Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow тул-тяч arrow ТУРКМЕНСЬКА РАДЯНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА
   

ТУРКМЕНСЬКА РАДЯНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА

Туркменистан. Загальні відомості. Вперше утворена 7.VIII 1921 як Туркменська обл. у складі Туркестанської АРСР, 27.Х 1924 перетворена на Туркм. РСР. Розташована на Пд. Зх. Серед. Азії, на крайньому Пд. Рад. Союзу (в урочищі Чильдухтер, поблизу м. Кушки — крайня пд. точка СРСР). На Пн. межує з Каз. РСР, на Пн. і Пн. Сх.— з Узб. РСР, на Пд.— частина держ. кордону СРСР з Іраном та Афганістаном. З Зх. омивається Каспійським м. У Т.— 5 адм. областей, 44 райони, 15 міст і 74 с-ща міськ. типу. Карти див. на окремому аркуші, с. 416—417. Державний лад. Туркм. РСР — суверенна радянська соціалістична держава, що входить до складу СРСР. Діючу конституцію Туркм. РСР прийнято 13.IV 1978 позачерговою 9-ю сесією Верховної Ради Туркм. РСР 9-го скликання. Найвищий орган держ. влади і єдиний законодавчий орган Туркм. РСР — однопалатна Верховна Рада Туркм. РСР, що обирається населенням строком на 5 років. Верховній Раді Туркм. РСР підзвітна обирана нею Президія Верховної Ради Туркм. РСР — постійно діючий орган Верховної Ради республіки, який здійснює в межах, передбачених Конституцією Туркм. РСР, функції найвищого органу держ. влади республіки в період між сесіями Верховної Ради Туркм. РСР. Верховна Рада Туркм. РСР утворює Уряд Туркм. РСР — Раду Міністрів Туркм. РСР — найвищий виконавчий і розпорядчий орган держ. влади республіки, відповідальний перед нею і підзвітний їй. Місц. органами держ. влади в областях, районах, містах, районах у містах, селищах і сільс. населених пунктах Туркм. РСР є відповідні Ради нар. депутатів, що обираються строком на 2,5 року. Всі Ради нар. депутатів Туркм. РСР обираються громадянами, які досягли 18 років, на основі заг., рівного й прямого виборчого права при таємному голосуванні. Найвищий суд. орган республіки — Верховний Суд Туркм. РСР, обираний Верховною Радою Туркм. РСР строком на 5 років. Природа. Берегова лінія Каспійського м. в межах Т. (понад 1100 км) на Пд. порізана слабо, на Пн. утворює затоки (Кара-Богаз-Гол, Красноводська, Туркменська), півострови (Красноводський, Челекен). В межах Т.— о-ви Огурчинський, Караада. Рельєф Т. переважно рівнинний. Більша частина республіки розташована в межах Туранської низовини, зайнятої пустелею Каракуми. Пустеля розділена солончаковими западинами на Центральні та Заунгузькі Каракуми; в межиріччі Амудар'ї та Теджену — Пд.-Сх. Каракуми. Туранську низовину облямовують невисокі хребти (Малий Балхан, Великий Балхан) та височини (Бадхиз, Карабіль, відроги плато Устюрт і Красноводське). На Пд. розташовані гори Копетдаг, на Пд. Сх.— хр. Кугітангтау (вис. до 3139 м, г. Айрибаба — найвища точка республіки). Вздовж узбережжя Каспійського м.—вузька смуга низовини. На території республіки — Сарикамишська западина, западина Акджакая (— 81 м) та ін. Т. багатий на різноманітні корисні копалини. Є родовища нафти й газу, вугілля, мінеральних солей (хлоридів та сульфатів), ртуті, кам'яної солі, поліметалів, бентоніту, озокериту, буд. матеріалів. Значні запаси пром. і мінеральних вод. Клімат Т. різко континентальний, посушливий. Пересічна т-ра січня від —5 до + 4° (абсолютний мінімум —32°), липня +28, +34° (абс. максимум + 50°, ст. Репетек). Опадів від 80 мм на рік (в нижній течії Амудар'ї) до 150 мм в Каракумах, 200—300 мм в передгір'ях і гірських долинах та понад 400 мм у горах. Для Т. характерні постійні вітри (у т. ч. в передгір'ях Копетдагу — сухий вітер гармсиль), а також пилові бурі. Бл. 80 % тер. республіки не має постійного поверхневого стоку, ріки є тільки в пд. та сх. районах. Найбільша ріка — Амудар'я, на Пд.— Мургаб, Теджен, Атрек, вони широко використовуються для зрошення. Велике значення для поліпшення умов землеробства має Каракумський канал імені В. І. Леніна. Найбільше озеро — Сарикамишське (солоне). Поширені сухі русла давніх рік— Узбой, Келіфський Узбой та ін. На більшій частині Т. переважають сіро-бурі, піщані грунти та сіроземи, в пониззях — солончаки, такири та такировидні грунти, в долинах річок — лучно-сіроземні та алювіально-лучні грунти. В Т. багатий рослинний і тваринний світ. У пустелі на пісках ростуть чагарники (білий та чорний саксаул, кандим, черкез, жовта акація, астрагали) та різні трави. На солончаках — гребенщик, сарсазан, поташник, у річкових долинах — тугайні ліси з тополі-туранги, лоха; в передгір'ях Копетдага, на височинах Карабіль і Бадхиз — трав'яниста рослинність. На схилах гір (понад 1500 м) — зарості арчі, дикі плодові (виноград, яблуня, глід, алича, мигдаль, гранат, волоський горіх), на височині Бадхиз — рідколісся з фісташки. В пустелі живуть джейран, заєць, вовк, лисиця, шакал, у тугаях — дика свиня, в горах — рись, леопард, архар та ін. З птахів водяться саксаульні сойки, туртушки, дрофи, фазани; з плазунів — варан, гекон, ящірки, піщаний удав, ефа, кобра, гюрза. На тер. Т.— Бадхизький заповідник, Красноводський заповідник, Репетецький заповідник, а також Копетдагський, Капланкирський, Гасан-Кулійський та Сюнт-Хасардагський заповідники.

С. Б. Байрамов.

Населення. Осн. населення — туркмени (1892 тис. чол., тут і нижче 1979, перепис). В Т. живуть також росіяни (349 тис. чол.), узбеки (234 тис. чол.), казахи (80 тис. чол.), татари (40 тис. чол.), українці (37 тис. чол.) та ін. Пересічна густота нас. — 6,2 чол. на 1 км2 (1983). Найгустіше населені долини річок та передгірські оазиси Копетдагу, найрідше — пустелі і гори. Міське населення становить 47 % (1983). Найбільші міста: Ашхабад, Чарджоу, Ташауз, Мари, Красноводськ.

Історія. Тер. Т. була заселена з раннього палеоліту. Кін. 2 — поч. 1-го тис. до н. е.— час розкладу первіснообщинного ладу і зародження класового суспільства в племен, що населяли тер. Т. У серед. 1-го тис. до н.е. на тер. Т. найбільш економічно розвинутими областями були Маргіана і Парфія. В 6—4ст. до н. е. вони входили в д-ву Ахеменiдів. На Пн., у степах, розселялися кочові племена—масагети і дахи. В 4 ст. до н. е. тер. Т. завоював Александр Македонський. У серед. З ст. до н. е. в передгірській смузі Т. виникло Парфянське царство. В 3 ст. н. е. Пд. Т. потрапив під владу Сасанідів, у 5—6 ст. більша частина Т. була під владою ефталітів, з 2-ї пол. 6 ст.— Тюркського каганату. У серед. 7 ст. тер. Т. завоювали араби. В 655 у Мерві проти завойовників вибухнуло повстання, в 70—80-х рр. 8 ст. відбулося повстання в Мавераннахрі, очолене Муканною. В 9—10 ст. територія Т. входила до складу феод. Тахіридів держави і Саманідів держави, в 10 — на поч. 11 ст.— до д-ви Газневі дів. У 1040 Т. завоювали огузи, які згодом стали одним з гол. компонентів у формуванні туркм. народності (в осн. завершилося в 15 ст.). В кін. 12 — на поч. 13 ст. тер. Т. була під владою правителів Хорезму, 1219—21 її завоювали орди Чінгісхана, які спустошили країну. Основна маса туркм. племен перемістилася в степи Прибалхашшя, в долину Узбою і на сх. узбережжя Каспію. Туркмени не раз повставали проти завойовників. У 70—80-х рр. 14 ст. Т. підкорив Тiмур. Після падіння Тімуридів частина тер. Т. у 16—17 ст. була під владою Хівинського ханства і Бухарського ханства, а частина — під владою Ірану. В 16 ст. зміна напряму русла Амудар'ї змусила населення районів, позбавлених води, переселитися на Пд. Т. Більша частина туркменів, які жили на Пд. Т., зберігала незалежність; управляли ними беки й хани, але політ. об'єднання на тер. Т. не було створено. З 16 ст. почали розвиватися рос.-туркм. зв'язки. В кін. 17 ст. частина туркменів переселилася на тер. Рос. д-ви (ставропольські туркмени). В 30— 40-х рр. 18 ст. Пд. Т. завоював правитель Ірану Надір-шах. У серед. 19 ст. туркм. народ не раз завдавав нищівних ударів хівинським та Іран. військам. Представники туркм. племен не раз зверталися до рос. уряду (вперше на поч. 18 ст.) з проханням прийняти їх у підданство Росії. Приєднання Т. до Росії почалося 1869. Зх. Т. увійшов до складу Росії добровільно, а текінці — жителі оазису Ахал чинили опір військам М. Д. Скобелева. На 1885 до Росії добровільно увійшли Етек, Теджен, Мерв і Пендинський оазис. У 1882 на тер. Т. було створено Закаспійську обл. з центром у Асхабаді (Ашхабаді) в складі Кавказ. намісництва. Згодом її було включено до Туркестанського краю. Незважаючи на колонізаторську політику царизму і рос. буржуазії, приєднання Т. до Росії мало прогресивне значення: припинилися феод. міжусобиці, ліквідовано работоргівлю. Т. почав втягуватися в екон. систему рос. капіталізму. Посилився процес зближення рос. і туркм. народів. У кін. 19 ст. в Т. почали виникати нові міста, формувався пролетаріат, з'явилися перші пром. підприємства — бавовноочисні та олійницькі з-ди, млини. В 1903—04 було створено перші с.-д. гуртки і групи в Кізил-Арваті та Асхабаді, 1905 с.-д. орг-ції виникли в Асхабаді, Чарджуї (Чарджоу), Мерві, Красноводську. Робітники і солдати місц. гарнізонів були активними учасниками революції 1905—07. В Кізил-Арваті було створено підпільну друкарню, в якій 1906 друкували першу нелегальну робітн. газ. "Молот". Туркмени брали активну участь у Середньоазіатському повстанні 1916. Після перемоги Лютн. революції 1917 в найзначніших містах Т. виникли Ради робітн. депутатів і солдат. к-ти. В серед. 1917 більшість з них мала більшовицьке ядро. Поворотним етапом в історії Т. була перемога Великої Жовтн. соціалістич. революції. Трудящі Т. підтримали збройне повстання в Ташкенті в листопаді 1917. 4-й з'їзд Рад Закаспійської обл. 2(15).XII 1917 проголосив перехід всієї влади до Рад і обрав Раду Нар. Комісарів. Протягом зими 1917—18 Рад. влада утвердилась у всій Закаспійській обл. В лютому 1918 було розпущено контрреволюц. Обласний мусульм. к-т. 30.IV 1918 створено Туркестанську Авто номну Радянську Соціалістичну Республіку в складі РРФСР. До неї увійшла осн. частина тер. Т. (Закаспійська обл.). Деякі райони залишалися під владою хівинського хана і бухарського еміра. При підтримці англ. імперіалізму 12.VII 1918 в Асхабаді спалахнув есеро-меншовицький білогвардійський заколот, який спричинив тимчасове падіння Рад. влади в Закаспії. 12.VIII 1918 в Т. вторглись англ. війська, їх підтримали внутр. контрреволюція і націоналістичні елементи. Почалася англ. інтервенція в Серед. Азії 1918—20. 20. IX 1918 в Закаспії було розстріляно 26 бакинських комісарів. 17.V 1919 рад. війська перейшли в наступ і 9.VІІ визволили Асхабад. Для роботи серед місц. населення створено мусульм. секцію Політвідділу Закаспійського фронту. Трудящим Т. в їхній визвольній боротьбі велику допомогу подали рос., укр., узб., казах. та ін. рад. народи. 6.II 1920 визволенням Красноводська завершилося вигнання інтервентів і розгром білогвардійців на тер. Т. Після відновлення Рад. влади Закаспійська обл. (1921 перейменована на Туркменську обл.) увійшла до Туркестанської АРСР, ін. райони Т.— до складу створених 1920 Бухарської народної радянської республіки і Хорезмської народної радянської республіки. Почалася відбудова нар. г-ва, зруйнованого війною. В 1921—22 в Т. було проведено першу зем.-водну реформу. Після розгрому басмацьких банд (див. Басмацтво) значно зміцнилася Рад. влада на місцях. У результаті проведення національно-державного розмежування радянських республік Середньої Азії 27.X 1924 було утворено Туркм. РСР. 1-й Всетуркм. установчий з'їзд Рад 20.ІІ 1925 прийняв декларацію про утворення Туркм. РСР і постанову про добровільне входження її до складу СРСР. У республіці розгорнулося соціалістичне будівництво, набули розвитку економіка і культура туркм. народу. Було ліквідовано залишки патріархально-феод. відносин. У 192.5— 27 проведено другу зем.-водну реформу, в результаті якої землю і воду одержали 33,5 тис. безземельних і малоземельних дайхан. Було збудовано великі іригаційні споруди в районах Амудар'ї та Мургабу. В 1929 почалася колективізація с. г., яка завершилася наприкінці другої п'ятирічки. За роки Рад. влади Т. перетворився на одну з бавовницьких баз країни. Сформувалися і зросли кадри нац. робітн. класу. Створювалася і розвивалася промисловість. Було здійснено культурну революцію.

Туркм. народ сформувався в соціалістичну націю. Під час Великої Вітчизн. війни 1941—45 трудящі Т. брали активну участь у боротьбі проти нім.-фашист. загарбників. 19 тис. воїнів з Т. нагороджено орденами й медалями, 78 — удостоєно звання Героя Рад. Союзу. К. Азалов, Б. Довлетжанов, Л. Г. Цибізов, А. В. Ахмедов та ін. цього звання удостоєні за подвиги в боях за визволення Рад. України. З перших днів війни все г-во Т. було переведено на воєнний лад. У тилу трудящі подавали всебічну допомогу фронтові. Евакуйовані в Т. на поч. війни пром. підприємства Ворошиловграда, Києва, Харкова та ін. міст подали значну допомогу в індустріалізації республіки. В той самий час

населення Т. подавало допомогу у відбудові нар. г-ва визволеним від нім.-фашист. окупантів районам країни, зокрема Ворошиловгр. і Харків. областям. У післявоєнний час туркм. народ разом з усіма народами СРСР успішно розв'язує завдання дальшого розвитку нар. г-ва республіки, перетворює в життя лінію партії на вдосконалення розвинутого соціалізму. Т. нагороджено орденами Леніна (1957), Дружби народів (1972), Жовтневої Революції (1974).

М. Мошев.

Комуністична партія Туркменистану. Створена в лютому 1925 шляхом об'єднання парт. орг-цій Туркм. області й туркм. районів кол. Бухарської і Хорезмської нар. рад. республік у Комуністичну партію (більшовиків) Туркменистану — КП(б) Туркменистану. І з'їзд КП(б) Туркменистану відбувся 14—19.ІІ 1925. З жовтня 1952 має сучасну назву. На 1.І 1983 налічувала 102 098 членів і кандидатів у члени партії. Черговий, XXII з'їзд відбувся 16—17.І 1981. Перший секретар ЦК Компартії Туркменистану — М. Г. Гапуров (з 1969). ЛКСМ Туркменистану засн. в березні 1925. На 1.І 1983 в її лавах було 506 249 комсомольців. Профспілки Туркменистану на 1.І 1983 налічували 1007 тис. членів. Народне господарство. За роки Рад. влади Т. з відсталої окраїни царської Росії перетворився на індустр.-агр. республіку з багатогалузевою пром-стю і великим механізованим с.-г. виробн. Нар. г-во Т. є складовою частиною єдиного народногосподарського комплексу СРСР. Т. виділяється видобуванням і переробкою нафти, природного газу, хім. сировини, маш.-буд., текст. пром-стю, виробництвом бавовни (особливо тонковолокнистої), каракулевих смушок, шовку-сирцю, вовни. В 1982 у валовому сусп. продукті республіки на пром-сть припадало

49,4 %, с. г.— 19,1 %, буд-во — 16,8%, транспорт і зв'язок — 4,6%. Капітальні вкладення в нар. г-во Т. 1982 становили 1413 млн. крб. (1965 — 522 млн. крб.). Продуктивність праці в пром-сті 1982 зросла проти 1970 в 1,36 раза. Нац. доход республіки збільшився за 1971—82 в 1,47 раза. Виплати і пільги з сусп. фондів споживання зросли в 2,4 раза, роздрібний товарооборот — в 1,1 раза. За цей час введено в дію 11 946 тис. м2заг. (корисної)житл. площі. Т. входить до Середньоазіатського екон. району СРСР і має тісні зв'язки з ін. районами країни. Промисловість. За роки Рад. влади обсяг пром. виробн. в республіці збільшився в 206 раз. Обсяг пром-сті Т. 1982 зріс порівняно з 1940 в 12 раз. Провідні галузі пром-сті: енергетика, газова, нафтова, хім., машинобудівна, легка (гол. чин. галузі, які переробляють с.-г. сировину), олійно-жирова, виноробна, буд. матеріалів. За видобуванням нафти Т. посідає 4-е місце серед союзних республік (після РРФСР, Аз. РСР, Каз. РСР). Родовища нафти і нафтопереробна пром-сть зосереджені в зх. районах Т., в Красноводській області. На Зх. Челекена її видобувають з мор. дна. За видобутком природного горючого газу Т. посідає 2-е місце в СРСР (після РРФСР). Осн. родовища: Ачакське, Наїпське, Шатликське, Гугуртлинське тощо. Швидкими темпами розвивається електроенергетика. За роки Радянської влади збудовано Безмеїнську ДРЕС, Красноводську, Чарджоуську ТЕЦ, Небіт-Дагську газотурбінну

ДРЕС та ін. Почато буд-во (1968) найбільшої в Т. Марийської ДРЕС (на газі); 6 енергоблоків заг. потужністю 1260 тис. кВт ∙ год стали до ладу 1973— 81. Нафтопереробна і нафтохім. пром-сть у республіці почала розвиватися після введення в експлуатацію Красноводського нафтопереробного з-ду (1946—50), який виробляє бензин, гас, дизельне пальне, мазут, нафтобітум, електродний кокс, пральний порошок тощо. З 1968 виготовляє продукцію Челекенський з-д тех. вуглецю. Будується (з 1972) в с-щі Нефтезаводськ Чардж. обл. нафтопереробний з-д. Хім. пром-сть представлена виробн. сульфату натрію, йоду, брому, сірки, мінеральних добрив, сірчаної кислоти, суперфосфату, фтористого алюмінію (Бекдаш, Челекен, Красноводськ, Чарджоу, Небіт-Даг, Гаур-дак). Машинобудування і металообробка (ремонт тепловозів і автомобілів, виробн. потужних відцентрових нафтових насосів, вентилятори для пром. охолоджувачів води, культиватори, електр. кабель, газові плити, устаткування для харч. пром-сті тощо) зосереджені в основному в Ашхабаді, а також у Чарджоу, Ташаузі, Кізил-Арваті, Красноводську, Мари, Небіт-Дагу. Підприємства пром-сті буд. матеріалів виробляють цеглу, азбоцем. листи і труби, залізобетонні вироби, скло й цемент (Ашхабад, Безмеїн, Красноводськ, Мари, Байрам-Алі, Небіт-Даг, Чарджоу). Осн. галузь легкої пром-сті — текстильна, вона спеціалізується на первинній обробці місц. сировини — бавовни, вовни, шовковичних коконів, виробн. бавовняних, вовняних, шовкових тканин і трикотажу. В Т. розвинуті такі галузі пром-сті: бавовноочисна (Мари, Байрам-Алі, Іолотань, Теджен, Чарджоу, Керкі, Ташауз та ін.); бавовняна, шовкова, трикотажна, вовняна і шкіряна, швейна (Ашхабад, Мари, Чарджоу, Небіт-Даг); взуттєва (Ашхабад). Розвинуте килимарство (Гасан-Кулі, Казанджик, Небіт-Даг, Бахарден, Ашхабад, Кізил-Арват, Мари, Ташауз тощо). В харч. пром-сті розвинуті олійножирова, м'ясо-мол., виноробна, хлібопекарська, кондитерська, пивоварна, соляна галузі тощо (Ашхабад, Чарджоу, Мари, Красноводськ, Ташауз, Безмеїн, Геок-Тепе, Карабекаул, Сандикачі). Сільське господарство. За роки Рад. влади в Т. створено велике високомеханізоване с. г. Заг. обсяг його продукції 1982 зріс порівняно з 1970 на 47 %. На 1.І 1983 у республіці було 337 колгоспів і 113 радгоспів. Усі г-ва електрифіковані. С.-г. угіддя 1982 становили 62,3 % заг. зем. площі, з них орні землі — 3,3 %, пасовища — бл. 96 %. Основою землеробства є поливні землі. Площа зрошуваних земель становила 1011 тис. га (1982). Для зрошування використовують води річок, а також підземні води (в передгір'ях Копетдагу). Збудовано водосховища: Хауз-Ханське, Ташкепринське, Тедженське, Сариязинське та ін. Велике значення в розвитку економіки Т. має Каракумський канал ім. В. І. Леніна. Провідна галузь с. г.— землеробство, яке зосереджене в основному в оазисах і передгір'ях. Переважає бавовництво (гол. чин. тонковолокнистий бавовник); Т. займає 2-е місце в СРСР після Узб. РСР за валовим збором бавовни-сирцю. На кін. 1983 в республіці зібрано 1178,1 тис. т бавовни-сирцю, в т. ч. тонковолокнистих сортів — 314,9 тис. т. Із зернових вирощують пшеницю, ячмінь, рис і джугару; з баштанних і овочевих — дині, кавуни, цибулю, часник тощо.

