Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Л arrow ЛОГІКА
   

ЛОГІКА

[лат. 1о§іса, від грец. — наука про умовивід] — наука про закони, форми, прийоми та операції правильного мислення за допомогою мови. Л. використовують як засіб точного формулювання думки, метод пізнання та обгрунтування, знаряддя дискусій і переконування. Л. може допомогти оптимізувати мову і мислення.

Для юристів Л. має величезне значення. Так, точність і ясність юридичних формулювань, правильне та однозначне використання правової термінології багато в чому визначають ефективність впливу законодавства. Всі вимоги до нормативних актів (логічна послідовність, зв'язність, інформативність, цілісність, лаконічність, повнота, ясність, простота і точність суджень) мають логічне підґрунтя. З допомогою мови та Л. думка юриста оформлюється, стає придатною для зовнішнього використання, доступною для адресатів.Яскравість і вишуканість висловленої законодавцем думки не у використанні експресивних та образних засобів мови, а в лог. послідовності, обгрунтованості та глибині викладу, у чіткості, ясності та несуперечливості. Є два види Л.: формальна та неформалізована. До складу формальної Л. входить: класична Л. силогізмів, розроблена ще давньогрец. мислителем Арістотелем, математична Л., низка некласич. формальних Л. (модальні, темпоральні, інтенсіональні та ін.). Скажімо, пристосування формальної Л. до потреб математики, аналіз її основ, вивчення структури матем. теорій, проблем обгрунтування їх, природи матем. доказу тощо утворюють математичну Л. Осн. теоріями математичної Л. є Л. висловлювань (досліджує властивості складних тверджень, умови їх істинності, визначає клас завжди істинних висловлювань, тобто клас лог. законів), а також Л. предикатів (яка є певним розширенням Л. висловлювань і вивчає суб'єктивно-предикатну структуру висловлювань за допомогою особливих операторів — кванторів, що визначають обсяг значень, у межах якого дане твердження є істинним). Л. висловлювань і Л. предикатів відносять до об'єктивних лог. теорій. На сучас. етапі для побудови формальних Л. використовують відмінні від традиційних логічні ідеї, застосовують квантори, що формалізують поняття необхідності, можливості, причини, часу тощо. Це зумовило появу різноманітних модифікацій осн. логічних теорій, а також некласич. систем формальної Л., зокрема багатозначної, конструктивної, модальної та ін. Л. Існують системи прикладної Л. Прикладом неформалізованої Л. слугують діалектична Л., Л. юриспруденції. Як результат синтезу ідей і методів діалектичної та формальної Л., сформувалася особлива дисципліна — Л. наукового пізнання. Іноді виділяють Л. наукового дослідження та Л. науки. Бувають і ін. неформалізовані Л. (напр., Л. шахової гри, Л. судового процесу, Л. слідства). Історично Л. виникла і розвивалася у сфері філософії. Тепер вона частково перейшла до математики. Хоча саме слово «логічне» введене в обіг давньогрец. філософом Демокрітом при описові правил одержання істинного знання, основоположником Л. вважають Арістотеля, оскільки саме він розробив першу систему формальної Л. — Л. силогізмів. Застосування матем. символіки для виразу форм.-лог. теорій та створення математичної Л. започаткували нім. математик і філософ Г. В. Лейбніц, англ. математик і логік Дж. Будь, шотл. математик і логік О. де Морган. Першу розгорнуту систему діалектичної Л. побудував нім. філософ Г. В. Ф. Гегель.

М. С. Бургін.

 

Схожі за змістом слова та фрази