Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow рот-рят arrow РУСЬ
   

РУСЬ

— назва д-ви та її народу у Сх. Європі. Термін набув поширення з 9 ст. Уперше у давньорус. літописі згадується під 852: «Начася прозывати Руська земля». З поч. 10 ст. назва «Русь» набула офіц. визначення. У договорах Р. з Візантією 907 і 911 цей термін вжито неодноразово: «Мы от рода рускаго», «Руская земля», «Руские грады», «русин», «Русь». Походження терміна — предмет давніх і тривалих дискусій істориків. Є щонайменше три теорії: південна (згідно з нею етнонім «Русь» має місц. середньодніпровське походження); північна (за нею ця назва прийшла до слов'ян зі Скандинавії); соціальна (її прихильники вбачали в «Русі» верхівку схід-нослов'ян. сусп-ва). Остання нині становить лише історіогр. інтерес, дві перші й досі виборюють право на істинність. Б. О. Рыбаков, пояснюючи літопис, вислів «Поляне, яже ньінб зовомая Русь», дійшов висновку, що полянський союз Серед. Подніпров'я узяв ім'я одного з племен, які об'єдналися у ньому, — народу «рос», відомого вже в 6 ст. далеко за межами східнослов'ян. світу. Сталося це на поч. 9 ст. і саме тоді Р. як д-ву і народ часто згадують араб, і візант. письменники. В араб, л-рі назву «Русь» уперше вжив середньоазійський учений 9 ст. Аль Хорезмі. У творі «Книга картин землі» (між 836 і 847) він згадує ріку Друс (Данапрос — Дніпро), яка бере початок із гори Джабал-Рус. Ібн Хордадбех у «Книзі шляхів і країн» (80-і pp. 9 ст.) говорить про купців ар-Рус, які є одним з різновидів слов'ян. У творі невід, автора 9 ст. «Худуд-ал-Алем» повідомляється: «країна Русів розміщується між горою печенігів на сході, рікою Рутою на півдні та слов'янами на заході. Царя їхнього звуть хакан русів». Свідчення іноз. авторів 9 ст. про воєнні акції русів на Чорному м. мають підтвердження у руських літописах, в яких це море назване Руським. «А ДнЪпръ втечеть в Понетьское море треми жерелы, еже море словеть Руское».

На думку ін. істориків, північне походження назви «Русь» засвідчує Бертинська хроніка єпископа Пруденція, в якій вміщено розповідь про посольство русів 838—839. В Константинополі посли відрекомендувалися представниками народу «Рос» (Rhos), посланцями від хакана (chacanus). У столиці Франкського королівства — Інгельхеймі, де їх прийняв імп. Людовік І Благочестивий, ці посли назвалися не русами, а свеонами (шведами). Зізнання послів нібито і є незаперечним свідченням пн. походження назви «Русь». Насправді більше напрошується протилеж. висновок. Тотожність варягів (свеонів) і русів заперечено самими послами. Вони справді не були русами, а тільки перебували у них на службі. Руси включали шведів у склад своїх посольств до Константинополя і пізніше — за правління київ, князів Олега та Ігоря, але їхнє етн. походження ажніяк не заперечує того факту, що вони виступали як представники Р. Ряд учених, зокрема петерб. школи, дотримується філол. погляду, що пов'язує назву «Русь» із «Ruotsi» (так фіни називали шведів). Польс. історик X. Ловм'янський, якому належить ґрунтовне дослідження цього питання, вважав, що в даному разі лінгвісти перевищили межі своїх дослідницьких можливостей. Назва «Русь», на його думку, первісно мала геогр. зміст і здавна означала територію Серед. Подніпров'я. У процесі утворення тут д-ви вона стала її назвою, а пізніше набула також етн. і соціального значення. Нім. славіст Л. Мюллер виводив термін «Русь» від сканд. етноніма «Ruder». Усвідомлюючи значну звукову розбіжність між «рудерами» і «русами», він вважав, що «Русь» — не самоназва скандинавів, а лише його слов'ян, еквівалент.

Історики, які обстоюють пн. походження назви «Русь», часто апелюють до авторитету «Повісті временных літ», в якій сказано: «Оть варягь бо прозвашася Русью, а первое беша словене». Але вони не беруть до уваги того, що в літописі є й ін. висловлювання, а також не враховують, що ця проварязька вуаль з'явилася у результаті редакції «Повісті временних літ» за князювання Мстислава Великого. Коли ж виходити з усіх літопис, свідчень про Р., то виявляється, що найбільше підстав пов'язувати її все-таки з півднем. Дивне обернення північних зайд на русів відбувається лише після того, як вони з'явилися у Києві. «Поиде Олегь, поимъ воя многи, варяги, чюдь, слов+зни, мерю, весь, кривичи». Русів серед пн. дружини Олега, що виступила 882 на Київ, немає. Після утвердження у Києві Олег проголосив його «матерью градам рус-ким», а його дружина отримала назву «Русь». «И бЪша у него варязи и словени и прочий прозвашася Русью». Літописець і пізніше чітко розрізнятиме русь і варягів. У 1015 кн. Ярослав виступив з Новгорода на Київ, маючи тисячу варягів і чотири тисячі ін. воїнів. Назустріч йому вийшов Святополк, дружина якого складалася з русів і печенігів: «Пристрой бес числа вой, руси и печенізгь». Після утвердження на київ, столі Ярослав став на чолі руської дружини. Для походу проти Святополка і Болеслава Польського він «совокупилъ русь, и варяги, и словЪн'Ь». Ще показовішими є літописні свідчення 12— 13 ст. У них поняття «Русь» або «Руська земля» виступають у двох значеннях — широкому, що стосувалося всіх східнослов'ян. земель, і вузькому, що вживалося для означення їх пд. частини — Київщини, Чернігівщини і Переяславщини. Юрій Долгорукий виступив з військом із Ростово-Суздальської землі «в Русь», тобто до Києва. Ображений за себе і свого сина Ростислава, якого вигнали з Київ, землі, він вигукнув: «Тако ли мнЪ части нізту в Руской земли». Після вбивства Андрія Бо-голюбського володимирські бояри говорили: «Князь наш убьенъ, а дітей у него нЪту, сынок его в НовЪгороде, а братья его в Руси». Новгородці також під Р. розуміли Київ. У літопис, статті 1135 сказано: «Иде в Русь архиепископ Нифонт». Князь Ізяслав Мсти-славич, змушений залишити Київ, пішов з Руської землі на Волинь, після чого знову повернувся на Р.

Отже, істор. традиція вважала корінною територією Р. Середнє Подніпров'я — землі між річками Десною на півночі, Сеймом і Сулою на сході, Россю і Тясмином на півдні, Горинню на заході. Характерно, що саме в цьому регіоні збереглося найбільше гідронімів і топонімів, пов'язаних з назвою «Русь» — Рось, Росава, Роставиця, Ростовець. Коли на Р. з'явилося кілька міст з назвою Переяслав, перше з них, що дало назву іншим, стало називатися Пер еяславом Руським. Літописні свідчення окреслили саме ту початкову Р., що стала ядром Київ. д-ви. Очевидно, що Костянтин Багрянородний мав на увазі саме цей середньодніпр. регіон, коли писав у своїй праці «Про управління імперією» про внутрішню Р. Араб, географ ал-Ід-рісі цей північнорус. регіон означив на карті, складеній ним у 1154 в м. Палермо (Італія) для короля Рожера II, терміном «Зовнішня Русь»

Отже, назва «Русь» є цілком органічною для пд. земель східнослов'ян. світу. Вона не принесена з далекої півночі, а побутувала тут, очевидно, ще з сармат, часів. Звідси поширилася на всі східнослов'ян. землі, але впродовж 9—13 ст. родовою лишилася тільки для Серед. Подніпров'я.

Літ.: Насонов А. Н. «Русская земля» и образование тер. Древнерус. гос-ва. М., 1951; Новосельцев А. П. Вост. источники о вост. славянах и Руси VI—IX вв. Древнерус. гос-во и его междунар. значение. М., 1965; Рыбаков Б. А. Киев. Русь и рус. княжества ХП-ХШ вв. М., 1982; Лебедев Г. С. Эпоха викингов в Сев. Европе. Ленинград, 1985; Ловмянский X. Русь и норманны. М., 1985; Толоч-ко П. П. Київ. Русь. К., 1996.

П. П. Толочко.

 

Схожі за змістом слова та фрази