Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow рево-рек arrow РЕВОЛЮЦІЯ 1905—07 В РОСІЇ
   

РЕВОЛЮЦІЯ 1905—07 В РОСІЇ

— перша в світі бурж.-демократична революція періоду імперіалізму. Революція була бурж.-демократичною — за соціально-екон. змістом, пролетарською — за керівною роллю робітн. класу і застосуванням засобів його класової боротьби, селянською — за гол. суспільно-політ. завданням — ліквідацією поміщицького землеволодіння, народною — за осн. рушійними силами — пролетаріатом і селянством, які становили переважну більшість усього населення країни. Перша рос. революція прискорила хід світової історії, стала генеральною репетицією Великої Жовтневої соціалістичної революції, наблизила її перемогу. Рос. революція 1905— 07 була явищем закономірним, її неминучість зумовлювалася соціально-екон. і політ. розвитком пореформеної Росії. Скасування кріпосного права було здійснено в інтересах поміщиків-кріпосників. Феод. пережитки зберігалися насамперед у землеволодінні і землекористуванні, в політ. системі країни. На поч. 20 ст. надзвичайно загострився конфлікт між капіталістичними виробничими відносинами, що панували в пром-сті і все глибше проникали в с. г., і пережитками кріпосництва, які не були ліквідовані в пореформеній Росії. Ця суперечність — осн. причина першої рос. революції. "1861 рік,— відзначав В. І. Ленін, — породив 1905" (Повне зібр. тв., т. 20, с. 167). Всі суперечності капіталістичного розвитку посилилися в епоху імперіалізму. Саме Росія стала їхнім вузловим пунктом. Надзвичайно тяжкий капіталістичний гніт, від якого терпіли пролетарі, поміщицька сваволя примножувалися деспотизмом царизму, а в нац. районах — утисками нац. прав. Так, царизм, проводячи політику примусової русифікації, позбавив українців права на нац. культуру (заборона освіти, преси, л-ри рідною мовою тощо). Екон. криза 1900—03 далі погіршила становище трудящих. Серйозним прискорювачем революції (революційна ситуація почала складатись у країні на поч. 20 ст.) стала російсько-японська війна 1904—05, що з особливою наочністю продемонструвала гнилість держ. ладу царської Росії. В країні визріли і сили, здатні революц. шляхом ліквідувати всі суперечності, врятувати країну. На поч. 20 ст. Росія стала центром світового революц. руху, а рос. робітн. клас —авангардом міжнар. пролетаріату. На відміну від бурж. революцій 18—19 ст. в Зх. Європі рос. революція почалася в умовах імперіалізму, коли буржуазія вже втратила свою революц. роль. Вона все більше переходила в табір реакції. Очолити революцію міг лише пролетаріат. Створення В. І. Леніним революц. марксистської партії нового типу дало робітн. класові Росії могутню організаційну та ідейно-політ. зброю в боротьбі проти експлуататорів (див. Комуністична партія Радянського Союзу). Найближчим союзником пролетаріату виступило селянство. Напередодні і в ході революції на політ. арені Росії діяло три табори: 1) царизм і поміщики, які прагнули не допустити революції; 2) ліберально-бурж. опозиція, що проповідувала реформістський, а не революц. шлях розвитку Росії, прагнучи зберегти по можливості і монархію, і поміщицьке землеволодіння (див. Земсько-ліберальний рух); 3) революц. демократія — робітн. клас, його союзник селянство та ін. верстви дрібної буржуазії, які виступали за встановлення демократичної республіки. Безпосередніми завданнями революції були повалення самодержавства, встановлення демократичної республіки, запровадження 8-годинно-го робочого дня, знищення поміщицького землеволодіння, ліквідація станової нерівності, нац. гніту. Початком революції стали криваві події Дев'ятого січня 1905 в Петербурзі. Пролетаріат Росії підтримав пітерських робітників, які вже 9 (22). І збудували барикади (див. Путіловський страйк 1905). Піднялися на боротьбу моск. пролетарі, робітники Центр.-пром. району, Поволжя, Уралу, Прибалтики, Польщі, України. В січні страйковий рух охопив 66 міст. У страйковій боротьбі брало участь 440 тис. чол., а вже через кілька тижнів кількість їх перевищила 800 тис. У січні — березні тільки на Україні страйкувало бл. 170 тис. чол. Найбільші страйки пройшли в Харкові, Катеринославі (тепер Дніпропетровськ), Києві, Миколаєві, Одесі (див. Січнево-березневі політичні страйки 1905 на Україні). Ідеї більшо визму все глибше входили в політ. свідомість робітн. класу. Цьому сприяло створення міцних більшовицьких організацій у пром. центрах, у т. ч. в Харкові і Києві, в січні— лютому — груп "Вперед". Важливою подією першої рос. революції був Третій з'їзд РСДРП. Він розглянув корінні питання революції, дав марксистсько-ленінське визначення її характеру і рушійних сил, озброїв партію революц. стратегічним планом і тактичною лінією, рішуче засудив розкольницькі дії меншовиків. У липні 1905 вийшла книга В. І. Леніна "Дві тактики соціал-демократії в демократичній революції", в якій обгрунтовано осн. положення політики про-лет. партії в бурж.-демократичній революції, накреслено перспективу переростання її в революцію соціалістичну. Велике значення для мобілізації більшовиків України на виконання рішень III з'їзду партії мала Нарада більшовицьких організацій Півдня Росії (1905), скликана ЗО.VІІ (12.VІІІ) 1905 в Києві за рішенням ЦК РСДРП. Рішення з'їзду, програмні праці В. І. Леніна озброїли більшовиків конкретним планом боротьби за розвиток революції. Протягом 1905 революція розвивалася по висхідній: від страйків протесту, екон. страйків до політ. виступів, збройної боротьби проти самодержавства. Весняно-літній наступ її почався масовими першотравневими страйками, в яких взяло участь 220 тис. робітників у 200 містах країни; виступи мали здебільшого політ. характер. Велике значення в підвищенні класової політ. свідомості робітн. мас мав страйк в Іваново-Вознесенську (тепер м. Іваново; див. Іваново-Вознесенські страйки). Саме тут робітники виявили істор. ваги ініціативу, створивши Раду уповноважен їх, яка стала фактично першою в Росії Радою робітничих депутатів 1905. У число страйкуючих включилося 50 тис. пролетарів України. В червні піднялися на збройну боротьбу робітники Лодзі, Варшави, Риги, Одеси (див. Одеський червневий збройний виступ 1905) та ін. міст. Розгортався сел. рух. В січні —-квітні 1905 він охопив 17% усіх повітів Європ. Росії. На Україні сел. рух за своїм розмахом посідав одне з перших місць у Росії. Сел. заворушення відбулись у всіх губерніях, охопили бл. 46% повітів (див. Знам'янський виступ селян 1905, Комісарівське селянське заворушення 1905, Коробівський виступ селян 1905, Майданецькі селянські заворушення 1905). В серпні 1905 виникла масова революц. сел. орг-ція — Селянська спілка Всеросійська. її діяльність поширилася і на Україну (див. Покошицька селянська спілка). Вибухнули повстання на військ. кораблях Чорномор. флоту — броненосці "Потьомкін" і навч. судні "Прут". Всього влітку 1905 відбулося понад 40 революційних виступів солдатів і матросів. Царський уряд, наляканий заг. піднесенням революц. руху, опублікував 6 (19).VIII маніфест про скликання Держ. дорадчої думи (див. Булигінська дума). Більшовики виступили за її бойкот. Ця тактика в період піднесення революції мала успіх — Думу так і не було скликано. В серед. жовтня вся Росія була охоплена заг. політ. страйком (див. Жовтневий всеросійський політичний страйк 1905). В ньому брало участь понад 2 мли. чол., з них на Україні понад 120 тис. Цар 17 (ЗО).Х видав маніфест з обіцянками політ. свобод, скликання законодавчої Думи. Це була перша перемога революції. Пролетаріат завоював, хоч на короткий час, хоч обмежену, але небачену раніше в Росії свободу слова, друку, профспілок. Та водночас з виданням маніфесту царизм посилив репресії, чорносотенці влаштовували погроми, організовували розправи, вбивства революціонерів. Замість обіцяної свободи рос. губернії одна за одною оголошувалися на воєнному стані. В той період відбулося чітке розмежування класових і політ. сил у революції. В бік реакції відкрито повернула ліберальна буржуазія. Гуртували лави й революц. маси. В дні Жовтневого страйку Ради робітн. депутатів були створені, зокрема, в Катеринославі, Києві, Одесі, Луганську (тепер Ворошиловград), Миколаєві, Юзівці (тепер Донецьк), Єнакієвому, Маріуполі (тепер м. Жданов). У ряді пром. центрів виникли профспілкові орг-ції. Восени різко посилився сел. рух, що охопив бл. 37% повітів Європ. Росії. Найзначнішими осередками сел. руху стали Сарат., Тамб., Орлов., Курськ а, Ворон. губернії. Полум'я сел. повстань охопило Грузію, Прибалтику. На Україні зареєстровано бл. 300 випадків розгрому поміщицьких маєтків, в аграрних страйках (їх відбулося понад 230) взяли участь десятки тисяч селян та с.-г. робітників. Восени 1905 особливо було помітне загострення боротьби між сільс. біднотою і куркульством, яке все більше повертало в бік контрреволюції (див. Вихвостівська трагедія 1905). Царська влада жорстоко розправлялася з повсталими (див. Байдаківське селянське заворушення 1905, Кобеляцьке селянське заворушення 1905, Сорочинська трагедія 1905). В процесі боротьби вперше в історії створювався революц. союз робітників і селян. Та все ж сел. рухові не вистачало організованості, згуртованості і витримки. Він був набагато слабшим за робітн. рух. Якщо в страйках під час революції 1905—07 брало участь 6л. 3/5 усіх фабричних робітників, то революц. рухом на селі було охоплено не більше 1/5 селян. Значні революц. виступи відбулися в армії —в Кронштадті, Владивостоці, Києві, Харкові, Севастополі. Всього в жовтні — грудні 1905 — в період найвищого піднесення революції — зареєстровано 195 масових солдатських виступів (див., зокрема, Кронштадтські повстання 1905 і 1906, Саперів повстання 1905, Богодухівського полку збройна демонстрація 1905). Повсталий крейсер "Очаків" очолив лейтенант П. П. Шмідт (див. також Севастопольське збройне повстання 1905). В Харкові солдати виступили разом з робітниками (див. Харківське збройне повстання 1905). В країні назрівало збройне повстання. Партія більшовиків, керована В. І. Леніним, який 8 (21).XI повернувся з еміграції, посилено вела військ.-тех. підготовку повстання, її орг-ції на місцях створювали загони дружинників (див. Бойові дружини 1905—07). Кульмінаційним етапом революції були Грудневі збройні повстання 1905. Застрільником збройної боротьби став пролетаріат Москви. Його приклад наслідували робітники ряду пром. міст країни — Нижнього Новгорода (тепер м. Горький), Ростова-на-Дону, Новоросійська (див. "Новоросійська республіка"), Красноярська (див. "Красноярська республіка"), Чити (див. "Читинська республіка") та ін. Збройні повстання спалахнули в Польщі, Прибалтиці, Закавказзі. На боротьбу піднялись пролетарі України (див. Авдіївський виступ робітників 1905, Горлівське збройне повстання 1905, Дебальцівське збройне повстання 1905, Катеринославський загальнополітичний страйк 1905, Люботинське збройне повстання 1905, Олександрівське грудневе збройне повстання 1905 та ін.). Для керівництва збройним повстанням пролетаріат створював бойові страйкові комітети. Але повстання мали локальний характер, не були об'єднані єдиним керівництвом, відбувалися не одночасно. Дезорганізуючу роль в боротьбі відігравали політика і тактика меншовиків га есерів, які часто діяли не тільки нерішуче, а й прямо виступали проти збройної боротьби. Це були гол. причини того, що перша спроба збройного штурму царизму виявилася невдалою. Однак, як зазначав В. І. Ленін, "грудневою боротьбою пролетаріат залишив народові одну з тих спадщин, які здатні ідейно-політично бути маяком для роботи кількох поколінь" (Повне зібр. тв., т. 19, с. 205).

З поразкою Грудневого повстання почався поступовий відступ революції, що тривав півтора року. Царський уряд поспішав покінчити з революцією. По всій країні лютували каральні експедиції, проводилися масові арешти, закривалися легальні прогресивні газети й журнали. Та робітн. клас вів запеклі ар'єргардні бої, сел. рух став навіть активнішим. У 1905 було зареєстровано бл. 14 тис. робітн. страйків з 2,86 млн. страйкуючих (60% заг. кількості пром. пролетаріату), в 1906 — 6100 страйків з 1,1 млн. учасників (бл. 38% усіх робітників), в 1907 — 3570 страйків і 0,74 млн. страйкарів (32,8% робітників). Сел. заворушення 1906 охопили половину всіх повітів Європ. Росії. Гол. районами сел. боротьби були Поволжя, Чорноземний центр, Україна, Польща. На Україні, зокрема, відбулися Іванівське селянське заворушення

1906, Карижинське заворушення 1906, Коржівське селянське заворушення 1906, Кропивненське заворушення селян 1906, Кумейківське селянське заворушення 1906, Лебединське селянське заворушення 1906. Протягом 1906—07 відбувся ряд революц. виступів в армії: на Балтиці — Свеаборзьке повстання 1906, на Україні — Єлецького полку повстання 1906, Сєвського полку повстання 1906, Селенгинського полку повстання 1907 у Києві, Саперного батальйону повстання 1907 у Києві та ін. Нар. маси нац. районів, у т. ч. й України, виступали також проти нац. гніту. Вони боролися проти великодержавно-шовіністичної політики царського уряду, добивалися заг. безплатного навчання рідною мовою, права користуватися нею в судах, установах тощо. В нац. русі на Україні в період революції проявилися дві тенденції: нац.-визвольний рух робітників і селян та націоналістичний рух буржуазії. Більшовики підтримували демократичні прагнення в нац.-визвольному русі, виступали проти націоналістичних домагань буржуазії, відстоювали єдність класової боротьби пролетаріату. Як і 1905, царизм діяв не лише репресіями, а продовжував тактику маневрування. Щоб розколоти сили революції, заспокоїти громад. думку, він у квітні 1906 скликав законодавчу Державну думу. Бойкот Державної думи виявився помилковим, бо проводився в умовах спаду революції. Враховуючи це, більшовики взяли участь у виборах до 2-ї Держ. думи. 1-а та 2-а Держ. думи не задовольняли царизм, і він розігнав їх. Новий виборчий закон від 3 (16).VI 1907 забезпечував у 3-й Держ. думі неподільне панування поміщиків і великої буржуазії. Третьочервневий переворот 1907 означав закінчення революції. Гол. причини поразки революції: не було міцного союзу робітн. класу і селянства; виступи робітників, селян, солдатів не вдалося злити в єдиний потік; незважаючи на значну кількість виступів матросів і солдатів (бл. 250), армія в осн. своїй масі зберігала вірність царизмові; недостатня організованість самого пролетаріату; опортуністична політика меншовиків; зрадницька роль ліберальної буржуазії, підтримка царизму світовими імперіалістичними силами. Революція 1905—07 не досягла своєї безпосередньої мети, проте мала величезне всесвітньо-істор. значення. Вона завдала удар царизмові, після якого доля його практично була вирішена. Революція пробудила до політ. діяльності мільйонні маси трудящих, прилучила їх до боротьби, після чого Росія стала країною революц. народу, в якій робітн. клас став гегемоном революц. боротьби, а чисто пролет. форми натиску на держ. владу — масовий заг. страйк, збройні повстання — продемонстрували світові найефективніші засоби розв'язання осн. питання всякої революції — питання про