Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow швар-шиг arrow ШВЕЦІЯ
   

ШВЕЦІЯ

Королівство Швеція — держава в Пн. Європі. Займає сх. частину Скандінавського п-ова, а також острови Готланд і Еланд у Балтійському м. Омивається Балтійським м., Ботнічною зат. цього моря та протоками Ересунн і Каттегат. У адміністративному відношенні поділяється на 24 лени (області).

Державний лад. Ш.— конституційна монархія. Діє конституція 1975. Глава д-ви — король. Законодавчий орган — однопалатний парламент — риксдаг (349 депутатів, обираються на 3 роки населенням); виконавчий — уряд, очолюваний прем'єр-міністром. Природа. Берегова лінія порізана численними затоками і бухтами. На Сх. простягається плато Норланд, у пд. частині країни — Середньошведська низовина, в межах якої лежить височина Смоланд. На Пн. та Пн. Зх. простягаються Скандінавські гори з найвищою вершиною Ш.— г. Кебнекайсе (вис. 2123 м). Значні поклади заліз., а також мідної, свинцевої, цинкової і уранової руд. Клімат більшої частини території помірний, зазнає впливу теплої течії Гольфстрім. Пересічна т-ра січня на Пд. від 0 до +5°, на Пн. від —6 до —14°; липня відповідно + 15, +17° і +10, +11°. Опадів 1500—1700 мм на рік. Річки короткі, повноводні, порожисті. Багато озер (найбільше Венерн) і боліт. Лісами вкрито більш як 50 % тер. країни. На Пн. переважають хвойні ліси на підзолистих грунтах, далі на Пд.— мішані ліси на дерново-підзолистих ґрунтах; на крайній Цн.— тундрова рослинність. Для охорони природи в країні створено ряд нац. парків (найбільші — Абіску, Муддус) і заповідників.

Населення. Осн. населення — шведи (95 %). Живуть також саами, фінни, датчани, норвежці, німці, югослави та ін. Держ. мова — шведська. Пересічна густота нас.— 18,8 чол. на 1 км2 (1984). Міське населення — 82,7 % (1975). Найбільші міста: Стокгольм, Ґетеборг, Мальме.

Історія. В серед. 1-го тис. до н. е. на тер. Ш. розселилися германські племена (свеї, гьоти та ін.), що стали етнічною основою сучас. шведів. У 6—7 ст. почалося об'єднання швед. племен. У кін. 8—11 ст. шведи брали участь у походах вікінгів. У 11 ст. утворилося ран-ньофеод. Швед. королівство, яке підтримувало тісні взаємовідносини з Київською Руссю (зокрема, Ярослав Мудрий був одружений з дочкою швед. короля Інгігердою). Становленню феодалізму в Ш. сприяло поширення християнства (9—11 ст.). В 12—14 ст. Ш. загарбала і перетворила на свою колонію Фінляндію (перебувала під її владою до 1809). Спроби швед, феодалів загарбати Новгород. землі закінчилися розгромом їх у Невській битві 1240. Ослаблена війнами та феод. міжусобицями, Ш. 1397 вступила в унію з Данією і Норвегією (див. Кальмарська унія). У 15 — на поч. 16 ст. у Ш. розгорнулася нац.-визвольна боротьба проти дат. панування. Анти-датське повстання 1521—23, очолене дворянином Густавом Еріксо-ном (див. Густав І Ваза), закінчилося вигнанням дат. загарбників. У 30-х рр. 16 ст. у Ш. розгорнувся реформаційний рух (див. Реформація), було запроваджено лютеранство. В 16—19 ст., особливо за Густава 11 Адольфа, Ш. вела численні війни за панування на Балтійському м. (див., зокрема, Лівонська війна 1558—83, Тридцятилітня війна 1618—48, Польська і шведська інтервенція початку 17 століття, Російсько-шведські війни 17—19 століть). Під час Північної війни 1700—21 швед. армія, очолена Карлом XII, зазнала повного розгрому у Полтавській битві 1709. На поч. 19 ст. Ш. брала участь у війнах проти Наполеона І на боці антифранц. коаліції. В 1809 в Ш. було проведено бурж. реформи, прийнято конституцію (що із змінами діяла до 1974). За Кільським договором 1814 з Данією до Ш. відійшла Норвегія. У 2-й пол. 19 ст. почався пром. розвиток Ш., зросла чисельність робітн. класу, зародився соціалістичний робітн. рух. У 1889 було засновано С.-д. робітн. партію Ш., 1898 — Центр. об'єднання профспілок Ш. Під впливом революції 1905—07 в Росії і боротьби норв. нар. мас за нац. незалежність Норвегія 1905 відокремилася від Ш. У 1906 в Стокгольмі проходив Четвертий (Об'єднавчий) з'їзд РСДРП. Під час першої світової війни 1914—18 нейтральна Ш. фактично зайняла пронім. позицію. У травні 1917 засновано Ліву с.-д. партію Ш., перейменовану 1921 на Комуністичну партію Ш. (з 1967 Ліва партія — комуністи). Під впливом Великої Жовтн. соціа-лістич. революції в країні відбулися масові страйки і демонстрації, швед. уряд змушений був піти на ряд поступок (1919 прийнято закон про 8-годинний робочий день, підвищено заробітну плату робітникам, запроваджено заг. виборче право). В 1924 III. встановила дипломатичні відносини з СРСР. Під час 2-ї світової війни 1939—45 Ш. дотримувалася нейтралітету. В післявоєн. період зовн. політика Ш. була спрямована на ослаблення міжнар. напруженості; 1949 швед. уряд відмовився вступити до НА ТО. Ш. дотримується традиційного курсу неучасті у воєнно-політ. блоках, підтримує ідею створення без'ядерної зони на Пн. Європи. У 1950 і 1975 в Стокгольмі прийнято Стокгольмські відозви, спрямовані на заборону атомної зброї і припинення гонки озброєнь. У 1958 у Ш. відбувся Стокгольмський всесвітній конгрес за роззброєння і міжнародне співробітництво, 1967 — Всесвітня конференція миролюбних сил по В'єтнаму, 1984—конференція по заходах зміцнення довір'я та безпеки і роззброєнню в Європі. В 1972 Ш. уклала договір про вільну торгівлю з Європейським економічним товариством. Внутр. політика Ш. характеризується наступом монополій на інтереси трудящих. В 1981 прийнято Довгострокову програму розвитку екон., пром. і наук.-тех. співробітництва між СРСР і Ш. до 1990. З 1946 Ш.— член Організації Об'єднаних Націй. Ш.— член Європейської ради, Північної ради, Європейської асоціації вільної торгівлі.