Виноградники у плодоносному віці займають 10 тис. га (1982; в основному в Ашхабадській і Марийській областях). Площа плодово-ягідних насаджень у плодоносному віці становила 12 тис. га (гол. чин. у передгір'ях Копетдагу, Мургабському оазисі і зоні Каракумського каналу); в долинах Атреку й його прит. Сумбару вирощують субтропічні культури (гранат, маслини, інжир, мигдаль тощо).

Важливою галуззю с. г. республіки є тваринництво: м'ясо-вовнового й молочно-м'ясного напрямів та конярство — в горах; каракулівництво, тваринництво м'ясо-вов-нового напряму й верблюдівництво — на рівнинах. Поголів'я (млн., на 1.І 1983): великої рогатої худоби 0,7 (у т. ч. корів — 0,2), свиней — 0,2, овець і кіз — 4,5. Розвинуте шовківництво, в основному в Чардж., Марийс. і Ашхаб. областях. Поширене бджільництво. Значно зросло рибне r-во (внутр. водоймища). У 1982 вироблено: м'яса (в забійній вазі) — 82 тис. т, молока — 323 тис. т, яєць — 276 млн. шт., вовни — 13,4 тис. т. Парк с.-г. машин Т. становив (тис. шт., кін. 1982): тракторів (у фіз. одиницях) — 38,6, зернозбиральних комбайнів—1,2. В республіці широко здійснюються спеціалізація і концентрація с.-г. виробн. на основі міжгосподарського кооперування і агропромислової інтеграції. На 1.І 1983 в Т. налічувалося 78 міжгосп. підприємств і орг-цій, у т. ч. тваринницьких — 14.

Транспорт. У Т. розвинуті всі види транспорту. Основний з них—залізничний (78,5% у заг. вантажообороті республіки). Довж. з-ць заг. користування 1982 становила 2,12 тис. км. Гол. залізничні магістралі: Красноводськ — Ташкент з відгалуженнями Мари — Кушка і Неоіт-Даг — Вишка, Чарджоу — Кунград — Бейнеу та ін. Заг. довж. автошляхів — 12,2 тис. км, у т. ч. з твердим покриттям — 9,2 тис. км. Автомоб. транспортом сполучаються майже всі райони республіки. Судноплавство по р. Амудар'ї і Каракумському каналу. Гол. мор. порт — Красноводськ, зв'язаний мор. поромом з Баку. Авіалінії сполучають Ашхабад з Москвою, Ленінградом, Києвом, Баку, Ташкентом та іншими великими містами країни й майже з усіма містами й райцентрами республіки. Розвивається трубопровідний транспорт. Довж. нафтопроводів бл. 650 км. Збудовано нафтопроводи Вишка — Красноводськ, Челекен— Красноводськ. Довж. газопроводів — 2,4 тис. км. У 1970 став до ладу газопровід Майське — Ашхабад — Безмеїн. Збудовані газопроводи з нафтових родовищ подають горючий газ для внутр. потреб республіки і в магістральний газопровід Серед. Азія — Центр. У Основних напрямах економічного і соціального розвитку СРСР на 1981—1985 роки і на період до 1990 року в Т. на одинадцяту п'ятирічку передбачено: збільшити виробн. пром. продукції на 21—24 %, електроенергії — в 1,8 раза; забезпечити прискорений розвиток хім., легкої, харч, пром-сті і машинобудування; довести видобуток газу до 81—83 млрд. м3; збільшити переробку нафти в 2 рази, виробн. мінеральних добрив — у 2,8 раза; забезпечити зростання виробн. олії в 1,7 раза; збільшити середньорічний обсяг валової продукції с. г. на 14—16%; забезпечити середньорічне виробн. зерна в кількості не менш як 380 тис. тонн, бавовни-сирцю — 1210—1230 тис. тонн, у т. ч. тонковолокнистої — 290— 300 тис. тонн, м'яса (в забійній вазі) — не менш як 90 тис. тонн. Продовжити буд-во Каракумського каналу. Дальший розвиток агро-пром. комплексу республіки, зокрема с.-г. виробн., передбачено Продовольчою програмою СРСР на період до 1990 року, розробленою відповідно до рішень XXVI з'їзду КПРС і схваленою Травневим пленумом ЦК КПРС 1982.

О. П. Лавров.

Охорона здоров'я. В 1982 в Туркм. РСР налічувалося 32,3 тис. лікарняних ліжок (106,1 ліжка на Ютис. ж.);мед. допомогу подавали 8,9 тис. лікарів (29,1 лікаря на 10 тис. ж.) та 24,9 тис. осіб серед. мед. персоналу; діяли 290 жіночих консультацій, дит. поліклінік і амбулаторій. Лікарів готують у Туркм. мед. ін-ті (Ашхабад). Найбільш відомі курорти: кліматичні— Байрам-Алі, Фірюза, бальнеологічний — Арчман, грязьовий — Моллакара.

Народна освіта, наукові та культурно-освітні заклади. До входження до складу Росії на тер. Т. діяли лише конфесіональні школи, зокрема мектеби й медресе, де навчалися діти привілейованих верств населення. З приєднанням Т. до Росії почали створюватися т. з. рос.-тубільні школи, які, однак, істотного впливу на рівень освіти нар. мас зробити не могли. На поч. 20 ст. письменних серед корінного населення Т. було 0,7 %. В 1914/15 навч. р. в кол. Закаспійській обл. працювало 58 шкіл, з них 27 — у сільс. місцевості. Серед. спеціальних і вищих навч. закладів не було. Рад. влада відкрила туркм. народові шлях до освіти й розвитку нац. культури. У 20-х рр. розгорнуто роботу по ліквідації неписьменності серед дорослого населення, яку в основному завершено наприкінці 30-х рр. Особлива увага приділялася жіночій освіті. З 1937/38 навч. р. розпочато перехід до заг. 7-річ-ного навчання. В 1959 запроваджено обов'язкове 8-річне навчання. До 1976 в основному завершено перехід до заг. серед. освіти. В 1982/83 навч. р. у Т. в 1,9 тис. загальноосв. школах налічувалося 0,8 млн. учнів, у 35 серед. спец. навч. закладах — 34,6 тис. учнів, у 8 вищих навч. закладах — 38,7 тис. студентів. Вузи: Туркменський університет, ін-ти: політех., с.-г., пед. ін-т мистецтв, мед., нар. г-ва та ін.— в Ашхабаді, пед. ін-т у Чарджоу. В 1982 профес.-тех. уч-щами підготовлено 21,1 тис. кваліфікованих робітників. У республіці діють Академія наук Туркменської РСР (16 наук. установ; 21 академік і 28 членів-кореспондентів; 1983), у її числі— наук.-виробниче об'єднання "Сонце", Ін-т фізики Землі й атмосфери, Ін-т хімії, Ін-т пустель та ін. Ін-т туберкульозу, Ін-т радіології та рентгенології, Ін-т онкології, ін. наук, установи. Працює Туркм. філіал Ін-ту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. В республіці налічується 5,3 тис. наук. працівників, зокрема понад 100 докторів і 2 тис. кандидатів наук. На кожну тисячу працівників, зайнятих у народному господарстві, вищу й середню (повну й неповну) освіту мають 879 чоловік (1983). В Т. 1,4 тис. масових б-к (фонд — 14,3 млн. одиниць зберігання), зокрема найбільші 6-ки — Держ. б-ка Туркм. РСР ім. К. Маркса, Центр. наук. 6-ка АН Туркм. РСР, обидві — в Ашхабаді; 7 театрів, Туркм. кінний цирк, філармонія; 1,3 тис. кіноустановок з платним показом; 1,2 тис. клубних закладів; 15 держ. музеїв: Музей історії Туркм. РСР, Музей образотворчих мистецтв Туркм. РСР — в Ашхабаді, Меморіальний музей 26 бакинських комісарів і Істор.-краєзнавчий — у Красноводську, Обл. історико-революц. музей у м. Мари, Історико-краєзнавчий у Небіт-Дагу та ін. Серед позашкільних закладів — палаци й будинки піонерів і школярів, станції юних техніків і натуралістів, дит. спорт. школи тощо.

Преса, радіомовлення, телебачення. Працюють вид-ва "Туркменистан", "Илим" ("Наука"), Головна редакція Туркм. Рад. Енциклопедії та ін. В 1982 в Т. видано 703 назви книг і брошур тиражем 5,9 млн. прим., з них 314 туркм. мовою тиражем 4,1 млн. прим.У республіці виходять 34 журнали річним тиражем 10,9 млн. прим., у т. ч. 15 туркм. мовою річним тиражем 10,4 млн. прим.; 69 газет річним тиражем 183 млн. прим., у т. ч. 55 туркм. мовою річним тиражем 136 млн. прим. Друк. орган ЦК Компартії Туркменистану

— журн. "Туркменістан коммуністі" ("Комуніст Туркменистану", туркм. мовою). Друк. органи ЦК Компартії Туркменистану, Верховної Ради і Ради Міністрів Туркм. РСР — газ. "Совет Туркменістани" ("Радянський Туркменистан", туркм. мовою) і "Туркменская искра" (російською мовою). В Ашхабаді — Туркменське ін-форм. агентство (Туркменінформ). Регулярне радіомовлення — з 1927; респ. радіомовлення туркм. і рос. мовами. Респ. телебачення. Телевізійні передачі — з 1959, з 1974 — кольорові передачі; телецентр — в Ашхабаді, телестудії

— в Красноводську, Небіт-Дагу, Чарджоу. Ретранслюються передачі Центр. телебачення.

Література. Виникнення усно-поетичної нар. творчості туркменів сягає в далеку давнину. Вона представлена казками про тварин, фантастичними, побутовими казками, дастанами, піснями, прислів'ями і приказками, загадками, анекдотами тощо. Значною пам'яткою фольклору є епос "Герогли" (17 ст.). Дастани як оригінальна форма поширювалися з 18 ст. ("Шасенем і Гарип", "Хюрлукга і Хемра", "Асли і Керем" та ін.). До серед. 18 ст. в туркм. л-рі переважала дидактична поезія. Визначним представником л-ри 18 ст. був Д. Азаді. Основоположник туркм. л-ри і літ. мови — Махтумкулі. Значний розвиток туркм. л-ри припадає на кін; 18—19 ст. В цей час жили і творили Н. Андаліб, К. Магрупі, А. Шабенде, С. Сеїді, К. Зелілі, М. Кеміне, К. Молланепес. Після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції почався новий етап у розвитку туркм. л-ри. У становленні туркм. рад.

л-ри активну участь орали Кермолла. А. Молламурт, Дурди Клич,

Б. Кербабаєв, К. Бурунов, А. Каушутов. У 20—30-х рр. л-ра поповнилася творами поетів і прозаїків О. Тачназарова, Ш. Кекілова, А. Кекілова,

А. Ніязова, Ч. Аширова, Б. Сейтакова, Н. Сариханова, драматургів

А. Карлієва, Б. Аманова та ін. У роки Великої Вітчизн. війни туркм. письменники виступали з патріотичними творами — поети Ата Саліх,

ПІ. Кекілов, Я. Насирлі, П. Нурбердиєв, К. Курбансахатов, К. Сейтлгев,

Р. Алієв, прозаїки Б. Кербабаєв, Н. Сариханов, Б. Солтанніязов,

X. Ісмаїлов, К. [шанов, А. Ніязов, А. Каушутов, Д. Халдурди та ін. На поч. 50-х рр. в л-ру прийшли А. Атаджанов, М. Сеїдов, К. Курбаннепесов,

А. Хаїдов, Ш. Борджаков та ін. Післявоєн. період відзначається дальшим розвитком драматургії (Г. Мухтаров, К. Сейтлієв та ін.). В кін. 60 — на поч. 70-х рр. з'явилися романи Б. Худайназарова, К. Кулієва,

Б. Сейтакова. В цей час почали виступати А. Курбанов, О. Акмамедов, Я. Маметієв, Т. Джумагельдієв та ін. Л-ра для дітей

представлена творами Б. Кербабаєва, X. Ісмаїлова, М. Гарриєва, К. Тангрикулієва, А. Баймурадова та ін. В галузі літературознавства і літературної критики працювали і працюють А. Мура-дов, У. Абдуллаєв, Дж. Аллаков, Р. Реджебов та ін. За Рад. влади широкого розвитку набули взаємозв'язки туркм. і укр. л-р. Туркм. мовою видано твори Т. Шевченка, І. Франка, ряду сучас. укр. письменників. Про Україну писали X. Ісмаїлов, Б. Солтанніязов, Р. Алієв, Д. Халдурди. Твори укр. письменників перекладали К. Сейтлієв, Р. Сеїдов, Б. Сейтаков, Б. Солтанніязов, К. Курбансахатов. На Україні видано твори Махтумкулі і рад. туркм. письменників А. Каушутова, Б. Кербабаєва, Г. Мухтарова, Н. Сариханова. Туркм. народові, його дружбі з укр. народом присвятили свої твори А. Турчинська, Л. Забашта, М. Шумило, Я. Шпорта, П. Дорошко. Спілка письменників — з 1934.

А. Улугбердиєв.

Архітектура. На тер. Т. збереглися з 6—5-го тис. до н. е. залишки пізньопалеолітичних поселень (Джейтун, Песседжик-Тепе, поблизу Ашхабада), з 4—3-го тис. до н. е.— залишки енеолітичних поселень (Геоксюр, поблизу Теджена; Кара-Тепе, за 4 км від Артику; Чакмакли-Тепе, Монджукли-Тепе, обидва — на Сх. від Міана), від епохи бронзи (3—2-е тис. до н. е.) — залишки поселень (Намазга-Тепе, поблизу Каахка; Улуг-Тепе, поблизу Душака) з житл. будинками, ремісничими кварталами, громад. площами. В 1-й пол. 1-го тис. до н. е. виникли міста з укріпленими цитаделями (Ерк-Кала в Мерві; Елькен-Тепе, поблизу Каушута). Пізніше споруджено культові комплекси та палацові ансамблі (храмові будівлі в Мансур-Тепе, поблизу м. Ніси). В архітектурі 6—7 ст. застосовували своєрідні склепінчасті системи, будували численні феод. замки-кешки (Нагім-Кала та ін.). У період середньовіччя (9—14 ст.) швидко розвивалися міста. На караванному шляху від Мерва до Хорезму споруджували численні караван-сараї, з 4-айванним внутр. подвір'ям (Акча-Кала, Часи-Кала та ін.); в містах будували мечеті (Шир-кабір), різних типів мавзолеї: центрально-купольні (Абдул-ли ібн-Бурейди в Мерві, Ярти-Гумбез в Серахсі), портально-купольні (Абу-ль-Фазла в Серахсі), круглі або 8-кутні у плані, шатрові з пірамідальним або конічним куполом (мавзолей Текеша в Куня-Ургенчі). Будували нові типи міських двоповерхових будинків. У оздобленні споруд широко застосовували різьблення по ганчу, фігурну цегляну кладку, живопис тощо. В 14—15 ст. будували численні інженерні споруди: водосховища-сардоби, мости (Ташкепрі, Пуліхатун). У 17—18 ст. відбувся спад монументального буд-ва, розквіту досягла архітектура нар. житла. З приєднанням Т. до Росії почалося швидке зростання міст (Асхабад, Чарджуй, Байрам-Алі, Кізил-Арват), які забудовували за принципом російського містобудування.

За рад. часу здійснено великі роботи по плануванню, реконсхрукції, впорядкуванню та забудові існуючих і нових міст, селищ і сіл. Інтенсивно розвиваються міста Небіт-Даг, Красноводськ, Мари, Ташауз та ін. Після землетрусу (1948) майже заново відбудовано столицю республіки Ашхабад. Серед споруд — будинки Ради Міністрів Туркм. РСР (1954—55, арх. В. Новосадов) та ЦК Компартії Туркменистану (1955, арх. А. Афанасьев та ін.), університет (1961, арх. М. Камишников та ін.), готель "Ашхабад" (1967, арх. А. Ахмедов та ін.), будинок Туркменінформу (1970, арх. В. Висотін), ансамбль центральної площі ім. К. Маркса (1967, арх. Ахмедов та ін.) з будинками "Каракум-буду" (1967, арх. Ахмедов та ін.), б-ки ім. К. Маркса (1969—74, арх. Ахмедов та ін.) та меморіальним комплексом Борцям Революції (70-і рр., арх. Ф. Алієв та ін., скульптори Д. Джумадурди та ін.), автовокзал (1981, арх. Б. Тищенко), всі — в Ашхабаді. У 1972 в Ашхабаді, зокрема, споруджено пам'ятник Т. Шевченку (скульптор М. Лисенко; іл. див. до ст. Ашхабад, т. 1, с. 309). У 1936 в Ашхабаді засн. Спілку архітекторів Туркм. РСР.

Образотворче мистецтво. На тер. Т. в Песседжик-Тепе знайдено давні настінні розписи із зображенням сцен полювання. В 6—4-му тис. до н. е. з'явилися перші зразки скульптури (статуетки людей і тварин). Неолітичну кераміку характеризують ліплені посудини з червоним і коричнево-чорним орнаментом, енеолітичну — різноманітність геом. орнаментів і схематизованих зооморфних мотивів. З кін. 4—1-ї пол. З ст. до н. е. в пд. районах Т. склався локальний варіант сх.-елліністичної культури, в пн. районах мист. розвивалось у річищі худож. культури Давнього Хорезму. В 5—12 ст. на тер. Т. було поширене переважно декор.-ужиткове мистецтво (архіт. мозаїка, кераміка, вироби з металу, килимарство, ткацтво, ювелірні вироби тощо). У 18 — на поч. 20 ст. найпоширенішим видом худож. ремесла було килимарство (текинські, салирські та ін. осередки). В 70-х рр. 19 ст. в Т. працювали рос. художники М. Каразін, Л. Дмитрієв-Кавказький, на поч. 20 ст.— Р. Мазель, М. Лібаков та ін. На 80-і рр. 19 ст. припадає початок творчості першого туркм. художника Н. Іомудського. В рад. час в Т. було організовано "Ударну школу мистецтв Сходу" (1920). В цей час набули поширення різні види революц. агітаційного мист. (плакати, оформлення агітпоїздів, свят тощо). В 30-х рр. розвитку мистецтва живопису сприяла творчість Б. Нуралі і С. Беглярова. Новим соціальним перетворенням у житті народу присвятили свої твори художники

С. Бегляров, І. Черінько, Ю. Данешвар. У 60—80-х рр. досягнення туркм. образотворчого мист. пов'язані з творчістю живописців І. Кличева,

Г. Брусенцова, А. Хаджієва, Н. Ходжамухамедова, К. Бекмурадова,

М. Мамедова, Ч. Амангельдиєва, Д. Байрамова, скульпторів

Д. Джумадурди, К. Ярмамедова та ін. Розвиваються традиційні види декор.-ужиткового мистецтва (килимарство, вишивка, золотарство, виготовлення виробів із шкіри). В 1939 засновано Спілку художників Туркм. РСР.

Музика. Джерела туркм. муз. культури сягають у далеку давнину, про що свідчать археол. пам'ятки, нар. легенди. Формування туркм. музики почалося в 6 ст. В 11—13 ст. середньовічна муз. культура туркменів досягла значного розквіту. Навала орд кочовиків і походи Тімура (13—14 ст.) завдали шкоди нац. культурі, туркм. племена жили ізольовано від ін. народів, тому музика, зберігаючи певні стилістичні зв'язки з муз. мист. народів Серед. Азії, Близького й Серед. Сходу, розвивалася своєрідно і самобутньо, має багато рис давнього походження. В ній переважають інструм. і вокально-інструм. імпровізації, немає уніфікованої системи ладів (типової для ін. сх. культур). Ладово-інтонаційний розвиток утворює складні звукоряди, переважно мінорні зі зниженими ступенями. В інструм. музиці (дутарному двоголоссі) переважають кварто-квінтові співвідношення. Вокальна і інструм. музика багато орнаментована. Метроритміка часто визначає розгортання форми у фольклорних наспівах. Використовуються перемінні, складні, мішані розміри — 5/8, 7/8 та ін. Форма інструм. п'єс — тричастинна репризна або розімкнута дво-частинна. Пісенні жанри — хувді (колискові), ляле (дівочі ліричні), яр-яр (весільні). Танцю в дожовтневий час практично не було. Муз. інструменти — дутар (струнно-щипковий, 2-струнний), гіджак (струнно-смичковий, використовується в ансамблі з дутаром), тюй-дук, дилі-тюйдук, гопуз (духові). Нар. профес. співаки-бахші (Кель, Шукур, Сари — 19 ст., Т. Суханкулієв, П. Сариєв, М. Тачмурадов, С. Джепбаров — 20 ст.) під акомпанемент дутара (тепер виступають у супроводі дуету — дутара і гіджака) виконували дастани (оповіді на класичні і сх. сюжети) і айдими (ліричні пісні на поетичні і власні тексти). Після Великої Жовтн. соціалістич. революції розвивається профес. музика. В її становленні велику роль відіграла етнографіч. експедиція (1925—29) В. Успенського. На основі виданої ним збірки було написано перші твори на туркм. теми (С. Василенка, О. Зноско-Боровського, М. Іполитовa-Іванова та ін.). В 1929 в Ашхабаді було відкрито худож. технікум з муз. відділенням (з 1935 — Муз. уч-ще, тепер ім. Д. Овезова). З 1935 при -Моск. консерваторії діє туркм. відділення, яке закінчили перші нац. композитори А. Кулієв, В. Мухатов, Д. Овезов. У 1929 створено симф. оркестр, 1934 — хор, 1941 — Театр опери та балету (з 1956 — їм. Махтумкулі). Підчас Великої Вітчизн. війни 1941—45 створено перші туркм. опери—"Зохре і Тахір" А. Шапошникова (1941; 2-а ред. спільно з

В. Мухатовим, 1953), "Шасенем і Гарип" А. Шапошникова і Д. Овезова (1944), балет "Алдар-Косе" К. Корчмарьова (1942). У цей час зміцнювалися творчі зв'язки туркм. і укр. муз. культур: у Ашхабаді жили і працювали А. Штогаренко, О. Зноско-Боровський (балет "Акпамик", 1945, спільно з В. Мухатовим), Ю. Мейтус (опера "Абадан", 1943, спільно з А. Кулієвим). Про якісне зростання і жанрову різноманітність туркм. рад. музики свідчать перша комічна опера "Кеміне і кази" А. Шапошникова і В. Мухатова (1947), балет "Чудовий лікар" М. Равича та Н. Мухатова (1960), соната для фортепіано А. Кулієва (1946), концерт для фортепіано з оркестром А. Шапошникова (1947), симф. твори

В. Мухатова— "Туркменська сюїта" (1950), поема "Моя Батьківщина" (1951), вокальні твори А. Кулієва, В. Ахмедова, Г. Држевського, музика для оркестру нар. інструментів Г. Аракеляна, К. Кулієва. В 60—70-х рр. відбулись істотні зрушення у стилістиці туркм. музики. Ускладнюється її інтонац. мова, розширюється жанрова палітра. До нових засобів муз. виразності вдаються Ч. Нуримов (балети "Загибель Суховія", 1967, "Кугітангська трагедія", 1977; симф. "Текинські фрески", 1969; фп. концерт, 1973; "Газелі" — концерт для гобою з оркестром, 1977), Н. Халмамедов (вокальні цикли на вірші С. Єсеніна, 1971, і Г. Гейне, 1974), А. Агаджиков (опери"Сона", 1964; "Тривожна ніч", 1969; балет"Фірюза", 1974), Р. Аллаяров (ораторія на слова Р. Тагора, 1972; концерт-симфонія для камерного оркестру, 1976). Плідно працюють представники старшого і середнього поколінь — В. Мухатов (опера "Кінець кривавого водорозділу", 1967, 2 симфонії, 1974, 1980), А. Кулієв (скрипковий концерт, 1962; кантата "Ленін завжди з нами", 1970, балет "Серце, знайдене в пісках", 1975), Д. Овезов (ораторія "Ленін", 1964; кантата "Комуніст", 1966), Н. Мухатов (опера "Кейміркер", 1976), Ч. Артиков (опера "На світанку", 1970), Д. Нуриєв (балет "Нусай", 1979). Серед туркм. виконавців — диригент нар. арт. СРСР X. Аллануров; вокалісти нар. артисти СРСР А. Аннакулієва, М. Кулієва, М. Шахбердиєва; солісти балету засл. артисти Туркм. РСР Г. Мусаєва і А. Пурсіянов; піаніст засл. арт. Туркм. РСР В. Сапєгін; скрипаль Н. Аміянц; дутарист Ч. Тачмамедов, гіджакіст А. Авлієв, пойдукіст Б. Машаков. В республіці працюють: Туркм. театр опери та балету ім. Махтумкулі, респ. Філармонія ім. М. Тачмурадова (1938), у її складі — симф. оркестр, оркестр нар. інструментів ім. П. Сариєва, ансамбль танцю Туркм. РСР; хор і естрадний оркестр Держтелерадіо Туркм. РСР; Пед. ін-т мистецтв (1972, Ашхабад), респ. Музичне уч-ще ім. Д. Овезова (Ашхабад), муз. уч-ща в Чарджоу (1975), Мари (1978), Ташаузі (1979), мережа муз. шкіл. Спілка композиторів Туркм. РСР — з 1939. У розвиток туркм. рад. музики значний внесок зробили укр. композитори. Зокрема, Ю. Мейтус, крім опери "Абадан", написав опери "Лейлі і Меджнун" (1946, разом з Д. Овезовим) та "Махтумкулі" (1962), а також симф. твори — "Туркменську симфонію" і "Поему пам'яті Айдогди Тахірова". О. Зноско-Боровському належить симфонія "Джан Туркменистан" (1961). Відбувається взаємний обмін гастролями муз. колективів і окремих виконавців.

В. А. Гуревич.

Театр. В дожовтневі часи туркм. народ не мав профес. театру. Елементи театр. видовищ були лише у виступах нар. співаків, розповідачів легенд, а також у нар. святах, спорт. змаганнях, іграх і обрядах. З 1918 почали створю ватися аматорські театр. гуртки, більшість яких виступала рос., укр., вірм., азерб. і тат. мовами. Проте ці гуртки зіграли велику роль у пропаганді театр. мистецтва серед туркм. населення. Велике значення мала робота театр. груп Політвідділу Туркестанського фронту, які ставили п'єси на актуальні теми. В 1926 Наркомос Туркм. РСР організував першу нац. драм. студію, серед керівників і педагогів якої були драматурги К. Бурунов і А. Каушутов, режисер Ю. Алім-заде, навчались актори Сурай Мурадова, А. Куль-мамедов, К. Бердиєв,

А. Карлієв, О. Дурдиєва, К. Кульмурадов та ін. В 1929 на базі цієї студії було створено туркм. театр (тепер Туркм. театр драми ім. Молланепеса). В перші роки діяльності театру до його складу ввійшли також випускники ашхабадського Худож. технікуму і учасники худож. самодіяльності — Сона Мурадова, А. Дурдиєв, М. Черкезов,

X. Аннадурдиєв та ін. В репертуарі театру твори молодої нац. драматургії ("Підйом" Кербабаєва, "Айна" Карлієва), укр. і рос. авторів ("Платон Кречет", "Загибель ескадри" Корнійчука, "Заколот" за Фурмановим, "Любов Ярова" Треньова), рос. і зарубіжної класики ("Ревізор" М. Гоголя, "Слуга двом панам" Гольдоні) та ін. В 30—40-х рр. у туркм. Театр. мистецтві на основі Станіславського системи утверджується метод соціалістичного реалізму. В 1941 відкрилися нові театри в Мари, Керкі, Кізил-Арваті, ін. містах, вони поповнюються акторами, які закінчили Держ. ін-т театр. мистецтва ім. А. В. Луначарського (Москва). Під час Великої Вітчизн. війни в репертуарі театрів були п'єси Б. Кербабаєва, А. Кекілова, К. Симонова, присвячені боротьбі проти фашист. загарбників. Широкої громад. популярності набула вистава О. Корнійчука "Фронт". Повоєнні успіхи туркм. театру пов'язані з виставами за творами Г. Мухтарова, К. Сейтлієва, О. Островського, М. Горького, У. Шекспіра та ін. В 1964 відбулася прем'єра п'єси А. Атаджанова "Кушкинська фортеця", в якій вперше в туркм. драматургії створено образ В. І. Леніна (в гол. ролі К. Дурдиєв). У 60—80-х рр. туркм. театри ставили п'єси X. Дер'яєва, Б. Аманова, Г. Мухтарова, А. Мамілієва, Б. Суханова, К. Кулієва, В. Іванова, М. Погодіна,

О. Корнійчука, М. Ібрагімова, І. Юмагуловата ін. З 1926 працює Рос. Драм. театр ім. О. С. Пушкіна, 1964 відкрито Театр юного глядача (в Ашхабаді), 1938 засновано Драм. театр ім. Кеміне в Мари та Муз.-драм. театр у Ташаузі га ін. Серед відомих діячів туркм. Театр. мистецтва — нар. артисти СРСР Б. Аманов, А. Дурдиєв, А. Кульмамедов, Сона Мурадова, А. Карлієв, М. Черкезов, М. Кирилов, С. Атаєва, нар. артисти Туркм. РСР Сурай Мурадова. К. Бердиєв, Т. Гафурова.

Н. Союнова, М. Аймедова. Кіно. В 1926 було створено кінофабрику, згодом кіностудію"Туркменфільм" (тепер ім. А. Карлієва), де почали знімати хронікально-документальні стрічки. Перший документально-ігровий фільм — "Біле золото" (1929, реж. А. Владичук).

Поставлено документальні фільми: "Перший у пустелі" (1932), "Небувале" (1936) та ін. Перший худож. фільм — "Забути не можна" (1931, реж. Д. Познанський). Кращі довоєнні кінотвори: "Я повернуся" (1935, реж. О. Ледащев), "Дурсун" (1940. реж. Є. Іванов-Барков). У роки Великої Вітчизн. війни на базі Ашхабадської кіностудії укр. кіномитцями були створені фільми "Як гартувалася сталь" (1942, реж. М. Донськой), "Партизани в степах України" (1943, реж. 1. Савченко). В 1948 поставлено муз. комедію "Далека наречена" (реж. Іванов-Барков). У 60—80-х рр. значно розширилася тематика туркм. кіно, прийшли нові кадри кіномитців. Серед фільмів—"Айна" (1961, реж. А. Карлієв, В. Іванов), "Вирішальний крок" (1965, реж. Карлієв), "Змагання" (1964), "Вгамування спраги" (1966; обидва—реж. Б. Мансуров), "Колір золота" (1974), "Викрадення скакуна" (1978), "Ось повернеться батько" (1982; всі — реж. X. Какабаєв), "Невістка" (1971), "Дерево Джамал" (1981; обидва — реж. X. Нарлієв). Фільми режисерів Б. Мансурова та X. Нарлієва нагороджені призами міжнар. та всесоюзних кінофестивалів. Актори туркм. кіно: Г. Ходжаєв, С. Карриєв, О. Дурдиєва, М. Аймедова та ін. Створюються документальні та мультиплікаційні фільми, виходять кіножурнали "Советский Туркменистан", "Найза". В 1963 створено Спілку кінематографістів Туркм. РСР. Іл. див. на окремому аркуші, с. 448—449.

Л. Д. Гоголєв.

Літ.: Ленин В. И. О Средней Азии и Казахстане. Ташкент, 1960; Амане- ков Д., Бабаев А., Вейсов К. География Туркменской ССР. Ашхабад, 1962; Бабушкин Л. Н., Когай Н. А. Физико-географическое районирование Туркменской ССР. Ташкент, 1971; История Туркменской ССР, т. 1—2. Ашхабад, 1957; История Советского Туркменистана, ч. 1— 2. Ашхабад, 1970; Гапуров М. Г. Советский Туркменистан. М., 1982; Ташлиев Ш. Гражданская война и английская военная интервенция в Туркменистане, т. 1—2. Ашхабад, 1974—75: История сельского хозяйства и дайханства Советского Туркменистана (1917—1977 гг.), кн. 1—2. Ашхабад, 1979—80; Реджепов П. П., Чирков Н. П. В едином строю народов-братьев. М., 1980; Советский Союз. Туркменистан. М., 1969; Фрейкин 3. Г. Туркменская ССР.Экономико-географическая характеристика. М., 1957; Кор-Оглы X. Туркменская литература. М., 1972; Алиева С. У. Современная туркменская проза. М., 1981; Агаева М. Р. Туркменская литература. Библиографический указатель. М., 1980; Архитектура Советского Туркменистана. М., 1972; Журавлева Е. В., Чепелев В. Н. Искусство Советской Туркмении. М.—Л., 1934; Живопись Туркмении. Альбом. М., 1974; Агаева Г. Г. Современное туркменское кино. Ашхабад. 1980.

туркменська радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтуркменська радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтуркменська радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтуркменська радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтуркменська радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтуркменська радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтуркменська радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтуркменська радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтуркменська радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтуркменська радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтуркменська радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтуркменська радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтуркменська радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтуркменська радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaтуркменська радянська соціалістична республіка - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази