Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Т-тов arrow ТАРАНОВСЬКИЙ
   

ТАРАНОВСЬКИЙ

Федір Васильович [12(24). V 1875, м. Плонськ, тепер Плоцького воєводства, Польща — 23.1 1936, Белград] — укр. правознавець, доктор держ. права з 1911, академік УАН з 1918. Закін. 1896 юрид. ф-т Варшав. ун-ту і був залишений профес. стипендіатом каф. держ. права для підготовки до наук.-виклад, діяльності. Після складання магіст. іспитів — в. о. доцента каф. енциклопедії права (з 1899) та історії руського права (з 1903) цього ун-ту. З 1906 — професор Демидовського юрид. ліцею (м. Ярославль), з 1908 — екстраординарний професор в Юр'єв. (Дерптському; після 1918 — Тартуський) ун-ті. Водночас викладав у ряді ін. навч. закладів. Після Лютневої революції 1917 — професор Петроградського ун-ту.

Тарановський Федір Васильович - leksika.com.ua

З кінця 1917 — в Україні, був професором і деканом відкритого у верес. 1918 юрид. ф-ту Катериносл. ун-ту. Один із засновників УАН. В Академії посів каф. порівн. історії права, був членом Правління УАН, головою Соціально-екон. відділу УАН, засновником і головою Комісії для виучування історії західноруського і українського права ВУАН, членом Комісії для виучування звичаєвого права України ВУАН та Археогр. комісії. Під час денікінщини - професор Таврійського ун-ту в Сімферополі. Згодом емігрував за кордон. Від 1920 до кінця життя працював професором каф. історії права слов'ян, народів юрид. ф-ту Белград, ун-ту, викладав також енциклопедію права. Тривалий час не поривав зв'язків з УАН, опублікував у її виданнях кілька праць. Проте в кін. 20-х pp. його з політ, мотивів виключили зі списків УАН. У ті ж роки Т. був обраний д. чл. Серб, королів, академії, чл.-кор. Слов'ян, ін-ту в Празі, головою Рос. наук, ін-ту в Белграді, почесним членом т-ва «Матиця сербська», членом польс. Львівського наук, т-ва, кількох ін. наук, інституцій.

Наук, визнання Т. принесли насамперед праці в галузі теорії та історії д-ви і права. Його творчий метод передбачав розгляд проблем історії права, зокрема історії держ. права іноз. країн, крізь призму політ, доктрин свого часу, використання істор. фактів для просторих теор. узагальнень, аналіз держ.-прав. інститутів певної країни в широкому європ. і світ, контексті. Осн. праці дорев. періоду: «Огляд пам'яток магдебурзького права західноруських міст литовської епохи. Історико-юридичне дослідження» (1897), «Інтерес і моральний обов'язок у праві» (1899), «Порівняльне правознавство наприкінці XIX століття», «Державна практика і канцелярська наука у XVIII столітті в Німеччині», «Феодалізм у Росії» (всі три — 1902), «Політична доктрина в Наказі імператриці Катерини II» (1903), «Юридичний метод у державній науці. Нариси його розвитку в Німеччині» (1904, магіст. дис), «Історичний і методологічний взаємозв'язок історії, догми і політики права» (1907), «Норманська теорія в історії руського права» (1909), «Догматика позитивного державного права у Франції» (1911, докт. дис; премія ім. М. М. Ахматова РАН), «Замітки про Монтеск'є» (1913), «Новий досвід будови філософії права в російській літературі» (1915), «Вчення про природне право» (1916), «Підручник енциклопедії права» (1917, 1923). Після еміграції вченого у «Записках Соціально-економічного відділу» побачили світ розвідки Т. «Догматика державного права

Речі Посполитої XVII в. в праці Христофора Гарткноха» (т. 2—3, 1926), «Статистичні описи Польщі Кромера й Старовольсько-го та їх значіння для утворення догматики польського державного права в XVII в.» (т. 4, 1926), «Перший систематичний виклад догми державного права Речі Посполитої в другій половині XVII в. в трактаті Хваль-ковського» (т. 5—6, 1927). За кордоном вийшли роботи Т. з питань методології істор.-прав, досліджень, окр. аспектів історії права слов'ян, народів. Загальновідомими стали, зокрема, його фундам. монографії серб, мовою «Вступ до історії слов'янських прав» (1923, 1933) та «Історія сербського права у державі Неманичів» (в. 1—3, 1931—35). Незаперечними залишаються наук, пріоритети Т. в дослідженні історії права слов'ян, народів і витоків юрид. науки в Німеччині, Франції та Польщі.

Т. — один з фундаторів вітчизн. конституціоналізму, концепції правової д-ви. Т. називав конст. д-вою або конституціоналізмом таку д-ву чи спосіб правління, які засновані на участі народу у владі (з визнанням суб'єктивних політ, прав гр-н як прав, межі для здійснення держ. влади). Правовою Т. вважав д-ву, де для здійсне ння влади встановлено прав, форми та прав. межі. При цьому в розвитку прав, д-ви розрізняв дві стадії: перша характеризується встановленням «законності правління», тобто забезпеченням верховенства закону, а друга — ще й визнанням суб'єктивних публіч. прав підданих, які внаслідок цього стають гр-нами. Законність правління і система суб'єктив. публіч. прав, на думку вченого, взаємно доповнюють одна одну і в своїй сукупності забезпечують цілковите здійснення ідеї правової д-ви.

В кн.: Усенко і. Б. Академік Ф. В. Тарановсь-кий. В кн.: Прав, д-ва, в. 4. К., 1993; Михальченко С. Н. Киев, школа в рос. историографии (школа западнорус. права). М.-Брянск, 1996; Михальчич Р. История серб, права в трудах Федора Тарановского. В кн.: Рус. эмиграция в Югославии. М., 1996; Усенко і. Б. Академік Федір Тарановський.

В кн.: Члени-засновники Нац. академії наук України. К, 1998.

І. Б. Усенко.

 

Схожі за змістом слова та фрази