Т. В. Чирко.

Політичні партії, профспілки. Соціал-демократична робітнича партія Швеції, засн. 1889. Поміркована коаліційна партія, засн. 1904. Виражає інтереси великого пром. і фінанс. капіталу, великих землевласників, генералітету. Партія Центру, засн. в 10-х рр. 20 ст. Об'єднує представників заможного селянства і деяких міськ. прошарків. Народна партія, засн. 1934. Л і-ва партія — комуністи, засн. 1917. Робітнича партія — комуністи, засн. 1977. Центральне об'єднання профспілок Швеції, засн. 1898. Входить до МКВП. Центральна організація профспілок службовців Швеції, засн. 1944. Господарство. Ш.— економічно високорозвинута капіталістична країна з інтенсивним с. г. і широкими зовнішньоекон. зв'язками. Характерна висока концентрація виробн. і капіталу. Економіка має переважно експортний напрям, частка країни у світовому капіталістичному експорті перевищує 2 %. Ш. — один з найбільших у світі виробників та експортерів заліз. руди, високоякісної сталі, целюлозно-паперових товарів, а також продукції окремих галузей складного машинобудування. Світова криза капіталістичного г-ва призвела до погіршення екон. становища країни. Зростають інфляція, роздрібні ціни, безробіття. В цих умовах посилюється експорт капіталу найбільших швед. монополій за кордон, що призводить до фактичного переміщення нац. багатства за межі країни в інтересах монополістичного капіталу.

Промисловість. У пром-сті створюється понад ЗО % валового нац. продукту і зайнято 38 % економічно активного населення. Основу паливно-енерг. бази країни становлять довізне паливо (гол. чин. нафта) і місц. гідроресурси. Більшу частину електроенергії виробляють на ГЕС. Працює кілька АЕС. За видобутком заліз. руди Ш. займає 2-е місце в Зх. Європі, її видобувають гол. чин. на крайній Пн. країни (родовища Кіруна і Єлліваре). Розробляють також родовища міді, свинцю і цинку. Чорна металургія Ш. спеціалізується на виробн. високоякісних сталей. Підприємства галузі розміщені гол. чин. в гірничопром. районі Бергслаген, а також у Сандвікені, Гуфорсі, Фагерсті, Авесті, Лу-лео та ін. містах. Виплавляють мідь і цинк (Шеллефтео), алюміній (у Сундсваллі з довізного глинозему). Провідна галузь обробної пром-сті — машинобудування, в якому виробляється бл. 40 % пром. продукції (1982). Розвинуті електротех., електронне (телефонна і радіоапаратура, ЕОМ, АСУ, навігаційні прилади тощо) машинобудування, турбіно-, верстато-, автомобіле-, великотоннажне судно-, с.-г., авіабудування, виробн. підшипників, сепараторів, устаткування для целюлозно-паперової пром-сті тощо. Гол. пром. центри— Стокгольм, Вестерос, Ґетеборг, Мальме, Лінчепінг. Значна лісова, целюлозно-паперова (за випуском паперової маси Ш. займає 4-е місце в світі) та лісопильна пром-сть, розміщена гол. чин. в районі міст Сундсвалль, Крамфорс, Ерншельдсвік, Умео та Карлстад — Сефле. Розвивається хім. пром-сть (Стокгольм, Уппсала, Седертельє) у Стенунгсунді працює великий нафтохім. комплекс. Окремі підприємства текст., швейної і шкіряно-взут. пром-сті. Осн. центр — Бурос. З галузей харч. пром-сті виділяється виробн. молочних і м'ясних продуктів. Сільське господарст-в о Ш. характеризується високою продуктивністю і товарністю. Переважають великі капіталістичні ферми. Найрозвинутіше тваринництво м'ясо-мол. напряму, яке дає 80 % валової с.-г. продукції. Поголів'я (млн., 1984): великої рогатої худоби —1,9, свиней — 2,6, овець — 0,4, домашньої птиці — 8,6. У рослинництві переважає виробництво кормового зерна і травосіяння. Вирощують (збір, тис. т, 1983): пшеницю — 1698, жито — 235, ячмінь — 2018, овес — 1224, цукр. буряки — 2190, картоплю, рапс тощо. Під сіяними травами — бл. 30 % оброблюваної землі.

Транспорт. У внутр. перевезеннях осн. роль належить автомоб. транспорту. Довж. (тис. км, 1980): з-ць—12,1, у т. ч. електрифікованих — 7,5. Тоннаж мор. торг. флоту — 3,2 млн. брутто реєстрових т (1983). Гол. мор. порти — Ґетеборг, Гельсінгборг, Лулео; міжнар. аеропорт — Арланда (поблизу Стокгольма). Зовнішня торгівля. За обсягом зовнішньоторг. обороту Ш. займає 10-е місце серед капіталістичних країн. Гол. статті експорту — продукція машинобудування, металургії та деревообр. і целюлозно-паперової пром-сті; імпорту — машини і устаткування, паливо, хім. продукти, метали. Гол. торг. партнери — країни Європейського економічного товариства, Фінляндія, США. Грош. одиниця — крона. За курсом Держбанку СРСР 100 крон = 9,70 крб. (січень 1985).

С. Л. Лебедєва.

Медичне обслуговування. За даними ВООЗ, 1976 було 123,0 тис. лікарняних ліжок (149,0 ліжка на 10 тис. ж.); медичну допомогу подавали 14,7 тис. лікарів (17,7 лікаря на 10 тис. ж.); працювало бл. 7,4 тис. зубних лікарів і 740 фармацевтів. Підготовка лікарів здійснюється на 6 мед. факультетах ун-тів. Відомі курорти Ш.: Стремстад — грязьовий, Роннебю — бальнеогрязьовий, Марстранд — приморський кліматичний з бальнеологічним лікуванням.

А. М. Сточик.

Освіта, наукові та культурно-освітні заклади. В 1936 прийнято закон про обов'язкову 7-річну освіту, 1979 — про обов'язкову 10-річну освіту. Обов'язкова, або основна, школа складається з 6-річної початкової (приймаються діти з 7 років) й 4-річної молодшої серед. школи. В початковій усі діти одержують однакову підготовку, навч. плани 7—10-х класів включають поряд з обов'язковими факультативні дисципліни. Після закінчення осн. школи учні переходять до старшої серед. школи —інтегрованої гімназії, що має 22 відділення (програми), 5 з них — гуманітарне, природничо-матем., технічне, екон. й суспільствознавче (З—4 роки навчання) — готують до вступу в вузи, решта (2 роки навчання) дають профес.-тех. підготовку, до останніх належать і т. з. нар. ун-ти. В 1978/79 навч. р. в осн. школі налічувалося понад 1 млн. учнів, у інтегрованій старшій серед. школі —218,9 тис. Серед вузів: Стокгольмський (засн. 1877), в Уппсалі (засн. 1477), Лунді (засн. 1668), Ґетеборзі (засн. 1891), Умео (засн. 1963) та Лінчепінгу (засн. 1970) ун-ти; Королівська вища тех. школа в Стокгольмі (засн. 1827), Політех. ун-т у Ґетеборзі (засн. 1829), Каролінський медико-хірургічний ун-т у Стокгольмі (засн. 1810) та ін. Найвідоміші наук. установи: Шведська королівська академія наук (засн. 1739; присуджує Нобелівські премії з фізики, хімії та економіки), Інженерна академія (засн. 1919), Королівське т-во гуманітарних наук в Уппсалі (засн. 1889), Королівське т-во мистецтв і наук у Ґетеборзі (засн. 1778), Королівське т-во природничих наук в Уппсалі (засн. 1710), Каролінський медико-хірургічний ін-т у Стокгольмі (проводить н.-д. роботу в галузі медицини й фізіології і присуджує відповідну Нобелівську премію); Швед. академія в Стокгольмі (засн. 1786; присуджує Нобелівські премії з л-ри). Найбільші б-ки — Королівська в Стокгольмі (її читачем був В. І. Ленін), б-ки унтів в Уппсалі, Лунді, Ґетеборзі, міські б-ки Стокгольма й Ґетеборга. Музеї: Національний, сучас. мистецтва, етногр., міста Стокгольма, істор., Північний, природничої історії, Нац. морський, Скансен — музей просто неба, всі — в Стокгольмі; художній, Ґетеборзький (історія, археологія, етнографія), морський — у Ґетеборзі, культурно-істор. — у Лунді та ін.

В. П. Лапчинська.

Преса, радіомовлення, телебачення. В 1981 у III. виходило 145 щоденних газет заг. тиражем 4,6 млн. прим. і 2,5 тис. ін. періодичних видань. Найпоширеніші: "Арбетет" ("Праця", з 1887), "Афтонбладет" ("Вечірня газета", з 1830), "Дагенс нюхетер" ("Новини дня", з 1864), "Свенска дагбладет" ("Шведська денна газета", з 1884), "Стокгольмс тіднінген" ("Газета Стокгольма", з 1889), "Експрессен" ("Експрес", з 1944), "Арбетартіднінген — Ню даг" ("Робітнича газета — Новий день", з 1974). Інформ. агентство — Швед. телеграфне бюро — акц. т-во швед. газет, засн. 1921. Радіомовлення — з 1924, телебачення — з 1956.

Література. Перші пам'ятки швед. худож. л-ри, що належать до 9 ст., — рунічні написи (див. Руни) віршем і ритмічною прозою. В добу середньовіччя літ. традиція підтримувалася в усній нар. творчості. Тісно пов'язані з нею кодекси обл. законів (найдавніший — "Вест'єтський закон", 13 ст.). Розвивалися куртуазна література ("Хроніка Еріка", "Пісні Евфімії" невід. авторів, 14 ст.), перекладна й оригінальна реліг. л-ра. В поезії Т. Сімонсона із Стренгнеса (15 ст.) переважала патріотична тематика. Велике історико-літ. значення для л-ри 16 ст. мали твори вождя швед. Реформації О. Петрі, промови короля Густава І Вази, "Історія всіх королів готів і свеїв" Ю. Магнуса. В 17 ст. виникли жанри драми, сатири, пісні й балади. В цих жанрах виступав памфлетист, історик і драматург Ю. Мессеніус. Першим визначним ліриком був Л. Віваліус. Ідеї Відродження знайшли втілення в творчості вченого-енциклопедиста і поета Г. Шерн'єльма, в поезії Ю. Руніуса. Основоположником барокко в поезії був Г. Дальшерна. Л-ра 18 ст. розвивалася під впливом ідей Просвітительства, найяскравішим виразником яких був поет, публіцист, історик У. Далін. Цими ідеями позначена й проза Я. Валленберга, подорожні нариси ботаніка К. Ліннея, філос. праці Е. Свєденборга. В поезії чільне місце посідала група "Орден будівничих думки" [Г. Ш. Нурденфлюкт, Г. Ф. Крейц, Г. Ф. Юлленборг (Гілленборг)]. Стокгольмську бідноту й богему оспівував у своїй поезії К. М. Бельман. На кін. 18 ст. припадає розквіт т. з. густавіанського класицизму, підтримуваного при дворі короля Густава III (К. Г. Леопольд, Ю. Г. Уксеншерна). Велику роль у розвитку л-ри відіграла діяльність поета, критика й журналіста, популяризатора ідей франц. бурж. революції 1789—94 Ю. Г. Чельгрена. На поч. 19 ст. провідним напрямом л-ри стає романтизм. Визначним представником і теоретиком прогресивної течії романтиків, які оспівували героїчне минуле сканд. народів, був поет, історик і філософ Е. Г. Гейєр.

Художній досвід просвітителів і романтиків синтезував у своїй творчості Е. Тегнер, а його поема "Сага про Фрітьофа" (1819— 25) стала нац. епосом. Традиції романтиків продовжували поет і прозаїк А. В. Рюдберг, поет К. Снойльськнй. У кін. 30-х pp. 19 ст. з'явилися реалістичні повісті К. Ю. Л. Альмквіста. Критичний реалізм у 70-х pp. започаткував Ю. А. Стріидберг. Група реалістів "Молода Швеція" (Г. аф Гейєрстам, Вікторія бенедіктсон, Т. Гедберг та ін.) в кін. 19 ст. зазнала впливу модернізму. Традиції романтизму відродилися в творчості неоромантиків В. фон Гейденста-ма, Г. Фредінга, Е. А. Карлфельдта і найвидатнішої представниці цієї течії Сельми Лагерлеф. На поч. 20 ст. критичний реалізм найяскравіше виявився в творчості Я. Седерберга, Я. Бергмана, С. Сівертса. В цьому руслі виступали й Агнес фон Крусеншерна, В. Му-берг, Е. Юнсон. Близька до нього психологічна проза Г. Мартінсона, С. Арнёра, Л. Аліна, складна за формою, проте завжди соціально акцентована творчість А. Н. Луидквіста. Пролет. л-ру представляли Д. Андерсон, М. Кох, Ю. Чельгрен, Г. Геденвінд-Еріксон, І. Лу-Юхансон, Я. Фрідегорд, М. Мартінсон. Складні моральні й філософські проблеми порушував Ц. Ф. Лагерквіст. Реалістичний напрям у поезії утверджували А. Естерлінг, Н. Ферлін. Експресіоністські пошуки помітні в поезії Б. Шеберга, Ю. Едфельта, Г. Екелефа та ін. У 30-х рр. і під час 2 і світової війни в Ш. сформувалася антифашист. л-ра (твори Карін Бойє, Е. Юнсона. В. Муберга, М. Мартінсон). У перші післявоєнні роки в творчості багатьох письменників переважали мотиви розчарування й песимізму (проза С. Дагермана, поезії Г. Мартінсона, Е. Ліндегрена). В 50—70-х рр. традиції реалістичної прози продовжували П. А. Фогельстрем, Сара Лідман, П. Родстрем, Біргітта Тротціг, С. Дельбланк, Л. Густафсон. Високого рівня досягає інтелектуальний роман у творчості Л. Юлленстена, П. У. Сундмана, П. У. Енквіста, П. К. Єршільда. Набуває поширення документальна проза (окремі твори А. Лундквіста, С. Лідман, П. Вестберга, Є. Пальма та ін.) Світовою славою користуються книги для дітей А. Ліндгрен. Пекучі проблеми сучасності порушують поети Б. Сеттер-лінд, Л. Форшел, Т. Трансремер, Б. Ґокансон, Є. Сунневі. Формалістичними пошуками позначена поезія Є. Пальма, Соні Окессон та ін.

Укр. літературу, зокрема творчість Т. Шевченка, у Ш. досліджував А. Ємен. На Україні видано в перекладі укр. мовою твори С. Лагерлеф, Ю. А. Стріндберга, І Лу-Юхансона, А. Ліндгрен, В. Ва-льфрідссона, С. Лідман, Є. Пальма, П. Вале та інших.

О. Д. Сенюк.

Архітектура. Для 11—12 ст. характерні споруди в романському (кам. церкви в Сігтуні, Старій Уппсалі, Лунді), для 13—15 ст.— в готичному (церква Сторчюрка в Стокгольмі, собор в Уппсалі) стилях. Риси архітектури Відродження притаманні спорудам 16 ст. (замки Гріпсгольм, Вадстена, Кальмар). У 17—18 ст. споруджували міські палаци і заміські резиденції з парками, для яких характерні риси архітектури барокко і класицизму (Лицарський дім, 1641—74, арх. С. де ла Валле, Ж. де ла Валле та ін.; біржа, 1767—76, арх. К. Ю. Крунстедт та ін., обидва — у Стокгольмі). В 19 ст. в архітектурі переважала еклектика. На поч. 20 ст. припадають пошуки нових шляхів у архітектурі, пов'язані з нац. романтичними прагненнями (арх. Ф. Буберг, К. Бергстен). Формувалися напрями неокласицизму (міська б-ка в Стокгольмі, 1924—27, арх. Е. Г. Асплунд), неоромантизму (ратуша у Стокгольмі, 1911—23, арх. Р. Естберг), школа сучас. архітектури, в якій поєднувалися принципи функціоналізму та органічної архітектури (житл. район Веллінгбю у Стокгольмі, 1951—55, арх. С. Маркеліус та ін.; житл. комплекс і торг. центр Фреслунда в Ескільстуні, серед. 20ст., арх. Я. Гейєр, С. Юнгквіст). Серед сучас. споруд — будинок наук. центру "Веннер-Грен" (1959—61, арх. С. Лінд-стрем, А. Бюден), телевізійна башта (1964—67, арх. Г. Борг-стрем, Б. Ліндрос; обидва — у Стокгольмі), громад.-торг. центр у Ґетеборзі (1967, арх. Г. Клеммінг, Е. Телаус), Будинок культури у Стокгольмі (1974, арх. П. Гелсінг).

