Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow імпот-інсп arrow ІНДОНЕЗІЯ
   

ІНДОНЕЗІЯ

Республіка Індонезія — держава в Пд.-Сх. Азії, на о-вах Малайського архіпелагу та в зх. частині о. Нова Гвінея. Омивається водами Індійського і Тихого океанів.

В адм. відношенні поділяється на 24 провінції; міста Джакарта і Джок'якарта виділено в окремі адм. одиниці. Карти див. на окремому аркуші, с. 384—385.

Державний лад. І.— республіка. Формально діє конституція 1945. Глава держави та уряду — президент із широкими повноваженнями, який обирається строком на 5 років Народним консультативним конгресом (НКК). Він же —верховний головнокомандуючий збройними силами. Найвищим органом держ. влади є НКК, який складається з Ради нар. представників (РНП) та представників від районів, які делегуються місц. РНП і т. з. функціональними групами (Голкар), представленими військовими, нац. буржуазією, чиновництвом, реліг. угрупованнями, селянами, робітниками, молодіжними і жіноч. орг-ціями тощо. Більшість місць у РНП після виборів 1977 належить функціональним групам — представникам армії га політ. угрупованням, що підтримуються нею. За законом про заг. вибори 1969 виборчих прав позбавляються ті, кого влада вважає причетними до "руху ЗО вересня 1965" після якого владу в країні захопила армія, а зі складу НКК було усунуто ліві сили, в т. ч. комуністів.

В Н. Денисов.

Природа. І. розташована більше як на 3000 островах, серед них Зонд-ські острови (Суматра. Сулавесі, Ява, Сумбава, Сумба, Флорес, більша частина о. Калімантан та ін.), Молуккські острови, частина о. Нова Гвінея та ін. Вони розділені внутр. морями — Яванським, Банда, Сулавесі та ін. Берегова лінія розчленована слабо. Береги важкодоступні — скелясті, заболочені. В рельєфі переважають височини й гори. Через о-ви Суматра, Ява і Малі Зондські простягаються гірські хребти й масиви з великою кількістю вулканів (бл. 80 з них — діючі). Гори займають також більшу частину Молуккських о-вів і о. Сулавесі та центр, частину о. Калімантан. Найвища вершина І.— г. Джая (вис. 5029 м) у зх. частині о. Нова Гвінея. Часто бувають землетруси. Низовини займають значні площі на Сх. Суматри, на Пд. Калімантану та в зх. частині о. Нова Гвінея. В межах І. виявлено поклади нафти, вугілля, заліз., марганцевої, олов'яної та нікелевої руд, бокситів. Переважає екваторіальний клімат, на Сх. о. Ява та на Малих Зондських о-вах — субекваторіальний. Пересічна місячна т-ра на низовинах від +24° до +27°, в горах від +15? до +17°. Опадів 2000—4000 мм на рік, часто у вигляді злив. Річкова сітка густа, річки повноводні, в гірських районах — порожисті, вони несуть велику кількість мулу Гол. з них — Капуас. Баріто, Махакам (о. Калімантан), Харі, Кампар і Мусі (о. Суматра) та ін. У ґрунтовому покриві переважають червоно-жовті латеритні й гірські латеритні грунти, на рівнинах — тропічні болотні та латеритні глейові. Більша частина території І. (до вис. бл. 1300—1500 м) вкрита вологими вічнозеленими екваторіальними лісами, на Пд. Сх.— листопадні екваторіальні ліси й савана, в горах — гірсько-тропічні ліси (до вис. 3000 м). В І. створено природні парки — Гунунг-Льосер (о. Суматра), Котаварінгін, Сампіт і Кутаї (о. Калімантан), Комодо (о. Комодо), Пулау-Панайтан (о. Ява) та ін.

Населення. В І. живе понад 150 народів. Переважна більшість їх (96% нас. країни), близьких за мовою, культурою і побутом, належить до індонез. групи австроне-зійської мовної сім'ї. Найчисленніші з цієї групи: яванці та споріднені з ними сунданці й мадурці, малайці, а також банджари, мінангкабау, реджанглебонги й лампунги. Живуть також ачинці, батаки, даяки, макасари, тораджі та ін. Переважно в містах і районах плантацій живуть китайці, араби та вихідці з Індії й Пакистану. Держ. мова — індонезійська. Пересічна густота нас.— 72 чол. на 1 км2 (1977, оцінка). Понад 30% нас. живе в містах. Найбільші міста: Джакарта, Сурабая, Бандунг, Семаранг, Медан. Історія. Тер. І.— один з центрів формування людини (див. Пітекантроп). Виникнення класового суспільства і ранніх д-в належить до 2 — серед. 7 ст. н. е. Велике значення для оформлення держ. влади мали контакти з Індією, звідки поширились в І. буддизм та індуїзм. До 7 ст. в І. склалися феод. відносини. Виникли великі ранньофеод. д-ви: морська торг. імперія Шрівід-жайя з центром на Сх. Суматрі (7—14 ст.) і д-ва Мата-рам на Центр. Яві (8—И ст.). В 11 ст. центром екон. й політ, життя І. стала д-ва Матарам. В 40-х pp. 11 ст. вона розпалася на дві д-ви — Кедірі й Джангала. Бл. 1120 д-ва Кедірі об'єднала майже всю тер. кол Матараму. Д-ва Сінгасарі (назва д-ви Кедірі з 13 ст.) підкорила частину Суматри, пд. частину п-ова Малакка, зх. частину Калімантану та ін. райони. В кін. 13 ст. вона розпалася. В 1293 на Яві склалася імперія Маджапахіт, яка підкорила більшу частину великих о-вів Малайського архіпелагу. З 14 ст. в 1. почав поширюватись іслам. На поч. 16 ст. імперія Маджапахіт розпалася. До кін. 16 ст. знову відбулося об'єднання Центр. і Сх. Яви в нову д-ву Матарам. На поч. 16 ст. в І. проникли португальці, в 90-х pp. 16 ст.— голландці. Голл. Ост-Індська компанія (ОІК; див. Ост-Індські компанії), відтіснивши португальців, посідала до серед. 17 ст. монопольне становище в І. В 1755 ОІК покінчила з незалежністю Матараму. В 1800 ОІК було ліквідовано, її володіння перейшли до Нідерландів. У 1811 І. захопила Великобританія. За англо-голл. угодою 1814 1. було повернено Нідерландам. У 1825—30 в І. велася широка анти-голл. війна під керівництвом принца Діпонегоро. Прийняті під тиском голл. буржуазії закони 1870 (цукр., агр. та ін.) зумовили широке проникнення приватного капіталу в І. Розвивалися плантаційне г-во, пром-сть. У ході колоніальних воєн голландці на поч. 20 ст. завершили підкорення незалежних до того султанатів і князівств. Слабка у воєнному й екон. відношенні голл. влада з поч. 20 ст. перейшла до політики "відкритих дверей", що ознаменувало початок широкої імперіалістичної експлуатації І. На поч. 20 ст. в І. виникли перші нац. орг-ції: "Бу-ді утомо" ("Висока мета", 1908). "Сарекат іслам" ("Союз ісламу", 1911), Індійська партія (1912). Остання висунула вимогу незалежності країни. Формувався робітн. клас, з'явилися профспілки. Перемога Великої Жовтн. соціаліс-тич. революції сприяла зростанню нац.-демократичного і робітн. руху в І. В 1920 було створено Компартію Індонезії (КПІ). В 1927 під керівництвом Сукарно організовано Національну партію Індонезії (НПІ). Під час 2-ї світової війни, навесні 1942, І. окупувала Японія. 17.VIII 1945, після капітуляції Японії, проголошено незалежність країни. І. стала республікою. Президентом І. було обрано Сукарно. В кін. вересня 1945 почалася збройна імперіалістична агресія проти І.: спочатку англо-голл. інтервенція, потім колоніальні війни Голландії проти І. Патріотичний опір, світова демократична громад. думка, виступи СРСР в ООН змусили голл. колонізаторів припинити агресію. В 1949 Нідерланди визнали незалежність І., яка проголошувалася федеративною д-вою. До 1950 І. перетворилася на унітарну республіку. З 1950 І.— член ООН (1965—66 виходила з неї). В 1953—55 та 1956—57 уряди лівого крила НПІ здійснили ряд прогресивних заходів: було проведено націоналізацію голл. підприємств; розірвано кабальні голл.-індонез. угоди; було розширено зв'язки І. з соціалістич. країнами, 1956 укладено Ген. угоду про екон. і тех- співробітництво і торг. угоду з СРСР; дедалі помітнішу роль в політ. житті почала відігравати КПІ. У 1954 І. й СРСР обмінялися посольствами. Всеіндонез. нар. конгрес, скликаний після Бандунзької конференції 1955, створив Нац. фронт боротьби за Західний Іріан. В 1957 Сукарно висунув тезу про перехід І. до дрібнобурж. системи "спрямовуваної демократії" та "спрямовуваної економіки". Було встановлено авторитарний режим Сукарно. Розпущено праві партії, проголошено ідею єдності трьох сил — націоналістів, реліг. партій і комуністів. Уряд Сукарно оголосив про проведення мирних екон. перетворень. Однак цю програму не було здійснено. В 1963 з І. було возз'єднано Зх. Іріан. З поч. 60-х рр. І. переживала тяжку госп. кризу. В країні активізувалася реакція. У вересні 1965 група лівих офіцерів при підтримці частини керівництва Компартії Індонезії, що перебувало в той час під впливом маоїзму, зробила спробу верхівкового держ. перевороту ("Рух 30 вересня"). Виступ не дістав підтримки нар. мас і був придушений. Військові під керівництвом ген. Сухарто взяли під контроль становище в країні. Реакція, розпалюючи мусульм. фанатизм, розв'язала масовий терор, знищивши сотні тисяч людей. КПІ та всі прогресивні орг-ції було розгромлено, а 1966 офіційно заборонено. В 1967 Сукарно було усунуто з поста президента; президентом І. призначено Сухарто. Встановлений у країні військ.-бюрократичний режим узяв курс на держ.-капіталістичний розвиток І. Було відкрито доступ іноз. капіталу. Антикомунізм став одним з елементів держ. політики. Незважаючи на контроль над діяльністю партій і профспілок з боку військових, в І. мали місце масові виступи (в січні 1974, листопаді — грудні 1977) проти корупції, влади імперіалістичних монополій. В 1975 І. окупувала Східний Ті-мор. В основі зовн. політики І. офіційно залишається принцип неприєднання. Екон. залежність від Заходу обмежує можливості проведення справді незалежного курсу. Індонезійська громадськість виступає за розширення співробітництва з соціалістичними країнами. В 1974 між СРСР та І. підписано угоду про екон. та тех. співробітництво. І.— член АСЕАН.

Г. Г. Бандиленко.

Політичні партії, профспілки. Функціональні групи (Голкар), створені 1964. Проуря-дове політ. об'єднання понад 200 різних орг-цій і союзів. Партія єдності і розвитку, утворена 1973 при злитті 4 мусульм. партій. Демократична партія Індонезії, утворена 1973 при злитті Нац., Католицької і Християнської партій, партій Мурба і Ліги захисників незалежності. Комуністична партія Індонезії, засн. 1920; з 1965 — у підпіллі. Федерація робітників Індонезії, утворена 1973. Об'єднує бл. 20 профспілок. Спілка єдності селян Індонезії, засн. 1973.

Господарство. І.— переважно агр. країна, г-во якої спеціалізується на виробн. на експорт традиційних с. -г. культур і деяких видів мінеральної сировини. Після завоювання незалежності було створено держ. сектор, націоналізовано більшість іноз. підприємств, проводилася агр. реформа. З 1965 почалося інтенсивне проникнення в економіку країни іноз. монополій (гол. чин. США і Японії), збільшились іноз. інвестиції, іноз. власникам повернуто частину націоналізованих підприємств. Значно зросла кількість підприємств за участю нац. (держ. або приватного) та іноз. капіталу, проте частка нац. капіталу в них незначна. Для країни характерні значне безробіття (1977 налічувалось 4—5,5 млн. безробітних).

Сільське господарство — основа економіки країни. В ньому зайнято бл. 70% самодіяльного населення, створюється 36% валового нац. продукту (1976). Переважають дрібні сел. г-ва, поряд з якими існують великі плантації, що належать держ. сектору або іноз. капіталу. Більшість земель є власністю поміщиків. Гол. галузь — землеробство. В обробітку 9,5% тер. країни (бл. 18 млн. га), з них 5 млн. га зрошується. Майже половина всіх с.-г. угідь зосереджена на о. Ява. Найважливіші експортні культури — каучуконоси, кокосова та олійна пальми, чай, кава, хінне дерево, цукр. тростина, тютюн, перець. І. належить 2-е місце в світі за виробн. натурального каучуку і копри, 3-є — за виробн. пальмової олії, 1-е — за експортом кори хінного дерева і одне з перших — за виробн. чаю. Осн. прод. культура — рис (у 1977 — 15,6 тис. т); вирощують також кукурудзу, цукрову тростину, касаву, батат, арахіс, сою.

Тваринництво розвинуте слабо. Поголів'я (млн. голів, 1977): великої рогатої худоби — 8,6, у т. ч. буйволів — 2,5, овець і кіз — 9,1, свиней — 4,4 (1976). Широко використовують лісові багатства — заготівлі цінних порід тропічної деревини (у 1976 — 23 млн. м5), смол і бальзамів, виробн. скипидару, ефірних масел, прянощів, дубителів тощо. Вилов риби 1975 становив 1397 тис. т.

Промисловість представлена гол. чин. гірничодобувною галуззю. Провідна роль належить видобуванню нафти, переважно на о. Суматра та в Яванському м. і Макасарській протоці. Добувають також природний газ, олов'яну, нікелеву, мідну й марганцеву руди, кам. вугілля, золото, срібло, боксити, сірку, фосфорити тощо. З галузей обробної пром-сті найбільше розвинуті текст. (на імпортній сировині) і харчосмакова (очищення рису, виробн. кокосової та пальмової олії, цукру, та-піоки, мила, кондитерських виробів, первинна обробка тютюну, кави тощо). Є підприємства шкі-ряно-взут., швейної, паперової, буд. матеріалів, деревообр., металообробної, маш.-буд., зокрема суднобудівної, електро- і радіотех., хім. (гол. чин. по виробн. добрив) пром-сті. Розвивається нафтопереробна пром-сть — у 1976 діяло 8 держ. нафтопереробних з-дів, заг. потужністю бл. 21 млн. т нафти на рік; на о. Сулавесі збудовано феронікелевий з-д, на о. Ява — перший в І. сталеплавильний з-д, на о. Суматра будується (1979) Асаханський алюмінієвий комбінат тощо. У 1975 вироблено 3,3 млрд. кВт год електроенергії. Гол. пром. центри: Джакарта, Сурабая, Джок'якарта. Паданг, Семаранг.

Транспорт. Довж. з-ць — 8596 км, автошляхів — 85 тис. км (1976). Гол. вид транспорту — морський. Заг. тоннаж мор. торг. флоту — 1163 тис. брутто реєстрових т (1977). Міжнар. перевезення обслуговує переважно іноз. флот. Гол. мор. порти: Танджунгпріок (обслуговує Джакарту), Сурабая, Белаван, Палембанг, Балік-папан, Уджунгпанданг. Через Джакарту проходить міжнар. повітряна траса із Зх. Європи до Австралії. Діють нафтопроводи, найбільші з яких — Танджунг — Ба-лікпапан та Темпіно — Пладжу.

Зовнішня торгівля. В експортних поставках І. найбільше значення мають (%, 1976): нафта— 70, продукція експортних с.-г. культур — бл. 20; в імпортних — машини й устаткування — 55,7, сировина — 27,1, споживчі товари — 17,2. Осн. торг. партнери: Японія, США, Сінгапур, ФРН. Грош. одиниця — індонез. рупія. За курсом Держбанку СРСР 1000 індонез. рупій = 1, 07 крб (серпень 1979).

В І. Антипов.

Медичне обслуговування. У 1975 в І. було бл. 83,7 тис. лікарняних ліжок (1 ліжко на 1560 ж.), працювали 8279 лікарів (0.6 лікаря на 10 тис. ж.), 2100 зубних лікарів та 16 222 фармацевти. Мед. допомога подається в приватних і держ. лікувальних закладах, а також лікарями які практикують приватно. Лікарів готують на 27 мед. ф-тах вузів.

Освіта. В 1977 близько 50% нас. було неписьменним. Поч. школа вважається обов'язковою для дітей віком від 6 до 12 років, але значний контингент дітей її не відвідує. Термін навчання в поч. школі — 6 років, у серед.— 6 років. В 1975/76 навч. р. у поч. школі налічувалось 14,3 млн., у серед. навч. закладах — 2,5 млн. учнів. Поряд з держ. є приватні школи. Профес. підготовку здійснюють тех., комерційні та ін. школи 1-го й 2-го ступенів. Учителів готують 3-річні пед. школи, пед. коледжі та ун-ти. В І. 29 держ. і 23 приватні ун-ти (в 1973/74 навч. р.— 329 тис. студентів): Ун-т І. (держ.), засн. 1950; Нац. ун-т, засн. 1949 (обидва у Джакарті); Ісламський ун-т І. (приватний) у Джок'якарті (засн. 1945) та ін. У країні працюють Ін-т наук І. (засн. 1967), до якого входить понад 10 н.-д. ін-тів; понад 40 ін. наук. установ і т-в. Найбільші б-ки: Публічна, Парламентська, Нац. наук. документації, з політ. і соціально-істор. наук, усі — в Джакарті; б-ки в Бандунгу, Богорі, Джок'якарті, Макассарі, Медані та ін. Музей індонез. культури в Джакарті (засн. 1778), зоол. музей у Богорі (засн. 1894).

В. З. Клепиков.

Преса, радіомовлення, телебачення. У 1975 в І. виходило 172 щоденні газети та 360 ін. періодичних видань заг. тиражем бл. 6 млн. примірників. Осн. щоденні газети: індонез. мовою — "Мердека" ("Свобода", з 1945), "Ангкатан берсенджата" ("Збройні сили", з 1965), "Компас" (з 1965), "Сінар харапан" ("Промінь надії", з 1961, вечірня), "Пеліта" ("П'ятирічка", з 1974); англ. мовою — "Індонезія тайме" ("Індонезійський час", з 1974, 1967—74 виходила під назвою "Джакарта гаймс"). Нац. інформаційне агентство

АНТАРА засновано 1937. Регулярні радіопередачі на тер. І. почалися 1934. Урядова орг-ція Радіо Республіки Індонезії створена 1945. Телебачення — з 1962, контролюється урядовою службою Телебачення Республіки Індонезії. Для закордону ведуться передачі "Голос Індонезії" араб., кит., англ., франц., гінді, урду та ін. мовами. О. В. Ткачов.

Література. Найраніші відомі пам'ятки писемності давньоявансь-кою і давньомалайською мовами належать до 8—9 ст. У 14—17 ст. л-ра розвивалася на основі інд. класики та власної міфології й історії. Яванська традиція стала зразком для писемної словесності суданською, мадурською, балійською мовами, що формувалися в 16—18 ст. У цих л-рах було вироблено канонічні класичні форми, що існували аж до 19 ст.: хікайят (казка, оповідання), пан-тун (вірш, подібний до європ. сонета), утвердилася нова метрична система мачапат. З розгортанням нац.-визвольного руху малайська мова стала мовою загально-нац. індонез. л-ри (див. Індонезійська мова). Перші романи індонез. мовою створили на поч. 20 ст. пролет. письменники М. Кар-тодікромо й Семаун. В 20—30-х рр. переважали побутові романи (М. Руслі, М. Сірегар, Н. С. Іскандер), спрямовані на перегляд застарілих традицій відповідно до норм бурж. суспільства. Нац.-визвольні ідеї знайшли відображення в поезії й драматургії Р. Еффенді, М. Яміна, С. Пане, а згодом їх підхопили письменники, що групувалися навколо журн. "Пуджанга Бару",— С. Т. Алішахбана, А. Пане, Інтойо, А. Хам-зах та ін. Проголошення незалежності І. активізувало творчий процес. У л-ру прийшло багато молодих письменників. Поезія X. Анвара, А. Сані, Р. Апіна, С. Сітуморанга, проза Ідруса, П. А. Тура, драматургія У. Т. Сонтані та ін. стали найбільшим досягненням літ. течії "Покоління 45 року". Прогресивні письменники об'єдналися навколо Т-ва нар. культури (Лекра). Події 1965 привели до розгрому Лекра. Члени його зазнали репресій, багато з них емігрували. До значних творів сучас. л-ри І. належать вірші й оповідання В. С. Рендри, А. Росіді, оповідання С. Хірупа, Г. Пойка, романи М. Буше, П. Віджайї, І. Сіматупанга.

В. В. Сікорський.

Архітектура. На тер. І. збереглися мегалітичні споруди — менгіри, дольмени, склепи (комплекси Пасемах на Пд. Суматри, Лебак-Сібедуг на Зх. Яви) кін. 2-го — серед. 1-го тис. до н. е. В Центр. Яві залишилися "чанді" — невеликі храми-святилища з багатою пластикою форм (Пунтадева та ін.) 7—8 ст. Найвищого розквіту архітектура І. досягла у 8—9 ст. Будувалися "чанді" — Каласан (778 — серед. 9 ст.), Мендут (кін. 8 ст.). Створювалися грандіозні храмові ансамблі, найбільший з яких — Боробудур (бл. 800). В 13—15 ст. споруджувалися храми на о. Ява та о. Балі. В 18—20 ст. на забудові міст (Джакарта, Бандунг, Сурабай) позначився вплив європейської архітектури. Після здобуття незалежності почалося будівництво нових міст (м. Сумберджая на Суматрі, місто-супутник Джакарти — Кебайоран), житл. районів, великих громад. і адм. споруд (зокрема, спорт. комплексу в Джакарті, створеного за допомогою рад. спеціалістів). Образотворче мистецтво. Найдавніші пам'ятки — на о. Ява (рельєфи на галереях терас Боробудура, статуї Будди на його ступах і в нішах; на сюжети з давньоінд. епосу "Рамаяна" в храмі Шіви в Прам-банані, 9 ст.). Колонізаторський вплив Голландії загальмував розвиток мистецтва Індонезії. В період з 16 ст. до проголошення незалежності І. в країні переважало народне декоративно-ужиткове мист. (маріонетки для тіньового театру, тканини, розписані технікою батик, худож. вироби з дерева, глини, металу, кістки, рогу та ін.). Серед представників сучас образотворчого мист.: живописці Б. Абдуллах, С. Суджойоно, X. Нгантунг; скульптор Г. Хендра, графіки У. Еффенді, Суромо. Після подій 1965 прогресивні худож. орг-ції було розгромлено. В мист. переважають модерністичні напрями.

С. І. Тюляев.

Музика І. відзначається розвинутою мелодійністю. її ладова основа — 5-звукова система слендро (вид пентатоніки), що розширяється до 7-звукової системи пелог. Муз. інструменти — гонг, ксилофон, литавра тощо (входять до складу нац. індонез. оркестру гамелан). Нар. танці відзначаються різноманітністю хореографічних малюнків та виконавських традицій. На індонез. профес. муз. мистецтві позначився вплив європ. духовної музики, яку культивували християнські місіонери. Після встановлення незалежності почалося піднесення нац. музичної культури (композитори Суджасміна, А. Пасарібу, Сусбіні); в Джок'якарті та Джакарті при радіо створено камерні оркестри, 1952 в Джок'якарті — муз. школу, в Су-ракарті — консерваторію, школу індонез. класичної музики. Після 1965 розвиток муз. мист. загальмувався, прогрес, муз. об'єднання припинили свою діяльність, деякі муз. діячі (напр., Пасарібу) змушені були емігрувати. В 1968 в Джакарті створено симф. оркестр.

Театр. Джерела театру І.— в давніх театралізованих видовищах, що входили до церемоніалу культових свят. Найхарактерніші традиційні театр, форми, що збереглися з 9—11 ст.: ваянг-топенг, в якому виконавці виступають у масках, поєднуючи драму, спів, музику й танці; ваянг-пурво (тіньовий театр), ваянг-келітик (театр плоских дерев'яних маріонеток), ваянгголек (театр об'ємних маріонеток) та ін. В драм. основі цих вистав — епізоди з давньо-інд. епосу "Рамаяни" і "Махабха-рати", а також матеріали індонез. оповідань і хронік. На рубежі 19—20 ст. поряд з традиційними формами створено сучас. театр — кетопрак і лудрук, який поєднує традиц. засоби виразності з європейськими. В 50-і pp. були відомі трупи "Мархаен", "Тріснокантен". Створювалися трупи, наближені до сучас. європ. театру. В репертуарі — п'єси нац. драматургів (Утуй Татанг-Сонтані, Абу Ханіфаха, Алі Мохаммада, Санусі Пане та ін.), а також світової, зокрема рос., класики (А. Чехова, М. Гоголя, Л. Толстого, М. Горького).

Кіно. Перші кіностудії створено в 20-х pp. на іноз. кошти. У 30-х pp. випущено фільми з життя народу І.— "Парех, пісня рису", (голл. реж. М. Франкен), "Ясний місяць" (голл. реж. А. Балінк). У 40-х pp. випуск індонез. фільмів майже припинено. В роки боротьби за незалежність випускалася хроніка. В 1950 засн. першу держ. кінофірму "ПФН", приватні фірми "Перфіні" (Джакарта) та ін. Серед фільмів 50-х pp.— "Каліка" (реж. К. Сукарді, в рад. прокаті "Гіман"), "Туранг" (реж. Б. Сіагін), "Повернення на батьківщину" (реж. Б. Еффенді), "Борець" (реж. У. Ісмаїл). Фільми 60— 70-х pp.: "Семеро лицарів" (1969, реж. В. Умбох), "Саміун і Дасіма" (1971, реж. Н. Ісмаїл), "Та-пол" (1978, реж. А. Узхар). Іл. див. на окремому арк., с. 448—449.

Літ.: Ленін В. І. Пробудження Азії. Повне зібрання творів, т. 23; Национально-освободительное движение в Индонезии (1942- 1965). М., 1970; Заказникова Е. П. Рабочий класс и национально-освободительное движение в Индонезии. М., 1971; Николаев Н. Э. Индонезия: государство и политика. М., 1977; Беленький А. Б. Идеология национально-освободительного движения в Индонезии 1917— І942 гг. М-, 1978; Республика Индонезия. Политика, экономика, идеология. 1965 — 1977. М., 1978; Антипов В. И. Индонезия. М., 1967; Александров Ю. Г. Современная Индонезия. Аграрная политика 1965 — 1975. М., 1977; Симония Н. А. Индонезия. М., 1978; Сикорский В. В. Индонезийская литература. М., 1965; Демин Л. М. Искусство Индонезии. М., 1965.

Індонезія - leksika.com.ua

Індонезія - leksika.com.uaІндонезія - leksika.com.uaІндонезія - leksika.com.uaІндонезія - leksika.com.ua

Індонезія - leksika.com.ua

Індонезія - leksika.com.uaІндонезія - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази