Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow П-пен arrow ПАРЛАМЕНТСЬКА РЕСПУБЛІКА
   

ПАРЛАМЕНТСЬКА РЕСПУБЛІКА

- одна з форм організації верх. держ. влади, характерною ознакою якої є верховенство вільно обраного народом представн. органу — парламенту над викон. гілкою влади, політ, відповідальність уряду перед парламентом. Принцип парламентаризму реалізується як через П. р., так і через монархію парламентарну, яка історично передує П. р. Ці обидві форми держ. правління не мають принципової різниці в організації та функціонуванні вищих органів держ. влади, за винятком визнання главою держави обраного президента або, відповідно, спадкового монарха. Для більшості держав характерною є саме парлам. форма правління. Сучасними П. р. є, зокрема, Болгарія, Естонія, Індія, Італія, Конго, Латвія, Македонія, Молдова, Німеччина, Польща, Португалія, Угорщина, Чехія. Главою уряду в П. р. може бути особа, що користується довірою парламенту. Звичайно це лідер більшості в парламенті або особа, яку підтримує коаліція парламентських фракцій. Прем'єр-міністр формує склад уряду, який також повинен одержати підтримку парламенту. В усіх варіантах існуючих у світі П. р. функції президента значно обмежені й він не є центр, фігурою у системі вищих держ. органів, не має можливостей для знач, впливу на уряд. Президент не може бути главою уряду, здійснювати контроль над ним. Уряд несе політ, відповідальність не перед президентом, а тільки перед парламентом. Вияв недовіри до уряду з боку парламенту змушує уряд піти у відставку. Президент обирається, як правило, таким чином, щоб він не одержав свій мандат безпосередньо від гр-н і не зміг протиставити себе парламенту. Його обирає парламент (Угорщина, Чехія) або спеціальна колегія, до якої входить і парламент (Індія, Італія, Німеччина). Можливі й винятки з цього правила. Так, у Болгарії та Македонії президент обирається безпосередньо народом, але його конст. статус як президента П. р. не змінюється. Президент офіційно призначає уряд після вирішення цього питання парламентом. Позит. риса П. р. — єдність вищих органів держ. влади, оскільки кабінет міністрів на чолі з прем'єр-міністром формується і контролюється парламентом, точніше — його парламентською більшістю. Викон. влада є по суті продовженням законодавчої, організує виконання законів. Завдяки цьому зводяться до мінімуму можливі конфлікти між гілками влади. Для уряду створюються досить стабільні умови на весь період підтримки його парламентом. Значно підвищується і конкретизується його політ, відповідальність не тільки перед парламентом, а й перед політ, партіями, фракціями та групами в парламенті, політ, лінію яких він зобов'язаний підтримувати, реалізуючи відповідні закони, розробляючи урядові програми та законопроекти.

У П. р. парламент відіграє важливу роль у функціонуванні механізму політ, влади. Він здійснює функції форуму, на якому відкрито, гласно і публічно обговорюються питання сусп., політ, і держ. життя народу, досягаються певна координація і узгоджен ість різних інтересів, приймаються відповідні рішення. Водночас ефективність і стабільність П. р. залежать від авторитету політ, партій, які борються за місце в парламенті, від системи парлам. фракцій, від того, обираються парламентарії на основі пропорційної або мажоритарної виб. систем чи достатньо обгрунтованої їх комбінації. Наявність значної кількості фракцій у парламенті вимагає обов'язкового утворення їх парлам. коаліції, парлам. більшості, необхідної для прийняття законів і формування уряду. За нерозвиненої парт, системи або вел. кількості партій, представлених у парламенті, що притаманно д-вам і сусп-вам перех. періоду, крайні праві або крайні ліві партії можуть блокувати роботу парламенту, навіть входячи до парлам. більшості. Одним з наслідків цього є неефективна діяльність парламенту, тимчасовість, нестабільність уряду, часта його зміна, що може призвести до паралічу всієї системи влади.

У П. р. встановлено гарантії конституційні здійснення парламентом усієї повноти його законод., контролюючих і установчих повноважень, активної творчої роботи. В основі цих гарантій — визнання принципу поділу влади. Неодмін. ознакою П. р. є наявність конст. інституту права розпуску парламенту і призначення дострокових парлам. виборів на вимогу уряду або глави д-ви. Підстави розпуску парламенту в різних країнах різні: порушення парламентом строків формування уряду, неодноразове висловлювання недовіри уряду або неприйняття держ. бюджету у визначений законом строк, факт, припинення діяльності парламенту у зв'язку з неявкою депутатів тощо. Розпуск парламенту не порушує парлам. форми правління. Йдеться тільки про обрання нового складу парламенту, який має працювати ефективніше.

Літ.: Конст. (государственное) право зарубеж. стран, т. 1-2. М., 1996; Сравнительное конст. право. М, 1996; Шаповал В. М. Конст. право зарубіжних країн. К., 1997; Український парламентаризм: минуле і сучасне. К.. 1999.

Є. А. Тихонова.

 

Схожі за змістом слова та фрази