Образотворче мистецтво. Від доби бронзи збереглися наскельні зображення в Бохуслені (схематичні постаті божеств, сцени полювання, орнаментована зброя й начиння тощо), від залізного віку (6 ст. до н. е. — початок нашої ери) — кам'яні стели, речі з металу і дерева з орнаментом у "звіриному стилі", від "епохи вікінгів" (кін. 8 — серед. 11 ст.) — зображення сцен на стелах. За середньовіччя з'явилися декор. живопис, скульптура й мініатюра. В 17 ст. в Ш. поряд з нідерл. художниками працювали швед. майстри(Ю. Сільвіус, Д. Еренстраль). У 18 ст. провідне місце в скульптурі займали Ю. Т. Сергель, в живописі — Н. Лаф-ренсен і П. Гіллестрем. Розквіту в цей час набуло мистецтво портрета (А. Рослій, К. Г. Піло, Г. Лундберг). У 1-й пол. 19 ст. художники-романтики звернулися до зображення минулого своєї країни (живописці Н. Бломмер, Е. Лунд-грен, М. Ларсон, скульптор Ю. П. Мулін). У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. живопис Ш. досяг своєї вершини в портретах і жанрових композиціях А. Л. Цорна, в портретах Е. Юсефсона, побутових сценах К. Вільгельмсона і К. Ларсона, в пейзажах принца Євгенія, в картинах анімалістичного жанру Б. Лільєфорса. В скульптурі 20 ст. виділяють монументально-декор. роботи К. Міллеса, Б. Юрта, Б. Марклунда; в живописі — твори С. Деркерт, Е. Юліна, А. Амеліна. Соціальним темам присвячені картини художників І. Агелі, І. Грюневальда, В. Нільсон, С. Гальстрема; високою майстерністю позначені графічні твори Ф. фон Шанца, К. Ду, Л. Ліндеберга. У сучасному мистецтві поширені різні модерністські течії — сюрреалізм, абстрактне мистецтво (Е. Немес, Т. Ренквіст), поп-арт, концептуальне мистецтво, гіперреалізм. Народне мистецтво Ш. (різьблення на дереві, художня обробка металу, шкіри) має давні традиції.

Музика. Нар. муз. мистецтво представлене пастушачими піснями, хороводними танцями зі співом, мистецтвом сільс. музикантів-спельманів, які грали на лурі (пастушачий ріжок), дзвіночках, арфах, пізніше — на скрипках, кларнетах, флейтах, акордеонах. З 11 ст. розвивалася профес. церк. музика. Носіями світської муз. культури були скальди (до 13 ст.) та мандрівні музиканти "лекари" (до поч. 16 ст.). У 14—15 ст. виникли пісні-балади та антифеод. пісні, в 16 ст. поширився специфічний швед. жанр —протестантський хорал, у якому поєдналися риси григоріанського співу й нар. пісень. У 1526 у Стокгольмі було створено придворну капелу, яку очолювали нім. музиканти родини Дюбен, у 18 ст.— Ю. X. Руман (один з перших профес. композиторів) і Ф. Уттіні (автор першої швед. опери "Фетіда та Пелей", 1773: засновник оперної трупи, 1773, на основі якої створено Королівську оперу). В 1771 у Стокгольмі засновано Королівську академію музики (з кін. 19 ст.— консерваторія, з 1940 — Вища муз. школа, з 1971 —Держ. вища муз. школа). Серед композиторів кін. 18—19 ст. — Ю. Г. Науман, Ф. А. Бервальд (симфоніст, скрипаль, диригент), К. Стенборг (комічні опери). На поч. 19 ст. під впливом романтизму зріс інтерес до нац. муз. фольклору. Нар. мелодії використовували композитори 2-ї пол. 19 ст. А. Ф. Ліндблад (пісні, опери, симф., камерно-інструм. твори), І. Гальстрем (опера), А. Галлен (опери, симф. поеми, , хорові твори). Світового визнання набула швед. вокальна школа (Є. Лінд, К. Нільсон, Е. Гульбрансон, Ю. Берлінг та ін.). Основоположник нац. композиторської школи 1-ї пол. 20 ст. — В. Петерсон-Бергер (муз. драми, 5 симфоній, інструм. твори). Він започаткував т. з. сканд. романтизм, представниками якого були В. Стенгаммар, Г. Альвен, Д. Вірен, Е. Шегрен, Т. Аулін, Н. Берг та ін. Серед композиторів серед. 20 ст.— К. М. Аттерберг (опери, балети, симфонії), Й. Нюстрем (інструм. твори), Г. Русенберг, М. Пергамент (застосовує серійну техніку). На творчості композиторів 60—70-х рр. позначився вплив авангардизму (А. Мельнес, К. Е. Велін, Я. Барк, Б. Нільсон та ін.). Серед виконавців — диригенти С. Ерлінг, С. Вестерберг, Г. Блумстедт; співаки Н. Гедда (гастролював в СРСР), Р. Седерлеф, Б. Нільсон, Л. Андерсон; артисти балету І. Броссе, М. Ланг та ін. У Ш. працюють симфонічні оркестри (у т. ч. Швед. радіо, Стокгольмської філармонії, яким 1974—76 керував Г. Рождественський; Ґетеборзький симф. оркестр), хори (зокрема, хор Швед. радіо, Стокгольмський камерний). Оперні театри — у Стокгольмі (Королівська опера), Ґетеборзі, Мальме; мюзикли й оперети йдуть у "Оскарс-театрі" в Стокгольмі. Серед відомих балетних труп — "Крамер-балеттен" та "Кульберг-балеттен" (обидві —1967). Діють Концертне об'єднання у Стокгольмі (з 1902), Оркестрове об'єднання у Ґетеборзі (з 1905), Держ. вища муз. школа в Стокгольмі, консерваторія в Мальме (з 1907), Ін-т музики в Ґетеборзі (з 1932).

І. А. Мамчур.

Театр. Історія швед. профес. театру веде свій початок від 16 ст., коли при ун-тах і школах виникли драм. Театр. трупи. В 1682 при Уппсальському ун-ті драматург Урбан Йєрне створив Театр. трупу, яка стала першим професійним театром Ш. В 1686—91 цей театр виступав у Стокгольмі. У 1779 почали діяти постійний драм. театр у Ґетеборзі, 1788 в Стокгольмі — Королівський драматичний театр. В його репертуарі були п'єси світової класики й нац. драматургії (К. Г. Леопольд, Ю. Стагнеліус, Б. Бесков, Г. Війкандер). Провідні актори 19 ст.: Л. Юрт-сберг, Е. Гегквіст, Н. Альмлеф, Г. Дальквіст. У кін. 19 — на поч. 20 ст. театр Ш. здобув загально-європ. визнання завдяки творчості Ю. А. Стріндберга. Його п'єси ставили реж. і актор Ю. Ліндберг та режисер Г. Муландер. У 1907 за ініціативою Стріндберга в Стокгольмі було відкрито Інтимний театр. Постійні трупи діяли в Ґетеборзі, Мальме, Гельсінгборзі. У 20—30-х рр. 20 ст. великого значення набула діяльність реж. П. Ліндберга, який очолював у різні часи "Лоренсберг театр" у Ґетеборзі, "Театр Екмана" і "Васа-театр" у Стокгольмі. Він здійснив постановки п'єс У. Шекспіра ("Отелло", "Король Лір"), П. Лагерквіста ("Кат"), Л. Толстого ("Влада темряви"). Творчість П. Ліндберга мала вплив на формування сучас. режисури в III. (А. Шеберг, І. Бергман, С. Мальквіст та ін.). Провідні театри ІН.: Королівський драм. Театр. театри в Ґетеборзі, Гельсінгборзі, Мальме та ін. В репертуарі — п'єси нац. драматургів, твори світової класики та сучас. драматургії. У 1981 в драм. театрі м. Уппсала здійснено постановку "Холстомір" (за оповіданням Л. Толстого). Провідні актори 60—80-х рр. 20 ст.: Т. Гаммарен, І. Гедквіст, Л. Гансон, М. Екстрем, Е. Дальбек, Г. Вольгрен, К. Геннінг, Я. Кулле, І. Крістенсон, С. Міліандер, У. Пальме. Акторів для профес. театрів готують у Театр. школах при Королівському драм. театрі (Стокгольм) та Міському театрі (Ґетеборг). У Стокгольмі діє Театр. музей при Дротнінггольмському придворному театрі.

І. Г. Посудовська.

Кіно. Кіновиробництво у Ш. почалося 1907. В 10—20-х рр. 20 ст. так звана шведська класична кі-ношкола, активно використовуючи провідні теми та образи класичного сканд. роману і театру, створює ряд фільмів, позначених високою худож. культурою ("Тер'є Віген", 1916; "Гірський Ейвінн та його дружина", 1917; "Сини Інгмара", 1918; всі — реж. В. Шестрем; "Пісня про багряно-червону квітку", 1918, реж. М. Стіллер). У 20—30-х рр. худож. та ідеологічний рівень кіно помітно знизився, створювалися переважно посередні комедії та мелодрами. У 40-х рр. було поставлено ряд фільмів, що викривали фашизм ("Займеться полум'я", 1943, реж. Г. Муландер; "Його превосходительство", 1944, реж. Г. Екман). У творчості режисерів повоєнної доби провідною стала тема самотності, духовного спустошення. Найяскравіше це виявилось у творчості І. Бергмана ("Дощ над нашим коханням", 1946; "Вечір блазнів", 1953; "Сунична галявина", 1957; трилогія "Мов у дзеркалі", "Причастя" і "Мовчання", 1961—63; "Година вовка", 1968; "Осіння соната", 1980; "Фан-ні і Александр", 1982). Схожі мотиви насичують фільми інших режисерів, зокрема А. Шеберга ("Просто мати", 1949; "Фрекен Юлія", 1951; "Останній поза грою", 1956). В 60-х рр. у швед. кіно зростала хвиля соціально-політ. критицизму, інтерес до тем, пов'язаних з життям і боротьбою робітн. класу та селянства [фільми: "Воронячий квартал" (1965), "Одален-31" (1969), "Джо Хілл" (1971; всі — реж. Б. Відерберг)]. Важливі соціальні проблеми порушують фільми Я. Троелля ("Ось воно, твоє життя", 1967; "Емігранти", 1970; "Нова земля", 1972). Водночас багато молодих режисерів 60—70-х рр. поєднували у своїй творчості антибурж. настрої з надмірним натуралізмом, грубою еротикою (В. Шеман, Т. Вікман, Б. Торн). У швед. кіно певне місце посідає документалістика (антифашист. стрічка Е. Лейслера"Кривавий час", 1960; цикл кінорепортажів про страйкову боротьбу поч. 70-х рр.). У 1971 було створено рад.-швед. стрічку "Людина з іншого боку". Серед провідних акторів — Б. Андерсон, Г. Андерсон, І. Тулін, Л. Ульман, Г. Бйорн-странд, М. Сюдов. 3 1963 працює Шведський кіноінститут (Стокгольм), при якому з 1965 діє кіношкола. В. Л. Саратовський.

Літ.: Ерамов Р. А. Физическая география зарубежной Европы. М., 1973; История Швеции. М., 1974; Кан А. С. История Скандинавских стран. М., 1980; Московский П. В., Семенов В. Г. Ленин в Швеции. М., 1972; Чернышева О. В. Швеция в годы второй мировой войны. М., 1980; Рогинский В. В. Швеция и Россия: Союз 1812 г. М., 1978; Неустроев В. П. Литература скандинавских стран (1870—1970). М., 1980; История зарубежной литературы конца XIX — начала XX в. (1871 — 1917). М., 1970; История зарубежной литературы после Октябрьской революции, ч. 1 (1917 — 1945 гг.). М., 1969; Линд У. Композиторы Швеции. "Советская музыка",1955, № 11; Линг Я. Шведская народная музыка. М., 1981.

швеція - leksika.com.uaшвеція - leksika.com.uaшвеція - leksika.com.uaшвеція - leksika.com.uaшвеція - leksika.com.ua

швеція - leksika.com.uaшвеція - leksika.com.uaшвеція - leksika.com.uaшвеція - leksika.com.uaшвеція - leksika.com.uaшвеція - leksika.com.uaшвеція - leksika.com.uaшвеція - leksika.com.uaшвеція - leksika.com.uaшвеція - leksika.com.uaшвеція - leksika.com.uaшвеція - leksika.com.uaшвеція - leksika.com.uaшвеція - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази