Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow конс-корон arrow КОНСТИТУЦІЯ ІСПАНІЇ
   

КОНСТИТУЦІЯ ІСПАНІЇ

- осн. закон д-ви, прийнятий на спільному засіданні обох палат Генеральних кортесів (31.X 1978). 6 грудня того ж року була схвалена на референдумі; набула чинності 29.XII 1978. Складається з преамбули та 10 розділів, що містять 169 статей. До неї включено 4 додаткових, 9 перехідних, а також скасовуючих і заключних положень, що мають власну нумерацію і не поділяються на статті .

Преамбула окреслює цілі К. І. та констатує, що осн. закон виражає інтереси ісп. нації. «Вступний розділ» містить осн. характеристики сусп. та держ. ладу країни. Іспанія конституюється як правова дем. соціальна д-ва, що проголошує вищими цінностями свого правопорядку справедливість, рівність і політ, плюралізм, формою держ. правління в Іспанії є парламентарна монархія (ст. 1). Важливим положенням цього розділу є норма про непорушну єдність ісп. нації та гарантування конституцією права на автономію для національностей і регіонів (ст. 2). Розд. І «Про основні права та обов'язки» регламентує конст.-правовий статус особи і гр-нина. Його гл. 1 «Про іспанців та іноземців» містить норми, які закріплюють інститут громадянства в Іспанії та регламентують статус іноземців, що перебувають на тер. д-ви. Гл. 2 цього розділу «Права і свободи» проголошує широкий спектр громадян., політ., екон., соціальних та культурних прав і свобод особи й гр-нина. Особливістю К. І. є те, що поряд із закріпленням прав та свобод гл. 4 розділу «Про гарантії основних свобод і прав» і гл. 5 «Про призупинення прав і свобод» передбачають механізм реалізації цих прав і свобод та систему їх гарантій. У розд. II «Про корону» визначено статус глави д-ви — короля Іспанії, який є символом єдності д-ви, а також арбітром у повсякденній діяльності держ. органів, здійснює вище представництво Іспанії у міжнар. відносинах (ст. 56). Встановлено порядок престолонаслідування та повноваження монарха, а також порядок контрасигнування його рішень. Розд. III присвячений Ген. кортесам, що «представляють іспанський народ і складаються з конгресу депутатів і сенату» (п. 1 ст. 66). Ген. кортеси здійснюють законод. владу в д-ві, приймають держ. бюджет, контролюють діяльність уряду тощо (п. 2 ст. 66). Розділ встановлює порядок формування палат Ген. кортесів (ст. 68—70), статус депутатів і сенаторів (ст. 71) та порядок роботи парламенту (ст. 72—80). Гл. 2 «Про розробку законів» цього розділу визначає основи законотв. діяльності парламенту. Ген. кортеси, здійснюючи законод. владу, приймають органічні, базові й звичайні закони; ст. 85 передбачає видання урядом на основі делегованих законод. повноважень законод. декретів. Уряд відповідно до ст. 86 за надзвичайних і термінових обставин може також видавати декрети-закони. Особливо важливі політ, рішення можуть виноситися на всенародний консультат. референдум (п. 1 ст. 92). Гл. З «Про міжнародні договори» вказує умови ратифікації та денонсації міжнар. договорів. Правовий статус уряду і заг. питання держ. управління обумовлено у розд. IV «Про уряд і державне управління» і значною мірою у розд. VII «Економіка і фінанси». Розд. V «Про відносини між урядом і Генеральними кортесами» визначає форми взаємодії уряду та парламенту. Розд. VI «Про судову владу» регламентує організацію суд. влади в Іспанії. Суд. влада здійснюється від імені короля судами й магістратами, які є незалежними, незмінними, відповідальними тільки перед законом і підпорядкованими тільки йому (п. 1 ст. 117). Конституція не конкретизує структуру суд. системи, встановлюючи лише принцип єдності суд. влади і заборону на створення надзв. судів. Органом управління у галузі суд. діяльності визначено Генеральну раду судової влади (ст. 122). Вищим суд. органом є Верховний суд, юрисдикція якого поширюється на всю тер. Іспанії (ст. 123). Структуру і функції Конст. суду викладено у розд. IX. Тер. устоій Іспанії визначається у розд. VIII (глави «Загальні положення», «Про місцеве самоврядування», «Про автономні співтовариства»). Осн. одиницями тер. поділу є муніципії, провінції та співтовариства. Д-ва визнає їх авт. утвореннями (ст. 137). Розділ також визначає основи місц. самоврядування та форми взаємовідносин з центр, органами держ. влади. Розд. X «Про конституційну реформу» регламентує порядок внесення змін і доповнень до осн. закону. К. І. належить до «жорстких» конституцій за способом внесення змін до її тексту. Зокрема, для часткових змін К. І. необхідно, щоб проект конст. реформи був ухвалений більшістю у 3/5 голосів у кожній палаті Ген. кортесів, після чого текст поправок, прийнятих парламентом, виноситься на ратифікаційний референдум (ст. 167). Коли вноситься пропозиція про повний перегляд К. І. чи про перегляд її найбільш важливих і принципових положень, потрібна підтримка проекту 2/3 голосів від заг. складу палат, після чого відбувається розпуск кортесів. Заново обрані палати затверджують рішення про перегляд і приймають новий текст К. І., який вважається ухваленим, якщо за нього проголосували не менше 2/3 заг. кількості членів кожної з палат. Після цього текст конст. реформи виноситься на референдум для його ратифікації (ст. 168).

В. Л. Федоренко.

 

Схожі за змістом слова та фрази