Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow поп-право об arrow ПОРУШЕННЯ ЗАКОНІВ ТА ЗВИЧАЇВ ВІЙНИ
   

ПОРУШЕННЯ ЗАКОНІВ ТА ЗВИЧАЇВ ВІЙНИ

— воєнний злочин, що характеризується подвійною протиправністю: діяння, заборонені нормами як національного (ст. 438 розд. XX «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» КК України), так і міжнародного крим. права. П. з. та з. в. є міжнародним злочином. Завдають великої шкоди людям, народногосп. об'єктам, культур, цінностям, що зумовлює високий ступінь їх сусп. небезпечності. З метою гуманізації збройних конфліктів та зменшення заподіюваної ними шкоди підписано низку міжнародно-правових док-тів, у яких сформульовано правила ведення війни: Декларація про скасування застосування вибухових та запалювальних куль 1868, Декларація про невикористання куль, що легко розвертаються або сплющуються, 1899, Гаазькі конвенції про закони та звичаї війни 1899 і 1907, Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів та бактеріологічних засобів 1925, Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 та Додаткові протоколи до них 1977, Гаазька конвенція про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту 1954, Конвенція про заборону розробки, виробництва і нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення 1972, Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1976, Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних пошкоджень або мають невибіркову дію, 1980, Конвенція про заборону розробки, виробництва, нагромадження і застосування хімічної зброї та про її знищення 1993, Конвенція про заборону застосування, нагромадження, виробництва і розповсюдження протипіхотних мін та їх знищення 1997 та ін. Безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК, є регламентоване міжнар. правом ведення війни. Потерпілими у війні можуть бути військовополонені та цив. особи. Військовополоненими визнаються комбатанти, які потрапили до рук противника. Режим військовополонених поширюється також на: некомбатантів, названих у ст. 4 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1929 (мед. персонал, служителі культу, військові юристи, інтенданти збройних сил сторони, що перебуває у збройному конфлікті); цив. населення — мирних жителів воюючої сторони, які не беруть участі у воєн, діях і опинилися під владою противника на окупованій ним території.

Предмет злочину становлять об'єкти цивільного призначення (нерухоме та рухоме майно), зокрема нац. майно, яке є матеріальним носієм культур, цінностей: пам'ятки арх-ри, історії та мист-ва, археол. пам'ятки, рукописи, архіви, колекції, музеї, бібліотеки тощо. Об'єктивна сторона злочину описана в ч. 1 ст. 438 КК. Закінченим склад злочину може бути при вчиненні хоча б однієї з таких дій: жорстоке поводження з військовополоненими або цив. населенням, вигнання цив. населення для примусових робіт, розграбування нац. цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнар. правом, інші П. з. та з. в., що передбачені міжнар. договорами, згоду на обов'язковість яких дала ВР України, а також віддання наказу про вчинення таких дій.

Під жорстоким поводженням з потерпілими від злочину (військовополоненими чи цив. населенням) розуміють: вчинення щодо них дій, які супроводжуються насильством (тортури; каліцтво; будь-які форми тілесного покарання; колект. покарання; мед. експерименти, видалення тканин або органів для пересадки); посягання на людську гідність (образливе і принизливе поводження, зґвалтування, примушування до проституції, обернення у рабство та ін.). Вигнання цив. населення для примусових робіт означає примушування його зводити оборонні споруди, розчищати шляхи тощо під загрозою застосування репрес. заходів. Розграбування нац. цінностей на окупованій території — це захоплення окупуючою стороною і обернення таких цінностей на свою користь, пов'язане з їх вивезенням. Застосуванням засобів ведення війни, заборонених міжнарожним правом, є використання у збройному конфлікті матеріальних носіїв з уражуючими властивостями, що спроможні заподіяти дод. ушкодження або страждання людині чи серйозну шкоду природ, середовищу. Тому вони заборонені міжнар. правом, його конвенц. та звичаєвими нормами, рішеннями міжнар. організацій тощо. До таких засобів належать зброя масового знищення (хімічна, біологічна, токсинна, ядерна), запалювальні кулі та кулі, що легко розвертаються, тощо. Інші П. з. та з. в. визначені конвенційними нормами, які стали частиною нац. правового порядку відповідно до положень ч. 1 ст. 9 Конституції України. Серед них: напади не-вибіркового характеру, наслідками яких можуть бути ураження не тільки військових, а й цив. об'єктів; примус, використання природ, умов і явищ для досягнення переваги над противником за допомогою ведення геофіз. та метеорол. війни (землетруси, урагани, лавини, зсуви, цунамі тощо), використання будь-яких засобів впливу на природне середовище, у т. ч. на біоту, літосферу, гідросферу, атмосферу або косм. простір; напади на цив. населення, цив. об'єкти, ліси та ін. види росл, покриву, крім випадків, коли природні елементи є військ, об'єктами; напади на неохо-ронювані місцевості й демілітаризовані зони, на осіб, які припинили участь у воєн, діях, на установки та споруди, що містять небезпечні сили, коли відомо, що ці напади стануть причиною загибелі й поранень серед цив. населення або завдадуть шкоди цив. об'єктам. До П. з. та з. в. належать також: депортації — насильницьке переміщення цив. населення у межах окупованої території чи поза нею; віроломне використання емблем Черв. Хреста тощо. Віддання наказу про вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 438 КК, — це акт керування підлеглими по службі особами з боку начальника під час збройного конфлікту для вирішення певних завдань, суттю якого є вимога вчинити згадані дії.

Суб'єктивна сторона злочину виражається в умислі, що характеризується усвідомленням сусп. небезпечності д ій, які становлять об'єктивну сторону злочину, і бажанням їх вчинити. Суб'єктом злочину є фіз. осудна особа, якій до моменту його вчинення виповнилося 16 років (посад, особи органів військ, управління, командири військових формувань, військовослужбовці та ін.). За віддання наказу про вчинення дій, зазначених у ч. 1 ст. 438 КК, відповідальність можуть нести лише посадові особи.

Кваліфікованим видом П. з. та з. в. (ч. 2 ст. 438 КК) є вчинення таких діянь, якщо вони поєднані з умисним убивством. Останнє є складовою частиною кваліфікованого виду злочину і не потребує окр. кваліфікації. Якщо особа у віці від 14 до 16 років вчинила діяння, що є П. з. та з. в. і були поєднані з умисним убивством, вона несе крим. відповідальність лише за таке вбивство. Злочин, передбачений ч. 1 ст. 438, карається позбавленням волі на строк від 8 до 12 років, а передбачений ч. 2 ст. 438 КК — позбавленням волі на строк від 10 до 15 років або довіч. позбавленням волі. Обидва різновиди злочину належать до категорії особливо тяжких. Відповідальність за П. з. та з. в. встановлена крим. законодавством багатьох країн. Зокрема, застосування заборонених засобів і методів ведення війни карається за крим. кодексами Росії (ст. 356), Казахстану (ст. 159), Узбекистану (ст. 152, якою встановлена відповідальність і за віддання наказу про вчинення таких дій) — як злочин проти миру і людства. Вважаються воєнними злочинами П. з. та з. в. за крим. законом Латвії (ст. 7; за ін. статтями закону караються насильство над цив. населенням і знищення культур, та нац. спадщини), а також за КК Білорусі (ст. 135; за ін. статтями караються злочинне порушення норм міжнар. гуманітарного права під час збройних конфліктів, бездіяльність або віддання злочинних наказів під час такого конфлікту, незаконне користування знаками, що охороняються міжнар. договорами). По кілька норм, які встановлюють караність дій, що по суті є П. з. та з. в., містять крим. кодекси Іспанії, Польщі, Словенії, Фінляндії.

Літ.: Действующее международное право, т. 2. М., 1997.

С. С. Яценко.

 

Схожі за змістом слова та фрази