Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Енциклопедичний словник-довідник з туризму arrow г arrow ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРИ
   

ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРИ

- 1. Вищі посадовці місцевої адміністрації Російської імперії в 1703-1917 рр. Перші київські військові губернатори (генерал-майор Ю. Фамендін (1700-1704), А. Гуліц (1704-1707), князь Д. Голіцин (1707-1718) та ін.) не належали до числа впливових посадових осіб імперії й за традицією виконували переважно обов'язки командуючих військами, розташованих на Лівобережній Україні. Після затвердження в 1708 р. Київської губернії Україною правив гетьман або Малоросійська колегія, Києвом - магістрат, Печерськом - лаврський архімандрит, а Верхнім містом - консисторія митрополита. Губернатори (начальники Київської губернії) займалися військовими справами, в разі війни брали участь в походах. Проте, на відміну від інших військових начальників, вони мали великі політичні повноваження, були дипломатичними посередниками в стосунках з гетьманом, Польщею, Кримом і Туреччиною. По суті губернатори сприймалися як довірені особи російської влади в Україні, що контролювали збирання податків, роботу міського суду, дії магістрату, наглядали за благоустроєм та порядком у Києві. Першим районом Києва, де закріпилася влада Г.-г., був Печерськ. З 1711 р. ним правив (через Губернаторську канцелярію) Г.-г. Голіцин, що ділив владу з архімандритом лаврським, канцелярією Київського полку й гетьманом І. Скоропадським, який жив у Глухові. З часом права місцевої влади звужувалися, а Г.-г. - розширювалися. До кін. XVIII ст. без згоди "начальника краю" неможливо було вирішити жодної важливої для життя міста справи. На поч. XIX ст. Г.-г. контролювали магістрат, поліцію, торгівлю, губернаторську адміністрацію, міський бюджет, благоустрій міста і навіть благодійність. Поза їх компетенцією залишалися лише ті заклади, які підпорядковувалися безпосередньо імператорським міністерствам і управлінням (наприклад, Київський округ шляхів сполучення, інженерне управління, удільне відомство), а також Синод і місцева консисторія. Найвищої могутності влада Г.-г. в Києві досягла в 1848 р., коли після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства управляти Київським навчальним округом став Д. Бібіков. Одночасно з розширенням функцій Г.-г. зростали й підпорядковані їм території, що за розмірами не поступалися цілим державам Європи. Правителі міста називалися тоді київськими, подільськими і волинськими Г.-г. На цю посаду призначалися найавторитетніші військові адміністратори (А. Беклешов, М. Кутузов, М. Милорадович, А. Безак), особисто наближені царів (Д. Бібіков, І. Васильчиков, А. Дондуков-Корсаков, М. Драгомиров), ревні служаки (А. Дрентельн, Ф. Трепов). Серед них були люди, які по-своєму любили Київ, турбувалися про його благоустрій, деякі навіть симпатизували українській культурі. Наприклад, Д. Голіцин активно допомагав київському духовенству відновити Печерський монастир після спустошливої пожежі 1718 р., започаткував новий, класичний, напрям в архітектурі Києва, запросив І. Шеделя для спорудження лаврської дзвіниці, збудував церкву Миколи Слупського на Печер-ську в стилі українського бароко, відновив давню Китаївську пустинь, проклав найкоротший шлях з Печерська на Поділ по краю Хрещатицького яру (нині Володимирський узвіз). Йому ж приписують і реконструкцію старого Андріївського узвозу. Д. Голіцин добре володів українською мовою. У XIX ст. прихильником української культури показав себе Г.-г. М. Милорадович. За час свого недовгого правління він проклав на Липках перший в історії Києва бульвар і перевів новостворену Київську гімназію до найкращого в місті житлового будинку - Кловського палацу, доти резиденцію цивільних губернаторів. Окремі київські Г.-г., попри непривабливість покладених на них політичних завдань, залишили про себе добру пам'ять, особливо М. Драгомиров, М. Кутузов, князь І. Васильчиков, князь О. Дондуков-Корсаков. Неоднозначною була й діяльність одіозного Д. Бібікова. Саме за його правління розпочалася блискуча доба розквіту Києва як освітнього, культурного, промислово-торговельного центру. Проте методи керівництва його та його наступників (А. Дрентельна та ін.) остаточно дискредитували інститут генерал-губернаторської влади. Експеримент з "лібералізацією" диктаторського інституту крайового правління перервала революція 1905 р. У вересні 1914 р. цар Микола II видав указ про ліквідацію поста Г.-г. і створення трьох окремих губерній.

2. Посадова особа, що представляє англійську корону в державах, які входять до складу Співдружності й визнають англійського короля главою держави (наприклад, Австралія).

 

Схожі за змістом слова та фрази