Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow імпот-інсп arrow ІНДІЙСЬКИЙ ОКЕАН
   

ІНДІЙСЬКИЙ ОКЕАН

— третій за розмірами океан земної кулі. Розташований між Азією на Пн., Африкою на Зх., Австралією на Сх. й Антарктидою на Пд. Площа 76 175 тис. км2, з островами —

77 001 тис. км2. Об'єм водної маси 284,6 млн. км3. Пересічна глиб. 3736 м, макс.— 7209 м. Берегова лінія найбільше розчленована в пн. частині, де виділяються великі затоки — Бенгальська, Аденська, на Пд. береги порізані мало (Велика Австралійська затока, Карпентарія затока). Морів порівняно небагато, найбільші з них — у пн. частині океану, на Пд.— невеликі антарктичні моря. Острови — гол. чин. у зх. частині океану. Найбільші з них материкового походження (Мадагаскар, Тасманія, Шрі-Ланка, Сокотра), деякі острови є вершинами підводних вулканів (Кергелен, Крозе, Прінс-Едуард та ін.), у тропічних широтах — коралові острови (Мальдівські, Лаккадівські, Чагос, Кокосові, Андаманські).

Рельєф дна. Материкова обмілина (шельф) займає 30% площі океану. Ширина її збільшується від кількох сотень метрів навколо океанічних островів до 200 км і більше у пн. частині І. о. Зовн. край шельфу має пересічну глиб, бл. 140 м. На океанічне ложе припадає 46% площі океану. В межах його виділяються окремі глибоководні улоговини — Крозе, Африкансько-Антарктична улоговина, Західно-Австралійська улоговина, Мадагаскарська улоговина, Центральна улоговина, Австрало-Антарктична улоговина, Кокосова, Агульяс. Гол. елементом рельєфу улоговин є абісальні рівнини. Глибоководних жолобів у І. о. мало, вони мають порівняно невеликі глибини (див. таблицю). Серединно-океанічні хребти займають бл. 20% площі океану, вони мають переважно меридіональне простягання. В зх. частині підноситься Центрально індійський хребет, який на Пн. переходить в Аравійсько-індійський хребет. Вздовж осі хребта простягається сейсмічно активна зона — рифт, глибина якої відносно навколишніх ділянок досягає 2000 м. У сх. частині океану — Сх.-Індійський хребет завдовжки майже 5000 км, відносна висота його до 4000 м. У межах ложа 1. о. відкрито підводні гори (МДУ, Курчатова, Афанасія Нікітіна). Більшу частину дна І. о. вкривають пелагічні відклади — вапняковий мул. гол. чин. глобігериновий (54% площі океану, переважно в екваторіальній зоні), кремнистий, в осн. діатомовий мул (бл. 20% площі, в пд. частині). Червоні глини вкривають бл. 25% площі океану, гол. чин. глибоководні улоговини. Є невеликі ділянки, зайняті птероподовим та радіолярієвим мулами, теригенні відклади поширені поблизу материків та островів.

Клімат І. о. визначається його положенням у різних кліматичних поясах та близькістю Азії, над якою взимку розвивається область високого тиску, влітку — баричний мінімум. У пд. частині океану утворюються Південноіндійський максимум і Антарктичний мінімум. Розподіл атм. тиску зумовлює мусонну циркуляцію в пн. частині океану і стійкі вітри — у південній. У помірних широтах зх. вітри досягають великої сили. В тропічних широтах зх. частини І. о. взимку часто бувають урагани. Термічний екватор взимку зміщений на Пд. до 10? пд. ш. Макс. т-ра взимку бл. 27,5°, починаючи з 20° пд. ш. т-ра знижується у пд. напрямі до —20, —25° біля узбережжя Антарктиди. Влітку макс. т-ра повітря (до +30° і більше) спостерігається в районі Червоного й Аравійського морів, на Пд. т-ра зменшується до —5°. На розподіл т-ри значно впливають течії. Пересічна річна кількість опадів на Зх. Аравійського м. 100 мм, поблизу екватора 3000 мм, у помірних широтах понад 1000 мм, на Пд. до 250 мм. Гідрологічний режим І. о. визначається кліматичними умовами та водообміном з прилеглими океанами. Пересічна т-ра води на поверхні бл. 18°, найбільша — понад 34°, найменша — 1°. Зх. частина океану дещо холодніша від східної. Найбільша солоність поверхневих вод спостерігається в Червоному м. й Перській зат. (40—41°/00 — макс. для Світового ок.), біля берегів Антарктиди — 33—34°/00. Мусонна циркуляція зумовлює правильну сезонну зміну поверхневих течій у пн. частині океану: взимку тут розвивається зх. мусонна течія, влітку — сх. мусонна течія. В субтропічних широтах пд. частини океану утворюється антициклональний круговорот, який складається з Пасатної, Мозамбіцької, Голкової, Південно-Індоокеанської та Зх.- Австралійської течій. Між 40° і 60° пд. ш. існує Східна Антарктична течія, в антарктичних широтах розвиваються два циклонічні круговороти. В 1959 в районі екватора рад. вчені виявили глибинну протитечію Тарєєва. Найбільші хвилі спостерігаються в зоні зх. вітрів пд. помірних широт, у пн. частині океану сильне хвилювання пов'язане з проходженням тропічних ураганів. Припливи на Пн. мають півдобовий цикл, біля пд. берегів Австралії і в Антарктиці — добовий, вис. їх 1,1— 8 м, у відкритому океані — 0,5— 1,6 м. Лід утворюється лише у високих пд. широтах (на Пд. від 40° пд. ш.), переважно у вигляді дрейфуючої криги, берегового припою й айсбергів.

Рослинний і тваринний світ І. о. відзначається багатством і різноманітністю. На узбережжях у тропічних широтах поширені мангрові ліси, з риб характерні мулисті стрибуни. На невеликих глибинах багато коралів, молюсків, губок, голкошкірих тощо. На узбережжях у помірному поясі І. о. поширені червоні і бурі водорості, багато безхребетних. У відкритому океані до глиб. 100 м — планктон, який у тропічному поясі зумовлює світіння води (див. Світіння моря); з риб характерні летючі риби, анчоус, тунець, камбала, акули та ін. Водяться мор. черепахи, зрідка трапляються дюгонь, беззубі і зубаті кити, ластоногі; з птахів — альбатроси, фрегати, пінгвіни. Історія дослідження. На першому етапі дослідження І. о. (до 1772) внаслідок плавань інд., єгип., фінікійських (за 3000—1000 років до н. е.), а також інд., малайських (1ст. н. е.) та ін. мореплавців було одержано перші відомості про розподіл суходолу і моря в цій частині земної кулі. В 1340 в пн. частині І. о. плавав араб. мандрівник Ібн-Баттута, 1405—33 — кит. мореплавець Чжен Хе. В 1487 португалець Б. Діаш обігнув Африку, 1497—99 португ. мореплавець Баско да Тама пройшов з Атлантичного ок. в

Індію, 1642—43 голландець А. Тасман — з І. о. в Тихий ок. Протягом другого періоду (1772—1873) проведено перші виміри т-ри води на різних глибинах (Дж. Кук,

О. Є. Коцебу, Д. Росс). Третій період пов'язаний з організацією комплексних океанографічних експедицій на спец. обладнаних кораблях: "Челленджер" (1873—74, англ.), "Витязь" (1886—89, рос.), "Вальдівія" (1898—99, нім.), "Гаусс" (1901—03, нім.), "Дісковері II" (1930—51, англ.), "Альбатрос"(1947—48, швед.). Новий етап вивчення І. о. розпочався 1956 в рамках міжнар. співробітництва. Експедиції за програмою Міжнародного геофізичного року (1957— 58) і Міжнародної Індоокеанської експедиції (1960—65) зібрали дані про фіз., хім., біол. й геол. особливості І. о. Велике значення мають океанографічні дослідження океану рад. експедиціями на суднах "Об", "Витязь", "Михайло Ломоносов", "Академік Вернадський", "Академік Курчатов". У вивченні І. о. беруть участь Мор. гідрофізичний ін-т АН УРСР, Ін-т біології південних морів ім. О. О. Ковалевського АН УРСР, Азово-Чорномор. ін-т рибного г-ва і океанографії та ін. н.-д. установи Української PCP.

І. о. має велике економічне і стратегічне значення. На нього припадає осн. обсяг мор. перевезень нафти; через І. о. проходять судноплавні шляхи з портів Чорного і Балтійського морів на Далекий Схід і країни Азії та Африки. І. о.— важливий район рибальства. Значні запаси мінеральної сировини — нафти й газу (Перська й Суецька затоки, Бассова прот.), олов'яної руди (на шельфі поблизу Таїланда і Малайзії), ільменіту, рутилу, циркону та ін. У донних відкладах є фосфоритові, баритові, залізо-марганцеві конкреції. Карту див. на окремому аркуші, с. 384—385.

Літ.: Канаев В. Ф., Нейман В. Г., Парин Н. В. Индийский океан. М., 1975; Гидрология Индийского океана. M., 1977.

Ю. Ф. Безруков, M. П. Булгаков.

Індійський океан - leksika.com.uaІндійський океан - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази