Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow льв-лю arrow ЛЮДИНА
   

ЛЮДИНА

— істота, яка стоїть на найвищому щаблі розвитку живих організмів на Землі. Виникла Л. внаслідок тривалого і складного історико-еволюційного розвитку (див. Антропогенез). Як біол. істота вона належить до роду людина (Homo) родини гомінід. еволюція викопних представників якої йшла в напрямі розвитку ознак людини. Ця родина належить до підряду мавп, який разом з півмавпами об'єднується в ряд приматів класу ссавців, які, в свою чергу, належать до підтипу хребетних типу хордових. В будові і функціях організму Л. є чимало спільних рис з хребетними тваринами, особливо з ссавцями. Виникнення морфофункціональних особливостей тіла Л., якими вона відрізняється від тварин, пов'язане гол. чин. з трудовою діяльністю. Такими особливостями є відносно великі півкулі головного мозку з розвинутими корковими центрами, з діяльністю яких пов'язані свідомість, членоподільна мова, абстрактне мислення (елементи другої сигнальної системи); своєрідна верхня кінцівка — рука, що відзначається великою свободою рухів пальців і в своїх діях тісно пов'язана з діяльністю вищих коркових центрів; прямоходіння і пов'язана з ним будова черепа, хребта, нижніх кінцівок і внутрішніх органів; рівний ряд зубів з деякими ознаками редукції; подовжений період дитинства тощо. Рід Homo в сучас. період представлений одним видом — Л. розумна (Н. sapiens), який являє собою заключний щабель становлення Л. Викопними представниками роду Homo є найдавніші Л. (архантропи), які в наш час об'єднані у вид Н. erectus, і давні Л. (палеоантропи), об'єднані у вид Н. neanderthalensis. Виділений англ. вченими Л. Лікі, Ф. Тобайясом і Дж. Нейпіром у 1964 на підставі знахідки в ущелині Олдовай вид Н. habilis — Д. уміла (як і кілька останніх знахідок решток африканських форм, морфологічно близьких до Н. habilis) нині більшість вчених вважає однією з прогресивних форм австралопітеків, що належать до виду Australopithecus habilis. Така думка грунтується на деталях рельєфу зліпків головного мозку цієї істоти (В. І. Кочеткова), відсутності ознак редукції в її зубній системі (О. О. Зубов) і наявності ознак, що свідчать про нестійкість її прямоходіння (В. П. Якимов, Є. І. Данилова). Крім того, дуже примітивні знаряддя, виготовлення яких приписують Homo habilis, не мають сталих форм, характерних для знарядь праці найдавніших Л. Як вважає більшість рад. антропологів, перехід від палеоантропів до неоантропів (людей сучас. типу, що виникли на початку пізнього палеоліту) відбувався протягом тривалого часу, загалом приблизно 40 тис. років тому, в одній великій зоні (див. Моноцентризм), звідки неоантропи розселилися по всіх континентах протягом пізнього палеоліту, змішуючись в ранню добу останнього з локальними групами неандертальців Сх. півкулі (див. також Поліцентризм).

Аналіз палеоантропологічних знахідок пізнього палеоліту доводить, що вже тоді намітилась диференціація виду Homo sapiens на раси (див. Раси людини). За кольором шкіри, формою волосся, ступенем виступання і шириною носа та рядом інших, несуттєвих у масштабі виду, ознак сучас. людство поділяють на три (європеоїдну, негроїдну і монголоїдну) або на чотири (виділяючи окремо австралоїдну) великі раси. Всі вони належать до одного виду — Н. sapiens. Про це свідчить (спростовуючи антинаук. домисли расистів) близькість їхніх морфофізіол. ознак і розумових здібностей. Проте Л. властивий значний поліморфізм за функціональними і морфологічними особливостями. Разом з тим у різних людей ці особливості можуть бути близькими, що дає змогу виділяти певні типи конституції людини.

Праця і цілеспрямовані зміни умов існування значною мірою звільнили людину від впливу природи з її всеохоплюючим добором природним, внаслідок цього біологічна еволюція, що грунтується на тілесному пристосуванні організму до умов навколишнього середовища, поступилась місцем еволюції матеріальної і духовної культури суспільства. Але незначні епохальні морфофізіол. зміни, що є наслідком мікроеволюційних процесів (див. Мікроеволюція), — коливання зросту, довжини і ширини черепа тощо (див. Акцелерація) — фіксуються протягом всього часу існування Л. сучас. типу і відбуватимуться у майбутньому. Походження, еволюцію, морфологічні і фізіол. особливості Л. та її рас, а також поширення їх на землі вивчає антропологія. Див. також Анатомія, Генетика людини, Генетика медична. Марксистсько-ленінська філософія розглядає Л. як соціальну істоту, продукт і суб'єкт трудової діяльності і культури, як вищий ступінь у розвитку живих організмів. Вирішальну роль у процесі становлення Л. відіграли праця і виникнення виробничого колективу. Від усього досусп. матеріального світу Л. відрізняється притаманним лише їй якісно специфічним способом буття — практикою, яка визначає і такі суто людські ознаки, як свідомість, творчість, які перетворюють Л. на сусп. істоту (див. Виробництво матеріальне, Духовне виробництво). Сутність людини розкривається в її діалектич. взаємодії з суспільством. Формування Л. як особи можливе лише в суспільстві, тому суттєву характеристику Л. становить сукупність суспільних відносин. Кожна конкретна Л., будучи неповторним індивідуумом, водночас несе в собі родову сутність (див. Рід), формується як особа в певних сусп.-екон. та культурно-істор. умовах. К. Маркс відзначав, що Л. "тільки в суспільстві може розвинути свою справжню природу, і про силу її природи треба судити не по силі окремих індивідуумів, а по силі всього суспільства" (Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 2, с. 138). Разом з тим Л. є найвищим продуктом розвитку матерії, що визначає нерозривну єдність її соціальних та біол. характеристик. При цьому вирішальна роль соціальних факторів не знімає дію фізіол. закономірностей, а включає їх у соціальну сутність людини у перетвореному вигляді. Виявлення біол. закономірностей у Л. опосередковано соціальними умовами.

Проблема взаємодії соціального і біол. в Л. є найважливішою в комплексі наук про Л., виконує функцію інтегруючої основи природничих, гуманітарних і соціологічних досліджень, зумовлює зростання методологічної та загальнотеор. ролі діалектико-матеріалі стичної філософії в синтезі наук про Л. Навколо проблеми Л. точиться гостра ідейна боротьба. Бурж. соціологи перекручують справжню сусп. сутність Л., намагаючись виправдати соціальне гноблення людини людиною і увічнити капіталістичні експлуататорські порядки, проповідують ідеї расизму, фрейдизму, екзистенціалізму, персоналізму тощо. Всебічний розквіт фізичних і духовних сил Л. здійснюється лише за умов повного знищення соціального гніту і експлуатації людини людиною, тобто при комунізмі.

Літ.: Григорьян Б. Т. Философия о сущности человека. М., 1973; Кочеткова В. И. Палеоневрология. М., 1973; Дубинин Н. П., Шевченко Ю. Г. Некоторые вопросы биосоциальной природы человека. М., 1976; Алексеева Т. И. Географическая среда и биология человека. М., 1977; Алексеев В. П. Палеоантропология земного шара и формирование человеческих рас. Палеолит. М., 1978; Рогинский Я. Я., Левин М. Г. Антропология. М., 1978; Данилова Е. И. Эволюция руки. К., 1979; Харрисон Дж. [та ін.]. Биология человека. Пер. с англ. М. 1979.

Див. також літ. до ст. Антропогенез. Є. І. Данилова, В. Д. Дяченко (антропологічний аспект), М. Феоктістов (філософський аспект).

 

Схожі за змістом слова та фрази