Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow І arrow ІНОРОДЦІ
   

ІНОРОДЦІ

— у зак-ві Рос. імперії термін, яким визначали нац. групи, племена і народності д-ви з особливим правовим статусом. Цей статус визначався Положенням про інородців 1892, Положеннями та Правилами про управління окр. областями, Зводом законів про стани (1876), Статутом про управління інородців (1822) та деякими ін. нормат. актами. Згідно з ними І., зокрема, вважалися «самоїди» Архангельської губ., калмики, які кочували в Астраханській і Ставропольській губерніях, сибірські киргизи, буряти, якути, хакаси, ногайці, кочові і бродячі народи Сибіру, Казахстану і Закавказзя, євреї та деякі ін.

І. не ставали, ними народжувалися. Усі вони поділялися на категорії: кочові, бродячі та осілі. Осілі І. зрівнювалися у правах і в порядку управління з корінним населенням, а кочові та бродячі І. нарівні із сільс. жителями утворювали окр. стан, який мав власну своєрідну систему управління. Статус кочових і бродячих народів був багато в чому схожим: вони користувалися, хоч і з певними відмінностями, одними і тими ж правами, особливістю яких була наявність для них деяких пільг з відбування держ. повинностей (військ., грошових тощо). Вони мали своє окр. управління. Так, інородницьке населення Казахстану і Туркестанського краю поділялося на волості, осіле — на сільські, кочівники — на аульні громади. Органами управління в них були відповідно сільс. схід або аульний з'їзд, волосний з'їзд виборних, волосний правитель, якого призначав губернатор; діяли та кож нар. суди.

Сибірські кочові І. поділялися на стійбища або улуси, в основі яких лежало родове управління і які мали в управлінні своїх старост, виб. засідателів, степові думи і голів, гол. родоначальників, яких затверджував губернатор або генерал-губернатор. Ними управляли т. з. інородні управи (1822—1901), які діяли на основі Статуту про сибірських киргизів (1822) та Статуту про управління інородців (1822). Свої особливості в управлінні мали також калмики, що в адм. відношенні поділялися на кибитки, хотони, аймаки та улуси, де органами управління були відповідні сходи. Всі І. переважно перебували у підпорядкуванні м-ва держ. майна, а киргизи Внутрішньої орди — м-ва внутр. справ. Правовий статус євреїв відзначався обмежувальним характером. Цей статус обумовлювався не тільки нац. належністю, а й віросповіданням. Закон вимагав від євреїв приписки до одного з встановлених у д-ві станів, скажімо, купецького, цехового, міщанського, інакше з ними поводилися як з бродягами. Євреї повинні були мешкати в спеціально відведених для них місцевостях (т. з. загальна смуга єврейської осілості, поза межами якої дозволялося перебувати лише тимчасово). Ця смуга осілості проходила по територіях зх. та пд.-зх. губерній імперії. Хоч постанови з цього питання не мали абс. сили, закон (Статут про паспорти) визначав, у яких саме губерніях євреям дозволялося жити. Зокрема, на тер. України це були Волинська,

Поділ., Полт., Катериносл., Тавр., Херсон., Черніг. та Київська губернії, крім м. Києва. Тимчасовими правилами (1882) євреям було заборонено і в межах осілості селитися поза містами і містечками. Кожен єврей обов'язково мав зберігати за собою без зміни успадковане або на основі закону прийняте прізвище, в усіх публічних актах вживати рос. мову. Встановлювалися певні квоти прийому євреїв до вищих навч. закладів. Упродовж століть склалося своєрідне внутр. право рос. І. (інородницьке право), засноване на нормах звичаєвого права. Літ.: Леонтович Ф. И. К истории права рус. инородцев. Древний Монголо-калмыцкий или Ойратский устав взысканий. О., 1879; Положение об инородцах. СПб, 1892; Свод законов о состояниях. В кн.: Свод Законов Рос. империи, т. 9. СПб., 1899; Коркунов ?. М. Рус. гос. право, т. 1. СПб., 1899; Якушкин Е. И. Обычное право рус. инородцев. Мат-лы для библиогр. обычного права. М., 1899.

Ю. Я. Касяненко.