун-т (засн. 1903), Васеда ун-т (засн. 1882), Мейдзі ун-т (засн. 1881), Хосей ун-т (засн. 1880), Токай університет (засн. 1942), усі — в Токіо. В 1981 в Я. налічувалося 1,4 тис. публічних б-к, найбільші — Нац. парламентська (засн. 1948, понад 6,8 млн. тт.), Токійська Центр. столич на (засн. 1972), б-ки Токійського ун-ту, ун-ту Кіото. В країні 578 музеїв, з них найбільш відомі: Токійський нац. (засн. 1871), Музей Окура Сюкокан (засн. 1917), Нац. природничий (засн. 1877), Нац. музей зх. мистецтва (засн. 1959), Нац. музей сучас. мистецтва (засн. 1952), усі — в Токіо; Нац. музей (засн. 1889), Галерея сучас. мистецтва (засн. 1963), Муніципальний (засн. 1933) — у Кіото; Муніципальний (засн. 1936) та ін.— в Хоккайдо; Міський музей красних мистецтв (засн. 1936) — ум. Осака та ін.

В. П. Лапчинська, Ю. В. Боярчук.

Наука і наукові установи. Ще в давні часи в Я. нагромаджувалися знання, пов'язані з с. г., лікуванням людей, ремеслами. Перші історичні хроніки належать до 8—9 ст. (найстаріші — 712, 720). В них, крім істор. фактів, наведено міфи, легенди. В 9—10 ст. з'явилися перші словники, що поклали початок япон. мовознавству. Зародження філос. думки пов'язане з проникненням у 6—8 ст. з Китаю та Кореї буддизму та конфуціанства. В 7 ст. прискорюється розвиток продуктивних сил країни. Було відкрито родовища деяких корисних копалин, відбувається становлення металургії, починається виробн. паперу. В 675 в Асуці споруджено обсерваторію. На поч. 10 ст. Фукає С. склав огляд тваринного і рослинного світу Я. (18 книг). До серед. 10 ст. завершено геогр. опис провінцій країни. На поч. 14 ст. з'явилися "Записки про медицину" (50 книг) Кадзівара С. До 2-ї пол. 19 ст. япон. наука розвивалася переважно в межах самобутніх нац. наук. шкіл. Створено оригінальні праці з математики, астрономії, біології, філософії тощо. В кін. 17 ст. Сібукава Сюнкаї створив зоряний глобус, проведено геодезичне знімання території Я. У 1825 Аоті Рінсо видав перший япон. "Курс загальної фізики". Протягом 1-ї пол. 17 ст. створено істор. працю в 310 томах "Всеохоплююче дзеркало нашої країни". А з кін. 17 до поч. 19 ст. видано 397 томів "Історії Великої Японії". Новий етап у розвитку природничих і тех. наук в Я. почався після бурж. революції 1867—68, внаслідок якої прискорився поступ продуктивних сил, розгорнулися міжнар. екон. і наук. зв'язки. Було створено держ. ун-ти європ. зразка — ун-т Хоккайдо в Саппоро (1876), Токійський (1877), а також приватні. Засн. Японську академію наук (1879) та ін. н.-д. установи (загалом понад 70). З кін. 19 ст. япон. вчені досягли значних успіхів у різних галузях науки і техніки. У зв'язку з специфікою природних умов виникли япон. школи сейсмології та вулканології. Кітазато Сібасабуро вперше одержав токсини правця і дифтерії, відкрив збудника чуми (1894). У 2-й пол. 19 ст., в період утвердження в країні капіталізму, сформувались екон. і юрид. науки. У сусп. науках Я. поширилися різноманітні європ. бурж. наук. доктрини, зокрема ідеї англ. позитивізму, франц. просвітительства. У 20—40-х рр. 20 ст. серед япон. суспільствознавців стає помітним вплив кантіанства і гегельянства, а також прагматизму, феноменології, екзистенціалізму. З кін. 19 — поч. 20 ст. в країну починають проникати ідеї марксизму. З поч. 20 ст. розгорнулися ґрунтовні дослідження в галузі природничих і тех. наук. зокрема фізики, математики, геофізики, біохімії, металознавства (Хонда Котаро). В 1901 Такаміне Дзьокіті виділив адреналін у кристалічному вигляді. Ямадзакі Наоката створив "Регіональну географію Японії" (тт. 1—10, 1904—15). Плавання дослідницького судна "Мансю" (1925—28) поклало початок систематичним океанографічним роботам. В 1928 Такаянагі Кендзо сконструював експериментальний телевізор. У 20—30-х рр. в умовах мілітаризації діяльність більшості наук. центрів спрямовувалася па забезпечення потреб воєнної пром-сті та армії. Серед суспільствознавців поширення набули японоцентричні ідеї. В 1932—38 пропаганду і популяризацію наук. комунізму вело "Товариство по вивченню матеріалізму" (Тосака Дзюн, Нагата X. та ін.). Після 2-ї світової війни зусилля наук. установ спрямовуються на тех. удосконалення пром-сті і с. г. Розробляються актуальні проблеми електроніки, радарної техніки, атомної фізики, хімії, практичного застосування напівпровідників та ін. Так, праці Томонага Сіньїтіро (іноз. член АН СРСР, 1971) присвячено квантовій теорії поля; Нагаока Хантаро — магнетизму, атомній і ядерній фізиці, оптиці тощо; Кая Сейдзі (іноз. член АН СРСР, 1958) — фізиці металів та феромагнетизму; Нішіджіма Кацухіко (іноз. член АН СРСР, 1982)— фізиці елементарних частинок і квантовій теорії поля; Юкава Хідекі (іноз. член АН СРСР, 1966) — теорії ядра, Фукуї Кеніті — розвиткові теорії процесів хім. реакцій. Проводились активні дослідження в галузі ембріології, вірусології, генетики, екології, біохімії (Акаборі Сіро; іноз. член АН СРСР, 1966). В медицині досягнуто певних успіхів у боротьбі з лейк озами і радіаційним ураженням, а також у хіміотерапії різних захворювань, в онкології тощо. В Я. створено мережу станцій для оповіщення про тайфуни й цунамі, систему сейсмічних і вулканологічних обсерваторій. У 1971 н.-д. судна "Витязь" (СРСР) і "Хокухо-Мару" (Я.) здійснили спільний підводний сейсмічний експеримент. Заохочуваний д-вою імпорт зарубіжної техніки й технології сприяв розвиткові радіоелектроніки, автомобілебудування, створенню нових зразків ЕОМ, засобів автоматизації, атомних енерг. установок тощо. Значно розширилося виробн. воєнної техніки, зокрема ракетної.

Осн. установами, що спрямовують і координують наук. дослідження в країні, є Наук. рада Я. (засн. 1949) — урядова координаційна організація, Наук.-тех. управління (засн. 1956), Японська академія наук. В країні діють 118 держ. н.-д. установ, 266 наукових т-в (1982). 83 % приватних компаній мають власні н.-д. підрозділи. Налагоджено широку мережу наук.тех. інформації. В 1973 укладено міжурядову угоду про наук.-тех. співробітництво Я. з СРСР.

А. В. Сонцевий.

Преса, радіомовлення, телебачення. В Я. 1982 видавалося 125 щоденних газет заг. тиражем понад 46 млн. примірників. Найзначніші загальнонац. щоденні газети: "Асахі" ("Сонце, що сходить", з 1879), "Майніті" ("Щоденна газета", з 1872), "Іоміурі" ("Репортер", з 1874). Центр. орган Компартії Я.— газ. "Акахатп" (з 1928). Інформ. агентства: Кіодо Цусін та Дзідзі Цусін (обидва засн. 1945). Радіомовлення і телебачення частково перебувають під контролем уряду (через корпорацію Ен-Ейч-Кей), в основному ж належать приватним організаціям. Радіомовлення — з 1925, телебачення — з 1953. Передачі на зарубіжні країни ведуться 21 мовою.

Література. З давніх часів у Я. широко розвинуті усна пісенно-поетична творчість і міфологія. Перші пам'ятки япон. мовою — літопис "Кодзікі" (712) та поетична антологія "Манйосю" (759), гол. чин. у жанрі танка. В 9—11 ст. зароджується розповідна л-ра (повісті "Такеторі-моногатарі", "Ісе-моногатарі", а також "Гендзі-моногатарі" письменниці Мураса-кі Сікібу); щоденниково-мемуарна л-ра (нікі); есе (дзуйхіцу; перший твір цього жанру — "Записки біля узголів'я" письменниці Сьонагон Сей). У кін. 12—16 ст. з'явилися воєнно-феод. епопея гункі; збірки оповідань істор., реліг. й побутового характеру сецу-ва; ліричні драми йокьоку театру масок ноо (найвизначніший драматург — Дзеамі); поетичні жанри рента ("нанизані строфи"), імайо-ута ("пісні на сучас. лад") і коута ("малі пісні" з вільним віршем; часто на тему праці). В 17 ст.— 60-х рр. 19 ст. в л-рі поряд з конфуціанською літературною традицією виникли і розвивалися демократичні тенденції [оповідання повчального і розважального (канадзосі) та побутового (укійод-зосі) характеру; найвідоміший представник укійодзосі — Іхара Сайкаку]. Найвидатніший драматург кін. 17— поч. 18 ст.— Тікама-цу Мондзаемон. У поетичному жанрі хоку писали Мацуо Басьо (17 ст.), Кобаясі Ісса (кін. 18 — поч. 19 ст.). В кін. 18 — 1-й пол. 19 ст. були популярні фантастико-пригодницькі "книги для читання" — йоміхон, шо оспівували самурайську мораль (роман Такідзави Бакіна "Історія восьми псів", 1814); оповідання Уеди Акінарі; кокейбон ("потішні книги" — про побут і звичаї городян; початок їм поклав Дзіппенся Ікку); сентиментальний роман ніндзьобон ("книги про людські почуття"), родоначальником якого був Таме-нага Сюнсуй; жартівлива й сатирична нар. поезія кьока. В кін. 19 ст. фтабатей Сімей романом "Хмара, що пливе" поклав початок критичному реалізму в л-рі Я. В той же час ідеали в минулому шукали Кода Рохан, письменники групи "Кен'юся". Розвиткові реалізму сприяла також сякай сьосе-цу — соціальна проза (романи Токутомі Рока та ін.). На поч. 20 ст. розгорнувся сидзенсюгі ундо (рух за натуралізм), важливу роль у якому відігравали Нагаї Кафу, Косугі Тенгай, а також реалісти Сімадзакі Тосон, Кунікіда Доппо, Таяма Катай, Масамуне Хакутьо, які приєдналися до руху. Термін "сидзенсюгі" почав означати і натуралізм, і реалізм. У кін. 19 — на поч. 20 ст. з антифеод. і антимілітаристською поезією, пройнятою гуманістичним пафосом, виступили поетеса Йосано Акіко, Кітамура Тококу, Ісікава Такубоку, який у своїх танка висловлював соціалістичні ідеї. Утверджується дзіюсі (вільний вірш), що став осн. формою япон. поезії 20 ст. Формується реалістична драма сингекі. Виникли також течії неоромантизму (Танідзакі Дзюн'їтіро), нео-гуманізму (т-во Сіракаба, до якого входили Сіга Наоя, Мусянокодзі Санеацу, Арісіма Такео), неореалізму (Акутагава Рюноске), модернізму й авангардизму. З 20-х рр. 20 ст. починає розвиватися пролет. л-ра (Хаяма Йосікі, Кобаясі Такідзі, Токунага Сунао, Міямото Юріко, Такакура Теру, Накано Сігехару, літ. критик Ку-рахара Корехіто). В 1928 створено Всеяпонську федерацію пролет. мистецтва (НАПФ). У ЗО— 40-х рр. в япон. л-рі склалися сильні шовіністичні тенденції. Після розгрому япон. мілітаризму 1945 пролет. письменники країни очолили рух за створення демократичної л-ри. В 1945 засн. Т-во нової япон. л-ри. Письменників, які заперечували мілітаризм і традиціоналізм в ім'я утвердження людської особистості (Оока Сьохей, Нома Хіросі. Хотта Йосіе, Ендо Сюсаку та ін.), об'єднала течія сенгоха ("післявоєнна група"). В літературі 50—60-х рр. поряд з традиційним ліризмом Кавабати Ясунарі існували настрої відчаю (Дадзай Осаму), войовничі заклики (Місіма Юкіо), поширення набула "масова" література ("література плоті" тощо). Л-ра 60—80-х рр. розвивається у взаємодії і протиборстві реалістичних і модерністських тенденцій. Гострі соціальні й моральні проблеми порушують у своїх романах і повістях Гомікава Дзюмпей, Ісікава Тацудзо, Кайко Такесі, Ое Кендзабуро. Значне місце в літературі Я. зайняла тема трагедії Хіросіми (Хотта Йосіе, Ібусе Масудзі, Ода Макото). філософською проблематикою, поєднанням реалізму й фантастики відзначе ні твори Ко6о Абе. Реалістичність, зв'язок з традиціями нар. театру притаманні п'єсам Кіносіти Дзюн-дзі. Прогресивні поети зайняли провідне становище у створеному 1962 об'єднанні Конгрес поетів Японії. Набуває поширення науково-фантастичний і детективний роман (у т. ч. соціально-критичний— твори Мацумото Сейтьо). Соціалістичний напрям сучасної япон. л-ри розвиває Спілка демократичної л-ри Японії (засн. 1965). Революц. боротьбу робітн. класу, протест проти мілітаризму і монополій, соціальне самоутвердження людини відображають у своїх творах Сімода Сьодзі, Кубота Сей, На-кадзато Кісьо та ін. Література китайською мовою розвивалася автономно, під впливом кит. культури; коло користування нею було вузьким. Найвищого піднесення набула в 2-й пол. 14— 15 ст. і в 17 — на поч. 19 ст. поезія. Укр. мовою перекладено і видано твори Акутагави Рюноске, Така-кури Теру, Токунаги Сунао, Ко-баясі Такідзі, Фудзіморі Сейкіті та ін. В Я. видано твори укр. письменників (Т. Шевченка, П. Тичини та ін.) в перекладах Кі-носіти Т., Комацу С., Мураї Т., Сібуя Т., Тадзави X. та ін. Япон. мовою друкував свої оповідання й алегоричні казки письменник В. Єрошенко. У 1964 опубліковано зб. "Як умру...", до якої ввійшли переклади 26 творів Т. Шевченка. В 1961 і 1964 в Я. надруковано статті про укр. поета, проведено шевченківські вечори. В 1964 на Міжнародному форумі діячів культури в Києві з промовою виступив япон. літературознавець Курода Тацуо. У 1983 на Дев'ятому міжнародному з'їзді славістів (див. т. 12, Додаток) у Києві з доповіддю виступив япон. літературознавець Накамура Йосі-кадзу, який проаналізував кольорову символіку "Слова о полку Ігоревім" в її зіставленні з "Хейке-моногатарі".

Г. В. Якушева.

Архітектура. Найдавнішим житлом в Я. були напівземлянки з покрівлею з жердин і очерету. На поч. н. е. склалась оригінальна дерев'яна каркасна система (синтоїстське святилище на п-ові Ice, З—5 ст.). Після проникнення в Я. буддизму в 6—7 ст. почалося буд-во за кит. і кор. зразками буддійських храмів, монастирів і пагод та палаців знаті. Це — величні дерев'яні споруди на кам. фундаментах, з високими покрівлями з черепиці або кори, багато оздоблені, з червоними, зеленими або позолоченими деталями і білими тинькованими стінами (монастир Хорюдзі в Нарі, поч. 7 ст.; палац Бьодоїн поблизу Кіото, 11 ст.). У 8 ст. на основі кит. містобудівних принципів було закладено міста Хейдзьо (сучас. Нара) і Хейан (сучас. Кіото). З 13 ст. розвивалося запозичене з Китаю садово-паркове мистецтво. Архіт. форми стали вишуканішими ["Золотий павільйон" (Кінкаку) в Кіото, 14 ст.]. З 16 ст. оборонні споруди почали оточувати ровом і кам. стінами (замок Білої Чаплі в Хімедзі, 14—16 ст.). Тоді ж склався традиційний тип япон. житла, який в основному зберігся і тепер: легкий дерев'яний модульний каркас, решітчасті розсувні стіни і перегородки, обклеєні вощеним папером, підлога, вкрита циновками-"та-тамі", покрівля з соломи, відсутність меблів (усі речі — в стінних шафах) і опалення. У 16 ст. почалася інтенсивна забудова Едо (сучас. Токіо): місто мало хаотичне планування, вузькі криві вулиці, щільну забудову, що властиве більшості міст Я. Для архітектури 17—19 ст. характерні споруди, переобтяжені декором (меморіальний ансамбль у Нікко) і строгі за формою (палац Кацура біля Кіото). З кін. 19 ст. почався бурхливий процес урбанізації, розвинулося пром. буд-во, почали застосовувати цеглу, пізніше — залізобетон і метал. У кін. 19 ст. япон. архітектори (Тацуно Кінго, Катаяма. Отокума) використовували європ. стилі або еклектично поєднували форми япон. традиційного зодчества і зх.-європ. архітектури 19 ст. У кін. 20-х рр. в Я. під впливом Де Корбюзьї почали поширюватися ідеї функціоналізму. Під час 2-ї світової війни міста Я. зазнали значних руйнувань; широке буд-во почалося в 50-х рр. Сучас. япон. архітектура здобула світове визнання завдяки синтезу нац. архіт. форм і сучас. конструкцій (меморіальний парк Миру в Хіросімі, 1949— 56, арх. Танге Кендзо; міський зал Курасікі в Окаямі, 1960, будинок Яманасі в Кофу, 1966, обидва — арх. Танге Кендзо; Метрополітен фестівал холл в Токіо, 1960—61, арх. Майокава Ку-ніо; ансамбль площі і транспорт-но-пішохід. вузол у районі Сін-дзюку в Токіо, 1960—67, арх. Са-какура Джундзо; Палац міжнар. центру конференцій в Кіото, 1966— поч. 70-х рр., арх. Сатіо Отані). До XVIII літніх Олімпійських ігор 1964 та виставки "ЕКСПО-70" було проведено реконструкцію центрів великих міст, зокрема Токіо і Осаки, збудовано два олімпійські комплекси в Токіо (Йойогі, арх. Танге Кендзо; Комадзава, арх. Мурата Масасіко та Аші-хара І.), гол. павільйон виставки в Осаці (арх. Танге Кендзо). В кін. 60-х рр., незважаючи на високу сейсмічність, почали будувати хмарочоси (в Токіо, Осаці). Для сучас. міст Я. характерний контраст між діловим центром (з сучас. багатоповерховими спорудами) та житл. районами (з традиційною забудовою без комунальних вигод і з хаотичним плануванням).

В. П. Дахно. Образотворче мистецтво. Найдавніші твори мистецтва Я.— керамічні неолітичні посудини типу дзьомон. До 3—1-го тисячоліття до н. е. належать глиняні фігурки (догу), які умовно зображали людську постать і уособлювали собою сили природи. В період бронзового віку в кін. 1-го тис. до н. е. виробляли металеві прикраси, зброю, ритуальні дзвони (дотаку), прикрашені магічним орнаментом тощо. Характерним для З—6 ст. є багатосюжетна і виразна пластика ханіва — фігури воїнів, жерців, слуг, тварин, моделі будинків, що ставилися навколо гробниць-курганів як магічна огорожа. З поширенням буддизму в 6—7 ст. створювали храмові вівтарні композиції, з численними скульптурними зображеннями персонажів буддійського пантеону (скульптура монастирів Хорюдзі, Якусідзі в Нарі та ін.). В період раннього середньовіччя розвивався портретний жанр у живописі та скульптурі (статуя Гандзіна в монастирі Тосьодайдзі в Нарі) і мистецтво театральних масок.

Живопис Я. розвивався під впливом буддизму, а також кит. мистецтва. В 11—12 ст. він набув специфічно нац. рис, оформляючись у мистецтво школи Ямато-е (пейзажі на ширмах і перегородках), горизонтальні сувої емакімоно (ілюстрації до літерат. творів). Серед художників цього періоду — Фудзівара Такайосі, Фуд-зівара Нобудзане і Тоба Содзьо. Для горизонтальних сувоїв у 12— 13 ст. характерне прагнення до фіксації конкретних подій, відтворення просторового середовища ("Хейдзі-моногатарі-емакі", "Тандзін-енгі-емакі", 13 ст.). Живописний портрет цих часів відрізняється строгістю і виразністю ("Портрет Мінамото Йорітомо" Фудзівара Таканобу). З 14 ст. у школах буддійської секти Дзен розвивався монохромний живопис тушшю — суйбокуга (пейзажі художників Дзьосецу, Сюбуна, Ода Тойо, відомого під псевдонімом Сессю). В 15 ст. сформувався світський профес. живопис. У творах школи Кано, засновником якої був Кано Масанобу, та школи Тоса (художник Тоса Мацунобу) знайшли відображення традиції кит. класичного живопису і нац. школи Яматое. У 15—17 ст. високого рівня досягло мистецтво декоративних розписів (Сотацу Таварая, Огата Корін). Значний вплив на образотворче мистецтво Я. цього часу зробило розповсюдження чайної церемонії; набуло розквіту виробництво простої за формою, вкритої різноманітною поливою кераміки. На поч. 17 ст. жанровий живопис склався в передову школу Укійо-е. Цю ж назву дістало мистецтво кольорової гравюри на дереві, яке стає провідним видом япон. мистецтва (майстри Моронобу Хісікава, Харунобу Судзукі, Утамаро Кітагава, Хокусай Кацусіка, Хіросіге Андо). З культурою міського населення 17—19 ст. пов'язаний самобутній вид мініатюрної скульптури, застібок-прикрас для одягу — нецке. Великою майстерністю відзначаються вироби прикладного мистецтва (ткання, вишивка, плетіння, лаки, металопластика). Під впливом європ. мистецтва у кін. 19 ст. в Я. розвивається живопис олією — "йога" (Асаї Тю, Курода Сейкі та ін.). Його майстри наслідували імпресіонізм, фовізм (Умехара Рюдзабуро, Ясуї Сотаро), а в 1-й пол. 20ст.— абстрактне мистецтво, експресіонізм, сюрреалізм. На нац. традиції спираються майстри живопису "ніхонга" (Томіока Тессай, Йокояма Тайкан, Такеуті Сейхо). Велика Жовтн. соціалістич. революція мала великий вплив на розвиток демократичного мистецтва Я. (творчість Окамото Токі, Оцу-кі Гендзі, Йорімото Сірін, Янасе Масаму, Судзукі Кендзі та ін.). Після 2-ї світової війни у творчості прогресивних митців посилюється соціальна проблематика; твори присвячено темі трагедії жертв атомного бомбардування Хіросі-ми і Нагасакі (Марукі Ірі та Тосіко, Міта Гендзіро, Сакураї Макото, Фукуда Сінсей, Оно Тадасіге, Уено Макото). В сучас. япон. мистецтві існує багато шкіл і течій, стираються розбіжності між

основними школами "йога" і "ніхонга". Починаючи з 70-х pp. активізувалися культурні зв'язки Я. з Рад. Союзом. З 1975 галерея Геккосо в Я. влаштовує виставки рос. і рад. мистецтва, зокрема творів укр. рад. художників. У 1976 в Києві було експоновано виставку "Сучасний живопис Японії. Школа ,,ніхонга"", 1980— виставку "Японська ксилографія. Нові відкриття радянських реставраторів".

Г. І. Біленко

Музика. Нар. музика має давні традиції, пов'язана з працею, побутом, реліг. культами, багата жанрами. Пісні одноголосі, в них переважають парні метри. Муз. інструменти: щипкові — сямісен (лютня), кото (13-струнна цитра); духові — но-кан, сякухаті (флейти), соо (губний орган), хітирикі (рід гобою); ударні —тайко, ко-цудзумі, о-цудзумі (барабани), сьоко (гонг). Профес. музика була пов'язана з реліг. дійствами і театром; її коріння — у 6—7 ст. У 14 ст. сформувалися мистецтво театру ноо (декламація поєднувалася з співом, танцем, інструм. супроводом), в 16—17 ст. музика лялькового театру дзьорурі та музика кабукі.

Велика роль у розвитку японської музики належала Ін-ту муз. до сліджень (засн. 1879, з 1886—Токійська муз. школа). В 1897 відбувся 1-й виступ япон. симф. оркестру. Найстаріша оперна трупа —"Фулзівара", 1920 в Токіо створено оперну трупу "Асакусі". Композитори Ямада Косаку, Нобутокі Кійосі, Кійосе Ясудзі, Мацу-дайра Йоріцуне, які здобули європ. муз. освіту, заснували Нову федерацію композиторів (з 1930 — Япон. асоціація сучас. музики). Грунтуючись у своїй творчості на нац. традиціях, вони вдавалися до європ. прийомів композиції. Нац. муз. фольклор і класичну япон. музику широко використовували композитори Мамія Мітіо, Акутагава Ясусі. Муз.-освітню роботу проводить "Товариство трудящих — аматорів музики" ("РООН", 1949). З кін. 40-х pp. набув поширення масовий хоровий рух антимілітаристського характеру "Співочі голоси Японії", який очолила Секі Акіко (керований нею Центр. токійський хор 19S4 гастролював в СРСР). У 1949 засн. Робітничу муз. асоціацію, яка має мережу філіалів. З кін. 50-х pp. посилився вплив авангардизму