Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow конс-корон arrow КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО
   

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО

- провідна галузь права, сукупність правових норм, якими регулюються відносини за змістом засад політ, організації сусп-ва, пов'язаних з організацією і функціонуванням держ. механізму. Ним, зокрема, закріплюються основи побудови держ. механізму, порядок формування, організація і компетенція вищих органів д-ви, тер. організація публ. влади, основи взаємовідносин фіз. особи і д-ви тощо.

К. п. є публічно-правовою галуззю. Воно регулює відносини держ. владарювання, тобто сусп. відносини, пов'язані з організацією і здійсненням публічної влади (у т. ч. місцевого самоврядування). Однак предметом К. п. є лише частина цих відносин, а саме ті, що мають політ, характер, визначений їх соціальною значущістю, яку мають, зокрема, зазначені об'єкти конст.-правового регулювання. До предмета К. п. належать відносини безпосередньо політ, характеру, що виникають у сфері держ. владарювання. Ці відносини пов'язані з тим, що узагальнено називають «державними справами». їх характер значною мірою зумовлений природою уча сників (суб'єктів), якими насамперед є вищі органи д-ви. Діяльність саме цих органів об'єктивно може мати суто політ, характер і відповідні наслідки.

Предметом К. п. (на рівні власне конст. регулювання) є також певна частина відносин, пов'язаних з екон. сферою буття соціуму. Такі відносини відображають саму природу політики, лінії її взаємозв'язків з екон. організацією сусп-ва. їх можна визначати й як держ.-політичні відносини владарювання, оскільки вони об'єктивно є передумовою здійснення держ. владарювання. Регламентація відносин, пов'язаних з екон. сферою, певною мірою характерна для Конституції України (ст. 13). Норми К. п. регулюють держ.-політ. відносини владарювання безпосередньо й опосередковано. Безпосередньо регулюються відповідний «фрагмент» держ. механізму і тер. організація публічної влади. Опосередковано — права і свободи людини та гр-нина. Регламентуючи права і свободи, норми К. п. обмежують д-ву в її діяльності, встановлюють не тільки зміст і спрямованість цієї діяльності, а й межі держ. владарювання.

К. п. об'єктивно є гол. галуззю права, йому належить центр, місце у будь-якій нац. системі права. Підтвердження цьому — особливий характер конституції як осн. закону. На основі норм К. п. легітимується держ. механізм та його ключові ланки, створюються юрид. підстави для їх функціонування. Відповідні норми визначають процедури законотворчості й правотворчості в цілому, субординацію нормат.-правових актів незалежно від галузевої незалежності тощо. Тим самим К. п. набуває своєрідного установчого значення. К. п. визначається ряд заг. принципів (верховенство права, правова д-ва, верховенство закону тощо) і декларується їх універсальний характер для усієї правової системи. Центр, місце К. п. у нац. системі права (внутрідерж. права) зумовлене і його тісними зв'язками з системою міжнар. публічного права. В нормах К. п. мають відображення положення про суверенітет, держ. територію, громадянство, права і свободи. К. п. закріплює основи організації і функціонування механізму здійснення зовн. політики, визначає форми реалізації відповідної держ. функції. Його норми встановлюють порядок ратифікації і денонсації міжнар. договорів, імплементації норм міжнар. права тощо. Нарешті, в самих конституціях звичайно узагальнені цілі й засоби зовн. діяльності д-ви, їх узгодженість із загальновизнаними принципами і нормами міжнар. права. Гол. роль К. п. у нац. системі права виявляється також у характері форм або джерел його існування. Осн. джерелами цього права є конституція і закони. З даних позицій його можна визначати як «право законів». Рівень підзаконних нормат.-правових актів у цілому не є характерним для конст.-правового регулювання сусп. відносин, хоча деякі акти, насамперед акти глави д-ви й акти уряду, іноді виконують відповідну роль.

У різних країнах різні назви галузі — К. п. або держ. право. Відмінність між назвами зумовлена різними підходами у політ.-правовій теорії, сформульованими у 17—19 ст. В одному випадку вихідними визначалися ідеї природ, права і конституціоналізму, демократії і законності (Великобританія, США, Франція), в іншому — абсолютизувалась роль д-ви і акцентувалося на ідеї її примату щодо права (Німеччина). Сьогодні такі відмінності мають умовне значення. Проте термін «конституційне право» є значно поширенішим. До того ж, він точніший, адже саме конституція є гол. джерелом, ядром галузі. Власне з конституцій починалася світ, історія сучас. правового регулювання держ.-політ, відносин владарювання. І саме цей термін дає змогу відмежовувати відповідну галузь права. Термін «конституційне право» має ще одне заг. значення: він позначає відповідну правову науку. Наука відрізняється від однойм. галузі своєю системою, яка збігається з системою галузі лише в цілому. Проблематика науки К. п. ширша. Вона, зокрема, зумовлює розробку те-ор. положень, пов'язаних зі змістом галузі, формуванням понятійного апарату. Важливим завданням науки К. п. є аналіз практики відповідного нормозастосування, дослідження проблеми ефективності конст. регулювання тощо.

В. М. Шаповал.

 

Схожі за змістом слова та фрази