владу. Вперше 1905 пролетаріат продемонстрував ефективні форми здійснення цієї влади — створив Ради робітн. депутатів, які 1917 перетворилися на держ. форму диктатури пролетаріату. Революція показала, що більшовики є єдиною до кінця революц. партією в країні. В ній, як зазначено в постанові ЦК КПРС "Про 70-річчя революції 1905—1907 років в Росії" (1974), виявилася роль В. І. Леніна як найбільшого теоретика марксизму, який він збагатив, розробивши питання про гегемонію пролетаріату, про керівну роль партії, про переростання бурж.-демократичної революції в соціалістичну, про Ради як органи збройного повстання та революц. влади і т. д. В ході революції більшовики організаційно зміцніли, виросли кількісно, посилили свій вплив у масах. У 1905—07 яскраво виявились організаторські здібності цілої плеяди більшовиків-ленінців. Зокрема на Україні найактивнішими учасниками і керівниками революц. руху були Артем (Ф. А. Сергєєв), В. Д. Бонч-Бруєвич, В. В. Воровський, К. Є. Ворошилов, Г. M. Кржижановський. В. І. Невський О. Я. Пархоменко, Г. І. Петровський, К. M. Самойлова, M. О. Скрипник, О. M. Ярославський, M. К. Владимиров, О. Г. Шліхтер, M. К. Муранов, М. О. Савельев, О. Г. Скороход, Й. А. Пятницький, H. I. Дубовий, I. Ф. Котлов та ін. За роки революції 1905—07 робітн. клас і селянство пройшли велику політ. школу. Вони все більше переконувались, що лише спільними діями, лише під прапором пролет. інтернаціоналізму можливо здобути перемогу над самодержавством і буржуазією. Революція в Росії стала прикладом для трудящих всього світу. Слідом за нею відбулися Іранська революція 1905— 11, революції в Туреччині (див. Молодотурецька революція 1908) і Китаї (див. Сіньхайська революція). Широкий відгук революц. події в Росії дістали в Галичині, на Буковині, Закарпатті, що перебували під гнітом Австро-Угорської монархії (див., зокрема, Мужилівське селянське заворушення 1906). В 1905 відбулися політ, мітинги і демонстрації у Львові, Дрогобичі, Станіславі (тепер Івано-Франківськ), Чернівцях та ін. зх.-укр. містах. Порівняно з 1900 кількість підприємств, охоплених страйками 1905, в Галичині збільшилась майже в 4 рази, а число страйкарів — більш ніж утроє, а на Буковині (порівняно з 1901) відповідно в 20 раз і 4 рази. На поч. 1906 в Галичині спалахнули масові страйки селян, що охопили 384 села в 38 повітах.

Революція 1905—07 завдала серйозного удару не тільки царському самодержавству, а й усій світовій системі імперіалізму в цілому, вона поклала початок піднесенню революц. руху в усьому світі. З часу революції 1905—07 Росія остаточно стала центром світового революц. руху. Іл. див. на окремому аркуші, с. 448—449: карта — с. 288—289.

Літ.: Ленін В. 1. Про революцію 1905 — 1907 pp. К., 1955; Революция 1905—1907 гт. в России. Документы и материалы. [Серия: т. 1 — 16, кн. 1 — 18]. М.— Л., 1955—65; Листовки большевиков Украины периода первой русской революции (1905—1907 гг.). К., 1955; Революция 1905 — 1907 гг. на Украине. Сборник документов и материалов, т. 1—2. К., 1955; Пясковский А. В. Революция 1905—1907 гг. в России М., 1966; Лось Ф. Є. Революція 1905 — 1907 років на Україні. К., 1955; Шморгун П. М. Більшовицькі організації України в революції 1905 — 1907 років. К., 1975; Шморгун П. M. 1905-й рік на Україні. К.1980; Революційна боротьба трудящих України в 1905—1907 рр. К., 1980.

Ю Ю Кондуфор.

Революція 1905—07 в росії - leksika.com.uaРеволюція 1905—07 в росії - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази